Особливості еколого-економічного становища в Україні

Державний вищий навчальний заклад

«Українська академія банківської справи

Національного банку України»

Кафедра менеджменту

 

 

 

 

Реферат з екології

на тему: «Особливості еколого-економічного становища в Україні»

 

 

 

 

 

      Виконала: студ. гр. ОА-02 Ткаленко Юлія

      Перевірив:  викл.-стаж. Мірошніченко Г.О.

 

 

 

Суми 2012

Зміст

Вступ 3

1. Загальна інформація про еколого-економічне становище України 4

2. Вплив промисловості, енергетики та підприємств ядерної галузі на економіку України. 9

3. Україна в контексті глобального потепління 12

Висновки 15

Список використаної літератури 16

 

Вступ

Нинішню екологічну ситуацію в Україні можна охарактеризувати як кризову, що формувалася протягом тривалого періоду через нехтування об'єктивними законами розвитку і  відтворення природно-ресурсного комплексу  України. Відбувалися структурні деформації народного господарства, за яких перевага надавалася розвитку в Україні сировинно-видобувних, найбільш екологічно небезпечних галузей  промисловості.

Економіці України притаманна висока питома вага ресурсномістких та енергоємних технологій, впровадження та нарощування яких здійснювалося найбільш "дешевим" способом – без будівництва відповідних очисних споруд. Це було можливим за відсутності ефективно діючих правових, адміністративних та економічних механізмів природокористування та без урахування вимог охорони довкілля.

Ці та інші чинники, зокрема  низький рівень екологічної свідомості суспільства, призвели до значної деградації довкілля України, надмірного забруднення поверхневих і підземних вод, повітря і земель, нагромадження у дуже великих кількостях шкідливих, у тому числі високотоксичних, відходів виробництва.

Такі процеси тривали  десятиріччями і призвели до різкого погіршення стану здоров'я людей, зменшення народжуваності та збільшення смертності, а це загрожує вимиранням і біологічно-генетичною деградацією народу України.

Винятковою особливістю  екологічного стану України є  те, що екологічно гострі локальні ситуації поглиблюються великими регіональними кризами. Чорнобильська катастрофа з її довготривалими медико-біологічними, економічними та соціальними наслідками спричинила в Україні ситуацію, яка наближається до рівня глобальної екологічної катастрофи.

 

1. Загальна інформація про еколого-економічне становище України

Україна - одна з най урбанізованіших  країн Європи - у містах мешкає майже 70% населення. Через високий рівень концентрації промислового виробництва  та сільського господарства, внаслідок  використання природних ресурсів протягом десятиріч перетворилася в одну з найнебезпечніших в екологічному відношенні країн. Нинішня екологічна ситуація в Україні характеризується як глибока еколого-економічна криза, котра зумовлена закономірностями функціонування адміністративно-командної  економіки колишнього СРСР. Нарощування  продуктивних сил здійснювалося  практично без врахування екологічних  наслідків, панував відомчий, споживацький підхід до розміщення нових виробництв. Було допущено серйозних помилок  в організації комплексного використання природних ресурсів, недостатня увага  приділялася управлінню охороною природи  та контролю якості природного навколишнього  середовища.

Україні притаманні такі екологічні проблеми, як кислотні дощі, транскордонне  забруднення, руйнування озонового  шару, потепління клімату, накопичення  відходів, особливо токсичних та радіаційних, зниження біологічного різноманіття. Аварія на Чорнобильській атомній електростанції 1986 року з її величезними медико-біологічними наслідками спричинила в Україні  жахливу екологічну ситуацію.[1]

Основними джерелами забруднення  атмосфери міста є транспорт, енергетичні системи та промисловість. В результаті формується шумове, вібраційне та електромагнітне забруднення  міст.

Небезпечним є підвищений електромагнітний фон (електромагнітний смог) від різноманітних джерел випромінювання - теле-, радіостанції, радіопередавачі  мобільних телефонів.

У містах, як правило, підвищений радіоактивний фон через використання в будівництві гірських порід, що містять природні радіоактивні сполуки. В будь-яких приміщеннях цей фон  не повинен перевищувати 20 мкР за годину. Для його контролю в санстанціях, будівельних комбінатах діють радіологічні лабораторії.[2]

Найважливішими екологічними проблемами в сучасній Україні є:

— проблема мінерально-сировинних ресурсів: вичерпність, виснаження родовищ, зменшення їх різноманітності та погіршення якості, небезпека порушення  середовища внаслідок видобування  корисних копалин та ін.;

— зміна структури та складу Ґрунтово-земельних ресурсів у результаті господарської діяльності людини: вилучення земель під сільськогосподарські потреби і забудови, а також  у зв'язку з розвитком негативних процесів у ландшафтах (ерозія, дефляція, підтоплення і заболочення, карст, суфозії та просідання ґрунтів, техногенне забруднення тощо); зменшення родючості  ґрунтів унаслідок вимивання  гумусу, забруднення важкими металами, пестицидами та іншими речовинами;

— забруднення та зменшення  запасів поверхневих І підземних  вод унаслідок посиленого водозабору, скидів забруднювальних речовин  у водні об'єкти в процесі виробництва  та ведення комунально-побутового господарства;

— забруднення атмосферного повітря та зміна його хімічного  складу у зв'язку з інтенсивними викидами промислових підприємств, енергетики, транспорту та ін.;

— зменшення різноманітності  рослинного і тваринного світу, зміна  в його генофонді;

— порушення функціонування і зменшення біопродуктивності  ландшафтів унаслідок накопичення, переміщення та просторового розподілу  забруднень залежно від ландшафтно-геохімічних  умов території;

— погіршення соціально-екологічної  ситуації: зміна середовища проживання людини, санітарно-епідеміологічних умов, тривалості життя, якості продуктів  харчування тощо.

Перераховані проблеми є  наслідками суспільно-природної взаємодії, тому їх потрібно розглядати як важливі  фактори, що зумовлюють екоситуацію на території України. За специфікою територіальної структури виробництва визначено низку регіонів, де ця ситуація є надзвичайно складною внаслідок забруднення або порушення всіх компонентів. До територій з найбільш гострою екоситуацією належать зона радіаційного забруднення внаслідок аварії на ЧАЕС, а також Донбас, Дніпровсько-Криворізько-Запорізький промисловий регіон, курортно-рекреаційні зони в Криму і на північному узбережжі Чорного та Азовського морів, Придністров'я. На значній частині регіонів України особливо складні питання щодо забруднення атмосферного повітря і природних вод, а також порушення земель під час гірничих розробок, що спричинюють деградацію ландшафтів (Донбас, Криворіжжя, Дніпропетровськ, Дніпродзержинськ). Навколо міст, зокрема великих, формуються ареали інтенсивного забруднення навколишнього природного середовища.

Однією з найсерйозніших проблем є радіоактивне забруднення  території України. Загалом забруднено майже 5,9 млн га земель, із них 3,5 млн  га становлять сільськогосподарські угіддя, 1,5 млн га — ліси. Найбільше забруднені поліські області України, в яких, окрім того, з'явилися екологічні проблеми, зумовлені осушенням земель та їх інтенсивним використанням  у сільському господарстві. Це ґрунтова засуха й дефляція піщаних ґрунтів, швидке зниження вмісту гумусу на осушених торфоболотних ґрунтах, забруднення  ґрунтів мінеральними добривами  і пестицидами тощо. Унаслідок  великомасштабних осушувальних меліорацій (на площі понад 2,5 млн га) на Поліссі  виникла складна екоситуація, яка  ще більше посилилася у зв'язку з  аварією на Чорнобильській АЕС. Навколо  осушених територій нині формується зона несприятливого екологічного впливу, що простягається у радіусі двох — трьох кілометрів, перевищуючи  у 4—5 разів площу осушення. На одній  четвертій мільйона гектарів піщаних  ґрунтів урожайність картоплі зменшилася на 18, льону — на 22, озимого жита — на 27 %.[3]

Несприятлива екоситуація  склалася уздовж магістралей автошляхів, де спостерігається значне забруднення  ґрунтів важкими металами, канцерогенами, нафтопродуктами. Ділянки впродовж магістралей нафто- і газопроводів належать до територій потенційного хімічного забруднення (можливі аварійні ситуації).

Територія Донецького вугільного басейну освоєна давно й дуже інтенсивно. Поєднання вугледобування і підприємств важкої промисловості  зумовило складну екологічну ситуацію (забруднення атмосфери, комплексне порушення земель гірничими розробками та ін.). Сільськогосподарські землі, розташовані  поблизу промислових центрів (приміське  господарство з високим рівнем хімізації), використовуються досить інтенсивно і  мають ознаки деградації. Надзвичайно  важливим є питання втрати продуктивності земель за рахунок наступу ареалів  промислової й міської забудови на сільськогосподарські землі.

Дніпровсько-Криворізько-Запорізький  промисловий регіон характеризується одним із найвищих рівнів забруднення  атмосфери, що є результатом впливу трьох промислових центрів, які  мають великі обсяги шкідливих викидів  і розміщені недалеко один від  одного. У зоні їх впливу перебувають  великі ділянки цінних сільськогосподарських  земель. їх хімічне забруднення пов'язане  не тільки з інтенсивною хімізацією сільського господарства, а й із промисловим забрудненням навколишнього  середовища.

У південно-степовій (сухостеповій) підзоні України і прилеглих  частинах Кримського півострова внаслідок  інтенсивного зрошення земель виникла  критична екоситуація: тут відбуваються процеси підтоплення і вторинного засолення зрошуваних земель, активізуються  суфозійно-просадкові явища на ділянках, утворених супіщаними і суглинистими ґрунтами, а також посилюється  загальне хімічне забруднення ґрунтів  і води у зв'язку з внесенням  великих доз мінеральних добрив та пестицидів.

Як уже зазначалося, сучасну  екологічну ситуацію в Україні можна  охарактеризувати як кризову, і головною причиною цього є недбалість та нехтування об'єктивними законами розвитку та відтворення природно-ресурсного комплексу держави. Крім того, розрізняють такі основні причини погіршення екологічної ситуації в межах України:

— екстенсивне використання всіх видів природних ресурсів, що тривало протягом десятиріч, без  урахування здатності природних  регіонів до самовідновлення і самоочищення;

— довготривале адміністративно-командне концентрування на невеликих площах великої кількості потужних промислових  комплексів, прискорена реалізація гігантських  планів втручання у природне середовище;

— "перехімізація" сільського господарства і хибні засади його організації;

— збільшення обсягу меліоративних  робіт та їх проведення у величезних обсягах без належних наукових обґрунтувань й ефективних технологій;

— відсутність об'єктивних довгострокових екологічних експертиз  усіх планів і проектів розвитку промисловості, енергетики, транспорту тощо;

— використання на переважній більшості виробництв старих технологій та обладнання, що давно потребують заміни.

― висока частка ресурсо- та енергоємних технологій, їх упровадження і нарощування найдешевшим способом — без будівництва очисних споруд;

Сучасний рівень природно-техногенної  безпеки — одне з безпосередніх  джерел загрози життю та здоров'ю  населення. За даними ООН, у більшості  країн світу природні та техногенні катастрофи завдають збитків на суму 2—4 % у структурі валового національного  продукту. В Україні лише щорічні  витрати на ліквідацію наслідків  Чорнобильської катастрофи перевищують 2 % від загального обсягу виробленого  валового внутрішнього продукту.

В Україні існують території  з різними рівнями екологічної  безпеки, а саме: звичайним (фоновим), кризовим, критичним, катастрофічним і  після катастрофічним (реабілітаційним). Складною є проблема забруднення  земель сільськогосподарського призначення  агрохімікатами, зокрема, небезпечний  фактор — наявність в їх спектрі  стійких органічних забруднювачів (СОЗ), зменшення загрози від яких для здоров'я людей і довкілля визнано пріоритетом світового рівня. Окреме питання становить широкомасштабне нафтохімічне забруднення довкілля, найчутливішими компонентами якого є підземні води і ґрунти зони аерації.

2. Вплив промисловості, енергетики та підприємств ядерної галузі на економіку України.

Головними причинами, що призвели до загрожуючого стану довкілля, є: застаріла технологія виробництва  та обладнання, висока енергомісткість  та матеріаломісткість, що перевищують  у два – три рази відповідні показники розвинутих країн; високий  рівень концентрації промислових об'єктів; несприятлива структура промислового виробництва з високою концентрацією  екологічно небезпечних виробництв; відсутність належних природоохоронних систем (очисних споруд, оборотних  систем водозабезпечення тощо), низький  рівень експлуатації існуючих природоохоронних об'єктів; відсутність належного  правового та економічного механізмів, які стимулювали б розвиток екологічно безпечних технологій та природоохоронних систем; відсутність належного контролю за охороною довкілля.