Психологія як наука

 

хворого, уточнює локалізацію  осередку ураження в певному відділі  великих півкуль головного мозку людини, допомагаючи тим самим нейрохірургу.

Ґрунтовне вивчення психології передбачає пізнання законів природознавства (загальної біології, фізіології, неврології, еволюційного вчення тощо). Низка галузей  психології, і насамперед порівняльна психологія, зоопсихологія, етологія, медична психологія, патопсихологія і деякі інші, є водночас розділами природознавства і медицини. Але пояснити функціонування психіки з позицій природознавства не можна.

 

Психологія  і науково-технічний прогрес. Для XX століття характерний винятковий за своїм масштабом розвиток виробництва, нових видів техніки, засобів зв’язку, широке використання електроніки, автоматики, освоєння нових видів транспорту, які працюють на надзвукових швидкостях, тощо. Усе це ставить величезні вимоги до психіки людини, яка стикається зі сучасною технікою.

         У сучасній промисловості, на транспорті, у військовій справі дедалі більшого значення набуває врахування так званого психологічного чинника, тобто можливостей, закладених у психічних пізнавальних процесах, - сприйманні, пам’яті, мисленні, у властивостях особистості - особливостях характеру, темпераменту, швидкості реакції тощо. Зокрема, в умовах нервово-психічного напруження, зумовленого необхідністю ухвалювати відповідальні рішення в мінімально короткі терміни (ситуації, багато в чому типові для сучасної надзвукової авіації, для роботи диспетчерів-операторів великих енергосистем тощо), надзвичайно істотною є наявність певних властивостей особистості, які дають змогу виконувати дії без особливих помилок і зривів. Відсутність цих якостей призводить до аварій.

 

        Вивчення психологічних можливостей  людини у зв’язку з вимогами, що їх висунули складні види  трудової діяльності, засвідчує  важливу роль сучасної психології.

            Інженерна психологія, яка розв’язує проблему «людина-машина» (питання взаємодії людини і техніки), як і психологія праці загалом, якнайтісніше стикається з багатьма розділами техніки.

            На подальший розвиток психології значний вплив має комп´ютерна революція. Низку функцій, які вважали унікальним надбанням людської свідомості, - функції накопичення й переробки інформації, управління і контролю - стали виконувати електронні пристрої. Використання теоретико-інформаційних понять і моделей сприяло впровадженню в психологію нових логіко-математичних методів. Водночас окремі дослідники, захоплені успіхами кібернетики, стали трактувати людину як автомат з програмним управлінням. З іншого боку, автоматизація й кібернетизація різко підвищили зацікавленість у вивченні й ефективному використанні функцій, які не можна передати електронним пристроєм, насамперед - творчих здібностей. Для майбутнього людства, для особистості та її психічного устрою значення комп’ютерної революції величезне. Але хай би як змінювалася особистість людини, які б дива не створила електронно-інформаційна технологія, їй, як і раніше, будуть притаманні психічні властивості зі всіма ознаками, властивими предмету психології.

Психологія  і педагогіка. Науково-технічний прогрес, як чинник розвитку психологічної науки і як такий, що сприяє звільненню її від умоглядних уявлень, нині цілком переконливо виявив якнайтісніші взаємозв’язки психології з педагогікою. Цей зв’язок, зрозуміло, існував завжди, що й усвідомлювали передові психологи і педагоги. Видатний педагог К.Д.

 

Ушинський (1824-1870) підкреслював, що за своїм значенням для педагогіки психологія посідає перше місце серед усіх наук. Щоб усебічно виховати людину, зазначав К.Д. Ушинський, її треба всебічно вивчити.

        Розвиток взаємозв’язків психології і педагогіки від 30-х років набуває драматизму, зумовленого грубим втручанням партійного керівництва в наукове життя. Було оголошено лженаукою одну з педагогічних наукових дисциплін - педологію. Її розгром істотно загальмував розвиток і психології, і педагогіки.

Поява педології - течії  в психології і педагогіці, яка  виникла на межі XIX-XX ст., була зумовлена  поширенням еволюційних ідей і розвитком  прикладних галузей психології та експериментальної  педагогіки. Засновники педології - З. Хол, Дж.М. Болдуін, Е. Киркпатрік, Е. Мейман, В. Преєр та ін. Зміст педології становила сукупність психологічних, біологічних і соціологічних підходів до розвитку дитини. До кінця 20-х pp. у педологічних установах працював значний корпус психологів, фізіологів, дефектологів (П.П. Блонський, Л.С. Виготський та ін.). Предмет педології, попри численні дискусії й теоретичні розробки її представників, визначено не було. У дослідженнях радянських учених, які працювали в галузі педології, було накопичено значний емпіричний матеріал щодо розвитку поведінки дітей. Цінним у педології було прагнення вивчати розвиток дитини в умовах комплексного підходу, практичної спрямованості на діагностику психічного розвитку. Ухвалою ЦК ВКП(б) «Про педологічні збочення в системі наркомпросів» (1930) педологію оголошено «псевдонаукою» і припинено її існування. Результатом розгрому педології стало гальмування розвитку педагогічної і вікової психології, відставання в галузі психодіагностики, послаблення уваги до особистості дитини в процесах навчання і виховання (так звана «бездітність» педагогіки).

   

 

 

     У підручниках для педагогічних вищих навчальних закладів тих часів автори прагнули не допустити проникнення в розум майбутніх учителів «дитячої», «педагогічної», «шкільної» психології, щоб уникнути звинувачення у спробах «відновити» педологію. Студенти педагогічного ВНЗ одержували ще дуже довго фактично вихолощені психологічні знання. Звинувачення в педологічних помилках постійно нависали над психологами.

 

     

        У наш час зв’язки психології і педагогіки набувають особливого характеру. Фактично, упродовж низки років ці зв’язки були багато в чому зовнішнім пристосуванням психології до тодішньої педагогіки і зовнішнім урахуванням педагогікою «готових відомостей» психології. Наприклад, завданням психології нерідко вважали «психологічне обґрунтування» педагогічних прийомів і положень, які вже склалися та зміцнилися, їхнє поліпшення, удосконалення, а педагогіка часто відштовхувалася з деяких, догматично зрозумілих, «психологічних формул» (з твердженням про те, що мислення молодшого школяра нібито позбавлене абстрактності, а є тільки конкретним).

 

ВИСНОВОК

 

У своїй роботі я спробувала простежити історію становлення  й розвитку психології, однієї із сама складна й загадкових наук. Ця наука - привабливий мир явищ, що викликають особливий, винятковий інтерес протягом багатьох століть.

Знання основ психології необхідно кожній людині, це дозволяє людям добре розуміти один одного, діяти спільно.

Значення знань і  вмінь поступово зростало, особливо велике стало воно в наші дні. Не випадково існує прямий зв'язок між інтересом до психології й рівнем соціально-економічного розвитку країн. Самі цивілізовані країни мають у своєму розпорядженні більше число прекрасно підготовлених психологів.

Предметом вивчення психології насамперед є психіка людини й тварин, що включає в себе багато суб'єктивних явищ. За допомогою одних, таких, наприклад, як відчуття й сприйняття, увагу й пам'ять, уяву, мислення й мову, людина пізнає мир. Тому їх часто називають пізнавальними процесами. Інші явища регулюють його спілкування з людьми, безпосередньо управляють діями й учинками. Їх називають психічними властивостями й станами особистості, включають у їхнє число потреби, мотиви, мети, інтереси, волю, почуття й емоції, схильності й здатності, знання й свідомість. Психологія вивчає людські спілкування й поводження, їхня залежність від психічних явищ і, у свою чергу, залежність формування й розвитку психічних явищ від них.

Людина не просто проникає в мир за допомогою своїх пізнавальних процесів. Він живе й діє в цьому світі, творячи його для себе з метою задоволення своїх матеріальних, духовних і інших потреб, робить певні вчинки. Для того щоб зрозуміти й пояснити людські вчинки, ми звертаємося до такого поняття, як особистість.

          Психічні процеси, властивості й стани людини, його спілкування й діяльність розділяються й досліджуються окремо, хоча в дійсності вони тісно пов’язані один з одним і становлять єдине ціле - життєдіяльність людини.

 

Література

 

1. Ждан А.Н. Історія психології. Від античності до наших днів. Харків
2. Історія психології / М. Г. Ярошенко - М.: Думка. 1976.
3. Ярошевский М.Г. Історія психології. Київ, 2000. – 263с.
4. Психологія Словник довідник / М. И. Дяченко, - Мн.: Хэлсон. 1998.
5. http://www.info-library.com.ua/books-text-4609.html