Роль та мiсце творчостi в процесi самоатуалiзацii особистостi

      Питання є головним стимулом до пізнавальної та дослідницької активності, які  О.М.Матюшкин вважає складовими початкових етапів розвитку творчості. Пізнавальний розвиток він трактує як творчий процес, внутрішнє джерело розвитку творчості вбачає в пізнавальних потребах. Пізнавальні потреби спонукають людину до творчої активності [75,с.153-154].

      Наш сучасник і співвітчизник С.Д.Максименко вважає  творчу активність основою творчих здібностей. Зробивши процес формування творчої активності (як одиниці творчих здібностей) предметом своїх досліджень, С.Д.Максименко використав експериментально-генетичний метод. Для вивчення ступеня сформованості творчих здібностей учнів була використана методика Д.Б.Богоявленської та визначення, за її прикладом, трьох основних рівнів інтелектуальної активності (стимульно-продуктивного, евристичного та креативного).

      Як  підсумок циклу проведених досліджень, С.Д.Максименко виділив фактори, які  тісно пов’язані з інтелектуальною  активністю – цілезаснування та самостійність суб’єкта в процесі вирішення проблемних завдань [41,с.106].

      Майже в усіх вітчизняних дослідженнях проблематики творчості можна спостерігати два моменти:

по-перше  - прагнення дослідників визначити “одиницю” творчості, або її першооснову;

по-друге – спроби пояснити процес протікання творчості, та виділити його загальні закономірності, що носить дещо утопічний характер, тому що суперечить невизначеності самого поняття творчості. Вже багато років відбувається вивчення феномену творчості, багато вчених б’ється над цією “загадкою”, але й досі немає загальноприйнятих характеристик творчості. Кожний дослідник, вчений вкладає в це поняття свій зміст, інколи навіть протилежний іншим поглядам. Причина такої “невизначеності” творчості, мабуть, криється в багатогранності цього феномену.

      Для зарубіжних вчених інтелектуального напрямку в дослідженнях феномену творчості, характерними рисами є більша варіативність поглядів щодо області творчості.

      Один  із засновників гештальтпсихології, відомий німецький психолог Макс Вертгеймер розробив концепцію розвитку продуктивного творчого мислення при використанні активного пошуку способів цілісного бачення завдання. За даними М.Вертгеймера увесь продуктивний мисленнєвий процес є пронизаним творчою енергією. На першій стадії (коли виникає тема) з’являється почуття необхідності розпочати роботу, це почуття мобілізує творчі сили. Після усвідомлення проблеми всі сили спрямовуються на створення її образно-концептуальної моделі (тобто цілісного образу проблеми). Сама робота над вирішенням проблеми протікає неусвідомлено, на інтуїтивному рівні, її результатом є виникнення ідеї рішення (інсайт). Завершальною стадією є виконавча робота, яка також потребує задіяння творчих сил, хоча вже на іншому рівні. Таким чином М.Вертгеймер визначає, що нова думка (рішення проблемної ситуації) з’являється не у вигляді допустимого припущення, загального твердження або віри, а як “інтуїція” : знаходження та розгляд в структурированій фігурі внутрішнього зв’язку [14,с.10-12].

      Дж.Гілфорд, один з “піонерів” вивчення загальних творчих здібностей, в результаті своїх факторно-аналітичних досліджень природи інтелекту розробив категорії дивергентного і конвергентного мислення. Конвергентне мислення приводить до єдиного правильного рішення, обумовленого даними фактами; дивергентне  мислення є менш обмеженим заданими фактами, воно допускає зміну шляхів рішення проблеми і приводить до випадкових результатів і висновків [4,с.29].

      Пізніше Дж.Гілфорд розвинув концепцію  креативності, як універсальної пізнавальної творчої здібності, основою якої було визначено дивергентне мислення; виділені були наступні параметри креативності:

1. здатність до постановки проблем;
2. здатність до генерування великої кількості ідей;
3. гнучкість думки – здатність до продукування різноманітних ідей;
4. оригінальність – здатність відповідати на подразники нестандартно;
5. здатність вирішувати проблеми (здатність до аналізу і синтезу) [26,176].

      П.Торранс, услід за Дж.Гілфордом, пояснює креативність в термінах мислення, розуміючи творче мислення як “процес відчування труднощів, проблем, нестачі інформації; побудови здогадів та формулювання гіпотез, що стосуються виявлених недоліків” [88,с.125].

      Едвард  де Боно розглядає проблему свідомого керування творчою діяльністю шляхом активізації здібностей до творчого мислення. Творчість Е.де Боно розуміє дуже широко, виділивши спеціальний термін – “латеральне мислення” (тобто нешаблонне мислення), яке є доступним для кожного, хто прагне до нових ідей. Творче мислення являє собою різновид латерального мислення, та потребує спеціальних здібностей, навіть таланту.

      Е.де Боно визначає різницю між шаблонним  і нешаблонним (латеральним) мисленням : при шаблонному мисленні логіка управляє розумом, тоді як при нешаблонному –  логіка обслуговує розум.

      Дж. І.Ніренберг здатністю до творчості уявляє здатність до творчого мислення, яке є складовою частиною людського інтелекту. Для ефективної творчої діяльності Ніренберг пропонує 4 основні прийоми мислення, які доступні будь-якій людині:

1. структурування;
2. упорядкування;
3. визначення співвідношень;
4. зміна точок зору.

      Могутнім  засобом творчості Дж.І.Ніренберг  називає зміну точки зору,

вважаючи, що “точка зору – це двері у творчість, які можуть бути або відкритими, або закритими” [58,с.25].

      Пізніше Дж.І.Ніренберг виділив додаткові прийоми стимулювання творчого мислення:

• метод  мозкового штурму (запропонований Осборном у 1941р.);
• синектика (поєднання різних, на перший погляд незначних, елементів);
• творче використання снобачень.

      Дж.І.Ніренберг  вважає міфом думку, що творчі здібності  властиві лише геніям, підтримуючи вислів, що невміння людини використовувати природжені здібності до творчості є наслідком або байдужності, або боязкості показатися смішним, та є зрадою самого себе.

1.2.2.  Мотиваційно-особистісний  підхід

      Мотиваційно-особистісному підходу властива тенденція до вивчення творчості (творчого мислення, творчої діяльності) в контексті творчої особистості – увага акцентується на особистості, яка володіє певною мотивацією та рисами. Сам процес творчості трактується як проекція внутрішніх особистісних процесів на зовнішню діяльність.

      Тихомиров О.К. аналізував роль особистісного компоненту в творчій діяльності. Передбачалося вивчення тих новоутворень, які створюються в ході творчої діяльності :

• цілі;
• гіпотези;
• операціональні та особистісні смисли;
• вербальні та емоційні оцінки;
• потреби та позиції особистості.

   Особливо  важливими для вивчення були визначені  емоційні переживання суб’єкта в  процесі творчості, але при цьому  визнавалося, що емоційні переживання  тісно пов’язані з пізнавальними потребами. В результаті формулювання такого положення експериментальні дослідження передбачали вивчення інтелектуальних емоцій [70,с.20].

      В.Е.Чудновський та В.С.Юркевич, займаючись проблемами дитячої обдарованості, звернули увагу на різнохарактерність пізнавальних потреб у творчих та інтелектуально-обдарованих школярів.

      Якщо  пізнання творчих особистостей спрямоване перш за все на процес пізнання (тобто результативність не на першому місці), то пізнавальна потреба “інтелектуалів” спрямована на досягнення певного результату. А це підводить до думки, що творча особистість включається в пізнавальний процес з натхненням, яке супроводжується емоційними переживаннями, та цікавістю, яка мотивує особистість до самостійного пізнання, а не до нав’язаного (за оцінку, або за винагороду, наприклад).

      Саме  самостійність спонукає особистість  до творчої діяльності та характеризує її як неконформну, не здатну (або не бажаючу) пристосовуватися, тому що звичайні норми та закони творча особистість не сприймає. Це несприймання обумовлено не моральними причинами ( хоча вони також можуть мати місце), а фізіологічними – творчі процеси за своєю природою не витримують ніяких обмежень [95,с.55].

      О.О.Мелік-Пашаєв,  дослідник художньо-творчих здібностей, приділяв велике значення унікальності та неповторності особистості художника, як виразника “ певного духовного змісту в адекватному творчому образі” [49,с.34].

      Розглядаючи творця як особистість, О.О.Мелік-Пашаєв виділив декілька необхідних рівнів художньо-творчої особистості:

Перший рівень. Естетична позиція особистості (неповторність внутрішніх переживань творця, породжених в процесі життєдіяльності).

Другий  рівень. Творче уявлення ( здатність до створення образів).

Третій  рівень. Якості, які сприяють оволодінню засобами певного виду мистецтва ( сукупність спеціальних знань, умінь та навичок).

      Можливо наведена схема не є ідеальним  варіантом процесу становлення  творчої особистості, але вона визнає дуже важливу для творчості характеристику – унікальність внутрішньо-особистісних переживань.

      Про важливість вираження почуттєвих переживань зазначає О.Л.Яковлева. Її концепція творчості базується на можливості особистісного індивідуального самовираження через емоційність. Вона розрізняє дійсні почуттєві переживання та вираження почуттів, тому що вираження обумовлене стереотипами емоційного реагування, які прийняті в певному суспільстві. Але стереотипізація емоційного вираження суперечить вільному прояву емоцій, а творчість, як звісно, не сумісна з “неволею”. Саме неспівпадання між відчуттями та їх вираженням лежить в основі внутрішніх конфліктів. Постійне подавлення своїх істинних почуттів гальмує розвиток творчої особистості [105,с.38].

      О.Л.Галін зазначає важливість для творчості стану внутрішньої цільності, тобто внутрішньої рівноваги між почуттями та міркуваннями. В його уявленнях про творчість почуття не відіграють вирішальної ролі та залежать від характерологічних особливостей особистості, які й обумовлюють творчий процес.

      О.Л.Галін  визначає творчість залежною від  психічних станів людини (від “ стану душі”), та на основі певних психологічних особливостей різних людей виділяє оригінальні стадії творчого процесу :

• Початок творчості – допитлива, зацікавлена людина, яка жадає вражень.
• Аналіз явища – раціоналіст, який стримує свої емоції.
• Почуття близькості рішення – людина в поганому настрої, в депресії, всім незадоволена та впадаюча у відчай.
• Народження ідей – безрозсудна людина, нелогічна, необуздана та уникаюча контролю; виражає ірраціональний настрій.
• Викладення ідеї, робота над твором  - педант, старанно перевіряючий створене, уважний, контролюючий, вимогливий до самого себе редактор.
• Життя ідеї – вольова людина, вміє відстоювати свої погляди, організатор, вперта та наполеглива людина [18,с.71].

      Дуже  легко зустріти людей, які представляють різні стадії творчості, але дуже тяжко – людину, здатну знаходитися в усіх зазначених станах. Тому мистецтво творчості – це мистецтво вільного та послідовного переходу від одного стану психіки до іншого, а це вимагає пластичності та гнучкості психічної діяльності людини .

      Взагалі О.Л.Галін вважає вольову здатність  людини до позитивних характерологічних  змін творчим актом – “шлях  корінного покращення характеру  – це шлях творчості” [18,с.38]. Визначення такого положення приводить до представлення творчості під дещо іншим ракурсом, коли творчість супроводжує процес самотворення людської особистості, коли людина виступає творцем самого себе, робить своє життя унікальним і неповторним. Саме усвідомлення життя як творчого процесу самобудування дозволяє констатувати наявність життєтворчості, як вищої форми прояву творчої природи людини.

      Вже немає ніяких сумнівів, що життя  кожної людини є унікальним і неповторним. По-перше, це обумовлено ствердженням генетичної унікальності кожної людини – неможливим визнається існування двох генетично ідентичних (на 100 відсотків) особистостей. По-друге, різні життєві умови та обставини сприяють різному вибору життєвого шляху, та постійно змінюючись, спонукають особистість до життєтворчості.

      В процесі життєтворчості особистість виступає як суб’єкт творчості, який прагне до самореалізації, самовизначення та самоактуалізації своєї індивідуальності.