ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ СЕНСОРНИХ ПРОЦЕСІВ ЛЮДИНА-ОПЕРАТОР

                Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Тернопільський національний технічний університет імені  Івана Пулюя

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Контрольна робота

з курсу інженерна  психологія

на тему:

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ  СЕНСОРНИХ ПРОЦЕСІВ

ЛЮДИНА-ОПЕРАТОР

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тернопіль – 2011

Зміст:                                                                               

 

1. Особливості роботи  людини-оператора………………………………………3                    

2. Загальні властивості сенсорних процесів…………………………………….4                 

2.1. Сенсорна система зору………………………………………………….8                                            

2.2. Сенсорна система слуху………………………………………………...8                                      

2.3. Система нюху……………………………………………………………9                                                           

2.4. Вестибулярна система……………………………..................................9                                         

      2.5. Сенсорна система кістково-м'язового апарату…..................................10    

3. Праця та її фізіологічні  особливості……………………................................10                          

4. Висновок до контрольної роботи ………………………................................13    

5. Література……………………………………………………………………...14                              

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ:

 

Людина-оператор - людина, що здійснює трудову діяльність, основу якої складає взаємодію з предметом праці, машиною і зовнішнім середовищем за допомогою інформаційних систем (моделей) і органів керування. 

У системі «людина-машина-середовище»  людина є центральною ланкою системи  керування, і його діяльність може бути представлена у виді послідовності  чотирьох основних етапів: прийом інформації, оцінка і переробка інформації, ухвалення рішення і реалізація прийнятого рішення. Перші два етапи іноді називають одержанням і перетворенням інформації, а останні два — обслуговування (реалізацією).

Психологічні особливості  людини-оператора пов’язані з тим, що предметні дії визначаються й регулюються внутрішньою (психічною) діяльністю — пізнавальною, мотиваційною, емоційною. Так, під час праці в людини активізуються такі пізнавальні процеси: відчуття, сприймання, мислення, пам’ять, уява. У процесі праці їй необхідно бути уважною, виявляти вольові якості. Під час виконання роботи працівник може переживати різні психічні та емоційні стани — активність, зацікавленість, зосередженість, ентузіазм, напруження, стомленість, незадоволення, нудьгу і т. ін. У праці реалізуються й одночасно розвиваються професійні здібності, знання, трудові навички та вміння працівника, розкриваються риси його характеру, моральні якості, мотиви діяльності. У праці людина стверджує себе як особистість, реалізує та розвиває свій творчий потенціал.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Особливості роботи людини-оператора.

Незалежно від рівня  автоматизації системи «людина—машина»  основною ланкою є людина, яка ставить  мету, планує, направляє і контролює  весь процес її функціонування.

Особливості діяльності оператора такі:

● керування великою кількістю об’єктів і параметрів, що зумовлює значні навантаження на нервово-психічні функції;

● сприймання, переробка інформації і прийняття рішень є суттю діяльності;

● необхідність декодування інформації, отриманої в закодованому вигляді від приладів, і співвіднесення її зі станом реального процесу або об’єкта;

● висока точність дій і швидкість прийняття рішень та здійснення управлінських функцій;

● висока відповідальність за дії і прийняті рішення;

● висока готовність до екстрених дій;

● обмежена рухова активність, незначні м’язові навантаження;

● сенсорна монотонія або політонія;

● сенсорні, емоційні та інтелектуальні перенавантаження.

Ефективність роботи оператора, як і всієї системи  в цілому, залежить від раціонального  розподілу функцій між людиною  і машиною, виходячи з врахування їх переваг і обмежень.

В одних випадках можливості людини набагато більші, ніж у машини, в інших, навпаки, машина має переваги над людиною. Так, людина здатна працювати  в несподіваних ситуаціях, їй властива висока гнучкість і адаптивність до мінливих зовнішніх впливів, може працювати по багатьох програмах. Для машини неможливо запрограмувати всі випадковості; їй властиві мала гнучкість і висока ціна багатоваріантної роботи. Людина здатна створити повне уявлення про події, явища за неповної інформації. У машини така можливість обмежена. Людина має великі можливості для вибору способів дії, може швидко використовувати резерви, виправляти помилки. У машини ці можливості обмежені. В той же час у людини обмежена «пропускна здатність» щодо сприймання і переробки інформації. У машини — навпаки. У людини зменшується працездатність внаслідок розвитку втоми, розсіюється увага, з’являється різні емоційні стани і переживання. Машина має практично постійну працездатність. Людина порівняно повільно і неточно виконує обчислювальні операції, в той час як для машини характерні висока швидкість і  
точність обчислень. В зв’язку з цим необхідна автоматизація тих функцій, які можуть бути виконані без участі людини. За людиною залишаються функції щодо прийняття рішень, що і зумовлює більшу ефективність праці людини порівняно з роботою автоматичних пристроїв. Мислячий оператор посідає центральне місце у великих системах управління.

Залежно від переважання  того чи іншого психічного процесу  в роботі оператора можна виділити такі види діяльності: сенсорно-перцептивну; 

Моторно-інтелектуальну.

 

У сенсорно-перцептивній діяльності центр ваги припадає на отримання інформації і її первинну оцінку. Основне завдання вирішується  в сфері сприймання, а виконавські дії прості.

Для моторної діяльності характерна висока питома вага виконавських дій, в той час як сприймання інформації і прийняття рішення підпорядковані цій основній задачі.

Діяльність інтелектуального типу характеризується тим, що на перший план виступають функції прийняття рішень, логічної переробки інформації, обчислення.

Ефективність роботи оператора залежить від режиму, в  якому вона протікає. Розрізняють  мінімальний, оптимальний і екстремальний  режими роботи:

Мінімальний режим роботи оператора має місце при керуванні нормально працюючою високоавтоматизованою системою. Недовантаженість інформацією, комфортні умови, монотонність призводять до втрати пильності, гіпнотичних станів оператора, що може бути причиною несвоєчасних дій на аварійні сигнали, виникнення аварій, катастроф.

Оптимальний режим роботи характеризується комфортними умовами  і нормальною роботою автоматичних пристроїв. Людина слідкує за станом системи, коригує ті параметри, які  виходять за межі норми. Основне значення мають набуті навички, звичний темп. Робота виконується без значних нервово-психічних затрат.

Екстремальний режим  роботи відзначається різко підвищеними  вимогами до інтелектуальної та емоційно-вольової сфери людини. Робота в складних, відповідальних і несподіваних ситуаціях  вимагає вміння швидко аналізувати обстановку і за короткий час прийняти та реалізувати рішення. Оператору часто потрібна мужність, заснована на почуттях обов’язку і відповідальності за свої дії. У цьому режимі має місце дискомфорт, а нервові перенавантаження можуть призвести до перевтоми, нервового виснаження і зриву діяльності.

 

2. Загальні властивості сенсорних процесів

 

Основна функція сенсорних  сигналів (сигналів від органів чуття) полягає у передаванні в головний мозок інформації, яка потрібна людині для правильної орієнтації в зовнішньому середовищі і оцінки стану свого організму. Сенсорні сигнали виникають при подразненні рецепторів специфічним для них видом подразника і передаються в мозок через нейрони сенсорної системи. Загальна послідовність сенсорного процесу така: виявлення сигналів, їхнє розрізнення, передача, перетворення, кодування, детектування ознак сенсорного образу і його упізнання.

Рецептор - це спеціалізована клітина, що здатна сприйняти в зовнішньому чи внутрішньому середовищі певний подразник і перетворити його енергію з фізичної чи хімічної форми у форму нервового збудження.

Рецептори класифікуються.

1) у залежності від  відчуттів, що викликаються - на  зорові, слухові, 

 

нюхові, смакові, рецептори  дотику, терморецептори, інтерорецептори (рецептори стану внутрішніх органів), пропріо- і вестибулорецептори (рецептори положення тіла і його частин у просторі);

2) у залежності від  поверхневого чи внутрішнього  розташування - на зовнішні (екстерорецептори) і внутрішні (інтерорецептори);

3) у залежності від характеру контакту з зовнішнім середовищем - на дистантні (отримують інформацію на відстані від джерела подразнення - зорові, слухові і нюхові) і контактні (отримують інформацію при зіткненні з подразником - смакові і тактильні);

4) у залежності від природи подразника - на фоторецептори (зір), механорецептори (слухові, вестибулярні, тактильні рецептори шкіри, рецептори опорно-рухового апарату, барорецептори серцево-судинної системи); хеморецептори (смак, нюх, судинні і тканинні рецептори); терморецептори (шкіри і внутрішніх органів); больові рецептори.

Чутливість сенсорних  систем обмежується верхнім і  нижнім порогом. Нижній поріг визначає абсолютну чутливість. Чим вище нижній поріг, тим нижча чутливість. Верхній  поріг зумовлюється максимальною силою  подразника, що ще здатен викликати у певній групі рецепторів адекватну реакцію. Нижчі значення інтенсивності вважаються підпороговими, а вищі - надпороговими. Підпорогові впливи, тим не менш, здатні впливати на людину (хоч безпосередньо нею не усвідомлюються) і на фізіологічному, і на психічному рівні. Величина нижнього і верхнього порогів чутливості може змінюватися в залежності від різних умов: віку людини, характеру її діяльності, функціонального стану рецептора, сили і тривалості подразнення тощо.

Поріг розрізнення характеризує мінімальну відмінність між двома подразниками, що викликає ледь помітну відмінність відчуттів. Цей поріг, відповідно до закону Е. Вебера, завжди вищий за подразника, що діяв раніше, на певну частку. Так, якщо на руці лежить вантаж 100 г, то для виникнення ледь помітного відчуття збільшення ваги необхідно додати близько З г. Якщо ж вага вантажу складає 1000 г, то близько 30 г.

Загальною властивістю  сенсорних систем є адаптація - зміна  чутливості сенсорної системи під  впливом подразника.

Існує декілька видів  сенсорної адаптації: 1) зниження чи зникнення чутливості внаслідок  дії постійного чи сильнішого подразника; 2) підвищення чутливості під дією слабкого подразника.

Після виявлення і  розрізнення сигналів здійснюється їх передавання і перетворення, що забезпечують надходження у вищі сенсорні центри мозку найбільш важливої інформації. У залежності від умов поняття "найбільш важливої" інформації може змінюватися. Але пріоритетність, за інших рівних умов, завжди буде залишатися за інформацією, що має більший ступінь новизни.

Наступним етапом є кодування  інформації - її перетворення в умовну форму (код), що відбувається за певними  правилами. У сенсорній системі  сигнали кодуються двоїстим кодом (наявністю чи відсутністю електричного імпульсу в той чи інший момент часу).

Інформація про параметри  певного подразнення передається  у вигляді окремих імпульсів, а також їхніх груп, чи "пачок". Амплітуда, тривалість і форма кожного  імпульсу однакові, але кількість  імпульсів у пачці, частота їхнього  проходження, тривалість пачок і інтервалів між ними, а також тимчасовий "малюнок" ("патерн") пачки різні і залежать від характеристик стимулу. Сенсорна інформація кодується також числом одночасно збуджених нейронів і їхнім розташуванням у нейронному шарі.

У корі мозку сигнали кодуються також синхронністю розрядів нейронів, зміною їхнього числа. У корі одним з основних способів стає позиційне кодування. Воно полягає в тім, що якась ознака подразника викликає збудження певного нейрона чи їх невеликої групи, розташованих у певному місці кори .

Після кодування інформації відбувається її детектування, що являє собою  вибіркове виділення сенсорним  нейроном тієї чи іншої ознаки подразника, що має поведінкове значення. Подібний аналіз здійснюють нейрони-детектори  першого порядку, що вибірково реагують лише на певні властивості стимулу. Детектори вищого порядку сконцентровані у вищих відділах сенсорної системи. Вони відповідають за виділення складних ознак і цілих образів.

І кінцевим та найбільш складним етапом сенсорного процесу є упізнання образу, його класифікація - віднесення образу до того чи іншого класу об'єктів, з якими організм раніше вже зустрічався. На основі синтезу сигналів від нейронів-детекторів вищий відділ сенсорної системи формує "образ" подразника і порівнює його з безліччю образів, що зберігаються в пам'яті. Упізнання завершується ухваленням рішення про те, з яким об'єктом чи ситуацією зустрівся організм. У результаті цього відбувається сприйняття, тобто ми усвідомлюємо, чиє обличчя бачимо перед собою, кого чуємо, який запах відчуваємо .

З психофізіологічної точки зору відчуття є реактивною відповіддю на дію подразника, відображення окремих властивостей предметів та явищ при їх безпосередньому  впливі на аналізаторну систему. Сприймання ж обов'язково пов'язане з перцептивними діями, і на відміну від відчуття є активним процесом. Його основою є система внутрішньоаналізаторних і міжаналізаторних звязків, що забезпечує вирізнення подразників і врахування якостей предмета як складного цілого.