Вікова психологія

Зміст

ВСТУП……………………………………………………………………………..3

РОЗДІЛ  1 ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМ МОТИВАЦІЇ ДЕВІАНТНОЇ  ПОВЕДІНКИ ПІДЛІТКІВ

1. Психологічні особливості підлітка……………………………………………
2. Мотиваційна сфера підлітка…………………………………………………..
3. Мотиви девіантної поведінки підлітка……………………………………….

РОЗДІЛ 2 ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ  МОТИВІВ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ ПІДЛІТКА

2.1. Методи  та методики  дослідження………………………………………

2.2Аналіз даних емпіричного  дослідження………………………………………

2.3 Психологічні рекомендації  щодо девіантної поведінки підлітків………..

Висновок………………………………………………………………………….

Використана література…………………………………………………………

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Актуальність: Розглянутий період онтогенезу традиційно вважається одним з найбільш критичних моментів у психічному розвитку особистості. 
І в першу чергу це відображається корінними змінами в мотиваційній сфері підлітків.

В процесі розвитку самосвідомість у підлітків спостерігається якісні зміна мотивів, які характеризуються великою стійкістю. Більшість інтересів беруть характер стійкого захоплення.

За своєю будовою мотиваційна сфера підлітків починає характеризуватися на положення мотивів, наявністю певної системи підпорядкування різних мотиваційних тенденцій на основі провідних суспільно значимих і ставши цінними для особистості мотивів.

Об’єкт  дослідження:девіантна поведінка підлітка.

Предмет дослідження: мотиваційні чинники девіантної поведінки у підлітковому віці.

Гіпотеза: специфіка девіантної поведінки підлітків опосередкована гендерними чинниками.

Завдання:

• Теоретично розглянути особливості підліткового віку
• Визначити мотиви девіантної поведінки підлітків
• Провести дослідження мотивів девіантної поведінки
• Визначити вплив гендерних чинників на девіантну поведінку підлітків

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНИЙ  АНАЛІЗ МОТИВІВ ДЕВІАНТНОЇ  ПОВЕДІНКИ  ПІДЛІТКІВ

1.1. Психологічні  особливості підлітка

Сучасна психологічна наука  визначає підлітковий вік як один із найскладніших періодів у житті  людини. Підлітковий період розпочинається з виникнення у дитини почуття  дорослості. У драму розвитку вступає нова діюча особа, новий якісно своєрідний фактор особистість самого підлітка. Почуття дорослості як внутрішнє психічне новоутворення має складний зміст. 

Отже, підлітковий вік  – вік між дитинством і дорослістю (від 11–12 до 16–18 років), який характеризується якісними змінами, пов'язаними зі статевим дозріванням і входженням у доросле  життя. У цей період особа має  підвищену збудливість, імпульсивність і часто неусвідомлений, статевий потяг. Провідна діяльність в підлітковому віці — це інтимно-особистісне спілкування з однолітками.

У цьому віці відбувається маніфестація тих аномалій особистісного  розвитку, які в дошкільний період існували в латентному стані. Відхилення в поведінці властиві майже всім підліткам. Характерні риси цього віку — чутливість, часта різка зміна  настрою, острах глузувань, зниження самооцінки. Розлади бувають поведінкові  й емоційні. Емоційні переважають  у дівчаток. Це депресія, страхи й  тривожні стани. Порушення в поведінці  в чотири рази частіше бувають  у хлопчиків.

Підліток активно відкидає свою належність до світу дітей, але  при цьому не почувається повноцінним  дорослим. Він намагається бути подібним до дорослих зовні, прагне прилучитись  до їхнього життя, придбати їхні якості і уміння, права і привілеї. Своєрідність соціальної ситуації розвитку дитини в цей період полягає в тому, що вона виконує нові для неї функції  та залучається до нової системи  відносин із дорослими й однолітками. Дитина включається в різні види суспільно корисної діяльності, що розширює сферу її соціального спілкування  і сприяє накопиченню нового соціального  досвіду [3]. Цей досвід може бути більш  чи менш болісним.

Р. Бенедикт стверджує, що тип  переходу від дитинства до дорослості залежить від того, настільки великий  розрив між нормами і вимогами даного суспільства, що ставляться перед  дитиною і дорослим. У країнах, де ці вимоги більш-менш однакові, розвиток проходить плавно, і дитина досягає  статусу дорослого поступово. У  більшості країн Європи та Америки  норми поведінки дітей і дорослих є різними і, навіть, протилежними: дитячий вік вважається ігровим; маленькі члени суспільства позбавлені відповідальності за свої дії, від них  вимагають лише одного − покори; доросла ж людина має бути самостійною  та ініціативною [2, 9].

У зв'язку з появою в дітей підліткового віку нових психологічних особливостей інколи їхні стосунки з дорослими  супроводжуються конфліктами, негативними  формами поведінки, зокрема проявами грубості, впертості. Це пов'язане, як правило, з прагненням до самостійності, яке  дорослі не сприймають і не підтримують. Однак прояви негативних форм поведінки  і конфліктність підлітків не є неминучими. У підлітковому віці дитина більше часу проводить з друзями, наслідує їх. Дружба підлітків ґрунтується  на спільних інтересах та вподобаннях. Важливе значення для підлітка має  оцінка друзями його особистісних якостей, знань і вмінь, здібностей і можливостей. У товаришів він знаходить  співчуття, адекватне сприйняття своїх  радощів і негараздів, які дорослим часто здаються незначущими.[5]

Підлітковий вік характеризується такими специфічними новоутвореннями, як почуття дорослості, потреба у  самоствердженні. Почуття дорослості у підлітковому віці. Розвиток дорослості є процесом становлення готовності дитини до життя в суспільстві. Він  передбачає засвоєння суспільних вимог  до особистості, діяльності, стосунків  і поведінки дорослих. Становлення  дорослості відбувається по-різному. Підліток краще, ніж молодший школяр, розуміє  себе, може аналізувати свої вчинки, хоч йому ще важко передбачати  їх наслідки. Його поведінка більш  осмислена, не така імпульсивна, як молодшого  школяра, він краще володіє собою. Водночас у підлітків посилюється  негативізм щодо будь-яких вимог дорослих, яскраво виявляються ознаки емансипації, намагання будь-що демонструвати  свою незалежність. Потреба підлітка у самоствердженні. Постійна взаємодія  підлітка з однолітками породжує у нього прагнення зайняти  належне місце серед них, що є  одним із домінуючих мотивів поведінки  та діяльності. Його потреба в самоствердженні  настільки сильна, що задля визнання ровесниками підліток готовий поступитися  своїми поглядами та переконаннями, здійснювати вчинки всупереч своїм  моральним настановам. Вона спонукає так званих важких підлітків до порушень норм і правил поведінки. Втратити авторитет  в очах друзів, відчути посягання  на свою честь і гідність є найбільшою трагедією для підлітка, що може призвести аж до суїциду (самогубства). Тому він бурхливо реагує на нетактовні зауваження учителя у присутності  друзів, вважаючи це приниженням своєї  особистості. На цій основі нерідко  виникають конфлікти між учнями і вчителем.[8]

Спілкування підлітка з дорослими. Підліток прагне діяти та виглядати  як дорослий, мати його права і можливості. Тому його розвиток супроводжується  постійним рівнянням на дорослого. Саме в спільній діяльності дорослий має реальні можливості впливати на становлення особистості підлітка, його дорослішання. Тому для нього  надзвичайно важливо зайняти  правильну позицію в стосунках  з дитиною. Для підлітка характерна зміна ставлення до дорослих. Він  починає критичніше оцінювати їх слова і вчинки, аналізувати поведінку, стосунки, соціальну позицію. Однак  вимоги підлітка до дорослого є дещо суперечливими. Він прагне самостійності, протестує проти опіки, контролю, недовіри, відчуваючи водночас тривогу  і ляк за необхідності долати проблеми, сподівається на допомогу і підтримку  дорослого, але не завжди відверто зізнається в цьому. Важливе значення для  підлітка має спільна діяльність із дорослими, організована на основі єдності інтересів, захоплень. У  підлітковому віці дитина прагне зрозуміти, що означає бути дорослим, проводить  паралелі між вчинками дорослих і  своїми. Підліток зауважує їхні прорахунки та помилки, нестерпно ставиться  до спроб принизити його. Та якщо дорослі визнають свої помилки, діти щиро їм вибачають. Часто предметом  критики (заслуженої і незаслуженої) стає вчитель, якого інколи учні звинувачують в несправедливості. У зв'язку з  появою в дітей підліткового віку нових психологічних особливостей інколи їхні стосунки з дорослими  супроводжуються конфліктами, негативними  формами поведінки, зокрема проявами грубості, впертості. Це пов'язане, як правило, з прагненням до самостійності, яке  дорослі не сприймають і не підтримують. Підлітки хочуть, щоб з їхніми думками, бажаннями та настроями рахувалися, не терплять недовіри, байдужості, насмішок, нотацій, особливо в присутності  друзів. Однак прояви негативних форм поведінки і конфліктність підлітків  не є неминучими. Компетентні, досвідчені батьки і вчителі знають, що передбачити  та попередити конфлікт легше, ніж подолати його наслідки, і відповідно вибудовують  свою взаємодію з підлітками.[10]

Паралельно зі статевим дозріванням  відбувається психосексуальний розвиток особистості. Психосексуальний розвиток дитини — розвиток комплексу властивостей і якостей, що характеризують статеву належність людини з точки зору її поведінки, дозрівання здатності кохати, створити в майбутньому власну сім'ю, народити і виховати дітей, а також спілкуватися з людьми, враховуючи їх статеву належність. Психосексуальний розвиток — один з аспектів онтогенезу, тісно пов'язаний із загальним біологічним розвитком організму, особливо зі статевим дозріванням і подальшою зміною статевої функції. Разом з тим психосексуальний розвиток — результат статевої соціалізації, в процесі якої індивід засвоює певну статеву роль і правила сексуальної поведінки. Вирішальне значення тут мають  фактори: структура соціальної діяльності індивіда, його взаємини зі значущими людьми, норми статевої моралі, вік і типові форми раннього сексуального експериментування, нормативне визначення подружніх ролей тощо. Препубертатний етап (від 7 років до 13), що характеризується формуванням, в основному в іграх, стереотипів і набуттям навичок статево-ролевої поведінки (війна, ляльки), інтенсивною гендерною соціалізацією дитини, формуванням характеру. На цьому етапі здійснюється вибір статевої ролі, яка найбільше відповідає психофізіологічним особливостям дитини чи ідеалам мужності/жіночності мікро середовища. У широкому спілкуванні з однолітками і, насамперед, під час статево-ролевих («сімейних») ігор, які вимагають виконання дітьми певної ролі (батька, матері, нареченого, нареченої тощо), апробується і закріплюється обрана статева роль, яка відображає різноманітні аспекти людських стосунків, у тому числі й сексуальні. Сексуальні ігри, сексуальний фольклор, мастурбація набувають значно більшого поширення. Батьки в цей період ще є об'єктом наслідування, моделлю жіночності і мужності. Правильна статево-ролева поведінка батьків багато в чому визначає формування статевої ролі дитини. Поступово зростає роль однолітків у формуванні адекватної статі поведінки. Для нормального психосексуального розвитку необхідне завершення кожної фази реалізацією її мети. Зокрема, в платонічній фазі слід зуміти звернути на себе увагу, долучитися до спілкування. Якщо це не вдається, то залишаються невпевненість і страхи, що переносяться в наступну фазу. Реалізація кожної стадії дає необхідну базу для наступної. Чим менший розрив у часі між фантазуванням і реалізацією, тим гармонійніше відбувається розвиток.

У підлітків вже сформована певна  ієрархічність мотивів, розвивається не лише матеріальних та духовних потреб розвиваються інтереси. Інтереси стають більш глибокими, стають більш ширшими  та різноманітними, охоплюють значно більше галузей знань, інтереси стають більш стійкими, можуть набувати характеру  пристрасті. У підлітковому віці у  зв'язку з підвищенням теоретичного рівня учіння та підвищенням вимог  до нього у певної частини підлітків  розвивається пізнавальні потреби  та їх основні форми — пізнавальні інтереси. Морально-вольова сфера — продовжує формуватись моральна свідомість. Підлітки здатні значно краще усвідомлювати моральні поняття, моральні якості, і діяти у відповідності зі своїми моральними принципами. У цьому віці виникає потреба у дружбі з ровесниками. Стосунки з ровесниками можуть проходити в кілька :коли підлітки виконують спільно учбові справи трудові і все це насичується атмосферою симпатії та прихильності; товаришування — рівень взаємодії значно вищий; дружба — пред'являє значно вищі вимоги до друзів, вимагає спільності поглядів на життя та діяльність, та глибокої прихильності. У підлітковому віці інтенсивно розвивається крім дружби інші почуття на основі дружби — перша закоханість. Сфера самосвідомості у підлітковому віці починається систематичне ґрунтовне вивчення наук і це значно підвищує умови до учіння підлітків. У більшості формується мнемічно-репродуктивний тип учбової діяльності. У них переважать утилітарні мотиви учіння. Шляхи розвитку пізнавальної діяльності підлітків: новизна і практична значущість навчального матеріалу; активізація пізнавальної діяльності підлітків через використання творчих завдань, створення проблемних ситуацій, елементів діалогового та програмового навчання, самостійної роботи; індивідуалізація та диференціація навчання; застосування наочності та ТЗН; використання форм позаурочної та позашкільної діяльності; психологічно обґрунтована оцінка знань вмінь та навичок підлітка. Емоційно-вольова сфера. У порівнянні з молодшими школярами піднімається здатність управляти своїми емоційними проявами, здатні краще усвідомлювати емоції та почуття інших. У цьому віці розвиваються більш глибокими інтелектуальні, моральні та естетичні почуття та інтенсивно формуються вольові якості особистості.[8]

 Підлітковий вік - це вік  “допитливого розуму, жадібного  прагнення до пізнання, вік кипучої  енергії, бурхливої активності, ініціативності, спраги діяльності”. Поведінка й діяльність підлітка багато в чому визначаються особливостями самооцінки. У навчальній діяльності підлітка є свої труднощі й протиріччя, але є й свої переваги, на які може й повинен опиратися педагог. 

Дуже люблять підлітки бравірувати  речами, предметами, вбраннями, які  є тільки в них, але відсутні в  інших товаришів. Зараз ми спостерігаємо, як серед підлітків іде поділ  у класах на дітей забезпечених батьків  і на дітей з малозабезпечених родин (це особливо яскраво проявляється в містах), на перше місце ставиться  багатство, а не знання. Досить активно  в підлітковому віці йде формування “малих груп”.[11]

 Не можна не згадати й  питання про взаємини між підлітками  й учителями. Положення вчителя  саме по собі не гарантує  поважного відношення з боку  підлітків, і наставник повинен  мати певні якості й поводитися  певним чином, щоб заслужити  до себе повагу. Від того, як  учитель, зможе виявити себе  при роботі з підлітками, залежить  їхнє відношення до нього в  процесі подальшого навчання  в школі. Строгість потрібна, але  її варто сполучати з наполегливістю, ввічливістю й цікавістю викладу  нового матеріалу.

 

1.2 Мотиваційна сфера  поведінки підлітка

Діяльність завжди викликана  певними мотивами. Поняття “мотив” (від лат. movere – рухати, штовхати) означає спонукання до діяльності, спонукальну причину дії і вчинків, тобто те, що примушує людину до дій [12]. Суб’єкта можуть спонукати до певної діяльності різні мотиви: інтерес до змісту та процесу діяльності, почуття обов’язку перед суспільством, прагнення до самоствердження тощо.

Підлітка до діяльності спонукає зазвичай не один, а кілька мотивів. Кожен із них має різну спонукальну  силу. Проаналізуємо декілька видів  мотивів, які мають найбільше  практичне значення.

 

Мотив спілкування

 В мотиваційній сфері  процесу спілкування підліток  проходить кардинальні зміни:спілкування  с батьками та вчителями змінюється. Саме спілкування підлітків стає  більш глибоким. З’являються   такі емоціональні форми взаємодії,  як дружба та любов.

Особливість мотивації спілкування  підлітків  є тенденція до пошуку дружніх відносин  заснованих на спільних інтересах.

Одним з особливостей спілкування  в підлітковому віці є те, що підлітки спілкуються більше з однолітками  чим з дорослими та батьками.