Проблема "Я-концепцii" в структурi особистостi

РЕФЕРАТ 

на тему: 

“ПРОБЛЕМА “Я-КОНЦЕПЦІЇ” 

В СТРУКТУРІ ОСОБИСТОСТІ” 

ПЛАН 

Вступ 

1. Дослідження присвячені “Я – концепції” 

2. Особливості  “Я – концепції” 

Висновки 

Список  використаної літератури 

Вступ 

На сучасному  етапі суспільного розвитку посилюється  інтерес до внутрішнього світу людини, її самосвідомості як регулятора думок та вчинків. За останні роки з’явилася значна кількість праць у галузі вивчення свідомості та самосвідомості, розвитку самосвідомості у підростаючої особистості. 

Сучасна психологія визначає термін самосвідомість як процес усвідомлення особистістю  самої себе в усій багатогранності  своїх індивідуальних особливостей, усвідомлення своєї сутності й місця  в системі численних суспільних зв’язків. У процесі самоусвідомлення формується і виділяється Я-особистість  як утворення певної цілісності, єдності  внутрішнього і зовнішнього буття. У самоусвідомленні особистість здатна сприйняти себе як об’єкт, побачити себе ніби збоку очима стороннього спостерігача. 

1. Дослідження присвячені “Я – концепції” 

Проблемі  самосвідомості присвячено цілий ряд  теоретичних та експериментальних  досліджень, у ході яких вивчалися особливості виникнення і формування самосвідомості, її проявів на різних етапах психологічного розвитку дитини (Л.І.Божович, М.Й.Боришевський, Т.В.Говорун, Т.В.Драгунова, А.Г.Ковальов, С.Л.Рубінштейн, А.Г.Спіркін, П.Я.Чамата, І.І.Чеснокова та ін.). 

Вітчизняні  вчені виділяють такі критерії розвиненої самосвідомості: здатність особистості  до опосередкованості, контролю своєї  поведінки, високий рівень саморегуляції; розвиненість механізмів захисту, їх перевтілення в механізми самоконтролю, які усвідомлюються, та підпорядкування несвідомого свідомому; здатність особистості не лише до свідомого засвоєння досвіду, але й до формування особистістю самої себе. 

Підлітковий вік є сенситивним у формуванні Я-концепції. Власне, в перехідний від підліткового до юнацького віку період інтенсивно розвивається сприймання себе як людини певної статі, яка у зв’язку з цим має специфічні потреби, мотиви, форми поведінки, ставлення до представників іншої статі. 

Перш  ніж розпочати вивчення Я-концепції  підлітка, ми повинні визначитися з провідними методологічними принципами та вихідними одиницями аналізу психічного розвитку особистості, щоб у ході практичної реалізації цілей дослідження застосувати адекватні методи та прийоми дослідження у висвітленні питання про складні шляхи розвитку такого особистісного утворення, як статеворольова ідентичність підлітка. 

З літератури відомо, що одиницею аналізу психіки у Д.Н.Узнадзе була “установка”; у Л.С.Виготського – “знак”, тобто значення, що визначає специфіку власне людського рівня організації поведінки; у роботах С.Л.Рубінштейна такою одиницею була “дія”. 

У працях Л.С.Виготського, Г.С.Костюка, О.М. Леонтьєва, присвячених розкриттю діалектики зовнішніх та внутрішніх сил розвитку людини, детермінації цього розвитку, взаємодії об’єктивних та суб’єктивних факторів, підкреслюється роль механізму взаємодії організму та середовища як процесу діяльності, в якому об’єктивне і суб’єктивне представлено в єдності. Застосовуючи дані теоретичні положення для аналізу процесу набуття самовизначеності підлітком, можна сказати, що організм людини і соціальне середовище виступають у процесі діяльності в синтезі одне з одним, де результат взаємодії є завжди інтегральним виявом обох сторін. Звідси постає необхідність використання принципу цілісності в аналізі явищ ( новоутворень) психіки у процесі статеворольової ідентифікації. Розуміння психічного як продукту взаємодії суб’єкта з об’єктом є необхідною умовою розуміння рушійних сил становлення Я-концепції. 

2. Особливості  “Я – концепції” 

Особливості Я-концепції, образу “Я”, рефлексії, самооцінки тісно пов’язані із статевою ідентифікацією. Саме статева самосвідомість, яка розглядається як єдність когнітивного, афективного і поведінкового компонентів, визначає потреби, мотиви, ціннісні орієнтації, форми поведінки людини як статевої істоти. Адекватна статева самосвідомість, яка свідчить про багатий внутрішній духовний світ, усвідомлення і збагачення своїх особистісних якостей, свободу від упереджень у ставленні до представників іншої статі, відповідальне ставлення до партнерських стосунків і почуття кохання, прийняття свого тілесного “Я” формується під впливом соціального оточення протягом усього життя [1]. 

Сформульований  С.Л. Рубінштейном принцип єдності  психіки і діяльності, свідомості і діяльності має велике значення для розуміння генезису Я-концепції особистості, освоєння нею статевих ролей [2]. 

Оскільки  у становленні особистості чоловіка чи жінки суспільний та особистісний досвід невід’ємні один від одного, то соціальні умови формування статевої ідентичності і Я-індивідуальне тісно пов’язані між собою, а завдяки діяльності (у тому числі і творенню власної ґендерної ролі), індивід соціалізується і розвиває своє власне “Я” [3]. 

С.Л. Рубінштейн писав: “Я” – це не свідомість, не психічний суб’єкт, а суб’єкт – людина, що володіє свідомістю, наділена свідомістю, точніше людина як свідома істота, яка усвідомлює світ, інших людей, саму себе. Самосвідомість – це не усвідомлення свідомості, а усвідомлення самого себе як істоти, усвідомлюючи світ і змінюючи його – як суб’єкта в процесі його діяльності, практичної і теоретичної, діяльності усвідомлення в тому числі” [2]. 

Аналіз  особливостей статевої самосвідомості підлітка передбачає їх розгляд у процесі безперервного розвитку, удосконалення в процесі взаємодії із соціумом. Визнання опосередкованого характеру психічного (в тому числі і самосвідомості), дає можливість розглядати самосвідомість у системі взаємодії людини з зовнішнім світом – і насамперед, із соціальною його часткою (В.Т. Асєєв, Л.І. Анциферова, Г.С.Костюк.). 

Взаємодія людини із соціумом на кожному щаблі її розвитку є специфічною. С.Л. Рубінштейн зазначав: “Рушійні сили розвитку самосвідомості потрібно шукати в зростаючій реальній самостійності індивіда, яка проявляється в зміні його взаємостосунків з оточуючими...Реальна, немістифікована історія самосвідомості нерозривно пов’язана з реальним розвитком особистості і основними подіями її життєвого шляху” [2]. 

На думку  А.Г.Ковальова, у взаємодії особистості  та середовища необхідно враховувати  два вирішальні і взаємопов’язані  моменти: по-перше, характер впливу на підлітка обставин його життя і, по-друге, активність особистості самого підлітка, який сприйматиме або не сприйматиме ці обставини. При цьому вирішальний вплив на формування статеворольової ідентичності підлітка будуть мати стосунки між людьми, у сфері дій яких він знаходиться. Це сім’я – школа, автори підручників. Особистість підлітка залучається до цих відносин у процесі спілкування та навчальної діяльності, а тому неминуче пристосовується до них, спочатку – несвідомо, а пізніше – і свідомо. 

Безперервний  характер розвитку самосвідомості, вікова стадійність, спадкоємність ліній  онтогенезу дає підстави розглядати становлення ґендерної самосвідомості як психічний процес, що поступово розгортається в часі й характеризується все більш ускладненими формами самопізнання. 

У зв’язку  з важливістю ролі суб’єкта самосвідомості для дослідження особливостей становлення ґендерної ідентичності постає необхідність аналізу етапів розвитку статевої самосвідомості і її центральної складової – Я-концепції, адже вона акумулює в собі все те, що й найбільш важливим для особистості на кожному з періодів її розвитку стверджує І.Д. Бех [4]. 

Я-концепція  – це цілісний образ власного “Я”  людини, узагальнене її уявлення про  саму себе, система її настановлень щодо власної особистості, яка є  достатньо стабільною, більшою чи меншою мірою усвідомлюваною [5, 6]. Тому все частіше вживається поняття “константне ядро” Я-концепції як основне стабільне уявлення людини про себе. Я-концепція є складовою частиною афективно-когнітивної структури особистості і “обслуговує” як внутріособистісні процеси, так і міжособову взаємодію [7]. 

Я-концепція  – динамічне, активне і здатне до змін утворення; воно визначає і  організує діяльність та переживання  особистості, реалізує мотиваційні  функції, забезпечує плани, правила  і сценарії поведінки, визначає адекватність реакцій на соціальні зміни. Таким чином, Я-концепція опосередковує найважливіші внутріособистісні процеси (переробку інформації, мотивацію, емоції) і більшість міжособистісних взаємодій (соціальну перцепцію, ситуацію вибору партнера, стратегію взаємодії з ним) [8]. 

Праці вітчизняних вчених у сфері розвитку свідомості та самосвідомості в дитячому та підлітковому віці (Б.І. Ананьєв, І.Д. Бех, Л.І. Божович, В.С. Мухіна, Т.М.Титаренко) подають розвиток статевої свідомості як складний психічний процес, який проявляється, насамперед, у сприйнятті людиною численних статевовідповідних образів самої себе у різних ситуаціях діяльності та спілкування [4, 10, 11, 9]. 

Складові  образу Я-хлопчик і Я-дівчинка виникають  спочатку на основі усвідомлення дитиною  оцінок її іншими людьми, а далі –  на основі співвідношення оцінок інших людей і своїх власних (І.А. Дубровіна, Т.М. Титаренко, О.М. Прихожан) [9]. 

Завдяки дослідженням Л.І. Божович, В.С. Мухіної доведено, що саме наслідування статевотипізованим взірцям поведінки формує базовий зміст первинних увлень дитини про ґендерні відмінності та свою власну ґендерну адекватність. 

Подальший розвиток статевої самосвідомості та образів “Я” відбувається у напрямку самоствердження дитини в ігровому освоєнні статевовідповідних ролей  та накопичення соціального досвіду. В генезисі образу статевовідповідного “Я” все більшу роль набуває соціум, соціальна практика, яка формує образи “узагальнених Інших” жінок та чоловіків. В міру дорослішання складається “концепція – Я” як стабільний набір ґендерних настанов, міркувань та символів відносно себе як представника певної статі ( М.Й. Боришевський, В.М. Васютинський). 

Отже, від  простої імітації статеворольової поведінки дорослих до розвитку здатності внутрішнього програвання статевовідповідних ролей – такий шлях проходить дитина у становленні образу статевовідповідного “Я”. З підліткового віку виробляється здатність оцінювати “узагальненого іншого”, що задається впливом культурного середовища та творення себе відповідно до статеворольового самовизначення. 

На нашу думку, процес набуття статевої ідентичності в дитячі та юнацькі роки, формування спрямованості ґендерних орієнтацій доцільно розкривати шляхом пізнання особливостей становлення Я-концепції, адже саме вона є тим стрижнем, навколо якого інтегруються основні сімейні та соціальні ролі. Саме образ “Я” в структурі особистості є своєрідним каркасом, який надає різноманітним психологічним проявам людини певної внутрішньої взаємопідпорядкованості, спрямовуючи їх в єдине спільне русло, тим самим стає основою для вибору юнаком чи дівчиною основної лінії ґендерної поведінки у значущих життєвих сферах діяльності. 

Живучи  в плюралістичному суспільстві, спілкуючись у ньому, підліток невідворотно стикатиметься з такими різними наповненнями ґендерних ролей, поведінки та стереотипів, які будуть внутрішньо несумісними. Яким чином у таких випадках буде формуватися єдина Я-концепція? Чи створять наявні протиріччя ґрунт для внутрішнього конфлікту, і який із впливів виявиться домінуючим? Розглянемо, як ставляться та вирішуються питання про інтеграцію власного “Я” підлітком в умовах нав’язування соціумом неоднозначних смислів. 

Так, Р.Бернс, представник гуманістичного напрямку в психології, підкреслював, що, незважаючи на досить складну структуру, однією з основних ознак сформованості “Я-концепції” є її внутрішня узгодженість, її цілісність [5]. 

Схожі погляди знаходимо у роботах  І.С. Кона, який розрізняє поняття  Я-концепції, котру визначає як єдність  самооцінки та уявлень індивіда про  себе та “Образ Я”, який може бути більш  чи менш стійким. Він також розрізняє “Я-реальне”, тобто те, як індивід сприймає себе у даний момент, і Я-ідеальне, тобто ідеальний образ себе. Але, на відміну від Р. Бернса, І.С. Кон вважає явищем нормальним розбіжність Я-реального і Я-ідеального. Більше того, вона трактується як необхідна умова цілеспрямованого виховання. Згідно з його точкою зору, у підлітковому віці це властиво усім, і когнітивного дисонансу він у цьому не вбачає. 

За К. Роджерсом, особистість є не лише моделлю досягнутого рівня розвитку, а й потенційного. У рамках досліджуваної проблеми розвитку Я-концепції зупинимося дещо детальніше на поглядах К. Роджерса, які є досить продуктивними для розуміння психологічних механізмів ґендерної ідентифікації. На початку зазначимо, що терміни “Я” і Я-концепція вчений застосовує як синоніми і визначає їх як “постійне ціле”, “організований постійний концептуальний Гештальт”, утворений “у результаті сприйняття Я або мене” як “усвідомлення стосунків власного Я з іншими у ставленні до різних аспектів життя, а також цінностей”. Немовля, зазначає К. Роджерс, не відчуває різниці між тим, що є “Я” і “не Я”. Як наслідок подальшої диференціації формується структура “Я”, розвитком якої рухає базова потреба отримувати повагу, симпатію, любов і водночас віддавати їх оточуючим людям”.