Психологічна готовність дитини до навчання у школі

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 25 Апреля 2013 в 20:52, курсовая работа

Описание

У психолого-педагогічній літературі поняття «шкільна зрілість» трактується як досягнутий рівень морфологічного, функціонального та інтелектуального розвитку дитини, який дозволяє їй успішно долати навантаження, пов'язані з систематичним навчанням, новим режимом дня в школі.
В даний час дуже високі вимоги життя до організації виховання і навчання змушують шукати нові, більш ефективні психолого-педагогічні підходи, націлені на приведення методів навчання у відповідність вимогам життя. У цьому сенсі проблема готовності дошкільників до навчання в школі набуває особливого значення. З її рішенням пов'язано визначення цілей і принципів організації навчання і виховання в дошкільних установах. У теж час від її рішення залежить успішність наступного навчання дітей у школі.

Содержание

Вступ
1. Теоретичні основи дослідження проблеми психологічної готовності дитини до навчання у школі
1.1 Проблема поняття психологічної готовності дитини до навчання в школі в працях фахівців
1.2 Психологічні особливості розвитку дошкільника
1.3 Критерії психологічної готовності дітей до навчання в школі

2. Підбір методик з вивчення психологічної готовності дитини до навчання у школі
2.1 Методи та методики вивчення психологічної готовності дитини до навчання в школі
2.2 Експериментальне дослідження визначення рівня готовності дошкільників до навчання в школі
2.3 Методи психологічної корекції розвитку дітей, не готових до шкільного навчання
Висновок
Список використаної літератури

Работа состоит из  1 файл

Психология.docx

— 77.09 Кб (Скачать документ)

У сфері відчуттів відзначається  істотне зниження порогів всіх видів  чутливості. Підвищується диференційованість сприйняття. Особливу роль у розвитку сприйняття в старшому дошкільному  віці грає перехід від використання предметних образів до сенсорних  еталонів - загальноприйнятим уявленням  про основні види кожної властивості.

До 6-річного віку розвивається чітка  вибірковість сприйняття по відношенню до соціальних об'єктів.

У дошкільному віці увага носить мимовільний характер. Стан підвищеної уваги пов'язаний з орієнтуванням у зовнішньому середовищі, з емоційним ставленням до нього. При цьому змістовні особливості зовнішніх вражень, що забезпечують це підвищення, з віком змінюються. Істотне підвищення стійкості уваги відзначається в дослідженнях, в яких дітям пропонується розглядати картинки, описувати їх зміст, слухати розповідь. Переломний момент у розвитку уваги пов'язаний з тим, що діти вперше починають свідомо керувати своєю увагою, направляючи й утримуючи його на визначених предметах. Для цієї мети старший дошкільник використовує певні способи, які він переймає від дорослих. Таким чином, можливості цієї нової форми уваги - довільної уваги - до 6-7 років уже досить великі.

В значній мірі цьому сприяє вдосконалення  планувальної функції мови, яка є  «універсальним засобом організації  уваги». Мова дає можливість заздалегідь, словесно виділити значимі для певної задачі предмети, організувати увагу, враховуючи характер майбутньої діяльності. Незважаючи на істотні зрушення в  розвитку уваги, переважаючим протягом усього дошкільного періоду, залишається  мимовільна увага. Навіть старшим дошкільнятам ще важко зосередиться на чомусь одноманітному. А от у процесі цікавої для них гри, увага може бути досить стійкою.

Подібні вікові закономірності відзначаються  в процесі розвитку пам'яті. Пам'ять  у старшому дошкільному віці носить мимовільний характер. Дитина краще запам'ятовує те, що для неї є найбільш цікавим , дає найкращі враження. Таким чином, обсяг фіксованого матеріалу багато в чому визначається емоційним ставленням до даного предмету або явища . У порівнянні з молодшим та середнім дошкільним віком відносна роль мимовільного запам'ятовування у дітей 6-7 років дещо знижується, разом з тим міцність запам'ятовування зростає. У старшому дошкільному віці дитина в змозі відтворити отримані враження через досить тривалий термін.

Одним з основних досягнень старшого дошкільного віку є розвиток довільного запам'ятовування. Деякі форми цього  запам'ятовування можна відзначити у дітей у віці 4-5 років, проте  значного розвитку воно досягає до 6-7 років. Багато в чому цьому сприяє ігрова діяльність, в якій вміння запам'ятовувати  і вчасно відтворювати необхідну  вам дію, є однією з умов досягнення успіху. Важливою особливісттю цього віку є та обставина, що перед дитиною 6-7 років може бути поставлена ​​мета, спрямована на запам'ятовування певного матеріалу. Наявність такої можливості пов'язано з тим, що дитина починає використовувати різні прийоми, спеціально призначені для підвищення ефективності запам'ятовування: поведінка, змістовне й асоціативне зв'язування матеріалу.

Таким чином, до 6-7 років структура  пам'яті зазнає істотні зміни, пов'язані  зі значним розвитком довільних  форм запам'ятовування і пригадування. Мимовільна пам'ять, не пов'язана з  активним ставленням до поточної діяльності, виявляється менш продуктивною, хоча в цілому вона зберігає панівне становище.

Детальне співвідношення довільної і мимовільної форм пам'яті відзначається у відношенні такої психічної функції, як уява.

Великий стрибок в її розвитку забезпечує гра, необхідною умовою якої є наявність замінної діяльності та предметів заступників. У старшому дошкільному віці заміщення стає чисто символічним і поступово починається перехід до дій з уявними предметами. Формування уяви перебуває в безпосередній залежності від розвитку мови дитини. Уява в цьому віці розширює можливості дитини у взаємодії із зовнішнім середовищем, сприяє її засвоєнню, разом з мисленням служить засобом пізнання дійсності.

Розвиток просторових уявлень  дитини до 6-7 років досягає високого рівня. Для дітей цього віку характерні спроби провести аналіз просторових  ситуацій. Хоча результати не завжди хороші, аналіз діяльності дітей вказує на розчленованість образу простору з  відображенням не тільки предметів, але і їх взаємного розташування.

Розвиток уявлень багато в чому характеризує процес формування мислення, становлення якого в цьому  віці в значній мірі пов'язано  з удосконаленням можливості оперувати  уявленнями на довільному рівні. Ця можливість істотно підвищується до шести років, у зв'язку з засвоєнням нових способів розумових дій. Формування нових способів розумових дій в значній мірі спирається на основу певних дій із зовнішніми предметами, якими дитина оволодіває в процесі розвитку та навчання. Дошкільний вік представляє найбільш сприятливі можливості для розвитку різних форм образного мислення.

У віці 4-6 років відбувається інтенсивне формування і розвиток навичок і  вмінь, що сприяють вивченню дітьми зовнішнього  середовища, аналізу властивостей предметів  і вплив на них з метою зміни. Даний рівень розумового розвитку, тобто наочно-дійове мислення, є  як би підготовчим. Він сприяє накопиченню  фактів, відомостей про навколишній  світ, створення основи для формування уявлень і понять. У процесі  наочно-дієвого мислення виявляються  передумови для формування більш  складної форми мислення - наочно образного  мислення. Воно характеризується тим, що розширення проблемної ситуації здійснюється дитиною в руслі уявлень, без  застосування практичних дій ;до кінця дошкільного періоду переважає вища форма наочно-образного мислення - наочно-схематичне мислення. Відображенням досягнення дитиною цього рівня розумового розвитку є схематизм дитячого малюнка, вміння використовувати при вирішенні завдань схематичні зображення.

Наочно-схематичне мислення створює  великі можливості для освоєння зовнішнього  середовища, будучи засобом для створення  дитиною узагальненої моделі різних предметів і явищ. Придбана риса узагальненого, ця форма мислення залишається образною, що спирається на реальні дії з предметами та їх заступниками. У той же час дана форма мислення є основою для утворення логічного мислення, пов'язаного з використанням і перетворенням понять. Таким чином, до 6-7 років дитина може підходити до вирішення проблемної ситуації трьома способами: використовуючи наочно-дієве, наочно-образне і логічне мислення. Старший дошкільний вік слід розглядати лише як період, коли має розпочатися інтенсивне формування логічного мислення, як би визначаючи тим самим, найближчу перспективу розумового розвитку.

Накопичення до старшого дошкільного  віку великого досвіду практичних дій, достатній рівень розвитку сприйняття, пам'яті, уяви та мислення підвищують у  дитини почуття впевненості у  своїх силах. Це виражає в постановці все більш різноманітних і  складних цілей, досягненню яких сприяє вольова регуляція поведінки. Дитина 6-7 років може прагнути до далекої (у тому числі і уявної) цілі, витримуючи при цьому сильне вольове напруження в перебігу досить тривалого часу.

При виконанні вольових дій значне місце продовжує займати наслідування, хоча воно стає довільно керованим. Разом з тим, все більшого значення набуває словесна інструкція дорослого, спонукаюча дитину до певних дій. У старшого дошкільника чітко виступає етап попереднього орієнтування. Гра і вимагає заздалегідь виробити певну лінію своїх дій. Тому вона в значній мірі стимулює вдосконалення здатності до вольової регуляції поведінки.

У цьому віці відбуваються зміни  в мотиваційній сфері дитини: формується система супідрядних мотивів, що надає загальну спрямованість поведінці  старшого дошкільника. Прийняття найбільш значущого на даний момент мотиву є основою, що дозволяє дитині йти  до наміченої мети, залишаючи без уваги ситуативно виникающі бажання. У цьому віці одним з найбільш дієвих в плані мобілізації вольових зусиль мотивів є оцінка дій дорослими.

Необхідно відзначити, що до моменту  досягнення старшого дошкільного віку відбувається інтенсивний розвиток пізнавальної мотивації: безпосередня вразливість дитини знижується, в той же час вона стає більш активною у пошуку нової інформації. Істотні зміни зазнає і мотивація до встановлення позитивного ставлення до оточуючих. Виконання певних правил і в більш молодшому віці служило для дитини засобом отримання схвалення дорослого. Однак у старшому дошкільному віці, це стає усвідомленим, а визначає мотив - «вписаним» в загальну ієрархію. Важлива роль у цьому процесі належить колективнії рольовій грі, яка є шкалою соціальних нормативів, з засвоєнням яких поведінка дитини будується на основі певного емоційного ставлення до оточуючих,або залежно від характеру очікуваної реакції. Носієм норм і правил дитина вважає дорослого, однак за певних умов у цій ролі вона може виступати і сама. При цьому її активність щодо дотримання прийнятих норм підвищується.

Поступово старший дошкільник засвоює  моральні оцінки, починає враховувати, з цієї точки зору, послідовність  своїх вчинків, передбачає результат  і оцінку з боку дорослого. Є.В. Субботский вважає, що в силу інтерпретації  правил поведінки, порушення цих  правил дитина переживає навіть у  відсутності дорослого. Діти шестирічного віку починають усвідомлювати особливості  своєї поведінки, а в міру засвоєння  загальноприйнятих норм і правил використовувати їх як мірок для  оцінки себе і оточуючих людей.

Основою первісної самооцінки є  вміння порівнювати себе з іншими дітьми. Для 6-річок характерна в  основному не диференційована завищена самооцінка. До 7-річного віку вона диференціюється  і дещо знижується. З'являється відсутня раніше оцінка себе з іншими однолітками.

Недефференцірованность самооцінки призводить до того, що дитина 6-7 років  розглядає оцінку дорослим результатів  окремої дії як оцінку своєї особистості  в цілому, тому використання осуду  і зауважень при навчанні дітей  цього віку має бути обмежена. В  іншому випадку у дітей з'являється  занижена самооцінка, невіра в свої сили, негативне ставлення до навчання.

Узагальнюючи найбільш важливі  досягнення психічного розвитку дитини 6-7 років, можна зробити висновок про те, що діти в цьому віці діти відрізняються досить високим рівнем розумового розвитку, які мають розчленоване сприйняття, узагальнені норми мислення, смислове запам'ятовування. У цей час формується певний обсяг знань і навичок, інтенсивно розвивається довільна форма пам'яті, мислення, уяви, спираючись на які можна спонукати дитину слухати, розглядати, запам'ятовувати, аналізувати. Старший дошкільник вміє погоджувати свої дії з суспільними нормами поведінки. Його власна поведінка характеризується наявністю сформованої сфери мотивів та інтересів, внутрішнього плану дій, здатністю до досить адекватної оцінки результатів власної діяльності і своїх можливостей.

 

1.3 Критерії психологічної готовності  дітей до навчання в школі 

 

До моменту вступу дітей до школи  суттєво зростають індивідуальні  відмінності за рівнем психологічного розвитку. Ці відмінності, перш за все, проявляються в тому, що діти відрізняються  один від одного по інтелектуальному, моральному, межперсональному розвитку. Вони, отже, вже можуть по-різному реагувати на одні й ті ж інструкції і психодіагностичні ситуації. Деяким дітям, які прийшли вчитися до школи, практично цілком доступні тести, призначені для психодіагностики дорослих людей, іншим - менш розвиненим - тільки методики, розраховані на дітей 4-6 - річного віку, тобто на дошкільнят. Це особливо стосується таких психодіагностичних методик, в яких використовуються вербальні самооцінки, рефлексія і різні свідомі, складні оцінки дитиною навколишнього середовища.

Тому перш, ніж застосовувати  ту чи іншу психодиагностическую методику до дітей молодшого шкільного  віку, необхідно упевнитися в тому, що вона інтелектуально доступна і  не дуже проста для того, щоб оцінити  реальний рівень психологічного розвитку, досягнутий дитиною.

Процедура визначення психологічної  готовності до школи може бути різною залежно від умов, в яких працює психолог. Найбільш сприятливі умови - це обстеження дітей у дитячому садку в квітні-травні. На дошці оголошень в дитячому садку заздалегідь вивішується листок з інформацією про те, які типи завдань будуть пред'являтися дитині на співбесіді у психолога. Ці завдання в загальному вигляді можуть бути сформульовані таким чином. Дитина повинна вміти:

1) Відтворювати зразок;

2) Працювати за правилом;

3) Викладати послідовність сюжетних  картинок і складати по них  розповідь; 

4) Розрізняти окремі звуки в  словах.

Практично всі обстеження проводяться  в присутності батьків. Коли батьки особисто бачать, які завдання виконують  їхні діти, у них немає підстав  вважати, що до їхніх дітей були надмірно суворі і упереджені.

По закінченню виконання всіх завдань  у разі потреби батькам даються  рекомендації, як краще за решту  часу підготувати їх дитини до школи.

Під час співбесіди з дитиною  необхідно встановити доброзичливий  невимушений контакт. Всі завдання повинні сприйматися дітьми як ігри. Атмосфера гри допомагає дітям розслабитися, зменшує стресову ситуацію. Якщо дитина тривожна, боїться відповідати, то з боку експериментатора необхідна емоційна підтримка, аж до того, що можна обійняти, погладити малюка і ласкавим голосом висловити впевненість, що він дуже добре впорається з усіма іграми. За час виконання завдань треба постійно давати йому знати, що він все робить правильно і добре.

Результати обстеження повинні  бути занесені до карти психічного розвитку дитини, яка коротко називається  психологічна карта.

Для запобігання витоку інформації карту доцільно зашифрувати. У цьому  випадку перший лист з формальними  даними про дитині зберігається окремо. На ньому, також як і на решті частини  психологічної карти, вказується шифр, ключ до якого зберігається у психолога.

До карти мають доступ психолог і його керівники по професійній  лінії. Адміністрація і педагоги можуть користуватися наявними там  даними лише за узгодженням з психологом.

При переході учня в новий навчальний заклад карта може передаватися психологу цього закладу.

Основна мета психологічного обстеження дитини при прийомі в школу - виявлення  індивідуальних особливостей. Якщо приходить дитина, що потребує спеціальної розвиваючої роботі, то в психологічній карті заповнюються всі рубрики, що відображають її розвиток на момент обстеження, зафіксувані проблеми дитини і намічений план розвиваючої роботи.

Информация о работе Психологічна готовність дитини до навчання у школі