Економічна оцінка — це оцінка змін в економіці, що виникають при певному впливі внаслідок порушення основних функцій природи, тобто вона відображає вартість заходів на підтримання оптимального стану природної, соціальної і господарської підсистем та вартість збитків від антропогенних впливів. Об'єктом економічних оцінок мо--жуть бути всі види наслідків господарської діяльності (екологічні, соціальні, господарські), але тією мірою, якою вони здійснюють вплив на економічне життя суспільства. Серед різних видів економічних оцінок стану природного середовища частіше використовується оцінка екологічних витрат, що є сукупністю народногосподарських витрат, викликаних з допущеним рівнем екологічних порушень.

Здійснення природоохоронних заходів, як і будь-яких інших соціальних заходів, вимагає витрат, але їх нездійснення також тягне за собою витрати. Ці витрати є двома важливими складовими екологічними втрат. Перша складова — витрати на природоохоронні заходи в місці потенцiйного виникнення екологічних порушень. До них належать витрати на попередження забруднень, ерозійні заходи; тощо. Друга складова — економічні збитки від екологічних порушень, що виникають внаслідок відмови від природоохоронних заходів (або недостатніх масштабів їх здійснення). Вони складаються з витрат на компенсацію сировинних втрат з газами, що відходять, твердими відходами, стічними водами, а також із витрат на попередження і ліквідацію несприятливого впливу на реципієнтів (об'єкти, яким завдаються збитки), і в цілому на природне середовище, що проявляється в зниженні цінності ландшафтів (рекреаційної, середовищезахисної), погіршенні умов роботи людей, підприємств, техніки, втратах робочого часу пов'язаних з підвищеною захворюваністю, погірщеня умов життя і умов утримання комунально-побутового господарства.

Основними реципієнтами забруднення навколишнього природного середовища є:-1) населення; 2) об’єкти житлово-комунального господарства; 3) сільськогосродарськi угіддя; 4) лісові ресурси; 5) елементи основних фондів промисловості і транспорту; 6) рентні ресурси; 7) рекреаційні ресурси.

Крім того, можуть виникнути небажанi для суспiльства зміни в структурі і спеціалізації господарств, пiдвищення міграційності населення тощо. Toмy eкономiчна оцiнка екологічних витрат Е обчислюється за формулою 
Е=Вз+Збф  
де Вз—витрати на здiйcнeння пpиpoдooxоpoнниx зaxодiв; Збф — фактичні збитки, що завдаються господарству i населенню після проведення або в результаті непроведення природоохоронних заходiв у вартiсному вираженнi.

Якщо самі природоохоронні  витрати (перша складова екологічних  витрат), як правило, функціонально (детерміновано) залежать від масштабів і характеру попереджувальних екологічних порушень i тому визначаються з найбільшим ступенем достовiрностi, то економічні збитки не піддаються однозначному визначенню і розглядаються у вигляді діапазону можливих значень для різних комбінацій параметрів, що характеризують об'єкти, на які діють екологічні порушення (чисельність і віковий склад населення, характер його зайнятості, забезпеченностi харчуванням, вартість основних фондів тощо). Цi  витрати можуть не збігатися за місцем і часом, їх виникнення з екологiчними порушеннями, що їх викликали. Тому економічні збитки є за своєю природою стохастичною величиною, яка піддається обчисленню лише з тим чи іншим ступенем ймовірності. В цьому полягає головна трудність визначення вказаної компоненти екологічних витрат. Складові економічної оцінки перебувають між собою у функціональній залежності (при збільшенні витрат за однією з цих складових можна добитися зниження витрат за іншою) і взаємно доповнюють одна одну.

При цьому залежно  від специфіки регіональних умов, наявності трудових, матеріальних ресурсів основні напрями природоохоронної діяльності можуть бути визначені як такі, що закріплюють сучасний стан ландшафтів і використання ресурсів, що допускає зниження якості середовища яа рівні, який не є нижчим за нормативний.

Залежно від стратегії виділяють наступні модифікації економічних оцінок. Якщо внаслідок природоохоронних заходів досягнуто нормативної якості середовища, тобто повністю забезпечується відтворення середовищної і ресурсної функції природи, тоді 
Е=Вз,                      (4.2) 
наприклад, при зниженні забруднень внаслідок певних заходів до рівня ГДК або при використанні земельних угідь на рівні гранично допустимого навантаження. 
У випадку, якщо природоохоронні заходи не проводяться, економічна оцінка збігається з можливими економічними збитками і має вигляд Е=3бмот, де Зб.мож — можливі економічні збитки [22, с. 233]. 
Якщо природоохоронні заходи є багатоцільовими, то в економічній оцінці враховується додатковий економічний ефект від їх проведення. До багатоцільових належать, наприклад, роботи по лісовідновленню, які не лише збільшують продуктивність лісів та забезпеченість лісовими ресурсами, а й дають змогу, попередити виникнення і розвиток прискореної ерозії. Запровадження маловідходної технології знижує масштаби забруднення середовища і забезпечує більш повну утилізацію матеріально-енергетичних ресурсів. У цьому випадку економічна оцінка має вигляд 
Е=Зз+Збф—?Е,              (4.3) 
де ?Е — додатковий економічний ефект від природоохоронних заходів, багатоцільових за своїм призначенням [25, с. 233].

Економічно оцінити  господарські наслідки можна, як правило, лише частково. Так, при погіршенні умов праці ї відпочинку через  деградацію ландшафтів можна одержати економічне вираження на основі обліку його непрямого. впливу на суспільну продуктивність праці.

Через нероз  робленість вартісної оцінки наслідків  господарської діяльності недостатньо  відображаються в економічній оцінці різного роду зміни в ландшафтах. Наприклад, важко знайти вартісне вираження  доцільності збереження певної кількості видів флори і фауни в кожній природній зоні, хоча, безумовно, від цього змінюється такий. показник, як урожайність сільськогосподарських культур. Часто економічна оцінка буває утруднена через значний розрив у часі між впливами і їх негативними наслідками, через невизначеність масштабів і термінів їх прояву, а також через те, що в оцінці не знаходить відображення фактор незворотності руйнування природного середовища, особливо унікальних природних ландшафтів. Крім того, екологічні наслідки набувають звичайно економічної значущості лише при обмеженості природних ресурсів, оскільки природні комплекси виступають не лише як фактор середовища, а й як джерело ресурсів. За таких умов на відтворення ресурсів необхідні додаткові витрати праці.

Виходячи з викладеного матеріалу, доходимо висновків: 
1) усі види збитків, заподіяних навколишньому середовищу в процесі виробництва, повинні бути заміщені, по можливості їх необхідно передбачати (принцип відтворення навколишнього середовища); 2)крім заміщення уже заподіяних і попередження можливих збитків (просте відтворення), необхідно піклуватися про цілеспрямоване формування і поліпшення навколишнього середовища (розширене відтворення), що також вимагає додаткових витрат. 
З цих положень випливають такі актуальні питання:-1)питання розмірів збитків і витрат на охорону і формування навколишнього середовища. Питання дуже складне. Збитки, які обчислюються у вартісній формі і завдаються відновлюваним і невідновлюваним природним ресурсам., називаються економічними. Збитки, які завдаються здоров'ю і умовам благополучного існування людей, — це соціальні збитки. Далеко не завжди можна назвати конкретного винуватця і справжній масштаб шкоди (наприклад, винятково складно кількісно виразити шкоду, заподіяну здоров'ю громадян внаслідок споживання забрудненої води або забруднення повітря). В таких випадках слід рахуватися з можливими помилками у визначенні справжніх збитків або необхідних витрат;

2) хто повинен  відшкодовувати фактичні або  можливі збитки? Чи це повинен  бути виробник, звичайно, конкретний  винуватець завданої шкоди,' чи  споживач, для якого призначені  вироби, і який, до речі, крім самого  акту споживання, активно бере  участь у забрудненні навколишнього середовища продуктами своєї життєдіяльності? Чи це повинно бути населення конкретного міста, чи регіону, чи суспільство в цілому? Тут не може бути однозначної відповіді. Відшкодовувати збитки (нести витрати) повинен їх безпосередній винуватець, тобто забруднювач, у виробництві — це підприємство. Тим не менше, підприємства не завжди згідні збільшувати витрати на охорону середовища. Суспільство (держава) примушує їх до цього юридич-но або економічно, з допомогою системи стимулів і заохочень.

Отже, теоретичного і практичного вирішення вимагають  три питання: 
1) визначення розмірів заподіяних збитків; 
2) розробка систем стимулів і заохочень раціонального природокористування; 
3) розробка методики визначення ефективності заходів по охороні природи.

Вплив економічної структури на навколишнє середовище

Забруднення навколишнього  середовища є побічним продуктом  кожної нормальної економічної діяльності — у будь-якій зі своїх численних  форм воно пов'язане з певними  процесами виробництва і споживання. Так, випуск забрудненої води в озера і річки залежить від рівня виробництва продукції в усіх галузях, а кількість брудної води в кожному випадку визначається технологічними характеристиками кожної галузі. 
Залежність між виробництвом і забрудненням навколишнього середовища в умовах ринкової економіки досить грунтовно аналізується моделлю Леонтьєва «витрати— випуск». Такий аналіз описує і пояснює рівень виробництва в кожній галузі народного господарства через зв'язок з відповідними рівнями в усіх інших галузях. Підхід «витрати—випуск» у своєму складному динамічному варіанті дає змогу пояснити просторовий розподіл виробництва і споживання різних товарів, а також їх зростання або зниження в динаміці, враховуючи вплив на навколишнє середовище. Із системою зв'язків, що регулюють повсякденне функціонування економіки, окремо пов'язане утворення небажаних побічних продуктів, звичайно непомітних або ігнорованих (а також дуже цінних, але «безкоштовних» природних ресурсів). Технологічна залежність між рівнем випуску корисних і шкідливих продуктів може бути описана за допомогою структурних коефіцієнтів, подібних до тих, що використовуються в міжгалузевому аналізі. Фактично ця залежність може описуватись і аналізуватись як складова частина ширшої системи зв'язків. Аналіз «витрати—випуск» може дати конкретні відповіді на деякі реальні фундаментальні питання, відповідь на які потрібно одержати перш ніж шукати практичне вирішення проблем, викликаних небажаним впливом сучасної технології і не-контрольованим економічним ростом.

Аналіз вказаних залежностей доцільно проводити на прикладі деякої спрощеної економіки, яка складається з двох виробничих галузей — сільського господарства та обробної промисловості — і домашніх господарств. Кожна з галузей споживає частину своєї продукції сама, частину спрямовує в іншу галузь, а решту постачає споживачам, тобто домашнім господарствам. Обсяги валової продукції двох галузей і витрат відповідних видів продукції, яка споживається кожною з них, залежать від а) обсягів продукції сільського господарства і обробної промисловості, призначеної для постачання кінцевим споживачам, тобто домашнім господарствам; б) коефіцієнтів поточних витрат двох галузей, які визначаються їх специфічними технологіями.

Припустимо, що для виробництва центнера пшениці  сільському господарству потрібно 0,25 одиниці його власної продукції і 0,15 одиниць продукції обробної промисловості, тоді як для обробної промисловості для виробництва 1 м тканини потрібно 0,50 одиниць продукції сільського господарства і 0,15 одиниць продукції обробної промисловості (табл. 8).

«Рецептуру» виробництва  для двох галузей В. Леонтьєв рекомендує подати у формі компактної таблиці (табл. 9). Це «структурна-матриця» економіки, причому числа, які містяться  в першій графі,'є технологічними коефіцієнтами витрат сільського господарства, в другій — коефіцієнти витрат обробної промисловості.

Ці технологічні коефіцієнти дають змогу визначити  обсяг річної валової продукції  сільського господарства і промисловості  за умови, що задовольняються не лише попит.

Таблиця 8 Макроекономічна таблиця «витрати—випуск», натуральних одиниць 
 
кінцевих споживачів на кожен з двох типів продукції, а й потреби проміжного споживання, які, своєю чергою, залежать від рівня випуску в кожній з цих двох виробничих галузей. 
 
Формалізований запис цієї залежності має вигляд:  

де Х1, Х2— валове виробництво відповідно сільськогосподарських і промислових товарів; у1, у2 — задані кількості сільськогосподарської і промислової продукції, що надходить на кінцеве споживання.

Ці два лінійні  рівняння з двома невідомими х1 та х2 можна розв'язати, виходячи з невідомих  у1 та у2. Тоді загальний розв'язок цієї системи рівнянь запишемо: 
 
Підставивши у систему рівнянь для нашого випадку (див. табл. 8) у1 == 25; у2 = 70. можна переконатись, що Х1 та Х2 рівні валовому виробницгву сільськогосподарських (100 одиниць) і промислових (100 одиниць) товарів. 
Матриця системи рівнянь (9.2)

називається «оберненою»  до матриці, що включає коефіцієнти  вихідної системи (1).