Сутність і структура продуктивних сил і виробничих відносин

Найскладніша підсистема економічної  системи — виробничі відносини, або відносини економічної власності. їх окремими елементами є відносини між людьми у сфері безпосереднього виробництва, в обміні, розподілі та споживанні. Домінують відносини у сфері безпосереднього виробництва. Елементами відносин економічної власності є відносини між людьми з приводу привласнення: а) робочої сили; б) засобів виробництва; в) досягнень науки, насамперед у формі патентів, ліцензій, інших видів інтелектуальної власності; г) інформації; ґ) результатів впровадження найпередовіших форм і методів організації виробництва; д) послуг тощо.

Стабільність та організованість  сучасної економічної системи залежать від наявності у ній різних типів і форм власності, кожен з яких найбільшою мірою відповідає вимогам розвитку певного елемента продуктивних сил, насамперед інтересам основної продуктивної сили — людини, трудящого. Соціобіологічна природа людини зумовлює необхідність органічного поєднання в економічній системі приватної (найбільш відповідної біологічній сутності людини) і колективної форм власності. Колективні форми власності детерміновані особливостями сучасного етапу розвитку продуктивних сил, самого процесу вироб-

ництва й є найадекватнішими соціальній сутності людини. Співвідношення приватної та колективної форм власності неоднакове у різних галузях та сферах економіки. Так, у сільському господарстві та сфері послуг можуть переважати приватні форми власності (індивідуальна, сімейна), у базових капіталомістких галузях промисловості — колективні форми, до яких належить і державна.

Раціональне співвідношення між окремими підсистемами та їх елементами найбільшою мірою залежить від господарського механізму, який є: 1) механізмом використання економічних законів; 2) механізмом розв'язання суперечностей економічної системи; 3) функцією реалізації відносин економічної власності; 4) механізмом узгодження економічних інтересів; 5) механізмом вдосконалення якості основної продуктивної сили (людини). Виходячи з цього, предметом економічної теорії можна вважати вивчення економічної системи, законів її розвитку та функціонування. Таке визначення ще більше об'єднує західну економічну думку і політичну економію. Тому не дивно, що П. Самуельсон називав предметом політичної економії економічні системи.

Ефективність, організованість, а  значною мірою і саморегулювання економічної системи залежать від того, наскільки сильна її гуманістична, демократична спрямованість. Остання, у свою чергу, найбільше залежить від двох основних факторів: 1) від ступеня демократизації виробничих відносин; 2) від ступеня участі трудящих в управлінні економічною системою, їх впливу на господарський механізм. Ступінь демократизації та гуманізації відносин економічної власності залежить передусім від того, чи мають змогу наймані працівники ставитися до власності на засоби виробництва, до інтелектуальної власності тощо як до своєї. Це визначається межами розповсюдження акцій серед них, кількістю цих акцій у безпосередніх виробників та можливістю привласнювати на них частину доходів. Щодо цього, а також щодо участі трудящих в управлінні та регулюванні економіки економічна система колишнього СРСР була антигуманною, антидемократичною, оскільки власність перебувала в руках вищого бюрократичного апарату (партійного, державного), це послужило однією з головних причин її зникнення з історичної арени. Командно-адміністративна система характеризувалася тотальним відчуженням трудящих від результатів виробництва, від економічної та політичної влади тощо.

Цілісність та організованість  економічної системи залежать від наявності у ній спільної мети. Ця мета має бути

не просто проголошена. Вона повинна стати внутрішнім імпульсом діяльності переважної більшості населення, невід'ємним елементом його економічного мислення. Для суверенної України такою метою є насамперед досягнення економічної незалежності, що вимагає тривалого часу. Головною метою більшості існуючих у світі розвинутих економічних систем є виробництво і привласнення прибутку. Цілісність і організованість економічної системи великою мірою залежать також від того, як швидко вона здатна створити елементи, яких їй бракує. Наприклад, для економічної системи України такими елементами є якісно нова фінансово-кредитна система, досконалий господарський механізм, та ін.

Обґрунтування системного визначення предмета економічної теорії. Із середини 50-х років XX ст. почалося розгортання науково-технічної революції (НТР), сутність якої полягає в докорінному перетворенні всього технологічного способу виробництва, у тому числі кожного елемента системи продуктивних сил і техніко-економічних відносин. Революційні зміни в основній продуктивній силі полягають у тому, що на передній план виходять розумові, організаторські здібності робочої сили, її творчі обдарування, всі сутнісні сили людини. Тому економічна теорія повинна вивчати не лише одну зі сторін людини — робочу силу, а й усі інші сторони людської сутності. Більше того, оскільки в розвинутих країнах світу майже 75% сукупної робочої сили зайнято у сфері нематеріального виробництва (освіти, охорони здоров'я, науки тощо), людина (рівень її освіти, кваліфікації, культури та ін.) стає основною формою національного багатства, а відносини між суб'єктами виробництва з приводу відтворення такої всебічно розвиненої людини виходять на передній план порівняно з відносинами щодо виробництва засобів праці або інших матеріальних благ.

Сутністю людини, як відомо, є вся  сукупність суспільних відносин, тобто не лише базисні виробничі, а й надбудовні відносини — соціальні, політичні, юридичні, ідеологічні тощо. Проте це не означає, що економічна теорія повинна вивчати всі названі надбудовні відносини тією ж мірою, як і виробничі відносини. Людину вивчає низка природничих і суспільних наук. Політична економія вивчає її лише тією мірою, якою кожна з підсистем суспільних відносин сприяє реалізації сутнісних сил людини (її потреб, інтересів, мети) та їх впливу на зростання продуктивності праці. Головне у характеристиці соціальної сутності людини визначається її місцем у системі передусім власності на засоби виробництва.

У сучасних умовах зростає роль духовних, національних, культурних та інших сторін в економічному прогресі суспільства. Ці сторони людської діяльності та поведінки мають велике значення для дослідження рушійних сил розвитку людства. Так, Б. Гаврилишин (відомий економіст українського походження) дійшов висновку, що політична вага США у світі підтримувалася їх економічним і військовим арсеналом, але головною причиною був «високий дух народу». Серед чинників, що зумовили піднесення економіки Японії, він називає групову корпоративну орієнтацію, що поєднується з високою моральністю, прагненням досягати консенсусу між різними політичними силами та ін. У своїй внутрішній політиці Японія, за його словами, керується прагненням будь-що уникати конфліктів, підтримувати гармонію на всіх рівнях суспільства.

Немає сумніву, що і для стабільного  розвитку економіки України, прогресу її науки, культури, розбудови суверенної держави важливе значення мають відродження і розвиток національної самосвідомості українського народу, його духу, уміння досягати згоди між різними політичними силами, соціальними верствами, прагнення до самодисципліни, порядку, повага до законів України та інші фактори людської діяльності, не пов'язані безпосередньо з виробничими відносинами людей.

Таким чином, можна дати системне визначення предмета економічної теорії.

Економічна теорія — наука, що вивчає закони розвитку економічних систем, які виникають з приводу виробництва і привласнення товарів і послуг в усіх сферах суспільного відтворення, а також ті аспекти еволюції національної свідомості, духу народу, його культури, психології, моралі та поведінки, що впливають на прогрес економіки.