Психодиагностическая работа психолога

Зміст 
 

1. Вступ 
2. Визначення психодіагностики
3. Історія психодіагностики
4. Методи психодіагностики
1. Бесіда
2. Спостереження
3. Інтерв’ю 

5. Висновки 

6. Список літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1.Вступ 

Сфера застосування професійних навичок психолога вельми широка, але все таки її можна обкреслити: робота з психічно здоровими людьми, що зазнають труднощів у повсякденному житті - спілкуванні, родинних стосунках, на роботі або навчанні, після перенесеного стресу тощо. Медичної освіти психолог не має, діагнозів не ставить і не лікує.

В якій би сфері  людського, суспільного життя психолог не брав участь всю його практику можна  розділити на п'ять видів діяльності: 
1) психологічна профілактика (сприяння розвитку психологічної культури, формування бажання пізнавати себе і вміти вирішувати складні ситуації у спілкуванні);  
2) психологічна діагностика (виявлення індивідуально-психологічних особливостей, стосунків особи і специфіки групової взаємодії); 
3) психологічна корекція (дія психолога на внутрішній світ клієнта з метою розкриття його резервів для вирішення психологічної проблеми); 
4) психологічний розвиток (формування нових психологічних якостей, властивостей особи що дозволяють клієнтові розвиватися у вибраному ним напрямі);  
5) психологічне консультування (створення умов для розуміння людиною самого себе і значимих інших, для ухвалення рішень про те, що робити і як до цього відноситися). 

Для психолога, який використовує психодіагностику важливо  не тільки знання предмету діагностики ( особисті особливості і стан, сімейні  і виробничі, всередині і між особисті конфлікти, тощо),

Але і знання закономірностей самого процесу  діагностування, його стратегії і  тактики.

Для грамотного проведення психодіагностики від психолога  потребується:

• Знання основних принципів розробки тестів;
• Знання психологічних особливостей оцінюваної області поведінки;
• Прийняття на себе відповідальності за соціальні і етичні наслідки використання тестів;
•   Чітке представлення про типи існуючих тестів і методик і можливості їх релевантного застосування для вирішення конкретної практичної задачі.

Очевидно, що психологічна допомога буде ефективніше тоді,коли суб’єкт сам усвідомлює пережите ним неблагополуччя. 

Слід відмітити, що психологічне втручання(в життя  людини) відрізняється від медичного  втручання по двом аспектам: 

1. Природа неблагополуччя, що переживає людина, криється не в хворобливих процесах, що відбуваються в організмі людини, а в особливостях його особи, специфіці життєвої ситуації і характері взаємин з тими, що оточують; 
2. Людина, що звернулась за допомогою і об'єктивно не є, і суб'єктивно не визнає себе хворим.

В якій би формі не здійснювалася психологічна допомога: у формі психологічного консультування або у формі немедичної психотерапії, вона має загальну характеристику - спрямованість на конкретного суб'єкта. 
Така індивідуалізація ґрунтується на глибокому розумінні особистості, що звернулась за допомогою, його емоційної сфери, установок, суб'єктивної картини миру, структури взаємин з навколишнім світом. 
 
 
 
 
 
 
 

2.Визначення психодіагностики 

Психодіагностика - розділ психології, який розробляє і апробує методи діагностики психологічних особливостей людини.

Психодіагностика  розробляє вимоги до інструментів вимірювання, створює і апробує методики, виробляє правила психологічного обстеження, займається обробкою результатів та їх інтерпретацією.

 Психодіагностикою  називають і сам процес проведення  діагностичного обстеження з  подальшою обробкою та інтерпретацією  результатів. Інтерпретація даних,  отриманих в результаті проведення  психодіагностичних методик, йде за двома критеріями:

По-перше, у кількісному  порівнянні індивідуальних показників з груповими,

По-друге, у порівнянні з еталоном або нормою. Як норма в данному випадку виступають уявлення про нормальний (непатологічний) розвиток або соціально-психологічні нормативи.

Автори книги  «Психологічна діагностика» під  редакцією М.К. Акімової

Дають наступне визначення психодіагностики:

«Психологічна діагностика – наука про конструювання методів оцінювання, виміру, класифікації психологічних і психофізіологічних особливостей людини, а також про використання цих методів в практичних цілях.»  

Виділяють дві  функції психологічної діагностики:

• наукова
• практична

Перша характеризує її, як науково – дослідницьку галузь і являє собою діяльність по конструюванню психодіагностичних методик. Оскільки їх використовують в практичних цілях, до них ставлять особливі вимоги, які пов’язані з підвищенням точності і об’єктивності показників, вони розробляються по певним правилам і перевіряються по ряду критеріїв. 

Друга функція  психодіагностики реалізується практичними  психологами, які використовують діагностичні методики. Психодіагности – практики виміряють, аналізують, оцінюють індивідуальні  особливості людини або виявляють  різність між групами людей, які обєднані по будь- якому ознаку. Ці види діяльності практичних психологів називають постановкою діагнозу і здійснюються заради вирішення певних прикладних задач.

Слово «діагноз» (від грец. diagnosis) означає розпізнавання, виявлення. 

Психологічна  діагностика – основа діяльності будь - якого практикуючого психолога чим би він не займався – індивідуальним консультуванням, професійною орієнтацією, психотерапією, тощо, в якій би сфері не працював – в школі, клініці, на виробництві, в агентстві по підбору персоналу.  

3.Історія психологічної діагностики 

Психодіагностика, як прикладна наука сформувалась не одразу, а пройшла певний шлях розвитку і становлення. Роздивимось його основні етапи.

Психологічна  діагностика виділилась з психології и почала формуватися на рубежі XX ст. під впливом вимог практики. Її виникнення було підготовлено декількома направленнями в розвитку психології. 

Першим її джерелом стала експериментальна психологія, так як експериментальний метод  лежить в основі психодіагностичних методик, розробка яких і складає одне із завдань психодіагностики.

Психодіагностика  виросла з експериментальної  психології. А її виникнення в 50-70 р. XIX ст. пов’язано з підвищеним впливом природознавства на галузь психічних явищ з процесом «фізіологізації» психології, яке складало переклад вивчення психічних фактів в русло експерименту і точних методів природних наук. Першими експериментальними методами психологію забезпечили інші науки, головним чином фізіологія. 

Початком виникнення експериментальної психології  умовно вважається  1879 р. так як саме в цьому році В. Вундт заснував в Німеччині першу лабораторію експериментальної психології. В. Вундт намічаючи перспективи побудови психології, як цільної науки припускав розробку в ній двох паралельних направлень:

• природно – наукового, спираючись на експеримент;
• культурно – історичного, в якому головну роль мали відігравати психологічні методи вивчення культури(«психологія народів»).

По його теорії природно - наукові експериментальні методи можна було використовувати тільки до елементарного, нижчого рівня психіки.

Експериментальному  дослідженню підлягає не сама душа, а тільки її зовнішні прояви.  В  його лабораторії в основному  вивчались відчуття (зорові, слухові, тактильні) і акти - реакцій, які вони викликали, а також відчуття часу, об’єм і розподіл уваги. По прикладу лабораторії В. Вундта почали створюватись подібні експериментальні лабораторії і кабінети не тільки в Німеччині, а і в інших країнах ( Франція, Англія, Америка).  

Розвиваючись, експериментальна психологія впритул підійшла до вивчення більш складних психічних процесів, таких як мовні асоціації. Вони і стали предметом вивчення Ф. Гальтона.

Англійській антрополог Ф. Гальтон в 1879 р. опублікував результати своїх асоціативних експериментів. Склав список із 75 слів, він відкривав ії по одному і вмикав секундомір. Як тільки випробуваний відповідав на слово – подразник словесною асоціацією, секундомір зупинявся. Так вперше хронометрія була використана для дослідження розумової діяльності.

В. Вундт одразу після публікації  Ф. Гальтона використав асоціативну методику в своїй лабораторії, хоча вважав, що вищі функції не підлягають експериментам. Отримані в дослідах індивідуальні відмінності  в часі реакції пояснювались характером асоціацій, а не індивідуальними особливостями досліджуваних. 

Автор,який створив  перший психологічний експериментальний  метод, був Г. Еббінгауз, вивчав ший  закони пам’яті, використовуючи для  цього набори  безглуздих складів ( штучних сенсомоторних елементів  мови, які не мали конкретного значення). Він думав, що отримані ним результати не залежали від свідомості досліджуваного, інтроспекції ( спостереження індивіда за тим, що відбувається в його психіці) отже більшою мірою задовольняли вимогам об’єктивності. Цим методом Г. Еббінгауз  відкрив шлях експериментальному вивченню навичок.

Американський психолог Дж. Кеттелл досліджував  об’єм уваги і навички читання. За допомогою тахістоскопа ( прилад,який дозволяв пред’являти досліджуваному зорові стимули на короткі відрізки часу) він визначав час, який необхідний для того, щоб сприйняти і назвати різноманітні об’єкти – форми, букви, слова, тощо. Об’єм уваги в його дослідженнях склав величину близько п’яти об’єктів. Проводячи експерименти з читанням букв і слів на барабані, який крутився Дж. Кеттелл зафіксував феномен антипатії («забігання» сприйняття вперед).

Так на рубежі XX ст. в психології утвердився об’єктивний експериментальний метод, який почав визначати характер психологічної науки в цілому. Із впровадженням в психологію експерименту і появою завдяки цьому нових критеріїв науковості її уявлень створились передумови для зародження знань про індивідуальні відмінності між людьми. 

Диференційна  психологія стала ще одним джерелом психодіагностики. 

Поза представленням про індивідуально - психологічних особливостях, які вивчає диференційна психологія неможливе було б виникнення психодіагностики, як науки про методи виміру. 

Але виникнення психодіагностики не було висновком  логічного розвитку експериментально – психологічного і диференційно – психологічного вивчення людини. Вона складалась під впливом запитів практики, спочатку медичної і педагогічної,а потім індустріальної. Однією із основних причин, які обумовили зародження психодіагностики, треба вважати висунуту медичною практикою необхідність в діагностиці і лікуванні розумово відсталих і душевнохворих людей.  

4.Методи психодіагностики 

Психологічна  діагностика  в теперішній час  має велику кількість методик, що відповідають основним вимогам до їх розробки і перевірки, але що розрізняються як за змістом, так і по способах витягання діагностичної інформації. Знайомство з основними типами діагностичних методик при розумінні їх специфіки і сфери застосування є істотним компонентом знання сучасного психодіагноста.

Класифікація  діагностичних методик служить цілям впорядкування інформації про них, знаходженню підстав для їх взаємозв'язку і тим самим сприяє поглибленню спеціальних знань в області психологічної діагностики.  

Як правило, психодіагностика використовується не заради отримання інформації про психічні властивості як такі, а, в основному, заради прогнозу визначеного соціально значущої поведінки. 

Також існує  великий спектр методик, які мають  універсальність – вони можуть використовуватись  для вирішення різноманітних  задач. При використанні таких методик необхідно слідувати певним технологічним вимогам. З врахуванням цих вимог методики такого типу можна класифікувати по операціонально – технологічним ознакам.   

На теперішній час існує багато підстав для  класифікації психодіагностичних методик, а саме:

• можна розрізняти діагностичні методи, які основані на завданнях, які припускають вірну відповідь або на завданнях, відносно яких вірних відповідей не існує. До першого типу відноситься більша кількість тестів інтелекту, тести спеціальних можливостей, деяких персональних рис.  Інші діагностичні методики складаються із завдань,які характеризують тільки частотою і направленістю тією, чи іншої відповіді, але не її вірністю. Такими є більшість особових опитувачів.
• Можна розрізняти вербальні і невербальні психодіагностичні методики.