Види конфліктів та їх психологічна характеристика

Співробітництво. Дії по з'єднанню зусиль обох сторін для розв'язання проблеми, при цьому повинне бути явне взаємне розуміння проблеми. Саме різниця поглядів дає можливість зрозуміти причини розбіжностей і знайти вихід із кризи, прийнятний для конфліктуючих сторін, який би не ущемляв інтересів кожної з них.

Компроміс. Подібне поводження вимагає поступок з обох сторін до того ступеня, коли за допомогою взаємних поступок з'являється можливість знайти взаємоприйняте рішення. У ході пошуку компромісу цілком допустиме розроблення проміжних рішень, при яких ніхто не програв би, але і явно не вигравав би. Подібний стиль прийнятний для опонентів, що володіють достатньою мірою владою, мають взаємовиключні інтереси, не мають великого запасу часу, тому для них цілком може бути прийнятним тимчасове проміжне рішення.

Асертивне поводження. Таке поводження припускає здатність  людини відстоювати свої інтереси і  домагатися своїх цілей, не ущемляючи  інтересів інших людей. Воно спрямоване на те, щоб реалізація власних інтересів була умовою реалізації інтересів протилежних сторін. Асертивність - це уважне ставлення як до себе, так і до партнера. Подібне поводження перешкоджає виникненню конфліктів, а в конфліктній ситуації допомагає знайти найбільш оптимальний вихід з неї.

Усі названі стилі поводження можуть бути як спонтанними, так і свідомо використовуваними для досягнення бажаних результатів при розв'язанні міжособистих конфліктів.

4. Міжгрупові конфлікти

Міжгруповим конфліктом можна  вважати протидії між групами  людей, а також між окремими представниками цих груп, якщо в умовах конфліктних  дій ці учасники сприймають свої дії  в площині міжгрупового вибору, сприймаючи один одного як члени різних груп.

Розглянемо міжгрупові конфлікти  з позицій мотиваційного, ситуаційного і когнітивного підходу.

Мотиваційний підхід розглядає поводження груп у відношенні до інших груп як відображення їхніх внутрішніх проблем. Так аутгрупова ворожість є наслідком внутрішньої напруженості і проблем у самій групі. Власне кажучи, готовність групи до зовнішнього конфлікту визначається їх метою розв'язати свої внутрішні проблеми.

Подібне розуміння міжгрупового конфлікту досить широко поширене і  було обґрунтоване в працях 3. Фрейда. Він вважав ворожість універсальним  характером, тому що аутгрупова ворожість може виступати основним способом підтримки єдності і внутрішньої стабільності групи.

Іншим поширеним варіантом  мотиваційного пояснення міжгрупових  конфліктів є ідея фрустраціональної  детермінації агресії. У рамках цієї концепції було сформульоване поняття  відносної депривації, як заниження  оцінки стану своєї групи порівняно  з Іншою, приниження в правах і в соціальному статусі.

Ситуаційний підхід надає перевагу пошуку психологічного детермінанта. Нормальний конфлікт передбачає вибір між різними можливостями, позиціями і переконаннями, за допомогою яких можна розв'язати конфлікт. Невротичний конфлікт завжди несвідомий, тому що внутрішня пригніченість людини не залишає їй вибору. Невротик не просто втрачає здатність розібратися в собі і в своїх бажаннях, він стає просто нездатним їх вирішувати, що і стає джерелом конфліктів.

Незважаючи на те що групи  складаються з окремих індивідів, ми повинні чітко усвідомити, що при об'єднанні індивідів у  групу їх поведінка радикально змінюється. Колективне, фізичне і духовне співіснування відбувається зовсім по-іншому. Любов і ненависть посилюється, судження стають більш категоричними, а дії більш рішучими, причому як зі знаком мінус, так і зі знаком плюс. Необхідно враховувати, що річ не тільки в проявах т.зв. "психології юрби", яка перетворює людину в примітива, що легко піддається впливу. Масова поведінка людей будується за Іншими законами, ніж поодинокі дії індивіда. Подібні закони виявляються навіть в умовах, коли немає безпосереднього фізичного конфлікту, а існує тільки відчуття належності до якої-небудь великої групи.

Поява у людей, які були включені до групи, яких-небудь нових  якостей є процесом цілком об'єктивним і відбувається ніби поза волею і  свідомістю самого індивіда. Це дає можливість припустити, що міжгрупові конфлікти повинні знаходитися в залежності від цілого ряду додаткових факторів, Істотних особливостей, властивих тільки їм. Розглянемо деякі з них.

Об'єктивний характер розгортання. Поява великих соціальних груп є процес об'єктивний і є наслідком еволюції суспільства. Будучи саморегульованою системою, суспільство здійснює пошук і знаходить необхідні й ефективні механізми для свого розвитку. Суспільною свідомістю подібний процес практично не регулюється.

Групова належність індивіда примусово ставить його в позицію учасника якого-небудь конфлікту, бо вийти чи усунутися від нього не можна.

Інституалізація конфлікту  і наявність структурного насильства. Оскільки міжгрупові конфлікти (економічні, політичні, етнічні) постійні, вони неминуче інституціалізуються, відбувається вироблення правил, норм і стандартів. Саме через те, що більшість міжгрупових конфліктів відносять до розряду структурних, то і тиск, який вони справляють на суспільство, порівнянний з насильством, що одержало назву структурного насильства.

Поява додаткових джерел конфлікту  у вигляді самої належності до тієї або іншої соціальної групи, що погоджується з процесом самоідентифікації індивіда з яким-небудь соціальним утворенням, супроводжується сприйняттям їхньої психології.

Значні витрати на існування  і розв'язання конфліктів - звідси велика їх інерція збереження, навіть при  їхньому вгасанні.

Перелік цих факторів показує  складність, а часом І неможливість використання схеми аналізу міжособистих конфліктів. Занадто багато при груповому  конфлікті задіяно додаткових факторів, що перетворюють їх у якісно інші явища  соціального життя.

Залучення зусиль соціальної психології дозволило виділити ряд факторів впливу групи на Індивіда, що деформують його поводження. Розглянемо деякі з них.

Соціальна фасилітація - це ефект посилення домінуючих реакцій у присутності інших. Цей феномен неоднозначний. Дослідження говорять про позитивні реакції при вирішенні простих завдань, але коли вони складні навпаки, утрудняються.

Соціальні лінощі - це тенденція у поведінці людей зменшити свої зусилля, якщо вони поєднуються з іншими для досягнення загальної мети.

Деіндивідуалізація - це процес втрати Індивідом у групових ситуаціях  почуття індивідуальності і стримуючих норм самоконтролю. Чим більша група, тим сильніше деіндивідуалізація і тим Ймовірніший прояв актів насильства, вандалізму й інших асоціальних дій.

Групова поляризація - це процес посилення первісного погляду індивіда, схильного прийняти ризиковану думку або, навпаки, обережну думку. Групове обговорення не усереднює погляду індивіда, а, навпаки, змішує його до одного з полюсів.

Огруплення мислення - це тенденція до однаковості поглядів у групі, що часто заважає реалістично оцінити протилежну точку зору.

Груповий фаворитизм - надання  переваги чому - набудь або кому-небудь членами групи тільки за фактом приналежності  його до своєї групи.

Конформізм групового  рішення - це тенденція змінювати свою поведінку або переконання в результаті реального або уявлюваного впливу групи.

Фактори групового впливу на індивідуальну поведінку існують, їх ігнорувати при поясненні соціальних взаємовідносин не можна. Подібна залежність має найбільш безпосереднє відношення до міжгрупових конфліктів, тому що будучи прихованими, вони є неусвідомленими факторами нашої поведінки.

Сформулюємо деякі загальні висновки щодо природи і механізмів міжгрупової ворожості:

♦ аналіз міжгрупових конфліктів неможливий без дослідження соціально-психологічних елементів життєдіяльності груп: їхнього взаємного сприйняття, комунікації, взаємодії;

♦ конфліктність міжгрупової  взаємодії значною мірою визначається самим об'єднанням людем у групи, що видозмінюють їх поведінку;

♦ відповідальність лідерів за конфлікт не може бути абсолютною, групова конфліктність знаходиться в кожній людині, оскільки кожна людина належить до декількох соціальних груп;

♦ слабка керованість міжгрупових  конфліктів дуже часто обумовлена непрозорістю і прихованістю механізмів впливу груп на індивіда;

♦ уникнення міжгрупових  конфліктів неможливе, можливе тільки зниження їхніх витрат.

Щодо механізмів виникнення міжгрупових конфліктів можна виділити такі позиції:

♦ загальною базою міжгрупової  конфліктності виступає соціальна диференціація суспільства, поділ праці;

♦ принципова причина непереборності міжгрупових конфліктів визначається типом історичного прогресу ("програє  частка - виграє ціле");

♦ велика частина міжгрупових  конфліктів виступає способом підтримки соціальної рівноваги, балансу групових інтересів;

♦ головним джерелом виникнення міжгрупових конфліктів є незадоволені потреби соціальних груп;

♦ об'єктом міжгрупових  конфліктів є соціальні ресурси, статуси, цінності;

♦ тривалість і їх сукупність має тенденцію до ускладнення  і наростання різноманіття.

Окремим прикладом ми повинні  розглянути ще один варіант конфлікту, який прямо пов'язаний із груповим конфліктом. Між окремим індивідом і групою може виникнути конфлікт, якщо цей  індивід займе позицію, що може відрізнятися від позиції групи. Подібний конфлікт може виникнути, наприклад, на основі дисбалансу посадових обов'язків керівника. Конфліктна ситуація може виникнути між бажанням зберегти результативність виробничого процесу організації в цілому й необхідністю дотримуватися корпоративних правил і процедур. Реалізація непопулярних для більшості груп яких-небудь дій може викликати відповідну реакцію, коли більшість груп поєднується проти конкретного індивіда, що раніше входив у групу.

Конфлікти між індивідом  і групою можуть протікати в різних формах: це керівник - колектив; рядовий член колективу - колектив; лідер - група.

Причини таких конфліктів, як правило, лежать у таких площинах, як порушення рольових сподівань; неадекватність внутрішньої установки статусу індивіда; порушення групових норм.

Важливою особливістю  подібних конфліктів є те, що конфліктні взаємодії відбуваються на основі зіткнення  особистісних і групових мотивів, а  образи конфліктної ситуації представлені індивідом у його індивідуальному поданні й оцінках, а в іншої сторони - в групових.

 

 

 

Список використаної літератури

1. Бэрн Э. Игры, в которые  играют люди. Люди, которые играют  в игры. – СПб.: Лениздат, 1992. –  400 с.

2. Гришина Н. В. Психология  конфликта. – СПб.: Питер, 2005. –  464 с.

3. Дейл Карнегі Як завойовувати  друзів та впливати на людей. – Харків: Промінь, 2001. – 560 с.

4. Джелалі В. О. Психологія  вирішення конфліктів: Навчальний  посібник. – Харків-Київ: Р. И. Ф., 2006. – 320 с.

5. Дуткевич Т. В. Конфліктологія  з основами психології управління: навчальний посібник. – К.: Центр навч. літератури, 2005. – 456 с.

6. Ішмуратов А. Т. Конфлікт  і згода. – К.: Наукова думка, 1996. – 190 с.

7. Конфліктологія: Підручник / Л. М. Герасіна, М. І. Панов, Н. П. Осіпова та ін. – Харків: Право, 2002. – 256 с.

8. Крысько В. Г. Социальная  психология: словарь-справочник. –  Минск: Харвест, 2004. – 688 с.

9. Левчук Л. Т. Психоаналіз:  історія, теорія, мистецька практика. – К.: Либідь, 2002. – 255 с.

10. Ликсон Ч. Конфликт. – СПб.: Питер Паблишинг, 1997. –  160 с.

11. Ложкин Г. В., Повякель  Н. И. Практическая психология  конфликта: Учебное пособие. –  К.: МАУП, 2000. – 256 с.

12. Методичні вказівки  до виконання лабораторних робіт  з дисципліни “Основи психології  та педагогіки” / Уклад. Л. А.  Мацко, М. Д. Прищак, Т. В. Первушина.  – Вінниця: ВНТУ, 2006. – 56 с.

13. Москаленко В. В. Соціальна психологія: Підручник. – К.: Центр навч. літератури, 2005. – 624 с.

14. Орбан-Лембрик Л. Е.  Соціальна психологія: Підручник: У 2-х кн. Кн.1: Соціальна психологія особистості і спілкування. – К.: Либідь, 2004. – 574 с.

15. Орбан-Лембрик Л. Е.  Соціальна психологія: Підручник: У 2-х кн. Кн.2: