Особливостi семантики та функцiонування слiв-колоративiв в український фразеологiї

Матеріали дисертаційного дослідження впроваджено у практику викладання курсу сучасної української мови студентам азовського морського інституту Одеської національної морської академії (довідка про впровадження № 285 від 15.10.2007 р.), студентам Маріупольського будівельного технікуму (довідка про впровадження № 891 від 15.10.2007 р.), учням НВК школи-ліцею інформаційних технологій № 69 м. Маріуполя (довідка про впровадження № 233 від 15.10.2007 р.).

Публікації. З досліджуваної проблеми опубліковано 7 статей у наукових виданнях, затверджених ВАК України як фахові.

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел (351 позиція) та списку джерел ілюстративного матеріалу (31 найменування). Досліджуваний матеріал  ілюструється трьома таблицями. Основний текст дисертації викладений на 202 сторінках, загальний обсяг роботи – 238 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ  РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано вибір теми дослідження, її актуальність, визначено мету й завдання роботи, об’єкт, предмет, методи дослідження та джерела добору матеріалу, окреслено наукову новизну, теоретичну і практичну цінність одержаних результатів, подано відомості про її апробацію.

Перший розділ “Семантична структура прикметникових колоративів у лексичній системі мови” присвячений розглядові наукової проблеми кольоропозначень, з’ясуванню їхньої семантичної структури, зокрема, прикметникових слів, що утворюють систему власне кольорів.

Сучасне трактування лексичної  семантики передбачає опис семантичної  структури слова на основі встановлення елементарних компонентів його значення – семного складу. Компонентний склад значення розуміється як організована структура (набір семантичних множників), що характеризується динамічністю і розвитком. Серед усіх підходів до визначення лексичного значення, запропонованих ученими, найпоширенішим є субстанціональний. Субстанціональне розуміння лексичного значення полягає в тому, що значення – це явище, яке можна розчленувати на складники й описати як сукупність ознак. Лексичне значення слова як форма узагальненого відображення дійсності конкретизується в окремих мовленнєвих актах і є комплексним поєднанням предметної та поняттєвої співвіднесеності слова. 

У лексичній  системі мови слово існує у  двох виявах: як одиниця лексематичного порядку – слово у сукупності всіх його значень та форм – і як одиниця лексико-семантичного порядку – семема, або лексико-семантичний варіант слова, який за змістом дорівнює окремому значенню слова. Центром семантичної структури слова є головне (номінативне) значення, найменш залежне від оточення і контексту.

 Словникова стаття лексеми (конкретного чи абстрактного розряду) вміщує певний вид лексикографічної інформації, до якої входить як основна інформація, що стосується лексичного значення, так і  інформація, що становить конотацію лексеми.

Прикметникове слово належить до конкретної лексики, виражає ознаки, властивості матеріальних об’єктів, що сприймаються органами чуттів людини, денотати якого наділені відповідною  ознакою, яка визначає і в той  же час обмежує його вживання. Належачи до предикативних слів, прикметники не називають предмети, а лише констатують їх ознаки (статичні ознаки). Ці ознаки і зумовлюють їх значення та вживання в системі мови, а відтак і всі особливості семантики, які базуються на сигніфікативних властивостях. Переходячи від позначення ядерної ознаки денотата до позначення ознак, що пов’язані з ядерною побічно, прикметники легко набувають похідних, вторинних значень. 

Кольорову ознаку передають  якісні прикметники, утворюючи в  сучасній мові якісно і кількісно розвинену лексико-семантичну групу, що поєднує слова однієї частини мови, які мають, крім загальних граматичних сем, як мінімум ще одну загальну сему – категоріально-лексичну (архісему). Ядром значення, у якому закріплюється головний поняттєвий предметний зміст, архісемою для таких прикметників є власне значення кольору – одного із основних кольорів спектра або такого, що наближується до них. Це основне значення можна розікласти на менші елементи змісту (семеми, диференційні ознаки, елементарні ознаки). У комплексі всі ці елементи значення утворюють те уявлення про прикметник-колоратив, яке об’єктивно існує у свідомості носіїв мови.

Кольори з погляду  їхньої фізичної природи поділяються  на ахроматичні (чорний, білий, сірий) та хроматичні (червоний, жовтий, оранжевий, зелений, синій, голубий, фіолетовий). Ахроматичні кольори різняться ступенем світлості, хроматичні – світлістю, насиченістю і тоном. Як фізичне явище колір даний людині в зорових відчуттях, а поняття про кольори знаходять відображення у словесних одиницях мови – у колоративах.  Лінгвістичне осмислення мовної картини кольору базується на виявленні їх словесного багатства і розкритті їхньої внутрішньої форми, пізнанні різних семантичних перетворень і символізації, властивої для певного етносу.

Колір, що за своєю природою є поняттям абстрактним, особливо тяжіє  до символіки, яка широко представлена в українському фольклорі, геральдиці, релігії, мистецтві тощо. Кольори-символи  існують у свідомості у вигляді  єдності чуттєвого образу кольору і лексичної одиниці, які, відіграючи інформативну роль у реальному світі, стають символами різноманітних понять і явищ. Кольорова символіка – явище більш пізнє і національно марковане, яке може змінюватися від мови до мови, від однієї мовної спільноти до іншої. Символіка кольору мотивується в національній мовній картині світу особливостями світосприйняття, ментальністю і комунікативною прагматичністю носіїв мови.

Колір відносять до основних зорових  відчуттів. Безперечним є вплив  кольору на організм людини, на її душевний і фізичний стан. Психологічна дія кольору на людину різноманітна: світлі тони –  веселі, радісні, оптимістичні, темні – частіше сумні, гнітючі; теплі тони збуджують, надають енергії, холодні – заспокоюють.

Для кожного кольору  можливий цілий ряд назв, у якому кожне слово окреслює окрему рису одного змістового поняття. Синонімічні ряди назв кольорів не становлять собою замкнутих систем: вони можуть доповнюватися новими словами, втрачати якусь раніше відому назву. Однак їх функціонування не зводиться лише до змін кількісного порядку. Предмет, ознака, дія у змісті слова може стати ланкою в різних функціональних рядах як вияв різних сторін дійсності.

Незалежно від існування  в мові традиційно прийнятих кольоропозначень, список їх є відкритим і може поповнюватися як за рахунок запозичень назв нових найменувань якихось особливих відтінків кольорів, так і метафоричним шляхом – на основі порівняння із певним предметом, що наділений відповідним кольором.

  Колоративи поділяються на ядерні (основні) та периферійні, на абстрактні і конкретні. До основних кольоропозначень належать назви давнього походження. Ядро цієї категорії слів становлять дев’ять синтаксично незалежних назв, які позначають колір без відтінків: білий, чорний, сірий, червоний, жовтий, зелений, голубий, синій, коричневий. Більшість прикметників на позначення кольору, що належать до “ядра” семантичного поля кольоропозначень, розвинули ряд переносних значень. Крім того, лексемам цієї групи притаманні значення, засновані на певних асоціаціях, які репрезентують оказіональні уживання, а з часом можуть набувати узуального статусу.

Інші колоративи належать до периферійних, що мають семи з  відтінком основного тону чи виражають  додаткові значення. Такі назви семантично об’єднуються навколо основних назв кольорів і входять до назв кольорів, що функціонують у мові як колірні варіантні лексеми, якими користуються мовці (напр.: оранжевий, рожевий, фіолетовий, бурий, сизий та ін.). Найвіддаленішу периферію становлять слова з мінімальною активністю і частотністю уживання (напр.: гранатовий, апельсиновий, малиновий, каштановий). Кольороназви, що займають центр лексико-семантичного поля кольору, характеризуються складною семантичною структурою та найбільшою конотативною надбудовою. Чим далі від центру розташована лексема, тим меншою є кількість її конотативних сем і тим більшу роль у формуванні стійкого сполучення слів відіграє мотиваційний аспект.

Зв’язки і відношення між одиницями  всередині поля кольору (між домінантними і периферійними лексемами) можна  виявити шляхом протиставлення семем і виділення диференційних ознак на основі словникових дефініцій. Початковою величиною при визначенні семантичних диференційних ознак є лексико-семантичний варіант слова зі значенням кольору.

Абстрактні кольоропозначення, на відміну від конкретних, повніше відображають кольорову субстанцію. Ці слова не пов’язані з похідною основою, що зумовлює їхню необмежену сполучуваність і стилістичну нейтральність. До абстрактних кольоропозначень в українській мові належать назви основних кольорів спектра, які становлять “наївну картину” світу кольору, протиставлену  “науковій картині” цього феномена. Це такі лексеми, як: чорний, білий, сірий, червоний, жовтий, зелений, синій. Якщо зважати на критерій “уживання” кольору, то до наведеного ряду слід віднести і прикметник голубий, оскільки він більш активний, ніж прикметник синій. Абстрактні кольоропозначення, якими є більшість основних кольороназв, наявні у свідомості людини як стимул, спроможний викликати до життя дані колективного й індивідуального досвіду.  Саме тому вони  найчастіше виступають компонентами ФО української мови, засвідчуючи різні семантичні перетворення.

Особливістю конкретних назв кольору (гірчичний, малиновий, рожевий, фіолетовий, пісочний, брунатний та інші) є прозорість семантики та яскрава внутрішня форма. 

Семантика кольорів у  мовних одиницях не є незмінною.  У ній постійно відбуваються різноманітні зсуви, обумовлені як інтралінгвальними, так і ектралінгвальними чинниками. Вона підлягає різним  трансформаціям – метонімічному і метафоричному переосмисленню, впливові різних асоціативних зв’язків, що зумовлює збагачення змістової структури прикметників на позначення кольору переносними, емоційно-експресивними значеннями. 

Основними шляхами, що призводять до насичення кольоропозначень новим змістом є: 1) генерування його за принципом символічного ланцюжка, в основі якого лежить порівняння за аналогією; 2) набуття змісту ззовні, джерелом чого виступає екстралінгвальна дійсність; 3) індивідуально-авторські вживання кольоропозначень. Результатом кожного з процесів є утворення  універсального, специфічного та індивідуально-авторського характеру.

Пройшовши тривалий шлях розвитку від позначення ознак, що належать конкретним предметам, до закріплення  в поняттєвих характеристиках оцінних переносних значень, прикметники-колоративи  відображають асоціативні зв’язки, що поєднують колір із іншими ознаками об’єктів матеріального світу. Зі змінами в суспільному житті країни змінюється оцінювальний зміст ознак предметів за кольором, відбувається актуалізація одних сем і втрата активності інших. Наприклад, сьогодні прикметник червоний змінив свою функцію як символу революції на прямо протилежну й став використовуватись для негативної оцінки реалій, що мають відношення до комуністичної ідеології і моралі. А в зв’язку з політичними подіями 2004 року в Україні набули символічного значення свободовиявлення народу прикметники оранжевий (помаранчевий). 

У другому розділі “Системна організація та функціонування фразеологічних одиниць із колоративним компонентом” вичленовується група  ФО української мови із колоративним компонентом,  визначаються лексико-семантичні варіанти значення колоративів у складі сталих сполучень, характеризується їх внутрішня системна організація та особливості функціонування.

Розгляд системно-класифікаційних  концепцій ФО засвідчив, що однією з  причин розбіжностей у визначенні статусу  фразеологізму, є те, що далеко не всім одиницям мовної системи і не однаковою  мірою притаманні логічно абсолютні  ознаки, які можна було б застосовувати до кожної однотипної одиниці.

У дослідженні обстоюється  широкий підхід до об’єкта вивчення фразеології, що передбачає включення  до фразеологічного фонду, крім власне фразеологізмів, також афоризмів, перифраз, компаративних сполучень, складених термінів.

В українській мові на основі прикметників, які позначають кольори, формуються численні сталі сполучення – це узуальні прикметникові фраземи  й оказіональні утворення різного  ступеня фразеологізації. Вони є  продуктивним засобом поповнення фразеологічного фонду української мови. Із зафіксованих 963 ФО  з колоративним компонентом найчастотнішими є утворення з прикметником чорний  (214 ФО), білий (186 ФО), червоний (149 ФО). З іншими колоративами зафіксовано менш частотні утворення: з прикметником зелений (103 ФО), оранжевий (85 ФО), сірий (69 ФО), голубий (63 ФО), жовтий (30 ФО), синій (28 ФО), рожевий (22 ФО), коричневий (14 ФО). У поодиноких випадках вживаються також інші колоративи (напр.: фіолетовий, рудий, сизий тощо). Завдяки великому семантичному потенціалу прикметників – назв основних кольорів, майже не існує  обмежень для сполучення їх із субстантивами різноманітних семантичних груп.

Атрибутивний компонент сталого  сполучення, виконуючи функцію означення, несе також особливе предикативне смислове навантаження та виражає  емоційно-експресивну якість, образно характеризує предмет. Аналіз особливостей семантичної будови прикметників на позначення кольору, що беруть участь у творенні ФО, їх переносних значень дозволив виявити схожі шляхи  утворення сталих сполучень із прикметниками на позначення різних кольорів. У цілому для досліджуваних ФО характерним є збагачення семантики в напрямку від прямих, номінативних значень до абстрактних, символічних, конотативних, розвиток емоційно-оцінних та експресивних відтінків, увиразнення асоціативних зв’язків і фразеологізація складених термінів без семантики образності.

Подана в дисертації класифікація лексико-семантичних  варіантів значення є дещо умовною, оскільки в тих самих ФО можуть поєднуватися і взаємодіяти між собою різні відтінки значення. Підтвердженням цього є кодифікація сталих сполучень із подвійним значенням. Наприклад, ФО біла пляма має значення: 1) ‘щось невивчене’ (недосліджені періоди в історії нашої держави): Чи уповні ми осягли всю трагедію голодомору, що понад півстоліття був білою плямою в суспільній свідомості (УК, 2003, № 221, с. 7) і 2) ’недолік’, ’вада’, ’пробіл’: Робота з підлітками справа дуже важлива. Ми виховуємо нове покоління, так давайте робити так, щоб у цьому вихованні не було білих плям (УК, 2006, № 163, с. 12);  фразеологізм чорний день, виступаючи у значенні ‘тяжкий’, ‘безрадісний’, у поєднанні з прийменниками про, на (про чорний день, на чорний день) виражає тяжкий період у житті, який може продовжуватись набагато довше, ніж один день, і тому ФО отримує інше значення: ‘на майбутнє’, ’про запас’. Наприклад: Він [Варчук] пересилився на хутір, обріс земелькою, грошенят на чорний день в землі схоронив (М. Стельмах) (ФСУМ, I, с. 226) та ін.  У такому випадку до уваги беруться найсуттєвіші семантичні й функціональні ознаки сталих сполучень.