Сучасні концепції розвитку логічного знання

В Україні сучасна логіка почала розвиватися на початку ХІХ  ст. Так, наприкінці XVIII - на початку XIX ст. проблеми логіки вивчав П. Лодій, який опублікував результати своїх досліджень у працях "Логические наставляння" і "Теория общих правил". Значний  внесок у розвиток логіки зробив О. Потебня.

У період радянської влади  в Україні формальну логіку тривалий час ігнорували, а то й критикували  як основу метафізичного методу. Тільки в другій половині 40-х років за таємничих обставин її було реабілітовано ("мовчки"), і курс формальної логіки введено до програм не лише вузів, а й середніх шкіл та деяких спеціальних середніх закладів освіти. А через певний час курс логіки вилучили з програм середніх навчальних закладів і більшості вузівських. Сучасну ж логіку, зокрема логіку висловлювань і логіку предикатів, зневажливо називали логістикою. Лише у 1961 р. Є. Войшвілло прочитав у Київському державному університеті для викладачів логіки курс лекцій з логіки висловлювань і логіки предикатів. У той самий час в Інституті філософії АН УРСР розпочинали свою роботу М. Попович і С. Кримський (а в Одесі - А. Уйомов). 

 
Ці київські вчені та їх учні - С. Васильєв та Є. Ледніков - зробили певний внесок у розвиток символічної логіки, логічної семантики та семіотики  і пробудили цікавість до цієї сфери знань.

 
В останні десятиліття в Україні  виросла ціла когорта вчених, які  плідно працюють над проблемами сучасної логіки. Це насамперед А. Ішмуратов, В. Омельянчик та інші.

2. Сучасний етап розвитку логічних знань

Сучасний етап у розвитку науки логіки характерний такими особливостями:

1. Поширення предмета  дослідження логіки, що зумовлено  дослідженнями нових типів і  способів міркувань (розумово-мовленнєвої  діяльності людей). У цьому сенсі  нова логічна теорія узагальнює  практику мислення людей на  певному етапі історичного розвитку  суспільства.

2. Логіка як складова  частина філософського знання  досліджує зміну парадигм філософського  мислення та моделює особливості  філософських міркувань. Це спричинило  виникнення нових типів модальної  логіки, зокрема логіки зміни,  логіки причинності, логіки соціальної  взаємодії та інших, а також  напряму логічних досліджень - філософської  логіки.

3. Взаємозв'язок логіки  з сучасними конкретними науками  зумовив, з одного боку, зростання  методологічної функції логіки  в конкретно-наукових дослідженнях; з іншого - зміну методології наукових  досліджень, зміну наукових парадигм. Зростання інтегративних (міждисциплінарних)  процесів у науці спричинило  зміну напрямів сучасних логічних  досліджень, активізувало необхідність  розроблення нових логічних теорій  загальнотеоретичного і прикладного  характеру, в тому числі паранесуперечливої  логіки, логіки соціальних комунікацій,  комп'ютерної логіки, логіки смислу  та ін.

Сучасна логіка розвивається в таких напрямах:

1. Теоретична  і прикладна логіка.

Теоретична логіка - сукупність логічних теорій (логічних систем знання), що виникли історично як певна  ступінь розвитку науки логіки, а  саме, традиційна логіка, символічна логіка (класична та некласична). На сучасному  етапі розвитку до теоретичної логіки належать нові напрями формальних і  неформальних логічних досліджень.

Прикладна логіка - сфера  застосування науки логіки; різноманітність  практичного використання логічних теорій, унаслідок чого логіка виконує  методологічну функцію і набуває  прикладного значення. Практичне  використання логічних теорій має форму  інтерпретації. Інтерпретована в певній сфері практичної та пізнавальної діяльності людей логічна теорія називається  моделлю.

До прикладних логік належать комп'ютерна логіка, логіка науки, логіка дискурсу, юридична логіка й інші напрями  формальних і неформальних логічних досліджень, пов'язаних із конкретною сферою наукового пізнання та практичного  використання логічного знання.

2. Формальна і  неформальна логіка.

Формальна логіка - логіка, яка  вивчає формальну структуру мислення, абстрагуючись від його змісту, процес міркувань, відокремлюючи їх абстрактні форми, виражені певною мовою.

Сфера досліджень сучасної формальної логіки - це особливості  побудови формальних систем (логічних числень) і можливостей їх інтерпретації.

Неформальна логіка - новий  напрям сучасних логічних досліджень, спрямований на моделювання мовленнєвих  актів - міркувань, що створює людина в повсякденному житті певною мовою. Неформальна логіка трактується  як "реанімація" традиційної логіки Арістотеля, зокрема тих його логічних праць ("Топіка", "Про софістичні спростування"), які уособлюють сферу  повсякденних міркувань (А. Шуман). Предметом  дослідження сучасної неформальної логіки (теорії мовленнєвих актів) є  логічна структура повсякденної мови, способи використання природної  мови; аналіз висловлювань як виявлення  ментального стану людини.

3. В історичному розвитку  кожної науки відокремлюють рівень  метатеорії, яка виникла унаслідок  рефлексивних досліджень науково-пізнавальної  діяльності вчених і наукового  знання як результату цієї  діяльності. На сучасному етапі  розвитку конкретної науки зазначають  її метарівень - метаматематика, метапсихологія, метабіологія, металогіка.

Металогіка - розділ сучасної логіки, що досліджує особливості  побудови формальних систем (логічних теорій, логічних. числень); логічна  метатеорія. Вона формулює принципи і  правила побудови формальних систем, вводить особливу термінологію і  метасимволи, які характеризують металогічний рівень сучасних логічних досліджень. Складові частини металогіки - логічна  семантика, логічний синтаксис, логічна прагматика.

3. Основні концепції сучасного логічного знання

Проблема обґрунтування  підстав науки виникла тоді, коли філософи, логіки, математики, фізики та представники інших наук стали осмислювати  природу науки як різновиду пізнавальної діяльності, спрямованої на отримання  об'єктивно-істинного знання про  світ, специфіку наукового мислення як вияву раціональності, відшуковувати  об'єктивні чинники, що зумовлюють її виникнення, формування та розвиток.

Уперше проблему обґрунтування  підстав науки висунув Арістотель. Він сформулював питання про  початок окремих наук і про  початок усіх наук.

І. Кант у праці "Критика  чистого розуму" для пошуку обґрунтування  підстав науки сформулював свої, що стали класичними, питання: "Як можлива математика?", "Як можливе  природознавство?", "Як можлива  метафізика?" Він обґрунтував  виникнення й існування математики, природознавства, метафізики, апелюючи до "чистого" розуму в межах  створеної ним трансцендентальної логіки.

Пошук підстав своєї науки  вчені здійснюють на метанауковому  рівні (метаматематика, металогіка, метафізика, метабіологія та ін.). Це рефлексивна  діяльність теоретичного мислення вченого, об'єктом дослідження якої постає сама наука як соціокультурне явище  й соціальний інститут, спрямований  на пізнання та накопичення об'єктивно-істинного  знання про світ.

Соціальна сила науки історично  зростає. Вона перетворилася на головний чинник зміни життєдіяльності людей. На підставі отримання наукового  знання, його реалізації в певних технологіях  створюють нові артефакти культури та цивілізації. Людина (людство) робить величезний прорив у техніці й  технології, й те, що раніше здавалося  неможливим, стає можливим. Відтак сама наука перетворюється на об'єкт уваги  суспільства та метанаукових досліджень.

До напрямів метанаукових досліджень належить обґрунтування  підстав конкретної науки. У логічному  аспекті обґрунтування підстав  науки - це виведення певної наукової теорії, певної науки з іншого джерела  за схемою: "В є тому, що є А", де А - підстава, В - наслідок. У процесі такого мотивування виявляється, що жодна наука не виникає сама собою, а зумовлена множинністю чинників.

Обґрунтовуючи підстави конкретної науки, дослідники визначають такі чинники:

- практичні (практична  діяльність людей спричиняє виникнення  певних наук);

- культурологічні (наука  як частина певного типу культури  та цивілізації);

- філософські (в межах  філософії виникли теорії, що  поступово набули автономного  статусу й перетворилися на  самостійні науки, - психологія, логіка, епістемологія та ін.);

- логічні (логічні методи  пізнання, логіка побудови наукових  теорій);

- загальнонаукові (відокремлення  нових об'єктів дослідження, парадигми  наукового мислення, принципи та  методи наукового пізнання, способи  пояснення й обґрунтування).

В історичному аспекті  пошук підстав конкретних наук здійснювали  від монізму до плюралізму, тобто  від визнання лише однієї підстави до розуміння, що не існує такої єдиної підстави й залежно від прийнятого науковим співтовариством у певний історичний час парадигми наголошували на тій або іншій підставі.

Розглянемо пошук підстав  науки на прикладі математики та логіки як наук, що різняться від усіх інших  предметом і методами дослідження. Математику та логіку визначають як універсальні підстави для виведення інших  наук. А що є підставою.

Обґрунтування підстав математики - напрям металогічних і метаматематичних досліджень, який виник наприкінці XIX - початку XX ст. Пошук логіками та математиками теоретичних підстав  математики (математичних теорій) зумовили виникнення таких концепцій:

• формалізм
• логіцизм
• інтуїціонізм
• конструктивізм
• онтологізм
• гносеологізм
• психологізм
• антипсихологізм
• конвенціоналізм

Формалізм - історично перша  концепція обґрунтування підстав  математики, з погляду якої математика - суто формальна система, створена зі штучних символів методом формалізації. Тому формальна система передбачає низку критеріїв (принципів) побудови; несуперечність, повнота, незалежність, розв'язуваність.

Концепцію формалізму сформулював  німецький математик Д. Гільберт на підставі своєї програми. Ця програма визначалася як подальший розвиток аксіоматичного методу в математиці через уведення поняття "формальна  система" і мала на меті повну  формалізацію математичної теорії та побудови загальної теорії або метатеорії всіх математичних теорій на підставі принципу формалізму.

Концепція формалізму виявилася  недостатньою, коли німецький логік  і математик К. Гьодель сформулював  дві теореми про неповноту  формальної системи. З них випливає: неможливо повністю формалізувати  арифметику, а отже, класичну математику загалом; неможливо довести несуперечність будь-якої формальної системи арифметики, а отже, класичної математики засобами цієї системи.

Теореми Гьоделя про неповноту  формальної системи є мета-теоремами, котрі визначають неможливість повної формалізації змістовної частини певної формальної системи, сформульовану  Д. Гільбертом на підставі своєї програми.

Логіцизм - концепція обґрунтування  підстав математики, з погляду  якої математика виводиться з логіки. Концепцію логіцізму сформулювали і розвинули Г. Фреге, Б. Рассел, Р. Карнап. Зокрема, Г. Фреге виводив  арифметику з логіки через експлікацію  поняття "натуральне число" та доведення  основ теоретичної арифметики на підставі положення: "Всі вихідні  математичні поняття можуть бути визначені в термінах логіки". Б. Рассел виводив усю математику з логіки: "Чиста математика випливає з суто логічних засновків і використовує які визначені в логічних термінах". Р. Карнап стверджував, що логіка становить  підставу побудови метатеорії для математики та єдиної математичної мови, семантично й синтаксично достатньої для  математичних теорій.

Концепція логіцізму була визначена недостатньою з погляду  інтуїціонізму.

Інтуїціонізм - це концепція  обґрунтування підстав математики, яка стверджувала: логіка - частина  математики і, отже, не може слугувати  для ЇЇ обґрунтування, і лише інтуїція є підставою для створення  математичних теорій. Концепцію інтуїціонізму  сформулювали логіки та математики А. Гейтинг і Л. Брауер. Вони визнавали інтуїцію основним критерієм аргументування достовірності математичного знання та єдиним джерелом отримання нового знання в математиці.

У середині XX ст. виокремилася нова концепція обґрунтування підстав  математики, що отримала назву "конструктивізм".

Конструктивізм - концепція  обґрунтування підстав математики, з погляду якої синтез формалізму й інтуїціонізму є підставою  для побудови математичних теорій (конструктивний напрям у математиці). Конструктивізм відокремлює творчий початок  математичного розуму, його винахідливість і є синтетичною концепцією (синтез формалізму й інтуїціонізму). Концепція  конструктивізму сформульована  в працях А. Маркова, Ю. Єршова й інших  математиків.

Отже, визначені математиками та логіками підстави математики засвідчують, що на сучасному етапі розвитку математики не існує моністичного погляду на підставі математики. Виокремлені підстави - формалізм, логіцізм, інтуїціонізм, конструктивізм визначають множинність підстав, кожна з котрих наголошує на складній природі математики як науки.

Обґрунтування підстав логіки - напрям логіко-філософських досліджень, спрямований на виявлення теоретичних  підстав науки логіки (логічних теорій), і постає особливою проблемою, яку  осмислюють на рівні металогіки. Історично  пошук філософами та логіками підстав  науки логіки зумовило виникнення таких  концепцій - онтологізм, гносеологізм, психологізм, анти психологізм, формалізм, конвенціоналізм, лінгвістицізм. Онтологізм і гносеологізм - історично перші  способи обґрунтування науки  логіки. Це зумовлено тим фактом, що логіка - частина філософського  пізнання світу в поєднанні