Особливості овочівництва

Особливо  велике значення в передпосівному обробітку  ґрунту при сівбі дрібнонасінних культур має до- і післяпосівне коткування. Воно сприяє ущільненню ґрунту, підняттю вологи у верхній шар та з’явленню дружніх і рівномірних сходів. Для ущільнення і вирівнювання ґрунту перед сівбою та після неї використовують здебільшого котки з гладкою поверхнею (ЗКВГ-1,4) та кільчасто-зубчасті (ЗККШ-6).

Деякі овочеві культури висівають під  зиму і взимку. Для цього грунт  готують восени — проводять ранню  оранку і 2-3 культивації з боронуванням і коткуванням. Передпосівну культивацію проводять перед замерзанням ґрунту з одночасним шлейфуванням і боронуванням.

Овочеві культури дуже вимогливі до вмісту поживних речовин в ґрунті. Систему удобрення в овочевій сівозміні необхідно запроваджувати з урахуванням грунтово-кліматичних умов, наявності добрив, вмісту поживних речовин в ґрунті тощо. Капуста, огірки, цибуля добре реагують на внесення органічних добрив. Мінеральні добрива слід застосовувати переважно під провідні культури овочевої сівозміни – капусту, помідори, огірки, цибулю, а також під насінники. Поєднання внесення мінеральних добрив з невеликою кількістю гною ефективніше, ніж внесення лише мінеральних добрив, навіть у більших дозах. Крім мінеральних добрив та гною, в овочевих сівозмінах використовують такі місцеві добрива, як гноївка, пташиний послід, різні компости. Норми добрив, строки і способи їх внесення визначають планом удобрення в овочевій сівозміні.

Система удобрення овочевих культур. Невід’ємною ланкою овочевої сівозміни є система удобрення овочевих культур, тобто план оптимального розподілу добрив між культурами, норми їх, строки і способи внесення. Систему удобрення складають з урахуванням біологічних особливостей культур (вимоги до удобрення і винос поживних речовин), забезпечення ґрунту поживними речовинами, вологою, тривалості періоду вегетації, тепла тощо. Тому вона повинна забезпечувати стабільно максимальний вихід товарного врожаю з одиниці площі.

Завданням правильної системи удобрення овочевої сівозміни є забезпечення провідних  культур оптимальною кількістю  поживних речовин протягом періоду вегетації. При такому поєднанні системи удобрення з іншими агротехнічними заходами можна щороку одержувати високі і сталі врожаї овочевих культур.

У сівозміні органічні добрива  вносять під капусту, огірки і  цибулю (часник). Мінеральні добрива  вносять у кожному полі сівозміни залежно від біологічних особливостей культури. Під овочеві культури вносять також мікродобрива і бактеріальні препарати. Насінний матеріал в овочівництві має велике значення. Насіння має відповідати посівним якостям. Перед сівбою його відповідно готують: намочують, пророщують, яровизують, гранулюють, обігрівають і т.д.

Основні способи сівби і садіння овочевих культур – рядковий та квадратно-гніздовий. Удосконаленням квадратно-гніздового способу сівби і садіння є стрічково-гніздовий, за якого широкі міжряддя (90-100 або 110 см) чергуються з вузькими (50 або 40 см). У рядку рослин розміщують гніздами на відстані 60-70 см одну від одної, що дає змогу проводити міжрядний обробіток ґрунту впоперек рядків. Для сівби використовують сівалки СО-4,2, СОН-2,8 та інші. Цибулю висівають за допомогою сівалки СЛН-8А. В овочівництві широко застосовують розсадний спосіб вирощування овочевих культур. Розсаду висаджують вручну або механізовано. Садіння розсади – складний і відповідальний процес. Для механізованого садіння використовують розсадосадильні машини СКНБ-4А, СКН-6А. Заздалегідь намічають пункти заправлення агрегатів розсадою і водою. Розсадосадильний агрегат обслуговують: тракторист, 6 працівників, водій автомобіля, що підвозить розсаду, 3-5 осіб, які підготовляють розсаду.

Догляд за посівами. Після сівби столових буряків, цибулі, огірків та інших культур першою технологічною операцією є досходове боронування посівів. Після боронування грунт у міжряддях обробляють культиваторами КРН-4,2, КОР-4,2 на глибину 8-10 см до змикання листочків. Крім міжрядного обробітку посіви проривають до визначеної відстані між рослинами. Після висаджування розсади через 2-3 дні проводять перше розпушування міжрядь на глибину 8-10 см, в міру відростання бур’янів за вегетаційний період проводять ще 3-4 розпушування, збільшуючи глибину його до 10-12 см.

При цьому, в господарствах розробляють  систему боротьби з бур’янами, шкідниками і хворобами овочевих культур, передбачаючи в ній застосування агротехнічних і біологічних способів боротьби і пестицидів.

Система заходів боротьби з шкідниками і хворобами в овочевих сівозмінах. У системі заходів щодо підвищення врожайності овочевих культур велике значення має боротьба з шкідниками і хворобами. Це зумовлено тим, що при вирощуванні овочів, особливо у спорудах закритого ґрунту, створюються сприятливі умови для розвитку шкідників і хворіб (висока температура і вологість повітря, значна облистненість рослин і застій повітря).

Щоб запобігти поширенню хворіб і  шкідників, при вирощуванні овочевих культур, здійснюють профілактичні, механічні, термічні, хімічні і біологічні заходи. Особливу увагу слід приділяти профілактичним, агротехнічним, механічним, термічним і біологічним заходам. Хімічні заходи слід застосовувати обмежено. Пояснюється це тим, що після хімічних обробок у продукції залишається певна кількість пестицидів та їх похідних, шкідливих для людського організму.

Слід  мати на увазі, що основними заходами захисту рослин від шкідників  і хвороб в овочівництві мають  бути профілактичні. У передових господарствах в результаті їх здійснення запобігають з’явленню і поширенню багатьох видів шкідників і хворіб. До профілактичних заходів належать своєчасне збирання, видалення і загортання післяжнивних решток, протруювання насіння і садивного матеріалу, дезинфекція приміщень і знарядь, компостування свіжого гною і торфу, знищення бур’янів на узбіччях зрошувачів, доріг, захисних смуг, встановлення дезинфікуючих килимків тощо. До профілактичних належать і карантинні заходи.

Агротехнічні заходи боротьби - це систематичне додержання правильного чергування культур у сівозміні, добір стійких сортів, використання здорового насінного і садивного матеріалу, своєчасний і якісний обробіток ґрунту, сівба в оптимальні строки, вегетаційні поливи, своєчасний догляд за рослинами, забезпечення оптимальної густоти рослин, поліпшення мікроклімату, внесення добрив у відповідних нормах і співвідношеннях, видалення і знищення бур’янів та хворих рослин з посівів. Чим вищий рівень агротехніки і краще розвиваються рослини, тим менше вони пошкоджуються хворобами і шкідниками.

Механічний метод боротьби полягає у своєчасному збиранні та знищенні гусениць (личинок), дорослих жуків та їх яєць. Для знищення комах часто застосовують світлові пастки (вночі), витяжні вентилятори, різні приманки, ловчі канавки тощо.

Термічний метод — це дія на шкідників, їх личинки і яйця, а також на збудників хвороб високими температурами. Його застосовують для обробки насіння, металевих конструкцій, шпалери і субстратів у спорудах закритого ґрунту.

Хімічний метод боротьби полягає в обробці рослин, конструкцій, теплиць і овочесховищ, знарядь тощо різними пестицидами, які згубно діють на шкідників і збудників хвороб. Препарати вносять на плантації овочевих культур лише у рекомендованих дозах обприскувачами (ОВТ-1В, ОН-400, ОП-1600 та ін.), обпилювачами (ОШУ-50А) або аерозольними генераторами.

Біологічний метод — це знищення найбільш поширених шкідників овочевих культур за допомогою птахів, нешкідливих комах-паразитів і мікроорганізмів. До останніх належать віруси, гриби, протозойні збудники хвороб комах і гризунів. Так, для боротьби з біланом жилкуватим, озимою совкою застосовують трихограму, ентобактерин, БТБ тощо; проти попелиці — золотогузку. Боротьбу з павутинним кліщем ведуть за допомогою хижого кліща фітосейулюса. Для боротьби з білокрилкою використовують ашерсонію і енкразію. Проти кореневої гнилі рослин овочевих культур родини гарбузових використовують триходермін.

Найбільш трудомістким процесом у  вирощуванні овочевих культур є збирання врожаю. На збиранні помідорів, капусти, огірків та інших овочевих культур використовують платформи ПТ-3,5, столових буряків і моркви – бурякопідкопувачі, цибулі – збиральні машини ЛКГ-1,4 та сортувальний пункт ПМЛ-6, капусти – комбайн МСК-1, що зрізує головки капусти і завантажує у транспортні засоби. Збирання помідорів здійснюють самохідним комбайном СКТ-2 різального типу, який зрізує кущі з двох рядків, відокремлює плоди і завантажує їх у контейнери. Проте, він може збирати помідори таких сортів, які достигають одночасно й призначені для консервування.

10.4. ОРГАНІЗАЦІЯ ОВОЧІВНИЦТВА ЗАКРИТОГО ҐРУНТУ

Завданням овочівництва закритого ґрунту є забезпечення населення свіжими овочами в міжсезонний період, а також вирощування садивного матеріалу для відкритого ґрунту. До закритого ґрунту відносяться різні культиваційні споруди та утеплений грунт. Залежно від призначення, можливих строків використання і техніко-економічних показників споруди закритого ґрунту поділяються на: зимові та весняні теплиці; парники; утеплений грунт; припарникові ділянки відкритого ґрунту; допоміжні господарські будівлі.

Культиваційні споруди - це капітальні будівлі з штучним мікрокліматом для вирощування рослин у несезонний період. Температурний режим, вологість, живлення і в разі потреби освітлення регулюють у них за допомогою різного обладнання і апаратури. На відміну від утепленого ґрунту, який використовують від кількох тижнів до 2-3 місяців, у культиваційних спорудах овочі вирощують протягом 5-12 місяців.

Основними конструктивними типами культиваційних споруд є парники і теплиці.

Найбільш складною спорудою закритого  ґрунту є теплиці. За конструкцією вони поділяються на односхилі, двосхилі та блочні, за внутрішнім устаткуванням – на стелажні та ґрунтові, за строком використання – на весняні та зимові.

Теплиці складаються з фундаменту, каркасу, бокових і торцевих стін, покрівлі, всередині них є система опалення, освітлення, водозабезпечення і вентилювання.

Зимові теплиці будують ангарні і блочні під склом. У них вирощують овочі протягом року. 3 1м² корисної площі збирають 25-40 кг овочів.

Весняні теплиці подібні до зимових, але дещо спрощені. У них розміщують меншу кількість обігрівальних приладів, вони можуть бути плівковими. Такі теплиці дають урожай овочів з квітня до жовтня. 3 1м² збирають 15-25 кг овочів. Джерелом тепла для них є сонце, біологічне паливо, електроенергія.

Поширеною спорудою закритого ґрунту є парник. За будовою розрізняють парники заглиблені, наземні, односхилі та двосхилі; за способом обігрівання вони бувають на біологічному, технічному та сонячному обігріві; за строками використання розрізняють парники ранні (закладають в кінці січня – на початку лютого), середні (на початку березня) і пізні (в кінці березня – на початку квітня).

Парники - це найдавніший вид споруд закритого ґрунту, призначений для вирощування розсади і овочевої продукції. За конструкцією парники поділяються на одно- і двосхилі. Вони бувають заглибленими або наземними. Наземні парники, в свою чергу, поділяють на стаціонарні і переносні.

У виробництві найбільш поширені двадцятирамні  парники. Вони складаються з котлована, короба і рами. Розміщують їх у напрямі зі сходу на захід з похилом парникових рам на південь.

Котлован парника має трапецієподібну  форму. Стінки його вертикальні або  пологі, глибина становить 50 – 70 см, ширина -160 см, довжина довільна.

Короби виготовляють з дерева або  залізобетону завдовжки 6,4 м на 6 парникових рам з шириною по зовнішньому периметру 160 см (на довжину парникової рами). Для створення відповідного кута південний бік короба роблять на 10-20 см нижчим за північний. Щоб рами не сповзали, на південному боці короба з внутрішнього боку роблять паз (2-3 см) або зовні набивають планку. Щоб короб не вгинався, між поздовжніми боками через кожні 210 см встановлюють бруски (5×5 см).

Парникову раму виготовляють довжиною 160 см і шириною 106 см. Склять рами склом 2-3 мм завтовшки і 30-40 см завдовжки. Маса заскленої рами становить 18-20 кг. Останнім часом замість рам для середніх і пізніх парників використовують плівку. Це здешевлює їх конструкції і полегшує працю робітників під час догляду за рослинами.

Уночі і в холодну погоду для кращого зберігання тепла парники вкривають матами (2 х 1,2 м). На кожну раму ранніх парників виготовляють по дві мати, а для пізніх – по одній. Наземні парники від заглиблених відрізняються тим, що не мають котлована.

Двосхилий парник за зовнішнім виглядом нагадує малогабаритну теплицю. Ці парники будують у напрямі з півночі на південь. Щоб зверху у парник не просочувалась вода і не надходило холодне повітря, на гребеневий брусок прибивають тонку дошку (дашок). У виробництві поширені також двосхилі парники з шатровим плівковим покриттям. Недоліком двосхилих парників є великі втрати тепла у вітряну погоду і вночі.

Сучасний розвиток закритого грунту характеризується постійним збільшенням  площі культиваційних споруд за рахунок зимових і плівкових теплиць. Це пояснюється тим, що в теплицях створюються кращі, ніж у парниках, умови для проведення робіт, впроваджуються механізація і автоматизація процесів виробництва, поліпшуються і легше регулюються температурний і світловий режими. Площа парників за останні роки значно зменшилась.

Ранні овочі можна вирощувати не тільки в теплицях і парниках, а й у відкритому утепленому ґрунті, одержуючи продукцію на 20-25 днів раніше, ніж в умовах відкритого грунту. В утепленому ґрунті найчастіше вирощують огірки й помідори.

Утепленим ґрунтом називають площу, пристосовану для захисту рослин від приморозків, короткочасного зниження температури і одержання раннього врожаю найбільш простим способом. Його розміщують на припарникових ділянках, південних схилах або рівнинних площах, захищених від панівних вітрів насадженнями або будівлями. В утепленому ґрунті вирощують ранні овочі і розсаду холодостійких культур для відкритого грунту. У виробництві розрізняють такі види утепленого грунту: холодні грядки і розсадники, заглиблення, парові грядки, гребені і заглиблення, утеплений розсадник та теплофіковані ділянки.