Скульптурне оздоблення собору

 Наукова робота  на тему :  

            «ДОМІНІКАНСЬКА   БАРОКОВА  ПЕРЛИНА      ЛЬВОВА».

                                Виконала  : Химиця Ольга.

Мала технічна академія наук Національного університету «Львівська політехніка»

Львів - 2012

                                               Зміст:

     Вступ.

Розділ  1. Історія заснування Домініканського собору.

Розділ  2. Планування та інтер’єр храму.

Розділ  3. Скульптурне оздоблення  собору.

Висновки.

Список  використаної  літератури.

                                ВСТУП

     Одна з найімпозантніших і найграндіозніших споруд нашого міста-Домініканський костьол – знаходиться на невеличкій площі Ставропігійській. Масивний купол костьолу, контрастуючи із «сусідкою» - стрункою вежею Корнякта, створює чи не найпомітніший орієнтир у панорамі Львова. Ця частина міста, забудована пам’ятками архітектури XVI і поч. XVII століть, у тому числі ансамблем Успенської церкви, ніби задумана як наочний посібник для порівняння доведених до досконалості  форм ренесансу і бароко.

     Домініканський костьол є справжнім архітектурно-мистецьким шедевром. Гармонія величних  форм, вишуканість архітектурних прикрас, блиск позолоти завжди викликали у львів’ян, а особливо у гостей міста, піднесені думки про цю споруду. «Справжній польський Ватикан» - так коротко і вичерпно характеризували вони новозбудований храм. Сучасні знавці архітектури вважають, що Домініканський костьол і собор св. Юра є найвищими  досягненнями львівського бароко, а такі дослідники як В.Січинський, Т.Маньковський, З.Горнунг, визнають ці дві споруди вершиними досягненнями європейської архітектури XVIII ст.

        Розділ 1. Історія заснування Домініканського собору.

  Історія цієї споруди  сягає ХІІІ століття. Тоді до Львова прибули отці домінікани разом із нареченою українського князя Лева Даниловича, принцесою Констанцією. На прохання Констанції, яка дуже сумувала за своєю рідною католицькою вірою було збудовано костел в готичному стилі, на тому місці, де тепер знаходиться Домініканський Собор (Церква Пресвятої Євхаристії) - одна із кращих архітектурних пам'яток Львова. . Монастирські хроніки твердять, що храм було споруджено у тому самому місці, де в XIII ст. стояв терем князя Льва Даниловича.

  

 

 

      Орден домініканців був заснований у 1215 році в Тулузі (сучасна Франція) іспанським ченцем Домініком. Спочатку це була спільнота монахів-жебраків, але згодом вона перетворилася в одну із найбагатших та найвпливовіших релігійних громад Європи. Гра слів із назви цього ордена робила його членів і послідовниками Домініка (Dominicanes, лат.), і «псами Господа» (Domini canes, лат.). Спочатку це були дійсно жебруючі послідовники, але згодом вони стали справжніми «псами Господніми» - на відкуп домініканцям віддали трибунал інквізиції, й вони «розривали» єретиків у Італії, Франції та, особливо, у Іспанії. Жорсткість, а часто й жорстокість, домініканців-інвізиторів не знала меж. Уся їхня діяльність була спрямована на захист віри від єресей. Крім того, вони контролювали більшість значних навчальних закладів Європи, формуючи, таким чином, суспільну думку. Про це гарно оповідає Умберто Еко в своєму «Імені рози». 

 

Архівні фото (поч ХХ ст.)

      Храми та монастирі домініканців засновувались по всій Європі. З’явились такі і на теренах сучасної України. Причому перший монастир виник зовсім не на заході України (тоді Русі), а в самому її центрі – під Києвом, у 1228 році. Заснував його ще один католицький святий – Яцек Одровонж, а дозвіл на будівництво дав Київський князь Володимир Рюрикович. Але проіснував монастир недовго, адже той же князь у 1233 році вигнав домініканців із Києва. Одровонж не розгубився й подався до Чернігова, де теж зміг заснувати монастир. Потім (у 1238 році) повернувся до Києва й знову взявся за старе, створивши католицьку місію. Але татарська навала змусила енергічного «пса»-місіонера тікати до Польщі.

      У Галичину домініканці прийшли у 1238 році (за іншими даними у 1234-му). Саме із тих часів почалася львівська сторінка історії ордена. У місті вони збудували костьол (мабуть дерев’яний) та заснували монастир. Той костьол, ймовірно, був найпершим католицьким храмом у православному (за часів Данила та Лева) Львові.

«Soli Deo Honor et Gloria» – єдиному Богу честь  і слава, написано на фасаді однієї з найкращих пам’яток у стилі  бароко у Львові.- храмі Пресвятої Євхаристії, колишньму костелі Божого Тіла ордену домініканців.

 

      У 16 столітті домініканці звели кам’яний готичний собор, який став головною їхньою резиденцією в руських землях. Це була споруда оборонного типу, яка брала участь у багатьох військових заворушеннях. Так у 1559 році вона витримала облогу великого загону польського магната Лукаша Гурки, який намагався добути з-за стін монастиря собі наречену – Гальшку Острозьку. Безталанна Гальшка – спадкоємниця великих багатсв вже була вдовою князя Сангушка, коли її видали за Гурку, але не визнаючи шлюб із воєводою Лукашем, вона сховалася в домініканському монастирі й обвінчалася із князем Семеном Слуцьким. Розгніваний Гурка кілька тижнів тримав у облозі монастир й таки добився розторгнення шлюбу із Слуцьким. Він заволодів Гальшкою та вивіз її до Польщі (де вона померла від туги у високій замковій вежі).

      У 40-х роках ХVІІІ століття готичний костьол впав від старості. На його місці у 1749 році заклали новий храм – собор Божого Тіла. Проектував споруду інженер Ян де Вітте (виходець із родини кам’янецьких вірмен, майбутній заступник кам’янецького коменданта та батько Йозефа – чоловіка легендарної куртизанки Софії Вітт-Потоцької). Будівництвом керували спочатку Мартин Урбаник, а потім Кшиштоф Мурадович. Фінансував будівництво Юзеф Потоцький.

 

 

Будівництво костьолу закінчили у 1769 році. В майбутньому його кілька разів реставрували (наприклад, після пожежі у 1778 році). У 1865 році до храму прибудували дзвіницю, а монастирські келії були частиною костьолу попередника. Їх будівництво завершили ще у 1621 році. Кажуть, що у корпусі келій у 1707 році був підписаний союзний договір між Росією та Польщею у війні проти Швеції.

    До костелу прилягає набагато старше приміщення монастиря з цікавими готичними та бароковими інтер’єрами. Один з них – це колишня трапезна, у якій на початку ХVIII століття було укладено угоду про спільне ведення війни проти Швеції, підписану російським царем Петром І та представниками польських магнатів. Після закриття монастиря у 1818 році, у приміщенні монастиря організували гімназію. Одним із учнів якої згодом став Маркіян Шашкевич.

Після ІІ світової війни монахи виїхали  до Польщі, забравши з собою велику кількість цінних речей, в тому числі і ікону, яка за переказами була подарована Володимирові Великому майбутньою дружиною, візантійською царівною Анною. Тепер ікона знаходиться у гданському костелі Св. Миколая.

     У радянські часи собор спочатку виконував функції складу будматеріалі, а в 1970 році у приміщенні собору відкрили Музей релігії та атеїзму і встановили у середині храму підвішений під куполом маятник Фуко, який своїм відхиленням підтверджував процес обертання Землі. У музеї працював кінолекторій, де читали лекції на атеїстичні теми і демонстрували атеїстичні науково-популярні фільми.

      З 90-х років Домініканський собор став греко-католицьким храмом Святої Євхаристії, особливо популярним серед львівської молоді. Також у домініканському костелі періодично відбуваються концерти органної музики. Пишне рококове оздоблення храму створює чудовий супровід для сприйняття класичної музики.

 

 

 

Розділ 2.   Планування та інтер’єр храму.

     Домініканський Собор (Церква Пресвятої Євхаристії) - одна із кращих архітектурних пам'яток Львова, побудованих в стилі бароко.

      Баро́ко (від порт. barroco і далі ісп. barrueco та фр. baroque — перлина неправильної форми) — стиль у європейському мистецтві (живопису, скульптурі, музиці, літературі) та архітектурі кінця 16 — кінця 18 ст. Хронологічно бароко слідує за Ренесансем, йому спадкує Класицизм. За естетичним визначенням, бароко — стиль, що виникає на хвилі кризи гуманізму і народження маньєризму. Він висловлює бажання насолоджуватись дарунками життя, мистецтва і природи. Якщо ренесанс мав незначне поширення в країнах за межами Західної Європи, то з доби бароко почалася справжня поширення європейської цивілізації на інші континенти.

       Батьківщиною бароко вважається Італія та її такі визначні мистецькі центри, як Рим, Мантуя, в меншій мірі Венеція і Флоренція — де зберігаються перші зразки бароко в архітектурі, скульптурі, живописі.

       Архітектурний стиль бароко можна позначити як ексцентричний і вигадливий, який в той же час проповідує гармонійність будівель. 
Епоха Відродження завершилася підвищеним інтересом до деталей інтер'єру, це і вплинуло на виникнення пишного архітектурного стилю, що отримав назву бароко.Італія в кінці XVI ст. була лідируючою серед європейських країн, де розвивалося винахідливе мистецтво. В основному інтер'єри соборів, релігійних, а пізніше і світських будівель оформлялися в цьому стилі. У своїй роботі майстри використовували величезну кількість декоративних елементів. 
Архітектори періоду бароко вдосконалили методики створені художниками і скульпторами епохи Ренесансу, вони додали плавні лінії і намагалися робити зображення більш реалістичними. Основними характеристиками стилю є гра світла і тіні, пишність, контрасти матеріалів і фактур, що навіть Римська католицька церква дала своє схвалення ознакам архітектурного стилю. Тому статуї, а також багате і розкішне оздоблення церков і соборів заохочувалася з їхнього боку. 
Стиль бароко став переломним моментом в історії розвитку світового мистецтва загалом та українського, зокрема. 
      Унікальна барокова перлина Львова – Домініканський собор споруджено у 1764 році за проектом австрійського військового архітектора – коменданта Кам’янець – Подільської фортеці Яна де Вітте. Будівельними роботами керував Мартин Урбаник. Будівництвом храму керував М.Урбаник, з 1764 року – К.Мурадович. У 1792-98рр. К.Фесінгером було закінчене скульптурне оформлення фасаду, а двоярусну дзвіницю прибудовано за проектом Ю.Захаревича у 1865році. 
Велична будівля повинна була здивувати, вразити, захопити глядача містичним пафосом, підкреслити могутність ордену. Велика кількість декоративних прикрас надала споруді палацового вигляду. Прототипом для архітектури костелу був храм св. Карла Борромео (Карлскірхе) у Відні (1716-1737), збудований Фішером фон Ерлахом, але ідеї Яна де Вітте яскравіше виявили стилістику бароко.

    . У плані Домініканський собор еліпсовидний, з прямокутним вівтарем. Головним об*ємно-планувальним елементом храму є овальний центральний неф, перекритий потужним еліптичним куполом ( розмір в осях 31,54 - 16,35 м). Цей об*єм домінує над пресвітерієм, притвором і шістьма бічними каплицями. Розкрепований фасад з розірваним фронтоном оформлено двома парами колон на цоколі, які фланкують головний вхід. Барабан купола також оздоблено колонами. Вікна прямокутні, в обрамленнях. Фронтон прикрашають скульптури святих (скульптор С. Фесінгер).

                      

       Надзвичайно урочисто і святково виглядає інтер*єр храму, забарвлений у світлі тони, прикрашений позолотою.  У головному вівтарі собору, який створив скульптор Себастьян Фесінгер, знаходиться розп*яття 1397 р. та чотири дерев*яні фігури роботи Матвія Полейовського – Йоана Хрестителя, апостолів Петра і Павла та євангеліста Луки, що належать до кращих зразків світової дерев*яної скульптури XVII ст.

        Надкупольну частину собору прикрашає дерев*яна позолочена скульптура- 18 постатей святих, серед яких є Св. Августин, св. Домінік( засновник ордену домініканців та 16 представників чернечих, августинських орденів. В інтер*єрі збереглися перенесені з готичного костьолу скульптурні надгробки лицарів (1587-1615 рр.), вирізьблені з алебастру Ендріхом Згодливим з Журавно.

Тут збереглося немало скульптур  які мають міжнародну цінність. Серед  них витвори Себастьяна Фесінгера, а надгробок графині Дунін-Борковської  приписують ісландсько-данському генію  – Бертелю Торвальдсену.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 3.  Скульптурне оздоблення  храму.

      Домініканський собор, тепер греко-католицька церква Святої Євхаристії (Площа Музейна №1) — велична архітектурна пам’ятка пізнього бароко з оригінальним скульптурним оздобленням.

        Протягом століть хоронителем храму був Чудотворний скульптурний образ Матері Божої Яцкової (тепер у Кракові), відомий у кількох копіях. За традицією у підземеллях Домініканського костелу ховали представників шляхетних католицьких родів, тому в інтер’єрі можна побачити велику кількість надгробків, виконаних у різні часи. З найбільш цінних реліквій в оздобленні інтер’єру слід назвати :

• мармуровий надгробок Юзефи Дунін-Борковської (1816, Józefa Dunin-Borkowska) роботи Бертеля Торвальдсена (Bertel Thorvaldsen),
• пам’ятники губернатора Ф. фон Гауеру (1824, Franzvon Hauer) авторства Антона Шімзера (Anton Schimser),
• надгробок художника Артура Ґроттґера (1880, Artur Grottger) роботи Валерія Ґадомського (Gadomski Walery),

надгробок історика Генрика Шміта (1884, Henryk Schmidt) роботи Тадеуша Блотніцького (Błotnicki Tadeusz),

• надгробок медика і філантропа Т. Жулинського (1885, Tadeusz Żuliński) авторства Томаша Дикаса (Dykas Tomasz),
• надгробок поетесі М. Бартoс (1888, M. Bartosówna), який виконали скульптори Леонард Марконі (Leonard Marconi) та Тадеуш Вишньовецький (Wiśniowiecki Tadeusz), архітектор Юліан Захаревич (Julian Zachariewicz).