Психіопатії

У скрутних ситуаціях  у них легко виникають істероневротичні реакції - бурхливі афективні реакції з демонстративними плачем і вигуками, нанесенням собі пошкоджень, агресією щодо оточуючих, істеричними нападами, іноді у формі істеричних фізичних симптомів. Можливо виокремити дві групи особистісної структури: збудливу та гальмівну. До першої відносяться яскраві натури, стенічні в досягненні своїх цілей, екстравертовані, екстравагантні, "вимагаючі визнання", нетерпимі до зауважень і заперечень. Протидія їм або нерозуміння оточуючих спричиняє в них бурхливі афективні розряди. Для істеричних осіб, котрі відносяться до гальмівної групи, характерні підвищена вразливість, чутливість, фантазування, схильність до швидкої виснажливості, невротичних реакцій, які легко фіксуються. При несприятливих ситуаційних впливах вони схильні замикатися в собі, входити в світ власних фантазій і домислів. У деяких випадках у таких умовах відбувається реалізація поведінки за типом "втеча в хворобу".

Психопатії  паранояльного типу. При паранояльних психопатіях головними патохарактерологічними проявами є особлива схильність до надцінних утворень, поєднаних із малою гнучкістю психіки, підозрілістю і, зазвичай, підвищеною самооцінкою. Виразні надцінні ідеї, а також перші паранояльні ідеї та реакції з'являються у цих хворих лише близько 20-25-річного віку. Однак і в більш ранньому віці виявляються патохарактерологічні реакції, які вказують на їх особливість і своєрідність. З дитинства їм властиві однобічні захоплення, які поєднуються з впертістю, прямолінійністю. Переоцінка своїх здібностей виявляється в тенденції до лідерства, самоствердження. Такі особи надзвичайно чутливі до ігнорування їхньої думки, схильні до перебільшування значення розходжень у поглядах, вкрай образливі та злопам'ятні. Їх егоїзм, безкомпромісність, бажання в кожній ситуації вчиняти по-своєму, безапеляційна категоричність міркувань, як правило, заважають підтримувати рівні стосунки в колективах і сім'ї.

З віком властиві цим особам особливості, зазвичай, підсилюються. Хворі стають більш консервативними  та ригідними, нетерпимість до іншої  думки переростає в них у відкриту ворожість. Акцентована принциповість  набуває характеру прискіпливості, перетворюється в дріб'язковий педантизм. "Боротьба за справедливість" розвивається в зв'язку з незначними подіями, які  зачіпають егоїстичні інтереси цих  осіб. Схильність до легко виникаючих і домінуючих ідей, що стосуються афективно  значущих переживань, як правило, поєднується  з вузькістю мислення, його конкретністю, часто поверхневістю уявлень, банальністю  і трафаретністю висловлювань і  розумових висновків.

На фоні конфліктних  відносин у психопатичних осіб паранояльного  типу дуже загострюються недовірливість, підозрілість, схильність до фантазування. Афективна охопленість у таких  випадках визначає однобічну оцінку дійсності, своєрідний відбір та інтерпретацію  різних подій на підтвердження власної  точки зору. Внаслідок цього виникаючі  підозри все більше укріплюються, обростають "доказами", набувають  маячного забарвлення. Таким чином, у психопатичних осіб у несприятливих  умовах може розвинутися паранояльне  маячення, зміст якого тісно пов'язаний з психотравмуючими обставинами (сутяжно-паранояльний розвиток, маячення ревнощів, винахідництва  й ін). У хронічних психотравмуючих  умовах паранояльні переживання  хворих можуть розширюватись і систематизуватися, набуваючи стійкого малокурабельного характеру (стан параної або паранояльний стан).

Гальмівні психопатії. Патологічні особи, в структурі яких провідне місце займають астенічні та психастенічні патохарактерологічні прояви, об'єднують у цю групу психопатій. Основою для цього є гальмівний, пасивний характер реакцій на різні психотравмуючі події.

В астенічних психопатичних  осіб із дитинства спостерігається  підвищена несміливість, нерішучість, вразливість. Особливо сором'язливими вони стають в новій обстановці, серед малознайомих людей, де їх не полишає відчуття власної неповноцінності. Підвищена чутливість, "мімозність", проявляється у таких осіб стосовно як психічних подразників, так і  фізичних навантажень. При цьому  ними відчуваються виразні коливання  працездатності, спади настрою, стомленість, розбитість.

Постійні якості цих осіб - подразлива слабкість, спалахи  афекту при будь-яких напруженнях, непосильних  для них. Характерним є дещо пригнічений  фон настрою з легко виникаючою тривожністю, невпевненістю в собі при стиканні навіть із незначними труднощами. Дещо пізніше, в підлітковому віці, до цих астенічних патохарактерологічних  особливостей можуть приєднуватися  психастенічні риси. У таких осіб виявляються підвищена рефлексія, прагнення до постійного психічного психоаналізу та самоконтролю. Із застереженням  вони ставляться до всього нового, що спричиняє  у них відчуття страху, тривоги, своєї  неповноцінності. Часто при цьому  з'являється схильність до настирливих  сумнівів, легко формуються різні  фобії.

Вольові прояви психопатичних  осіб гальмівного кола характеризуються недостатністю, в них часто можна  відзначити слабкість потягів - поганий  апетит, відставання у сексуальному розвитку й аномальна сексуальність  у дорослому віці (імпотенція, гомосексуалізм, педофілія). Характерні і такі соматичні  компоненти, як головні болі, розлади  сну, неприємні відчуття в ділянці  серця. Неухильні зіткнення з  оточуючим середовищем у більшості  випадків супроводжується в цих  осіб астенічними емоціями пригніченості, сорому, відчуттям поразки та стражданням. Властиві гальмівним психопатичним  особам патохарактерологічні особливості  часто заважають їх адаптації  в колективі і сприяють створенню  конфліктних ситуацій у різних сферах міжособистісних відносин (виробничих, сімейних тощо). В цих ситуаціях  відбувається психопатична реакція  з загостренням відчуття неповноцінності, відмовою від подальших дій, з фіксацією на іпохондричних переживаннях. У хронічних психотравмуючих ситуаціях можливе ускладнення структури психопатії з розвитком вторинних істеричних, параноїчних рис характеру.

Психопатія  шизоїдного типу. В осіб на це захворювання поряд із вразливістю, несміливістю, інерцією в життєвих колізіях відзначаються такі особливості, як уникання спілкування, інтравертованість, схильність до внутрішньої переробки своїх переживань, ускладнення контактів з особами найближчого оточення, схильність до фантазування на далекі від реальності теми, холодність до близьких, чопорність і дивакуватість у поведінці. Проявляється також відсутність почуття гумору, надлишкова серйозність або сентиментальність, мрійливість. Вони виявляють схильність до самоаналізу, рефлексії, нерідко - високий освітній ценз, добру здатність до навчання при слабкій моторній вмілості. Їхні професії та захоплення відносяться переважно до галузі літератури, мистецтва, музики, теоретичних розділів науки. Захоплення нерідко "нестандартні", з прагненням до незвичайного (авангардистське мистецтво, поп-музика, екстрасенси, уфологія тощо). Разом із тим їхні захоплення не мають характеру відірваності від зовнішнього світу і дуже розповсюджені в мікрогрупах, в яких обертаються ці особи. Вони часто міняють професію, роботу, місце проживання, причому ці зміни мотивуються пошуками цікавіших занять "для душі", "романтичних", "незвичайних" місць проживання. Всі ці пошуки спрямовані на максимальне самозадоволення без прагнення матеріального успіху або слави. Такими ж нерівними складаються в них і сімейні відносини внаслідок непорозумінь і відсутності спільних інтересів.

Нестійкі психопати  характеризуються надзвичайною нестійкістю  інтересів, захоплень, планів, рішень, нездатністю до тривалого зосередження, одноманітної діяльності. Вони підвищено  навіювані та легко підпадають під  чужий вплив. Залежно від характеру  соціального середовища ці особливості  психопатів можуть бути то більше, то менше  виразними. При наявності відповідного оточення ці особи легко втягуються в азартні ігри, впливають наркотики, алкоголь, стають сексуально розбещеними. Нерідко вони схильні до реакцій  за збудливим та істеричним типами. Сьогодні психіатри все частіше застосовують поняття "мозаїчна психопатія" у випадках, коли в клінічній картині досліджуваних осіб у різний час проявляються тією, чи іншою мірою виражені ознаки майже всіх вищенаведених характерологічних особливостей.

3.Розлади потягів при психопатіях.

Зустрічається кілька синдромів порушення потягів: - сексуальні переверзії, патологічні потяги до підпалювання (піроманія), бродяжництво, (вагабандаж поріоманія) і самогубства (суїцидоманія).

Сексуальні переверзії відрізняються виразним поліморфізмом (див. § розділу ІІ). Ексгібіціонізм може виникати на основі онанізму та виявляється  в бажанні оголювати свої статеві  органи перед іншими. Фетишизм - хвороблива спрямованість сексуального потягу на певні частини тіла, на предмети, що відіграють в уявленні фетишиста  самодостатню роль і є умовою для  отримання сексуального задоволення. Чим більше відірваний фетишизований  предмет чи ознака, тим яскравіше  виражена психічна патологія. Гомосексуалізм - сексуальний потяг до осіб однієї статі. Сприяти виникненню гомосексуалізму  може розбещений вплив "зрілих гомосексуалістів", а також взаємний серед осіб однієї статі онанізм. Форми гомосексуалізму, способи спілкування та їхні типи дуже різноманітні. Садизм і мазохізм - сексуальне задоволення, що поєднується  зі спричиненням об'єкту свого потягу болі (садизм) або прагненням самому відчути біль, спричинену іншою особою (мазохізм). Ці полярно протилежні явища  зустрічаються іноді одночасно. Педофілія - сексуальний потяг до дітей і підлітків; нерідко зустрічається  в судово-психіатричній практиці в зв'язку з притягненням до кримінальної відповідальності за розбещення неповнолітніх. Педофілія як і содомія (скотолозтво) та некрофілія (статеві акти з трупами), у багатьох випадках є симптомом  статевої слабкості, котра призводить до пошуків збуджуючих моментів. В  однієї і тієї ж особи можливе  поєднання різних форм статевих перекручень.

Розрізняють правдиві (істинні) та неправдиві (псевдо-) переверзії статевого потягу у психопатичних  осіб. Перші з них є більш  стійкими та глибокими розладами, що виникають найчастіше на біологічно зміненому (в сексуальному аспекті) підґрунті і характеризуються повною відсутністю нормального статевого потягу. Псевдопереверзії менш стійкі та виразні; вони, як правило, не мають хворобливої біологічної основи і характеризуються пригніченням або підсиленням статевого потягу, але при цьому не виключається можливість безперервного сексуального потягу.

Клінічно неоднорідним є інший синдром патологічних потягів - піроманічний. При правдивій  піроманії в основі підпалів лежить непереборний потяг до вогню. При  цьому характерні перед піроманічними  актами розлади настрою дисфоричного типу в поєднанні з відчуттям  внутрішнього напруження (але без  відтінку злобності і прагнення  до агресивних розрядів), імпульсивний характер дій, приступоподібність, повторюваність, поєднання такого приступу із сексуальним  збудженням, яке вирішується при  спостереженні вогню, відсутність  заходів перестороги, спрямованих  на приховування своїх тяжких кримінальних дій, пов'язаних із підпалами, нехарактерність  їх особі, наступна фрагментарна амнезія.

При піроманії неправдивого типу - псевдопіроманії, що виявляється  у вигляді імпульсивноподібних  і настирливих дій, підпали мають  психологічно зрозумілі корені. Псевдопіроманічний акт є сукупність обміркованих, послідовних  і цілеспрямованих дій, з боку особи присутнє критичне ставлення  до свого вчинку та передбачення можливих наслідків.

При дромоманіях  теж можна виокремити два клінічні варіанти, які нерідко змінюють один одного, - псевдо- та істинної дромоманії. При псевдодромоманії втечі з  дому бувають, як правило, у дітей  в умовах конфліктної ситуації і  є проявом реакції опозиції чи протесту. Така форма реагування на складну ситуацію з повторенням  втеч стає звичним стереотипом і  переростає у синдром т. зв. "нестримних потягів". На етапі нестримних істинних дромоманічних потягів видимий  зв'язок втечі з дому із психотравмуючими обставинами втрачається, реакція  відходу ніби відривається від першопричини та позбавляється психологічної  зрозумілості. Дромоманічні акти набувають  імпульсивного, немотивованого, безцільного  характеру.

Суїцидальні тендеції стаються проявом істинного розладу  потягів тоді, коли випливають з  одного психологічно невиправданого мотиву - бажання вмерти. Псевдосуїцидальні  тенденції є або розрядкою  афективного напруження, або формою прихованих псевдозахисних схильностей, або, найчастіше, засобом впливу особи  на несприятливу ситуацію (суїцидальний шантаж). Як суїцидальні, так і псевдосуїцидальні  тенденції можуть виникати епізодично, але інколи набувають і стійкого характеру, що виявляється в ланцюзі  суїцидальних епізодів.

4. Лікування та профілактика психопатій

Лікування психопатії - вкрай складне завдання. Проблема в тому, що психопат майже ніколи не усвідомлює себе хворим, а при деяких видах психопатій ще й ображається при першій згадці про можливий візит до лікаря. Проте, психопатія вимагає лікування, в першу чергу, аби запобігти соціальній дезадаптації хворого.

Слід розуміти, що питання адаптації психопата в нормальному житті визначається його професією і оточенням. Наприклад,шизоїдні психопати добре приживаються в області фундаментальних наук, а істеричні в акторських професіях. В той же час, патологічна брехливість, астенія або паранойяльні риси позначаються негативно у всіх випадках.

Розуміння психопатії як вродженої  аномалії особистості ставить лікарів  перед необхідністю використовувати  перш за все механізми компенсації. У зв'язку з цим найважливіша роль в профілактиці і терапії психопатій належить педагогічним заходам, а також  соціальному і трудовому устрою.

Велике значення мають правильна, з врахуванням індивідуальних особливостей, професійна орієнтація і трудовий режим, психотерапія.

При рекомендації професії необхідно  пам'ятати про вразливі, ранимі сторони  психічного складу страждаючих психопатією. Психотерапія застосовується особливо широко.

Медикаментозна терапія має  допоміжне значення і дуже індивідуальна. При загостреннях психопатії збудливого типу прописують нейролептики. При  станах афектного напруження, тривоги і дисфоріях разом з нейролептиками| призначають антидепресанти з седативною або тимонейролептичною дією. Окрім цих препаратів, при медикаментозному лікуванні психопатичних станів (афектна нестійкість, тривожність, емоційне напруження, фобії і ін.) широке застосування знаходять транквілізатори.

Нейролептики в мінімальних  дозах у поєднанні з легкими  антидепресантами або транквілізаторами  знижують афектне напруження, що позитивно  позначається на загальному стані і  сприяє соціально-трудовій адаптації [8 ].

Ефективність профілактики психопатій залежить як від загальносоціальних умов життя особистості, так і  від проведення спеціальних психологічних  і медичних заходів – це сім’я, дитячий садок, школа, інститут і  т.д.

ВИСНОВОК

Психопатії – це група стійких  вроджених або набутих характерологічних  розладів при загальному збереженні інтелекту, міжособистісних стосунків, що приводять до порушень, і адаптації в оточенні.

Чітка грань між психопатією  і варіантами "нормальних" характерів відсутня. Віднесення психопатії до психічних  захворювань умовне, оскільки, на відміну  від хвороб, що мають закономірний розвиток (виникнення, течія, результат), психопатії стабільні, властиві людині протягом всього життя (хоча ступінь  вираженості патологічних рис вдачі  може коливатися) і зазвичай не супроводжуються  симптомами різких порушень психічної  діяльності (марення, галюцинації і  ін.).