Що ми знаэмо про кризу трьох рокив?

          Кузнєцова С.А.

          ЩО  МИ ЗНАЄМО ПРО КРИЗУ  ТРЬОХ РОКІВ? 

          У статті розкрито сутність та особливості кризи  трьох років. Описано шляхи подолання труднощів кризового періоду.

          Ключові слова: криза трьох  років, самостійність, негативізм, автономність. 

          Погляньмо на 3 річну  дитину, на те, яка вона безпосередня і смішна. Саме вона змушує нас посміхнутися навіть тоді, коли у нас поганий  настрій. Дитячий сміх, дитячий захват – що може бути прекрасніше? Але разом з усім цим позитивом є негативна сторона у 3-х річному віці – це криза.

          Вікові кризи дитини — явище нормальне, проте воно не є безпечним. Якщо дорослий не допомагатиме малюкові в цей складний для нього час, не розумітиме його потреб, не знатиме фізіологічних особливостей розвитку, навіть легка форма кризи може перетворитися на важке психічне захворювання. Часто батьки і вихователі не вміють розпізнати симптомів кризи, вважають, що дитина просто невихована, розбещена. Тому вони дозволяють собі підвищувати на неї голос, застосовують фізичні методи покарання, не усвідомлюючи, що в такий спосіб лише погіршують ситуацію.

          Дитина із задоволенням включається в життя оточуючих  людей, а дорослі таку активність дитини не використовують [4, с. 58].

          Отже, ми маємо підстави розглянути цю проблему глибше, щоб мати більше уявлення про те, що діється з вашим малюком у цей нелегкий період і як йому допомогти.

          На третьому році життя вдосконалюється сенсорні можливості дитини: інтенсивно розвиваються зорова, слухова, тактильна чутливість, координуються рухи рук та очей. Увага ще недостатньо стійка, зате збільшується кількість об’єктів, які привертають увагу дітей, а також час, протягом якого діти утримують її. Так, предметом уваги малюків стають дорослі, діти, мовлення, музика, співи.

          Третій рік життя  – період розквіту мовлення дитини. Малюк розуміє зміст не лише окремих  слів та висловів щодо конкретних подій  його життя, а й невеличких оповідань, казок, віршів, тобто того, що знаходиться за межами сприймання. Згодом малюки починають помічати помилки у мовленні оточуючих та емоційно виправляти їх. Мовні досягнення сприяють прогресивним зрушенням в усіх психічних процесах.

          Якісно нового рівня  сягає дитина в інтелектуальному розвиткові. Спостерігається висока здатність до спостереження, порівняння: діти не лише помічають нові предмети, а й швидко розрізняють їх за певними  ознаками. Характерною ознакою розвитку інтелекту в цьому віці є висока допитливість, яка виявляється у  постійних "Що це?", "Коли?", "Чому?", "Навіщо?". З'являються перші  узагальнення, абстрактні поняття(добре, погано).

          У дітей краще  розвинена образна пам'ять , тому вони легше запам’ятовують емоційно поданий та ілюстративно-забарвлений матеріал.

          Змістовим стає емоційне життя дітей під впливом дорослих. З'являються емоції радості, здивування, смутку, спостерігається емоційно забарвлене ставлення до інших осіб. У деяких дітей можна побачити емоційні вияви щодо естетичних об’єктів [2, с. 2].

          До розвитку загальних  та специфічних рухових навичок  у дітей можемо віднести такі аспекти: дитина добре бігає, але може випадково впасти. Вона здатна змінити швидкість, напрямок або характер руху, наприклад, перейти від бігу до ходи на сигнал вихователя. Уміє під час ходьби триматися прямої лінії, а також кидати м'яч і не втрачати при цьому рівноваги. Може стрибнути з місця, підвестися з положення лежачи, не розгойдуючись. Стрибає з нижньої сходинки, піднімається й спускається по мотузкових сходах. Без зайвих зусиль катається на велосипеді, повертаючи на ходу. Може водночас діяти руками й ногами (ляскати в долоні і притоптувати). Одягається і взувається найчастіше самостійно. Розстібає блискавки, кнопки та ґудзики без сторонньої допомоги, але застібає ще із зусиллям. Їсть дитина сама, але наливає неакуратно, тож частина рідини виявляється не в чашці, а на столі. Уміє забивати цвяхи молотком. З іграшковим посудом поводиться як із реальним, може налити в маленький глечик води або молока майже не проливаючи. Уміє користуватися ножицями. Може копіювати найпростіші малюнки — кола, прямі лінії, і такі, що перетинаються. Людині, яку зображено на малюнку без рук і ніг, може домалювати кінцівки. Легко будує вежу з 10 кубиків. Добре орієнтується у просторі. Може пройти до потрібного місця або у заданому напрямку, не зіштовхуючись з іншими дітьми. Із заплющеними очима може торкнутися пальцем руки кінчика носа. Акуратно бере середніх розмірів кубик великим і вказівним пальцями. При потягуванні із зусиллям утримує рівновагу, особливо якщо стає навшпиньки. Уміє змалювати квадрат, але вертикальні лінії зазвичай малює довшими, ніж горизонтальні. Правильно, хоча й повільно, розв'язує головоломку з 8 частин. Підбирає аналогічні або тотожні геометричні фігури. Малює людину із 6-ма частинами тіла (голова, тулуб, руки, ноги), хоча й примітивно. Знає та вміє писати деякі літери. Користуючись ножицями, намагається різати рівно. Забиваючи цвях, молоток тримає біля його ударної частини. Фіксує погляд на рухомому предметі. Легше на тому, що переміщується зліва направо або навпаки, складніше — на рух зверху вниз і знизу нагору. Уміє робити кінчиком язика кругові й вертикальні рухи.

          Рухова активність дитини, її психомоторна сфера не можуть обійтись без активної участі нервової системи та керівництва головного  мозку. Вони ще перебувають на шляху  розгортання своїх потужностей. Від усвідомлення процесів, що відбуваються в нервовій системі та мозку, залежатиме, чи зможемо ми використати ті потенціали, які полегшать життя наших дітей [5, с. 24].

          Не завжди збігаючись із тим, що пропонують мама чи тато у дитини з'являються свої потреби і бажання, зароджується усвідомлення, що вона – окрема істота. Усвідомлення свого "Я" є новоутворенням на цьому віковому етапі. Дитина стає більш самостійною не тільки об’єктивно, але й суб’єктивно. За будь-яку ціну малюк повинен довести право на самостійність рішень, на власні бажання й потреби.

          Поведінка малюка і  його відношення до близьких людей  зазнає змін. Німецький психолог Ельза Келер виділяє такі прояви у дитини: негативізм; примхливість; знецінення дорослих; упертість; свавілля; протест-бунт [3].

          Л.С.Виготський стверджує, що негативні риси поведінки дитини цього віку, такі як негативізм, впертість, норовистість, означають позитивні  риси розвитку, бо це показники зросту, тенденції до самостійності, тобто, виникає тенденція до самостійної  діяльності, але щоб вона була схожа  на діяльність дорослого. Дорослі виступають для дитини зразком. [4, с. 58].

          З. І.Власова виокремлює такі форми відокремлення від дорослого:

1. самостійність – потреба відокремлення себе від дорослого, яка проявляється у предметно-практичній діяльності, головним чином на рівні побутових навиків: самообслуговування, культури, гігієни, трудових;
2. стихійна автономність – домінантна потреба дитини у період кризи трьох років, яка проявляється як потреба у визнанні себе як особистості, не схожої на інших, зі своїми інтересами і бажаннями. При цьому цілі ще не зовсім формуються і рідко досягаються. У цей період зростання зростає автономність, включає у себе такі виявлення: показ своєї волі, відстоювання своєї точки зору, впертість, негативізм;
3. скерована автономність – потреба у ціле направленій активності, яка інсценується самою дитиною. Дитина вже заявляє і навіть інколи реалізує свої цілі діяльності, хоч не завжди чітко.

          Компоненти скерованої автономності:

          • поведінкова – здатність проявляти ініціативу повсякденному житті: вибір заняття у вільний час, місця прогулянки, книжки для читання, ігри;

          • пізнавальна –  потреба у здобутті нових знань, у пізнавальній діяльності, яка організована за особистою ініціативою дитини. Включає в себе пізнавальну активність – потребу в нових стимулах і враженнях, розумовій праці, розглядається як перший етап у розвитку пізнавальної активності;

          • творча – потреба  у творчій діяльності, тобто у  створенні незвичайного і оригінального, бажання вигадувати;

          • комунікативна  – здібність бути ініціатором  спільної гри, справи, нових комунікацій  зі однолітками і дорослими [1, с. 43].

          Розглянувши питання  про кризу трьох років, було зрозуміло, що цей період дуже вагомий у аспекті  виховання для батьків дитини. Для того щоб ця криза пройшла  якомога краще, можна виділити деякі  поради для батьків.

          Звертаючись до малюка з проханням чи вимогою, уважно спостерігайте за ним, намагайтеся зрозуміти, чи є негативна реакція черговим "випробуванням на стійкість", чи, може малюк справді чогось потребує. Якщо син чи донька поводяться неадекватно, проявіть твердість. Поступово, через спроби, дитина визначить, що можна, а що неможна. Постійна ж поступливість не йде на користь малюкові, в якого закріплюється негативна поведінка (криком, бійкою добиватися свого). Але це шкодить не лише вашим стосункам ("захопивши" керівну роль, малюк не сприймає інших відносин, не вчиться поступатися, стає дедалі вимогливішим), а і його здоров'ю, не сприяє налагодженню нормальної життєдіяльності, правильному харчуванню тощо.

          Діти цього віку хочуть бути, "як дорослі". Щоб  син чи донька відчували себе рівноправними  членами родини, варто, по можливості, залучати їх до спільної праці чи відпочинку (дозволити обідати разом з  усією сім'єю за великим столом, і  не на руках у мами, а на своєму окремому місці; ліпити разом з мамою  та бабусею вареники; прибирати разом  з усіма у квартирі тощо).

          Визначте для себе, зваживши на реальні можливості дитини, її бажання, де можна послабити опіку. Момент, коли малюк прагне самостійності  в усьому, можна використати для  того, щоб навчити його деяких дій  із самообслуговування, побутової праці. Підтримуйте ініціативу малого, допомагайте, підказуйте йому. Пам'ятайте: ставши старшим; він уже не виявлятиме такого великого бажання робити все по-своєму, самостійно.

          Зважте: дитина насамперед прагне до самостійності у виборі Тож варто створювати ситуації вибору, які допоможуть уникати зайвих конфліктів. Наприклад, збираючись на прогулянку і  передбачаючи, що на вашу пропозицію надіти шапку Петрик чи Сергійко обов'язково запротестує, запитайте в нього так:

          "Яку шапку сьогодні  надінемо — синю чи зелену?"

          У негативній ситуації варто спробувати відвернути увагу дитини жартом, віршиком, розмовою про щось цікаве для неї. те до того, як зона згадає, що треба протестувати, плакати, кричати. Наприклад:

          Назарчик не хоче йти з прогулянки додому. Мама не заперечує: Гаразд, тоді давай полічимо сходинки. Один, два, три, чотири, п'ять — вийшов зайчик погулять..." Повторюючи за мамою улюблений віршик, хлоп'я охоче піднімається сходами.

          Під час спілкування  з дітьми слідкуйте за своєю поведінкою, вчіться керувати собою. Адже для сина чи доньки ваша поведінка є взірцем.

          Підтримуйте дитину, не забувайте хвалити її за гарну поведінку, найменші успіхи, бо вироблення самооцінки великою мірою залежить від ставлення дорослих.

          Незважаючи на примхи, негативізм дитини, безумовним має  бути прийняття її такою, якою вона є. Малюк має завжди відчувати: ви любите його.

          Французький психолог Лоране Перну у своїй книжці "Я виховую дитину" пише: "Існує чимало хвороб росту; в цьому віці у дитини „моральна температура" щовечора сягає 38" С. Якщо, залишаючись ніжними, ви зумієте проявити твердість, вона швидше "одужає".

          Якщо малюк відчуватиме  зміни в ставленні дорослих до себе, що поступово розширюватиме  коло його прав, можливостей, то негативні  прояви зводитимуться до мінімуму, а відтак і перебіг кризи буде не таким болісним.

          Дуже великим помічником у подоланні кризи трьох років  є гра. Адже в реальному житті  дорослі не завжди можуть і повинні  задовольняти всі дитячі бажання. А в грі дитина може сама "поїхати в гості до бабусі", "зварити кашу", "піти до крамниці". Таким чином, саме в грі якнайповніше реалізується бажання дитини бути самостійною, "дорослою". Тут вона може здобувати знання, вправлятись у діях з предметами, вчитися спілкуватися, перебуваючи при цьому в безпеці. Граючи, дитина вчиться переживати різні емоції. Звичайно ж, ігри дітей третього року життя ще недосконалі, малюк лише імітує побачені дії, відносини, "приміряє" до себе роль дорослого.

          Зміст ігор великою  мірою залежить від вражень, досвіду  дитини, тому дорослі мають збагачувати цей досвід, але так щоб не перевантажувати дитину. Поштовхом до гри може бути наявність тих чи інших предметів, іграшок, тому варто подбати про їх різноманітність і достатню кількість. Не обов'язково, щоб іграшок було багато. Бажано, щоб предметне оточення давало змогу відтворити дії дорослих з предметами. Якщо дорослий і сам братиме участь у грі, то це не лише зміцнить його стосунки із сином чи донькою, а й дасть малюкові зразок ігрових дій [3].