Бесіда та дискусія як особливий вид комунікації

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І  НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ “КИЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ” 
 
 
 
 
 
 
 
Реферат на тему : “ Бесіда та дискусія як             особливий вид комунікації ” 
 

 

 
 
                                                                   Виконала: студентка I курсу

                                                                          Група ЛА-02

                                                                    Юхименко Аліна

                                                        Перевірив: викладач Почепцова

                                                                          Наталія Тарасівна

 

 

 

Київ, 2011 рік

Вступ 

На сьогоднішній день вміння спілкуватися займає одне з найважливіших  місць у житті людини. Без цієї якості ви не можна отримати достойну освіту, роботу та, навіть, щоденне спілкування потребує певних навиків. Тому я вирішила присвятити свій реферат саме такій важливій темі як “ Бесіда та дискусія як особливий вид комунікації“

У своєму рефераті ми розглянемо два види комунікації: бесіду та дискусію. Розповімо з яких частин вони складаються,  детально опишемо кожен вид. Проаналізуємо плюси та мінуси кожного виду даних комунікацій. Та найголовніше -  дамо практичні поради, як правильно встановити контакт, як переконати співбесідника у його неправоті, як успішно провести переговори чи інші важливі події

У даному рефераті було використано 8 джерел: 6 книг (Атватер И. Я Вас слушаю... (Советы руководителю, как правильно слушать собеседника): Сокр. пер. с англ. — М., 1984.; Карнеги Д. Как завоевывать друзей и оказывать влияние на людей: Пер. с англ.— М., 1989; Карнегі Д. Учись виступати публічно і впливати на широке коло людей. – К., 2000.; Томан Іржі. Мистецтво говорити. – К., 1998.; Мицич П. Как проводить деловые беседы: Пер. с серб.-хорв. — М., 1987.;  Феофилов Л. Г. Умеете ли вы себя вести? — К., 1990.; Формановская Н. И. Высказали "Здравствуйте!".— М., 1989. ) та 2 електронні джерела. Зокрема кожна цитата чи уривок використаної літератури помічений звідки взято( з вказанням сторінок ).

 

 

 

 

1.1. Бесіда як особливий вид комунікації

Існує безліч визначень поняття  бесіди. Згідно з Волковою Н. П. “Бесіда – це найбільш поширена форма спілкування, яка використовується для обміну думками, інформацією, почуттями тощо. Бесіда сприяє також активізації зусиль партнерів для забезпечення співробітництва та впливу одне на одного.”

Згідно з Мицич П. “ Бесіда — це типово агітаційний виступ: проводиться вона звичайно з невеликою кількістю учасників і охоплює порівняно незначне коло питань. Агітатор просто, стисло й дохідливе викладає основні положення своєї теми, відповідає на запитання, які виникають у слухачів під час бесіди, намагається викликати їх самих на розмову ”.

Орієнтовно можна  назвати такі функції бесіди: обмін інформацією; формування перспективних заходів і процесів; контроль і координація вже розпочатих дій; взаємне спілкування людей під час виконання виробничих завдань; підтримка ділових контактів на рівні виробничих підрозділів, регіонів, держав; пошук, висунення і оперативна розробка робочих ідей; стимулювання людської думки в новому напрямку; розв'язання етичних проблем, що виникли в якійсь ситуації, та ін.

За метою та змістом спілкування, як зазначає Феофилов Л. [5. cт.288-293] , бесіди поділяються на:

• ритуальні
• глибинно-особистісні
• ділові

Під час ритуальних бесід люди спілкуються, дотримуючись певного мовленнєвого етикету. Як правило, ці бесіди характерні для обрядів, звичаїв будь-якої спільноти  людей.

Глибинно-особистісні бесіди використовуються у спілкуванні між близькими  людьми. Саме в них найповніше проявляються й реалізуються гуманістичні комунікативні  установки та моральні норми.

 Предметом ділових бесід  є конкретне діло. Майже усі  справи, трудові акції, будь-яка  спільна праця людей починаються,  здійснюються і завершуються  за допомогою різних за формою, змістом і функціями ділових  бесід. 

Залежно від кількості учасників  бесіди поділяються на:

• індивідуальні
• групові

 

1.2 Характеристика та етапи індивідуальної бесіди

Індивідуальна бесіда — це діалог двох співучасників, які є значущими одне для одного і прагнуть (обоє або один) досягти певної мети. Індивідуальна бесіда стає такою формою, яка сприяє зближенню поглядів співрозмовників, встановленню між ними контакту, довіри і взаєморозуміння. Відомо, що людина один на один поводиться інакше, аніж в оточенні багатьох людей. Річ у тім, що у присутності інших вона використовує різні ролі, хоче здаватись цікавішою, привабливішою, зберегти почуття власної гідності. Тому нерідко тільки віч-на-віч зустрівшись із людиною, можна визначити її позицію і знайти пояснення її діям. Людина, знаючи і пам'ятаючи про це, завжди намагатиметься надавати право партнерові по спілкуванню залишатися самим собою. Вона не маніпулюватиме іншим, а вестиме власну партію і даватиме змогу це робити іншому, тобто "партитуру спілкування" співрозмовники розроблюють спільно. Це визначатиме характер бесіди та її результат.

 

 

1.3. Встановлення контакту в бесіді

Починаючи спілкування, зокрема  індивідуальну бесіду, бажано встановити контакт. Контакт — це дотик, поєднання. Психологічний контакт — це духовний зв'язок між людьми, який забезпечує можливість взаєморозуміння і взаємовпливу.

Найчастіше контакт починається  із "зустрічі поглядів". Важко  бути неввічливим до того, хто дивиться тобі в очі. Перший погляд може бути миттєвим, пристрасним, зацікавленим, відкритим, довірливим. Легка посмішка, нахил корпусу, голови в бік співрозмовника, зацікавленість у виразі очей свідчать про доброзичливе ставлення до співрозмовника.

Після контакту очей треба  привітатися і зробити паузу. Вона потрібна для того, щоб інша людина мала змогу включитися в розмову. Якщо цього не зробити, бесіди як діалогу  може не відбутися, бо розмовлятиме лише одна сторона.

Після взаємного привітання відбувається знайомство. Існує багато правил етикету, які передбачають поведінку  людей на цьому етапі, їх детально описано в посібниках з етикету [5; 6]. Лише зауважимо, що вже під час першої зустрічі дуже важливо запам'ятати прізвище, ім'я співбесідника, його посаду. Ще Д. Карнегі писав, що для людини звук її імені є найсолодшим і найважливішим звуком людської мови [2, с. 107].

Після вербального контакту йде знову невербальний. Партнери розміщуються на дистанції, яка відповідає загальноприйнятим правилам і власним  бажанням. Несвідоме чуття дає  змогу культурній людині зайняти  під час спілкування таке положення, яке свідчитиме і про повагу до співбесідника, і про врахування його бажань, нерідко несвідомих. Автори наводять орієнтовні дані щодо дистанції  між людьми в різних ситуаціях  спілкування. Вважається, що для "інтимного" спілкування дистанція має становити  0,5 м, для розмови з друзями — 0,5-1,2 м, для ділових зустрічей — 1,2-3,7 м [1, с. 73]. Для того щоб невербальний контакт сприяв спілкуванню, потрібно сидіти спокійно, невимушено (не глибоко у кріслі і не на його краєчку), не схрещувати руки й ноги, бо це свідчить про закритість людини.

Після встановлення контакту на рівні очей та дистанції доцільно "приєднатися" до співрозмовника. Можна зайняти позу, схожу на його позу, використовувати найчастіше вживані  ним слова, посміхатися до нього, якщо він це робить, і т. ін.

Із самого початку бесіди треба зробити все, щоб одразу не протиставити себе співбесіднику. Доцільно спочатку поговорити про те, що об'єднує  співрозмовників, про спільні інтереси. Можна також сказати партнерові щось приємне, цікаве про нього. Це сприятиме  створенню доброзичливої атмосфери  для подальшого спілкування. Тому не завадить продумати три перші  фрази, кілька запитань, на які співбесідник відповість "так". Якщо на початку  бесіди відчувається хвилювання в голосі, бажано говорити тихіше, повільніше. Окрім  цих порад, можна також використати  ще й такі [6]:

уникати вступів на зразок "Якщо у вас є час вислухати  мене", "Вибачте, що я заважаю  Вам", "Давайте швиденько розберемося";

не примушувати співрозмовника одразу захищатися;

спочатку доцільно поговорити про співбесідника, потім — про  тему розмови і лише потім —  про себе;

тон бесіди має бути привітним, доброзичливим. Це допоможе співрозмовникові повірити у вашу щиру зацікавленість його л.    проблемами;

співбесідник може бути добре  проінформований щодо теми розмови, тому краще висловити свої сподівання на це або запитати його.

 

2. Дискусія як особливий вид комунікації

Наше життя так чи інакше містить  різні форми прояву суперечок  та дискусій. Особливе значення мають  професійні дискусії, які мають призводити до вирішення певних професійних  питань і т.п. У зв’язку з цим  виникає питання правильного  ведення дискусій. Це в першу чергу  стосується психології ведення дискусії, логічної та мовної культури дискусій.

Згідно з Мицич П: ”Дискусія — форма колективного обговорення, мета якої — виявити істину через зіставлення різних поглядів, правильне розв'язання проблеми. Під час такого обговорення виявляються різні позиції, а емоційно-інтелектуальний поштовх пробуджує бажання активно мислити .”

2.1. Основні правила дискусії

1. Всі відкрито висловлюють свої  думки. 
2. Всі точки зору повинні поважатися. 
3. Слухайте інших не перебиваючи. 
4. Не говоріть занадто довго та занадто часто. 
5. Водночас говорить лише одна особа. 
6. Дотримуйтесь позитивних ідей та стосунків. 
7. Не критикуйте себе та інших. 
8. Незгоди й конфлікти відносно ідей не повинні бути направлені на конкретну особу.

 

2.2.1Форми організації дискусії

"Дерево рішень" (метод усіх  можливих варіантів)

Суть методу і його мета:

Ця методика застосовується при  аналізі ситуацій і допомагає  досягнути повного розуміння  причин, які призвели до прийняття  того чи іншого важливого рішення  в минулому.

Учасники дискусії розуміють механізм прийняття складних рішень, а викладач з великою точністю заносить у  колонки переваги і недоліки кожного  з них. В ході обговорення учасники дискусії заповнюють таблицю.

 

Проблема

Варіант

переваги

недоліки

 

Методика проведення обговорення:

1. Ведучий (головуючий) ставить  задачу для обговорення. 
2. Учасникам надається основна інформація по проблемі, історичні факти, дати, події тощо (це може бути частиною домашнього завдання). 
3. Ведучий (головуючий) ділить колектив на групи по 4-6 чоловік. Кожній групі роздаються таблиці та яскраві фломастери. Визначається час на виконання завдання (10-15 хв.). 
4. Учасники дискусії заповнюють таблицю й приймають рішення по проблемі.  
5. Представники кожної групи розповідають про результати. Викладач може порівняти отримані результати, відповісти на питання учасники дискусіїв [ 3. ст.128-136].

 

2.2.2Дебати

Мета учасника дебатів – переконати інших у тому, що його підхід до рішення, проблеми правильний.

Проведення дебатів є ефективним засобом навчання учасники дискусіїв  вмінню зрозуміло й логічно сформувати свою позицію, віднаходити переконливі  факти й доводи в свою підтримку.

Методика проведення.

1. Тему необхідно сформувати у вигляді резолюцій .

2. Розподіл ролей. Розподілити  учасники дискусіїв на 2 групи:  в підтримку резолюції і ту, що виступає проти. Нагадати  учасниками поряд проведення  дебатів. Вибрати голову і його  помічника, який буде слідкувати  за регламентом. 

3. Підготовка учасників заняття.  Учасники дискусії повинні підготувати  “конструктивні аргументи” (які  ґрунтуються на 3-5 положеннях, логічно  викладені й підкріплені фактами). Вони повинні спробувати уявити, якими будуть доводи супротивника, і підготуватися спростувати  ці доводи.

Учасникам треба пояснити користь  від участів дебатах: набуття  навичок знаходити переконливі  докази для супротивника, що не поділяє  ваші переконання; вміння розуміти і  поважати право інших на особисті переконання.

4. Проведення дебатів. Голова  і учасники дебатів займають  місця перед присутніми (праворуч  від голови – група “за  резолюцію”, ліворуч – “проти”) 

а) Голова формулює проблему і зачитує  резолюцію, встановлює регламент; 
I етап б) Голова надає слово першому виступаючому від групи, що підтримує резолюцію, і просить викласти конструктивні аргументи (помічник голови повинен попередити виступаючого про закінчення часу); 
в) Голова надає слово першому виступаючому від групи “ проти резолюції ”; 
г) Голова надає слово другому...і так до тих пір, поки не виступлять усі учасники дебатів; 
II етап д) на цьому етапі кожному учаснику надається можливість спростувати доводи супротивника і відповісти на їх критику. Полеміку завжди починають представники групи, що виступає “ проти резолюції ”. Процедура її проведення аналогічна процедурі проведення I етапу.

5. Учасники дискусії на цьому  етапі викладають причини, за  якими вони займають ту чи  іншу позицію по визначенню  до резолюції. Ведучий (головуючий) може записати на дошці ці  причини. Учасники дискусії можуть  відповісти на питання, що стосуються  причин, але не доводити свою  правоту. 

6. Всі повинні вказати на ті  аргументи, які не дивлячись  на те, що не відповідають їх  поглядам, примусили задуматися  або звучали особливо переконливо