180

Будь-яка зміна  в технології як сільського господарства, так і промисловості, яка відобразиться в зміні значень коефіцієнтів витрат в табл. 9, викличе відповідні зміни в структурній матриці (9.4) і в оберненій матриці. Навіть якщо кінцевий попит на продукти сільського господарства (г/і) і промисловості (г/г) залишиться незмінним, валове виробництво продукції в цих галузях повинно змінитися, щоб зберегти баланс між валовим виробництвом і витратами обох видів продукції. Водночас, якщо при незмінній технології рівні кінцевого попиту г/і і г/2 змінюються, то відповідні зміни у валовому випуску х\ та Хч можуть бути визначені з того ж загального розв'язку (9.2).

При вирішенні  реальних економічних задач одночасно  враховують як вплив зсувів у технології, так і вплив очікуваних змін обсягів  поставок кінцевим споживачам. Структурні матриці, що використовуються в таких розрахунках, містять вже не дві, а сотні галузей, але аналітичний підхід залишається той же. З метою спрощення числових обрахунків забруднення, пов'язане з діяльністю домашніх господарств та інших кінцевих споживачів, не враховується.

Загалом забруднення  та інші небажані результати господарської  діяльності, які впливають на навколишнє середовище, з метою практичного  їх врахування повинні розглядатися як частина економічної системи. Кількісна залежність кожного різновиду цього зовнішнього «випуску» (або витрат) від рівня економічної діяльності в одній або кількох основних галузях повинна описуватися відповідними технологічними коефіцієнтами. І всі ці коефіцієнти слід включати в структурну матрицю досліджуваної економіки.

Припустимо, що технологія у промисловості призводить до викидів в атмосферу 0,40 г твердої  забруднюючої речовини на одиницю вироблюваної продукції, тоді як технологія сільськогосподарського виробництва додає ще 0,50 г на одиницю валового виробництва. 
Позначивши через їз поки що невідому загальну кількість «зовнішнього випуску», можна включити у вихідну систему з двох рівнянь (9.1) третє:

Перша складова останнього рівняння показує забруднення, яке здійснюється сільським господарством  залежно від валового виробництва  цього сектора. Друга складова аналогічно описує забруднення, які створюються  обробною промисловістю, як функцію від Хч. Загалом рівняння констатує, що хз, тобто загальне забруднення даного типу, причиною якого є вся економічна система, дорівнює сумі забруднень, спричинених всіма окремими галузями. 
Якщо задані розміри кінцевого попиту уі і у<г на сільськогосподарські і промислові продукти, то ця система рівнянь розв'язується не лише для валових випусків Хі і Хч, а й для невідомого валового випуску забруднюючої речовини Хз. 
Тоді коефіцієнти, які входять у ліву частину системи оівнянь «витоати—випуск», утворюють матрицю: 
 
Різниця між розв'язком системи (9.5) і розв’язком (9.2> системи (9.1) полягає в тому, що розв'язок розширеної системи виходить з трьох, а не з двох рівнянь, і матриця, обернена структурній матриці (9.4), буде мати розмірність 3Х3, а не 2Х2. 
Хід обернення розширеної структурної матриці можна розділити на два етапи. На першому, використовуючи матрицю (9.3), обернену до вихідної матриці нижчого рангу, одержуємо з системи (9.2) обсяг виробництва сільськогосподарських (л'і) і промислових (хч) продуктів, необхідний для задоволення будь-якої комбінації кінцевого попиту на продукцію двох секторів уі та Уг. На другому етапі, підставляючи в останнє рівняння системи (9.5) одержані таким чином величини х\ та х<г, визначаємо «випуск» забруднюючих речовин, тобто хз. 
Якщо виходити з табл. 8, обсяги кінцевого попиту на сільськогосподарську і промислову продукцію становлять і/і=25 і г/.;=70. Підставивши ці значення в праву частину (9.5) і розв'язавши систему рівнянь (9.2), одержимо л:і= =100; л:2=100. Використавши третє рівняння в системі (9.5), знаходимо -<з=90. Це загальне забруднення, яке здійснюється обом-а галузями разом, спільно. 
Шляхом аналогічних розрахунків для г/1^25 та У2==0, а потім для комбінації г/і=0 та г/2=70 можна визначити, що 26,83 г забруднюючих речовин з 90 — продукт діяльності сільського господарства і обробної промисловості, які беруть участь у поставках 25 одиниць сільськогосподар-                                      182 
 
ської продукції домашнім господарствам, тоді як решта 63,17 г можна віднести на рахунок виробничої діяльності обох галузей, які беруть участь (прямі і непрямі) у по ставках 70 одиниць продукції промисловості кінцевим споживачам. Якщо б кінцевий попит на продукцію промисловості впав із 70 до 35 одиниць, відповідне забруднення зменшилось би з 63,17 до 31,58 г.

Для продовження  такого аналізу В. Леонтьєв рекомендує офіціювати в таблиці «витрати—випуск» потоки забруднення. 
Внизу першого стовпчика в табл. 10 стоїть число, яке показує, що сільське господарство «виробило» 50 г забруднених речовин і 0,50 г на одиницю сільськогосподарської продукції. Перемноживши коефіцієнт викиду забруднюючих речовин обробної промисловості на її валовий випуск, знаходимо, що «внесок» галузі в забруднення становить 40 г з 90.

Економічна статистика вивчає виробництво і споживання товарів і послуг, які, як передбачається, можуть мати певну позитивну ринкову вартість у конкурентній приватнопідприємницькій економіці. Цим можна пояснити той факт, що виробництво і споживання, наприклад, отрутохімікатів, які застосовуються в сільському господарстві, можна включити в таблиці «витрати—випуск», а виробництво і споживання чадного газу, що утворюється при роботі двигунів внутрішнього згоряння, не включається. Оскільки бухгалтерський облік на приватних і державних підприємствах, який є основним джерелом економічної статистики, не займається такого роду неринковими операціями, їх розміри слід оцінювати опосередковано — шляхом ппове-дення детального аналізу технологічних зв'язків. П'і^те проблема виміру забруднення тісно пов'язана із проблемою обчислення цін та витрат у цій галузі.

Таблиця 11 Макроекономічна таблиця «витрати—випуск» із включенням витрат праці 
 
 
Звичайна структура таблиці «витрати—випуск» на рівні окремого регіону містить рядок «добавлена вартість». Вона відображає в грошовому вираженні заробітну плату, амортизаційні відрахування, податки та інші витрати, які понесла кожна виробнича галузь додатково до платежів за продукти, одержані з інших виробничих галузей. Більшу частину цієї добавленої вартості становлять витрати використаної робочої сили, капіталу та інших первинних факторів виробництва і вона залежить від фізичного розміру витрат цих факторів та їх цін. Наприклад, фонд заробітної плати галузі рівний загальній кількості людино-годин, помножений на ставку заробітної плати з розрахунку на одну людино-годину. 
У табл. 11 у вихідну макроекономічну таблицю «витрати—випуск» включено рядок «витрати праці». 
В опис «рецептури» виробництва з табл. 10 можна, таким чином, включити коефіцієнти витрат на робочу силу обох галузей, виражених як в людино-годинах, так і в грошовій формі. 
Вище було показано, як загальний розв'язок вихідної системи рівнянь «витрати—випуск» (9.2) можна використати для визначення валового виробництва сільськогосподарської і промислової продукції {х\ та х^}, необхідної для задоволення будь-якої заданої комбінації поставок цих продуктів кінцевим споживачам (уі та і/з). Витрати на робочу силу можна одержати шляхом множення відповідних коефіцієнтів трудових витрат {ті та /Па) на валове виробництво кожного сектора. Сума цих добутків і дає витрати на робочу силу у всій економіці 
 
Прийнявши сгавку заробітної плати рівну одній грошовій одиниці за годину* (далі — гр. од.),

* Оскільки в  прикладі розглядається умовна  економіка, то й грошові одиниці  умовні.

Таблиця 12 
Витрати на одиницю продукції (випуску) 
 
знаходимо (табл. 12), що платежі за первинні фактори у розрахунку на одиницю валового виробництва продукції становлять 0,90 гр. од. у сільському господарстві і 20 гр. од. в промисловості. Це означає, що ціни одиниці сільськогосподарської продукції (zi) і одиниці промислової продукції (za) повинні бути такими, щоб після покриття всіх витрат, пов'язаних з витратами сировини, матеріалів тощо, які визначаються відповідною «рецептурою» виробництва, сільське господарство і промисловість принесли добавлену вартість (у розрахунку на одиницю продукції) відповідно 
 
Після розв'язання цієї системи для невідомих цін, виходячи із заданих значень добавленої вартості Аі і Аг, система матиме наступний загальний вигляд:

Для Аі=0,90 гр. од.; А2=2,0 гр. од. одержуємо рі= =1,9 гр. од., р2=3,5 гр. од. Перемноживши кількості  одиниць сільськогосподарської  і промислової продукції у  першому і другому рядках табл. 11 на відповідні ціни, можна одержати відому таблицю «витрати—випуск», в якій всі операції показані в грошових одиницях.  
У межах описаної відкритої системи «витрати—випуск» «будь-яке зменшення або збільшення «випуску» забруднюючих речовин відбувається за рахунок або змін кінцевого попиту на товари і послуги, або змін технологічної структури однієї або кількох галузей економіки, а також за рахунок певної комбінації цих двох факторів. 
За допомогою моделі «витрата-випуск» економіст може пояснити і навіть передбачити вплив будь-яких змін технології на «випуск» забруднюючих речовин (так само як і на випуск усіх інших товарів і послуг). Він може визначити, як зі зміною технології змінюється попит на первинні фактори виробництва у різних галузях і масштабах всієї економіки. Більше того, економіст може, використовуючи задані коефіцієнти добавленої вартості, оцінити вплив таких змін на ціни різних товарів і послуг. 
Якщо розглядати взяту для прикладу спрощену економіку з. двома галузями в світлі поставлених питань і прийняти, що почався якийсь процес переробки забруднюючих речовин (або попередження їх утворення), і що цей процес вимагає витрат в 2 людино-години праці (або 2 гр. од. добавленої вартості)' і 0,20 одиниць промислової продукції на 1 г попередженого викиду забруднюючих речовин будь-якої з названих галузей, комплексна структурна матриця набуде нового вигляду (табл. 13). 
Балансові співвідношення витрат і випуску для розширеної таким чином системи можна описати наступними чотирма рівняннями: 
0,25 Х[—0,50 -^2=(/і (сільське господарство); 
—0,15 д-і+0,85 л-2—0,20 Хз=уг (промислова продукція); 
0,50 Хі+ 0,40 Хг—Хз=Уз (забруднюючі речовини); (9.9) 
—0,90 Хі—2 д-2—2 лсз+АЇ=г/4 (праця). 
Змінні: 
Хі — випуск валової продукції сільського господарства; 
л-2 — випуск валової продукції промисловості; 
Хз — загальний обсяг перероблених забруднюючих речовин; 
М — відпрацьований робочий час у виробничих галузях 
і секторах кінцевого попиту; 
Уі — кінцевий попит на сільськогосподарські продукти; 
(/з — кінцевий попит на промислові продукти; 
Уі — загальний обсяг неперероблених забруднюючих 
речовин; 
(/4 — час, відпрацьований у домашніх господарствах та 
інших секторах «кінцевого попиту». Прийнято, що г/4=0. 
Таблиця 13 
Макроекономічна структурна матриця 
 
Тепер замість опису повної переробки всіх забруднюючих речовин третє рівняння містить у своїй правій частині г/з — обсяг неперероблених забруднюючих речовин. На відміну від інших елементів заданого вектора кінцевого споживання, на забруднюючі речовини не існує «попиту», в кращому випадку можна сказати, що їх терплять. У системі (9.5), яка описує утворення забруднюючих речовин, але абстрагується від процесів їх переробки, змінна Хз означає загальний обсяг неперероблених забруднюючих речовин, який в системі (9.9) позначається як уз. 
Загальний розв'язок цієї системи рівнянь для невідомих х, виходячи з заданих у, запишеться наступним чином: 
хі= 1,498 г/і+0,625 г/г— 0,154 г/з+0,000 г/4 (сільське господарство); 
Х2= 0,461 г/і+1,412 г/2— 0,291 уз+ 0,000 г/4 (промисловість); 
Jf3==0,77 г/і+0,637 t/2—1.094 у з +0,000 г/4 (забруднюючі речовини); 
М=4,037 г/,+7,014 (/2—3,276 г/з+1,000 г/4     (9.10) (праця). 
Квадратна матриця коефіцієнтів системи рівнянь (9.10) обернена до матриці коефіцієнтів системи рівнянь. 
Перше рівняння показує, що кожна додаткова одиниця сільськогосподарської продукції, яка постачається кінцевим споживачам (тобто домашнім господарствам), викличе збільшення валового випуску сільського господарства (л-і) на 1,498 одиниць, тоді як поставка кінцевим споживачам додаткової одиниці промислової продукції — збільшення валового випуску сільського господарства на 0,825 
одиниць.

Наступний елемент  того ж рівняння описує зв’язок  між валовим випуском сільськогосподарських  продуктів (л:і) і обсягом неперероблених забруднюючих речовин, які дістаються кінцевим споживачам, тобто уз.

Коефіцієнт 0,154 означає, що зменшення загального обсягу забруднюючих речовин, який дістається кінцевим споживачам, на 1 г потребує збільшення сільськогосподарського виробництва на 0,154 одиниць.

У цілому третій стовпчик коефіцієнтів структурної  матриці (кожен з яких перемножується з (уз) показує, яку ціну доводиться платити за зменшення кінцевого виходу забруднюючих речовин. Про сільське господарство вже була мова. Промисловість повинна буде виробити 0,291 одиниці продукції. Галузь, що переробляє забруднюючі речовини, повинна буде додатково переробити 1,094 г забруднюючих речовин, щоб знизити рівень їх кінцевого виходу на 1 г (оскільки галузі, які беруть участь у переробці забруднюючих речовин, насправді самі забруднюють навколишнє середовище).

Перший і другий коефіцієнти в правій частині  третього рівняння показують, як загальний  обсяг переробки забруднюючих речовин  Хз залежить від обсягу сільськогосподарських і промислових товарів, які купують кінцеві споживачі, за умови, що обсяг неперероблених забруднюючих речовин (уз) не змінюється. Нарешті, останнє рівняння показує, що повні витрати праці (прямі і непрямі), необхідні для зниження г/з на 1 г, становлять 3^75 людино-років. Відповідно витрати на забезпечення додаткової поставки кінцевим споживачам одиниці сільськогосподарської продукції становлять 4,037 людино-годин, а ще однієї одиниці промислової продукції — 7,014 людино-годин. 
Визначивши всі необхідні технологічні коефіцієнти «витрати—випуск», процеси утворення і переробки всіх виді» забруднюючих речовин можна аналізувати як с,кладову частину економічних процесів, якою вони і є.

Ці процеси  можуть, таким чином, враховуватися  в до--слідженнях регіональних і багаторегіональних економічних систем, багатогалузевих економічних прогнозах і, зокрема, при оцінці впливу очікуваних змін у технологіях, як і в усіх інших видах аналізу з використанням моделі «витрати—випуск».

Шляхи поліпшення екологічної  ситуації

Надзвичайно високий рівень сільськогосподарської освоєності території України, деградацію земельних угідь і збідніння агроландшафтів, обмеженість у зв'язку з цим придатних для ведення сільського господарства земель слід розглядаїи як головні фактори, що зумовлюють можливе падіння врожайності сільськогосподарських культур і продуктивності праці чи навіть стагнацію цих показників на найближчі 10—15 років. Це зумовлює необхідність розробки і впровадження в усіх зонах країни екологобезпеч-них інтенсивних систем землеробства, розрахованих на одержання високої віддачі при мінімальних витратах енергетичних та інших ресурсів, а також реалізації системи заходів по оптимізації структури сільськогосподарських угідь та консервації їх значної частини з метою оздоровлення природного середовища.

Для нашої країни надзвичайно важливими в умовах переходу до ринку є проблеми економного і високоефективного витрачання всіх виробничих ресурсів (зокрема  — енергетичних), різкого підвищення техніко-технологічного рівня сільськогосподарського виробництва. Ці питання мають бути в центрі уваги сучасної науково-технічної політики.

Проблема загострюється  зараз кризою забезпечення енергоносіями, яка має як економічний, так і  екологічний аспекти. Так, низька ефективність використання енергетичних потужностей сільського господарства зумовлена значною мірою необгрунтованою практикою формування, їх складу. Результати проведених досліджень свідчать про те, що, наприклад, трактор Т-150К понад 50% часу в рік використовується на транспортних роботах, де забезпечується його завантаження в середньому на 40—50%. Протягом року лише на транспортних роботах перевитрати палива одним трактором становлять понад 1 т на умовний еталонний гектар. А трактор К-700 взагалі проектувався як військовий тягач, але чомусь потрапив у сільське господарство. Із 60 найменувань шлейфу робочих машин у задовільній кількості в сільськогосподарських підприємствах є машини 5—6 найменувань, які можуть бути агрегатовані з трактором К-700. Звичайно, про раціональне використання такого потужного трактора, як і про ощадливе використання ним палива, не може бути й мови. Тим більше не потрібна така техніка і переважній більшості фермерів, у господарствах яких економічно вигідніше використовувати трактори класу МТЗ-80 і нижче.

На виконанні  цілої низки операцій в сільському господарстві, особливо на дрібних фермах, застосування тракторів є взагалі невигідним через неможливість завантажити їх на повну потужність і високі ціни на паливо. Суттєву роль у вирішенні вказаної проблеми може відіграти 
живе тягло.

Як малогабаритний самохідний засіб кінь має значно вищий коефіцієнт корисної дії, ніж  трактор. Використання коней на певних операціях у сільському господарстві навіть в 10—15 разів економічно вигідніше, ніж тракторів, особливо енергонасичених.

Перевищення сукупних експлуатаційних витрат маши-но-тракторних агрегатів визначається двома основними  елементами: витратами на паливно-мастильні  матеріали; 
ремонт і технічне обслуговування. Так, вартість паливно-мастильних матеріалів перевищує вартість кормів на 25%, а витрати на ремонт і технічне обслуговування машино-тракторних агрегатів на 130—160% вищі, ніж витрати, пов'язані з використанням гужового транспорту. 
Використання кінної тяги в тваринництві сприяє зберіганню прифермських доріг. Крім того, немає гуркоту двигуна, загазованості повітря, а це, своєю чергою, відчутно сприяє підвищенню продуктивності тварин.