Соціально-психологічні особливості студентської групи. Її структура та розвиток

    Підготовленість групи включає в себе досвід спільної діяльності, який накопичила група, набуті нею уміння діяти усім разом [3].

    Моральна  спрямованість групової діяльності є однією з найважливіших характеристик  рівня соціальної зрілості групи. Студентська  група може бути згуртованою, підготовленою  до спільної діяльності, зосереджувати  зусилля на доланні труднощів, але  назвати її колективом можна буде лише тоді, коли її спрямованість буде співпадати з моральними нормами вищого навчального закладу і суспільства в цілому. Отже, для аналізу моральної спрямованості групи слід проаналізувати її моральні цінності та провідні мотиви діяльності [3].

    Коли  група незнайомих абітурієнтів утворює  студентську групу, то спочатку вона є дифузною.

    Номінальна  група. Вона вже має певну назву, але існує лише формально, оскільки її члени ще не вступили у спільну  діяльність, що здатна опосередковувати відносини між ними.

    Група-асоціація. У такій групі вже існує офіційна структура, спільна мета діяльності, але діяльність окремих студентів має переважно індивідуальний характер, у них ще відсутня потреба працювати разом, спільно розв’язувати групові завдання.

    Група-корпорація. Характеризується більш чітко окресленою спільною метою та єдністю дій. Важливо зазначити, що група-корпорація може мати як просоціальну так і антисоціальну спрямованість.

    Колектив  – наступний рівень розвитку міжособистісних відносин у групі. Вона може стати колективом, якщо взаємодії і взаємовідносини студентів групи опосередковуватимуться загальними цілями, завданнями спільної діяльності, особистісно-значущим змістом цієї діяльності [3].

      По мірі того, як студентська  група проходить шлях свого розвитку, в ній з’являються формальні і неформальні лідери. Ролі формальних лідерів виконують обрані чи призначені старости, профорги та інші посадові особи групи, на яких покладене виконання обов’язків, встановлених у даному вищому навчальному закладі. Сьогодні, на жаль, немає єдності у визначенні рольових функцій формальних лідерів студентських груп. В ролі неформальних лідерів виступають студенти, що користуються в групі особливим авторитетом. Від них значною мірою залежить психологічний клімат у групі, самопочуття її членів, а також визнані в ній моральні норми. В академічній групі з високим рівнем розвитку підвищуються вимоги до кожного окремого її члена і особливо до лідерів[3].

    Винославська  О.В. зазначає, що розвиток взаємовідносин студентського колективу і особистості проходить через декілька стадій: перша стадія – адаптація суб’єкта як члена нової групи; друга стадія – індивідуалізація; третя стадія – інтеграція особистості в групі: студент зберігає лише ті індивідуальні риси, що відповідають необхідності й потребам групового розвитку, а також власну потребу здійснити значимий внесок у життя групи [3].

    У підручнику Подоляка Л.Г. визначено наступні стадії розвитку студентської групи:

    1 стадія – асоціація – первинне  об’єднання студентів за загальними ознаками.

    2 стадія – кооперація: адаптація  як соціально-психологічна, так і дидактична майже відбулася.

    3 стадія – студентська академічна  група стає колективом [7].

    Дієвим  засобом розвитку особистості окремих  студентів, а також академічних груп в цілому виступає студентське самоврядування. У процесі самостійної постановки та вирішення життєво важливих завдань у членів студентського колективу формуються ініціативність і самостійність, розвиваються творчі й інтелектуальні здібності. Розширення ділових контактів із представниками адміністрації вищого навчального закладу і громадських організацій сприятливо відбивається на формуванні навичок ділового спілкування й організаторської діяльності. При цьому в колективі створюється особливий соціально-психологічний клімат, що стимулює активність особистості в області емоційної й інтелектуальної саморегуляції [3].

    Ознаки  позитивного мікроклімату в групі чи колективі :

    достатня  поінформованість кожного студента про мету та завдання групи;

    довіра та висока вимогливість один до одного;

    відповідальність  кожного за справи групи;

    доброзичлива, ділова критика, вільне висловлювання  своїх думок щодо справ групи;

    кожен студент задовольняє потребу  в самореалізації, самоствердженні  в групі;

    кожен задоволений міжособистісним спілкуванням, мікрокліматом у групі [7]. 

    Причини протиріч у колективі:

• неадекватна оцінка партнера;
• завищена самооцінка окремих студентів;
• порушення почуття справедливості;
• перекручення окремим студентом інформації про іншого;
• авторитаризм лідера групи загалом або окремої малої групи;
• некоректне ставлення один до одного;
• просто непорозуміння один із одним [7].

    Колектив  здатний розв’язувати й виховні  завдання через психологічний вплив  на кожного студента. Розглянемо механізми групового впливу на її членів (за підручником Подоляк Л.Г. Психологія вищої школи. – К., 2006):

    Групова ідентифікація – ототожнення  кожним студентом свого «Я» зі своєю групою.

    Соціальні презентації – загальноприйняті переконання, ідеї і цінності, які підтримуються більшістю. Вони включають також і наші погляди та культурну ідеологію, що ми демонструємо іншим, розкриваючи перед ними своє «Я».

    Соціальна фасилітація – посилення енергії, підвищення активності, домінантних  реакцій індивіда, полегшення його діяльності в присутності групи.

    Соціальна інгібіція, навпаки, – утримання, пригнічування  активності, гальмування поведінки  і діяльності під впливом інших  людей. Наприклад, працездатність у  присутності окремих членів групи  може знижуватися.

    Соціальна лінь – тенденція людей докладати менше зусиль за тих обставин, коли вони об’єднують свої зусилля задля спільної мети, порівняно з випадком індивідуальної відповідальності.

    Децентрація – відтворення уявлень своїх  товаришів, погляд на себе очима інших, емпатія до інших.

    Навіювання  – аргументований вербальний вплив  на члена групи, але одночасно  передбачається некритичне сприйняття настанов групи (або окремих товаришів) і безумовне виконання настанов групи, її рішень і порад.

    Переконування – логічне обґрунтування важливості мети і завдання, отримання певних результатів. Від людини очікується свідома згода на виконання пропозицій.

    Соціальні очікування – ми сподіваємось, а в кожного є намагання виправдати їх. Соціальне порівняння – кожен віддзеркалює на себе ставлення до нього членів групи. Наслідування – це не тільки функція соціалізації, але й складова творчості, групової активності, становлення індивідуального стилю діяльності [7].  
 

Висновки

    Отож, з досліджуваного питання і розглянутого матеріалу можемо зробити деякі висновки. Студентство – соціально-демографічна група, що характеризується визначеною чисельністю, статево-віковою структурою, територіальним розподілом тощо; визначене суспільне становище, роль і статус; особлива фаза, стадія соціалізації («студентські роки»), через яку проходить значна частина молоді й яка характеризується визначеними соціально-психологічними особливостями.

    Групою називається сукупність людей, які виділяються із соціуму завдяки наявності певних ознак. Дослідники виділяють 7  видів малих студентських груп: студентська академічна група, студентські наукові гуртки, студентські групи, трудові студентські групи, групи художньої самодіяльності та спортивні команди, побутові малі групи, студентські групи. 

    У структурі студентської групи є дві підструктури: офіційна, неофіційна

    А. Лутошкін та Л. Уманський пропонують для визначення соціальної зрілості групи використовувати такі показники, як організаційна єдність, психологічна єдність, підготовленість групи, моральна спрямованість. Найбільш сформованою студентською групою є колектив. 
 

    Література: 

    1. Абрамова Г. С. Возрастная психология: Учебное пособие для студентов  вузов. — М.: Академический проект; Екатеринбург: Деловая книга, 2000. –  624с. 

    2. Бенько Л.С. Соціально-психологічні особливості ґенезу поведінки у студентській групі: Автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. психолог. наук.: 19.00.05 «Соціальна психологія» / Л.С. Бенько . – К., 2007. – 19с. 

    3. Винославська О. В. Психологія: Навч. Посібник / О. В. Винославська. – К., 2005.

    4. Занюк С Психология мотивации. К.: Эльга-Н; Ника-Центр, 2002. – 502 с. 

    5. Леонтьев А. Н. Деятельность. Сознание. Личность. – М.: Политиздат, 1975. -304с. 

    6. Мороз О. Г, Падалка О. С., Юрченко В. І. Педагогіка і психологія вищої школи: Навчальний посібник / За заг. ред. О. Г. Мороза. – К.: НПУ, 2003. – 267с. 

    7.Подоляк Л.Г. Психологія вищої школи: Навчальний посібник для магістрантів і аспірантів /Подоляк Л.Г., Юрченко В.І. – К.: ТОВ “Філ-студія”, 2006. – 320с. [Електронний ресурс] / заголовок з екрану. – Режим доступу:

    http://www.psyh.kiev.ua/Подоляк_Л.Г.,_Юрченко_В.І._Психологія_вищої_школи_(навчальний_посібник), (http://www.psyh.kiev.ua/Подоляк_Л.Г.,_Юрченко_В.І.Психологія_студентської_групи)