Особливості овочівництва

Холодні грядки закладають на родючих ґрунтах. Під зяблеву оранку вносять по 60—100 т/га гною, а рано навесні—мінеральні добрива. Культури висівають після розпушування грунту.

Холодні розсадники - це влаштовані на підготовленій площі грядки або тимчасові переносні плівкові покриття. Як каркас для плівкового покриття використовують дуги з дроту, ліщини, лози. Заглиблення (борозни глибиною 20-25 см) нарізують на підготовлених ділянках і в них висівають насіння чи висаджують розсаду. При несприятливій погоді рослини накривають плівкою або іншими матеріалами. Під час догляду за рослинами борозни поступово засипають землею.

Парові грядки влаштовують довільної довжини і ширини. На площу накладають біопаливо шаром 20—30 см, ущільнюють, насипають грунтосуміш товщиною 20 см, вирівнюють і висівають насіння або висаджують розсаду.

Парові гребені - це нарізані борозни, в які накладають біопаливо шаром 20-30 см і з обох боків нагортають землю. Потім поверхню гребенів вирівнюють і проводять сівбу або висаджують розсаду.

Парові заглиблення влаштовують так само, як і парові гребені. Ґрунт на біопаливо насипають шаром 30-35 см, вирівнюють і посередині роблять заглиблення на 15-18 см.

Утеплені розсадники обладнують так. У котлован глибиною 40-60 см закладають біопаливо і злегка ущільнюють його. Через 5-7 днів на нього насипають 20-25 см грунтосуміші, ущільнюють і висівають насіння або висаджують розсаду. При зниженні температури їх накривають.

Теплофіковані ділянки обігрівають за допомогою гарячої води, пари або електроенергії. На глибині 30-50 см укладають труби, по яких подається гаряча вода. При використанні електроенергії на дно котлована поверх ізоляційного матеріалу або в гончарні трубки вкладають кабель (дріт). При пропусканні струму кабель нагрівається до 50-55 °С.

При вирощуванні ранніх овочів і  розсади з метою захисту рослин від приморозків і короткочасного зниження температури застосовують додаткове утеплення (покриття). Всі види покриття поділяються на дві групи: прозоре і непрозоре.

Прозоре покриття (скло, синтетичні плівки) застосовують постійно або протягом найбільш несприятливого періоду. Його встановлюють за 7-10 днів до висаджування розсади чи висівання насіння або відразу після проведення цих робіт.

Непрозоре покриття (мати, рогожі, папір тощо) використовують переважно вночі, коли знижується температура повітря.

В овочівництві використовують каркасне і безкаркасне прозоре плівкове покриття. Каркасне поділяється на тунельне і шатрове. Тунельне роблять з дуг, кінці яких на 15-20 см закріплюють у ґрунті або приварюють до каркаса. Дуги розміщують через 1 м² і з’єднують рейкою або зварюють дротом. Щоб плівка не провисала, у 2-3 ряди натягують шпагат. По боках плівку присипають землею. Торці плівки збирають у пучок і прикріплюють до закріплених у ґрунті кілків. Тунельні покриття будують довільної довжини, шириною біля основи 0,9-1,0 м, висотою 0,4-0,6 м.

Шатрове покриття має двосхилий каркас. Він складається з кроков, які по гребеню і біля основи з’єднуються рейками. Щоб плівка не провисала, посередині кроков натягують шпагат. По боках плівку присипають землею або закріплюють у дерев’яні рейки.

При використанні безкаркасного покриття плівку розстелюють по поверхні грунту зразу після сівби. Край її у міжряддях присипають землею. Для створення теплового ефекту за 30-35 см від країв плівки перед покриттям доцільно нагортати валки грунту висотою 10-15 см. Утворення валків і розстелення плівки здійснюють механізовано одночасно з сівбою. При безкаркасному покритті доцільно застосовувати перфоровану плівку. При цьому відпадає потреба в регулюванні мікроклімату, а строки надходження товарного врожаю прискорюються на 15-20 днів і більше. Якщо потреба у покритті відпадає, його знімають і використовують при вирощуванні більш теплолюбних культур.

Вирощування овочевих культур під  каркасним і безкаркасним накриттям  дає можливість при порівняно  невеликих затратах праці і коштів мати товарну продукцію на 2-3 тижні раніше, ніж у відкритому ґрунті. За рахунок цього значно підвищується ефективність її використання. Найбільш ефективні тунельні плівкові покриття при вирощуванні помідорів, редиски та інших культур.

Одним із головних напрямків в організації  овочівництва закритого грунту є запровадження гідропонного способу вирощування овочевих культур.

Гідропонний спосіб вирощування овочевих культур. При гідропонному способі овочеві культури вирощують не на ґрунті, а на субстратах, якими заповнюють водонепроникні піддони, стелажі. Субстрати регулярно зволожують розчином мінеральних солей відповідної концентрації.

При гідропонному вирощуванні овочів підвищується культура виробництва, виключаються найбільш трудомісткі процеси (заготівля, завезення і заміна ґрунтів), немає потреби у підживленні, поливах рослин та розпушуванні міжрядь. Автоматизоване подавання рослинам оптимальної кількості живильного розчину знижує затрати праці на одиницю продукції.

Однак, слід зазначити, що вирощування  овочевих культур гідропонним методом  вимагає великих затрат на спеціальне обладнання й автоматизацію, а також підготовку висококваліфікованих  кадрів. У таких теплицях потрібно систематично стежити за роботою апаратів, запобігати засоленню субстратів і занесенню кореневої інфекції. Субстрати періодично розсолюють, промивають, стерилізують і видаляють з них кореневі рештки. Рослини постійно підживлюють вуглекислим газом.

Теплиці, парники і утеплений  грунт розміщують поряд. Господарства, які мають великі площі закритого грунту називаються тепличними комбінатами.

В ряді овочівничих господарств  закритий грунт поєднується з відкритим, а інколи використовують закритий грунт тільки для вирощування розсади. Його площі залежать від площі садіння розсадних культур.

У тепличному господарстві необхідно  запроваджувати раціональні культурозміни. Культурозміни дають можливість одержувати із закритого грунту 3-5 врожаїв.

Культурозміна - це найбільш раціональне, агрономічно обґрунтоване чергування культур у кожному виді культиваційних споруд закритого грунту протягом року. Мета культурозміни – максимальний вихід товарної продукції (овочів, розсади) з одиниці площі в несезонний період і в оптимальні строки. При складанні культурозміни враховують планові завдання господарства щодо вирощування розсади для закритого і відкритого грунту, товарної овочевої продукції (по строках надходження і в асортименті), конструкції теплиць і організаційно-технічне оснащення споруд. Певне значення тут має вибір культиваційних споруд для вирощування основного виду продукції чи біологічних груп культур. Так, зимові засклені теплиці непридатні для вирощування розсади для відкритого грунту, оскільки в них немає пристосування для загартування рослин. У парниках у ранньовесняний період не вирощують високорослі сорти помідорів, оскільки вони для цього не пристосовані. Невигідно вирощувати розсаду пізньої капусти у плівкових теплицях, бо її значно дешевше можна мати в розсадниках відкритого грунту. Все це свідчить про те, що для кожної культури відповідно до її біологічних вимог слід використовувати найбільш економічно вигідні споруди закритого грунту.

Виробнича практика свідчить про те, що найбільш економічно вигідними культурами для споруд закритого грунту є огірки і помідори. Це пояснюється тим, що обидві культури високоврожайні і на плоди їх є великий попит населення у несезонний період. Складання культурозмін починають з визначення строку вирощування основної культури, а інші розміщують до і після основної. При цьому враховують потребу в розсаді за культурами (із страховим фондом 10-15%). Встановлюють строки вирощування основних овочевих культур (огірків, помідорів); ущільнювачів (пекінської капусти, редиски, салату); приставних (селери, петрушки); вигоночних (цибулі на перо, щавлю, ревеню, петрушки); посівної зелені (шпинату, петрушки, селери). При цьому беруть до уваги і можливість використання коридорів та підстелажних просторів для вигонки зелені (цибулі, петрушки, ревеню) з тим, щоб максимально використати площу споруди.

Поряд з цим враховують і площу  міжтепличного простору та припарникових ділянок, де можна вирощувати ранню овочеву продукцію. Проведення ремонту і дезинфекції теплиць та парників передбачають на період, коли втрати від їх використання найменші. Завершальним етапом складання культурозміни є щодекадний або щотижневий графік виробництва товарної овочевої продукції протягом року.

Культурозміни у великих теплично-парникових господарствах найбільш доцільно складати за виробничими підрозділами (відділеннями, комбінатами, бригадами), а в малих – за кожною теплицею.

10.5. ОРГАНІЗАЦІЯ ОСНОВНИХ ВИРОБНИЧИХ ПРОЦЕСІВ В ОВОЧІВНИЦТВІ ЗАКРИТОГО ГРУНТУ

Основними виробничими процесами в овочівництві закритого грунту є: підготовка і заміна грунту або його стерилізація, внесення добрив і обробіток грунту, садіння розсади або висівання; догляд за культурою до плодоношення; догляд і збирання врожаю в період плодоношення; ліквідація культури і дезинфекція приміщення закритого грунту.

Для механізації робіт у спорудах закритого грунту використовують машини загального і спеціального призначення. Останні за конструкцією, параметрами і продуктивністю відповідають розмірам теплиць, специфіці та обсягу робіт у них. У зв’язку з різноманітністю робіт у культиваційних спорудах всі засоби механізації залежно від технологічних процесів поділяють на 4 групи:

машини загального призначення використовують здебільшого за межами споруд для заготівлі та перевезення грунту, торфу, компостів, біопалива, очищення площі від снігу, парників від грунтосуміші та перегною, набивання парників біопаливом тощо.

машини загально-спеціального призначення мають здебільшого малі розміри і пристосовані для виконання робіт у теплицях (заміна грунтосуміші, підготовка грунту, дезинфекція, сівба тощо).

машини спеціального призначення використовують як для підготовчих робіт (виготовлення торфоперегнійних горщечків), так і під час догляду за рослинами та збирання врожаю.

машини для транспортування вирощеної продукції (електрокари, авторефрижератори).

Для риття котлованів застосовуть машини ТКУ-0.9А, БН-100А, які агрегатують з тракторами “Бєларусь” і Т-40, та екскаватор 3-153А. При стрічковому розміщенні парників землю і перегній можна видаляти навантажувачем ПШ-0,4. Котловани очищають від снігу і льоду транспортерним агрегатом АСП-300, який працює від електропривода, а також машиною ОКП-1,5 з трактором Т-16М з розширювачем колії УКСШ-2220.

Перегній і землю вивозять та завозять самохідними шасі Т-16М і автосамоскидами. Екскаватор 3-153А можна також використовувати для набивання парників біопаливом.

Парникові рами встановлюють і знімають за допомогою пристрою з універсальним навішувачем БНШ-1 з трактором Т-16М та розширювачем колії УКСШ-2220. Мати виготовляють на матов’язальній машині МВМ-250.

З перепрілого біопалива в парниках і теплицях утворюється перегній. Восени його вибирають за допомогою навантажувача ПЗ-0,8 і самоскидами, тракторними причепами, самохідними шасі вивозять до місць кагатування.

Для заготівлі дернової землі та торфу застосовують плуги ПН-4-35, ПБН-75 тощо. Дернину розробляють дисковими боронами БДН-3,0, БДНТ-3,5. Мінеральні добрива і сирозмелений вапняк розкидають розкидачами РТТ-4.2А, РМУ-8,5 та ін. Загортають, добрива дисковими лущильниками ЛДГ-10 та ін. з наступним боронуванням.

Для виготовлення грунтосуміші застосовують стаціонарний змішувач СТМ-8/20. Заготовлену землю чи торф згортають у купи бульдозером Д-606, Д-492А або навантажувачем ПФП-1,2. З кагатів грунтосуміш, торф, компости навантажують у транспортні засоби екскаваторами ЗО-262Г; 3-1514; ПЗ-0,8 або навантажувачем-бульдозером ПБ-35. Верховий торф заготовляють також за допомогою навантажувача-добувача ПДТ-1,5.

При виготовленні грунтосуміші компоненти завозять і складають пошарово самоскидами, а мінеральні добрива і вапно вносять розкидачами РМУ-8,5, 1РМГ-4 та ін. Рідкими добривами компости поливають за допомогою РЖУ-3,6, РЖТ-4. Компости перемішують екскаваторами ПЗ-0,8, 3-1514, 30-262Г, навантажувачем ПФ-0,75, ПФП-1,2 або навантажувачем-змішувачем СПУ-40М і формують у штабелі бульдозерами Д-492, Д-582, Д-606 та ін. У теплиці грунтосуміш завозять самоскидами, шасі Т-16М, Т-16МТ1, а розгортають за допомогою бульдозерної навіски БН-1,4У, бульдозера Д-535 (без кабіни).

Для подрібнення і просіювання дернової землі, торфу та інших компонентів використовують транспортер-просіювач ТП-5-30. Для виготовлення торфоперегнійних горщечків застосовують верстати ИГ-9М, ИТГ-10, машини П АМ-6-22 та ін. Ґрунт у теплицях перекопують роторним копачем КР-1,5, а машиною МПТ-1,2 грунт перекопують і фрезерують.

Передпосівний обробіток грунту здійснюють електрофрезами ФС-0/7А, ФТ-1,5. При підготовці грунту під розсаду в розсадниках, а також у блокових теплицях часто використовують тракторну садову фрезу ФП-2. Борозни нарізують і засипають солом’яні тюки ґрунтом машиною МБЗС-1,0. Міжряддя розпушують за допомогою електромотики ЗМ-12А.

Насіння у горщечки висівають сівалками СПО-22 і СОП-43. У розсадниках і теплицях застосовують сівалку СТ-1,5 і пневматичну сівалку точного висіву.

Для боротьби з хворобами і шкідниками використовують обприскувач ОЗГ-120А. Цим же обприскувачем проводять позакореневе підживлення рослин, дезинфекцію теплиць і парникових рам, а також обробляють покрівлю споруд розчином крейди. Для обробки рослин пестицидами використовують також обприскувач АТОС-0,5. Для кращого запилення квіток помідорів застосовують, електровібратор ОЦП-65.

Урожай плодів збирають за допомогою платформ ПСП-1,4, які встановлюють на регістри. По доріжках і коридорах продукцію перевозять електрокарами або тракторами Т-25А з вилкоподібними навантажувачами. Протягом вегетації для вивезення з теплиць рослинних залишків і сміття застосовують спеціальні контейнери.

Більшість технологічних процесів у тепличних комбінатах контролюються  автоматично. Так, оптимальна температура  повітря підтримується зміною режиму роботи системи опалення, а гранична – виключенням і включенням системи вентиляції. Автоматично регулюється температура води в системі підгрунтового обігріву та поливної. За заданою програмою включається система зрошення і подавання вуглекислого газу.