Психіопатії

ВСТУП

Під психопатіями або  розладами особистості розуміють  стійкі аномалії особи, що характеризуються дисгармонією емоційно-вольової сфери  та своєрідним, переважно афективним мисленням. Психопатичні особливості  проявляються в дитинстві або  юності і без значних змін зберігаються протягом усього життя. Вони охоплюють  всю особу, визначають її структуру  і, звичайно, перешкоджають повноцінному пристосуванню особи до навколишнього  середовища, ускладнюють її адаптацію.

Переважна більшість  психопатичних осіб залишається  поза увагою психіатрів, тому виявлення  дійсної розповсюдженості психопатій серед населення дуже утруднено.

Психопатія - це незвичайний, аномальний характер. Його походження залишається недостатньо з'ясованим. Існують три основних погляди на це питання. Згідно з першим, психопатію вважають вродженим стражданням. Відповідно до другого, спотворення характеру формуються протягом життя людини під впливом несприятливих факторів мікросередовища й умов виховання. Прихильники третього розглядають походження психопатій як результат взаємодії вроджених і діючих у ранні роки розвитку особи факторів. За особливостями походження О. В. Кербіков поділяв психопатів на ядерні - вроджені, конституціональні, тобто зумовлені особливостями загальної тіло будови, краєві, котрі формуються внаслідок несприятливих впливів середовища та органічні, що виникають після перенесених в дитинстві та в юності різних захворювань. Формування психопатій відбувається до кінця пубертатного перехідного періоду, до того часу, коли завершується розвиток характеру людини.

Психічна дисгармонійність при психопатії залежить від надмірної виразності одних психічних властивостей і недорозвинення інших. Так, наприклад, підвищена емоційна збудливість при відсутності контролю за поводженням і реакціями, викликуваними афективними стимулами; тривожність, непевність і підозрілість при недостатності адекватної оцінки навколишнього й почуття реальності; егоцентризм, надмірні домагання на свою значимість при відсутності здатностей, можливостей і г. буд. Зазначені психічні властивості властиві деякою мірою нормальної в психічному відношенні особистості, але вони в ній представлені в збалансованому виді. Однак у психопатичних особистостей ці властивості представлені в сполученнях, що утрудняють соціальну адаптацію.

1. Загальна характеристика психопатій

Психопатії виникають на основі взаємодії природженої або рано придбаної біологічної неповноцінності  нервової системи і впливу зовнішнього  середовища. Проте впливу зовнішніх  чинників для утворення психопатії недостатньо. Від нормального характеру, на який наклало відбиток неправильне  виховання або педагогічна занедбаність, психопатія відрізняється в її основі неповноцінністю нервової системи. Відхилення в поведінці ще не дають  підстави зараховувати людину до психопатичних  осіб. Психопатіям не властива прогредієнтність з розвитком недоумства і дефекту  особистості. Слід також відрізняти психопатії від психопатоподібних  станів після черепномозкової травми, інфекційних захворювань, інтоксикацій ЦНС, ендокринопатій та ін. Основним диференціально-діагностичним  критерієм повинно служити те, що до появи психопатоподібних змін при тих або інших захворюваннях  розвиток особистості був нормальним. На відміну від неврозів при психопатії патологічні риси вдачі визначають всю психічну подобу.

При окремих, хоча і достатньо виражених  характерологічних відхиленнях, що не досягають патологічного рівня  і досить компенсованих, діагноз  психопатії також неправомірний. Ці акцентовані особистості, детально клінічно описані К. Леонгардом і  А. Е. Лічко [5, 6]. Чіткої межі між нормальними і акцентованими особистостями, так само як і між останніми і психопатіями, немає. К. Леонгард виділяє педантичні, або ананкастичні; демонстративні, або істеричні; застряючі і збудливі акцентовані особистості у зв'язку з переважанням тих або інших властивостей характеру. Друга група (гіпертимні, дистимічні, тривожні, емотивні, афектно-лабільні і афектно-екзальтовані особистосіт) виділена по особливостях темпераменту. У практиці часто поєднуються акцентовані риси вдачі і темпераменту і різних типів акцентуації особистості.

Причини виникнення психопатії різні. Дисгармонія особистості може виникнути  під впливом спадкових чинників, внутрішньоутробних, родових травм, патології раннього постнатального періоду. Незрілість психіки виявляється  в підвищеній навіюваності, схильності до перебільшень, фантазій у істеричних суб'єктів; у емоційній лабільності  біля збудливих; у слабкості волі біля нестійких; у незрілому мисленні біля параноїчних осіб. Велике значення у формуванні психопатії має несприятливий  вплив середовища (неправильне виховання, психічні травми і ін.).

Класифікація психопатій за П.Б. Ганнушкіним, О.В. Кербиковим, Г.К. Ушаковим:

1. Збудлива психопатія
2. Шизоїдна психопатія
3. Психастенічна психопатія
4. Нестійка психопатія
5. Астенічна психопатія
6. Сенситивна психопатія
7. Епілептоїдна психопатія
8. Паранояльна психопатія
9. Мозаїчна психопатія

Клінічні прояви психопатій характеризуються наступними особливостями. Особистості, , що страждають цими захворюваннями, відрізняються  дисгармонійним складом особистості, вираженість якої призводить до порушень соціальної адаптації. Психопатичні прояви тотальні, тобто виявляються у  всіх сферах діяльності, і стабільні.

Можливість адаптації в житті  при психопатіях залежить від  двох передумов: вираженості дисгармонійної особистості і зовнішніх чинників. Психопатична особистість може бути задовільно адаптована в сприятливих  для неї умовах (стан компенсації) і дезадаптована з яскравою вираженістю  властивих їй психопатичних проявів, у тому числі і невротичних, за несприятливих умов (декомпенсація).

Психопатії відрізняються від  інших захворювань, у тому числі  і від психічних. Психопатії тісно  інтегровані з особливостями  особистості, її установками, тоді як хвороби, включаючі і психічні, є чимось чужим для особистості хворого. Динаміка психопатії має інші особливості  в порівнянні з динамікою хвороб. При психопатії відсутні ремісії. У  лікуванні психопатії провідне значення належить корекції особистості і  перебудові відношення особистості  до себе і оточуючих. Оцінка поширеності  психопатій представляє складність. Хворі психопатією потрапляють  під спостереження лікарів при  декомпенсації їх станів або у  випадках порушення суспільних законів.

Психопатичні особистості дуже чутливі до різних зовнішніх дій  і біологічних змін, що відбуваються протягом життя. Ці чинники змінюють клінічну картину психопатії, викликаючи загострення психопатичних проявів, тимчасові або тривалі реакції і розвитку. Такі тимчасові зрушення в стані психопатичних особистостей позначаються як динаміка психопатій. Поняття «Динаміка психопатій» ввів в психіатрію П.Б. Ганнушкін. [3]

П.Б. Ганнушкін підкреслював, що динаміку психопатій можна розуміти широко і  вузько. У широкому плані розглядаються  зміни складу особистості протягом життя, під впливом вікового кризу. Така динаміка просліджується і у  психічно повноцінних людей, але  психопатичні особистості переживають  ці критичні періоди особливо бурхливо. Це стосується в першу чергу пубертата. У підлітковому віці (11-15 років) виникає  крайня емоційна лабільність з «некерованістю»  поведінки, афектними спалахами, істеричними  проявами.

Юнацький вік (16-20 років) характеризується збереженням підвищеної ефективності і появою нових інтересів, роздумами  над сенсом життя, пошуками свого  місця в майбутньому. Ці прояви у  психопатичних юнаків частенько  стають гротескними, наближаючись по зовнішньому  оформленню до метафізичної інтоксикації або огульного бездумного заперечення  загальноприйнятих авторитетів  і форм поведінки. Надалі відбувається поступове згладжування загострених  психопатичних особливостей і з  виразністю виявляються ті або інші варіанти особистісної патології. В.А. Гур’єва, В.Я. Гиндікин розглядають  пубертатний період як період кристалізації, структуризації психопатій.

У клімактеричному періоді психопатичні риси частенько знов загострюються, згладжуючись надалі і заміщаючись  вже атеросклерозними афектними  розладами, які нівелюють варіанти психопатій. У ряді випадків наголошується  депсихопатизація [7]. Вікова динаміка психопатій, будучи ґрунтом для психопатичних  экзацербацій, зазвичай не має великого судово-психіатричного значення (окрім  загострення в пубертаті). У судово-експертній клініці головне місце як причина  небезпечних дій і як підстава для напряму на лікування у  психіатричні лікарні займають психопатичні декомпенсації, реакції і розвитку.

2. Види психопатій та  їх характеристика.

За клінічними особливостями, з урахуванням найбільш виразних аномальних рис характеру, виокремлюють кілька варіантів психопатій: збудливого типу (кола); істеричного типу; паранояльного типу; гальмівні; шизоїдного типу; нестійкі або т. зв. (мозаїчні).

Психопатії  збудливого типу. Підвищена дратівливість, збудливість у поєднанні з експлозивністю (вибуховістю), через що існує назва "психопатії експлозивного типу", переважання злобності в коливаннях настрою, мстивість, в'язкість афективних реакцій, схильність до бурхливих проявів афекту у відповідь на часто незначні причини - ось головні характерологічні ознаки, що проходять через все життя таких психопатичних осіб. Це здебільшого постійно нічим невдоволені люди, котрі шукають зачепок для прискіпувань. Коливання настрою у них, як правило, зумовлені зовнішніми чинниками, може спостерігатись і підвищений настрій, однак він не досягає радісного ставлення до життя. Збудливі психопатичні особи переважно злобні, їм бракує розсудливості і холодної оцінки ситуації, тому дрібні щоденні неприємності викликають у них виразні емоційні вибухи, спалахи нестримного гніву. Особливо чітко це виявляється в частих сімейних конфліктах. Психопатичні особи цього типу надто нетерпимі до чужої думки, не виносять протиріч. Ці риси в поєднанні з властивим їм егоїзмом, небажанням рахуватися з інтересами інших дають привід для завжди поганих відносин з оточуючими. Повсякденні зіткнення призводять до уявлення про якесь їхнє особливе призначення. З'являються думки та висловлювання про те, що їх "не розуміють", "недостатньо цінують" на роботі і вдома. Більшість психопатичних осіб збудливого типу схильні до переоцінки своїх розумових здібностей, часто вважають себе людьми, котрі стоять вище середнього рівня. На тлі неприємних відносин з оточуючими ці якості виливаються в дріб'язкову прискіпливість, підозрілість. Такі особи образливі, злопам'ятні, застережливо відносяться до близьких, які часто не приймають їх вимог, чинять спротив їхнім примхам. Таке ставлення, звичайно, поглиблює конфлікти. У суперечках із різних причин хворі доводять свою правоту не стільки логічними тлумаченнями, скільки намаганнями "перекричати" опонентів, здобути перевагу своїм сварливим характером. Вони прямолінійні, вперті. У декого з них виробляється своєрідна поза "борця за справедливість", "захисника" різних прав, при цьому вони намагаються подати себе більш справедливими та достойними, ніж оточуючі, іноді вступають в конфлікти, коли "несправедливість" стосується третіх осіб, але швидко переходять до своїх особистих егоїстичних інтересів.

Через вищенаведені особливості характеру психопати  цієї групи виявляються невживчивими в колективах, вимушені часто змінювати  місця своєї роботи.

На тлі основних рис особистості, характерних для  збудливої психопатії, можуть виявлятися деякі додаткові риси, які дозволяють визначити різні варіанти цієї групи. В одних випадках - це дефензивні риси: улесливість, педантичність, акуратність, злопам'ятність, жорстокість, що нагадують  епілептичні риси; в інших -нестриманість, відсутність спроб приховувати  свої почуття, деяка театральність  їх експлозивних проявів, схильність до сліз у стані збудження, тобто  особливості, які зовні нагадують  істеричні ознаки. Ці додаткові якості слугують ніби надбудовою над основною структурою психопатичної особи, що додають відповідних відтінків  афективним проявам таких осіб.

Психопатії  істеричного типу. Головною особливістю істеричних психопатичних осіб є бажання будь-що привернути до себе увагу оточуючих, тому їхня поведінка характеризується демонстративністю, театральністю, позбавлена простоти і природності. Їм необхідно бути в центрі уваги, щоби про них говорили, ними захоплювалися, і задля досягнення цього хворі не гребують жодними засобами. Психічна незрілість, інфантилізм, які характерні істеричним особам, не дають їм можливості досягнути здійснення своїх претензій шляхом виховання та розвитку власних дійсних здібностей. Їхні почуття поверхневі, неврівноважені та нестійкі, зовнішнє оформлення емоційних реакцій неадекватне приводу, глибина реакції та суб'єктивна значимість невеликі. На висоті афективного розряду в істеричних психопатичних осіб зберігається можливість контролювати свою поведінку, врахувати ситуацію - "гра на глядача". Для них є характерними часті зміни настрою, швидкі коливання симпатій та антипатій, своєрідна "спотвореність" почуттів, яка може полягати в поєднанні зовнішньої доброзичливості з внутрішньою холодністю емоцій. Вольові аномалії істеричних осіб визначаються підвищеною навіюваністю і самонавіюваністю, котрі мають вибірковий характер тільки стосовно того, що відповідає їхній потребі привертати до себе увагу. Вони нездатні до довготривалого напруження вольових зусиль заради мети, котра не обіцяє їм швидких лаврів і захоплення з боку оточуючих. Істеричним психопатичним особам властивий "художній тип мислення". Розумові висновки в них дуже суперечливі: замість логічного зіставлення фактів і тверезої оцінки дійсності їх часто захоплюють безплідні вигадки, які є продуктом по-дитячому багатої і нестримної фантазії. При уявній повній переконаності істеричних осіб у своїх фантазіях межа між реальним і фантастичним не зникає повністю. Вони завжди можуть розмежувати дійсне та вигадане, не дивлячись на часто повну захопленість своїми враженнями. Істеричні психопати рідко досягають успіхів у позитивній, творчій діяльності. Намагання постійно перебувати в центрі уваги, бути оригінальними їм заважають.