Профілактика венеричних захворювань

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І  НАУКИ УКРАЇНИ

ЖИТОМИРСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ  ІНСТИТУТ ІНОЗЕМНОЇ ФІЛОЛОГІЇ

 

 

Реферат на тему

 

« Профілактика венеричних захворювань»

 

 

 

 

Виконала:

студентка 2 курсу

22 групи

Спеціальності: «Філологія. Мова і                                              література (англійська)»

денної форми  навчання

Стельмах  Ольга Ігорівна

 

Науковий  керівник:

Білоус В.Й.

 

 

 

Житомир – 2011

 

 

 

Зміст:

1.Історія венеричних захворювань

2.Поняття про венеричні  хвороби.

2. Сифіліс.

• Перебіг сифілісу.

3. Гонорея.

• Перебіг гонореї.

4. Урогенітальний хламідіоз

5.Боротьба з венеричними захворюваннями.

6. Фактори, що ускладнюють боротьбу з венеричними захворюваннями.

• СНІД:

1)Що таке СНІД?

2)Як можна заразитись  СНІДом?

3)Чи є методи діагностики  СНІДу?

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Історія венеричних захворювань.

 

Свою назву - «венеричні хвороби» - ці старі недуги людства одержали ще у 1527 році, коли французький лікар  Жак де Батенкур назвав їх так іменем богині кохання з древньоримської міфології - Венери. Чи міг він здогадатися, що ця назва збережеться на віки і тільки через 4,5 століття буде запропонована друга?

 Нова, більш прозаїчна  назва для цієї групи інфекцій - «хвороби, що передаються статевим  шляхом» (ХПСШ) досить доречна.  У групу ХПСШ об’єднані більше 20 інфекційних та паразитарних  захворювань, що передаються при  статевих контактах та локалізуються  в області статевих органів.  Основні з них - сифіліс та  гонорея.

 

Поняття про венеричні  хвороби.

 

Венеричні захворювання –  це особлива група інфекційних хвороб, які передаються переважно статевим шляхом; на них хворіють однаковою  мірою як чоловіки, так і жінки. На відміну від звичайних інфекційних  захворювань венеричні хвороби  не залишають після себе імунітету, і при повторному зараженні хвороба  розвивається знову. При венеричних хворобах видужання не настає само по собі: без медичної допомоги людина не може позбутися такої хвороби  і хворіє на неї все життя

 

 

СИФІЛІС

 

Збудником хвороби є мікроорганізм - бліда трепонема або спірохета. Проникає бліда трепонема в організм людини через мікроскопічні, непомітні для неозброєного ока тріщини та садни шкіри і, особливо, слизових оболонок. При статевому акті, особливо активному та бурхливому, слизові оболонки статевих органів вкриваються найдрібніши-ми неглибокими тріщинами, які служать вхідними воротами для проникнення мікроба в організм людини. Вже у найближчі години після вкорінення бліда трепонема проникає так глибоко, що практично недосяжна при застосуванні зовнішніх протимікробних антисептичних засобів.

 Спірохета, проникаючи  у організм, енергійно там розмножується  та розсіюється. Людський організм  не зразу реагує на це вороже  укорінювання і при цьому спеціальні  лабораторні аналізи крові - серологічні  реакції - залишаються негативними.  Хвороба, таким чином, починається  із прихованого (латентного) періоду  впродовж 3-4 тижнів. Через 3-4 тижні  при класичному неускладненому  перебігу сифілісу на місці  проникнення блідої трепонеми розвивається перша видима ознака захворювання - поверхнева виразка на досить щільній основі, з блискучою лакованою поверхнею. Це твердий шанкр. Розмір його, як правило, невеликий - 0,5-1,5 см в діаметрі. Найхарактерніша його особливість - він безболісний та суб’єктивно невідчутний.

 Не викликає підозри  і друга ознака раннього заразного  періоду сифілісу - збільшення лімфатичних  залоз, розташованих поблизу від  твердого шанкру, що називається «бубон». Розташування твердого шанкру та супутнього бубона залежить від шляху зараження хворого, від того, де саме укорінилася бліда трепонема. Найчастіше - на статевих органах, також трапляється у ротовій порожнині, на мигдалинах, в області задньопрохідного отвору та ін.

 Твердий шанкр та регіональний бубон - це ознаки первинного періоду сифілісу, коли організм вже вступив у боротьбу з інфекцією. Прояви первинного сифілісу є високозаразними.

 Важливо те, що з  часом, чим більший проходить  строк від моменту зараження,  тим більш мізерним та обмеженим  стає видимий прояв хвороби  - висип на шкірі. Вперше висип  на шкірі та слизових, що відрізняється  надзвичайним різномаїттям, з’являється через 6-8 тижнів після зараження. При цьому, як і твердий шанкр, висип зовсім не турбує хворого: відсутні біль, свербіж, не спостерігається підвищення температури тіла.

 Одночасно з рясним  висипом на шкірі збільшуються  всі лімфатичні вузли, досягаючи  розмірів лісового горіха. Вони  тверді, не спаяні з шкірою, безболісні. Серологічні реакції крові позитивні.  У всіх елементах висипу міститься  велика кількість блідих трепонем. Цей період отримав назву вторинного свіжого (на відміну від наступного за ним вторинного рецидивного поворотного), коли видимі ознаки хвороби нібито повертаються, рецидивують. Таке чергування повертання видимих проявів на шкірі продовжується протягом двох та більше років. Висип після зникнення не залишає сліду.

Нелікований вторинний рецидивний сифіліс змінюється третинним періодом свого розвитку, коли видимі прояви розташовуються в більш глибоких шарах шкіри, тому залишаються рубці після їх зникнення. Гума - інфільтраційний вузол, що розвивається на шкірі та захоплює розташовані під нею тканини (сухожилля, хрящі, кістки) або проникає в який-небудь внутрішній орган. Жоден орган у людському організмі не застрахований від появи у ньому гуми. Характерне місце її локалізації - носова перетинка. Після розпаду гуми у носовій перетинці утворюється отвір, а спинка носа западає (сідловидний ніс). Утруднюється носове дихання та вживання їжі, мовлення стає гугнявим.

 У нинішній час доведена  можливість захворювання сифілісом  без властивих йому видимих  клінічних змін. У цьому випадку  хвороба з самого початку має  прихований перебіг і лише  позитивні серологічні реакції  можуть випадково виявити її.

 Звичайний перебіг  сифілісу порушується з різних  причин. Велике значення має початковий  стан організму - чи цілком  він здоровий та сильний, щоб  успішно боротися з укоріненою  інфекцією, чи ослаблений іншими  хронічними хворобами (туберкульозом,  діабетом та ін.), отруєний алкоголем.

 Вагітність жінки,  що захворіла на сифіліс, закінчується  або викиднем, або народженням  хворої дитини (звісно, якщо жінка  не лікувалася або лікувалася  недостатньо). При цьому ураження  плоду буває настільки раннім  та серйозним, що він гине  ще до народження.

 

 Якщо дитина народилася  живою, то ознаки сифілісу у  неї можуть проявлятися як  при народженні, так і значно  пізніше - через декілька днів, тижнів, місяців або навіть років.

 Сифіліс не залишає  імунітету (несприйнятливості) до  себе у загальноприйнятому розумінні  цього поняття. Тому людина, що  хворіла на сифіліс та вилікувалась, не гарантована від повторного  зараження ним. Донині не вдалося  створити протисифілітичну вакцину.

 Наука забезпечила  практичну частину охорони здоров’я  чутливими методами лабораторної  діагностики сифілісу (комплекс  серологічних реакцій).Одна з них - так звана мікрореакція ( для її постановки достатньо всього декілька крапель крові із пальця пацієнта) - широко застосовується при профілактичних обстеженнях, дозволяє швидко провести відбір осіб з підозрою на сифіліс. Подальше обстеження таких осіб проводиться у шкірно-венерологічному диспансері із застосуванням більш складних серологічних реакцій. Там ставлять остаточний діагноз.

.

 

Венеричні хвороби називають  іноді “хворобами поведінки”, бо їх поширенню сприяють моральна розбещеність, випадкові статеві зв’язки та ін. Саме неправильна поведінка певної частини людей – причина існування венеричних хвороб у наш час.

 

Кожне венеричне захворювання спричиняється певним видом мікроорганізму: сифіліс – блідою спірохетою, гонорея (трипер) – гонококом; відомі й інші венеричні захворювання.

 

Перебіг сифілісу.

 

На слизовій оболонці статевих органів збудник сифілісу – бліда  спірохета – посилено розмножується  й поширюється на найближчі ділянки  тіла. Від 4 до 5 тижнів після зараження  триває інкубаційний період, ознаки захворювання при цьому не виявляються. Потім  на місці оселення спірохети з’являється  виразка або садно округлої форми  з блискучою поверхнею та затвердінням в основі. Через кілька днів після  появи виразки різко збільшуються найближчі лімфатичні вузли. Це –  первісний період сифілісу. Він триває приблизно місяць, та оскільки сифілітична  виразка і збільшення лімфатичних  вузлів не супроводяться болем, хворий на сифіліс може не помічати ознак хвороби і не звернутися вчасно за медичною допомогою.

 

Спірохети, інтенсивно розмножуючись, поширюються в організмі. Вони з’являються  в усіх його органах і тканинах, у крові й лімфі. У цей вторинний  період сифілісу спостерігаються явища  інтоксикації (отруєння) організму  трутою спірохет. При цьому немає  якихось характерних ознак, за якими  можна було б безпомилково визначити  захворювання на сифіліс; звичайні загальна слабкість, головна біль, нездужання, біль у м’язах, суглобах і кістках, невелике підвищення температури. Часом  усе це хворий розцінює як грип. Єдина  характерна ознака вторинного періоду  сифілісу – рожево-червоні плями  по всьому тілу; вони не завжди легко  виявляються , а якщо хворий їх і  помічає , то, як правило, вважає, що це алергія на якусь їжу. У вторинний  період сифілісу хворий дуже заразний для навколишніх. У третинному періоді  сифілісу в місцях скупчення спірохет дуже уражаються тканини: спочатку тканина  сильно набрякає, а потім мертвіє  і розпадається, на її місці утворюється  глибокий рубець, характерний тільки для сифілісу. Такі ураження тканини (гуми) можуть з’ явитись на будь-якій ділянці тіла. Поява гуми на ділянці твердого піднебіння спричиняє руйнування кістки в цьому місці й виникнення характерної для сифілісу гугнявості. Гума на ділянці спинки носа руйнує кістки носа, призводить до його “провалювання”. Ушкодження різних частин тіла спотворюють людину і роблять її інвалідом.

 

При сифілісі дуже уражаються судини, особливо аорта, стінка якої втрачає  свою високу міцність, еластичність і  під тиском крові поступово розтягується й може розірватись. Розривання аорти  спричиняється до майже миттєвої смерті. Сифілітичні ураження судин  і тканин спинного мозку спричиняють  появу тяжких неврологічних ускладнень, при яких порушується чутливість різних ділянок тіла, виникають постійні або періодичні сильні свердлячі  або “стріляючі” болі. В результаті сифілітичного ураження нервової системи порушується координація рухів, хода стає нестійкою, втрачається рівновага, людина похитується; типовими є порушення мови, випадіння пам’яті, розлад лічби, писання, читання, поступовий розвиток слабоумства. Хворі стають надзвичайно дратівливими, запальними або, навпаки, млявими й апатичними.

 

ГОНОРЕЯ

 

Це друге венеричне  захворювання після сифілісу. Збудник  хвороби - гонокок - найдрібніший мікроорганізм. Зрозуміло, його можна побачити лише за допомогою спеціального забарвлення  препарату (гною із мазка, що взяли від  хворого). Гонокок витривалий до чинників оточуючого середовища. У теплій воді він зберігає свою життєздатність протягом декількох годин, у білизні, забрудненій  гноєм, він залишається життєздатним до повного висихання білизни. Більш  довго гонокок живе у вологих  предметах - губках, мочалках, рушниках. Тому можливість зараження гонореєю побутовим шляхом більш реальна, ніж сифілісом. І все таки на сьогодні статевий шлях зараження гонореєю залишається  основним.

 Основний шлях укорінення  гонокока в організмі людини - через слизові оболонки. Частіше  місцевий болісний процес локалізується  на статевих органах та органах  виділення сечі людини. При нетрадиційних  статевих контактах гонорея може  розвиватися у ротовій порожнині,  прямій кишці. Можливе ураження  слизової оболонки очей у дорослих. Гонорея вражає в цілому весь  статевийЦе друге венеричне захворювання після сифілісу. Збудник хвороби - гонокок - найдрібніший мікроорганізм. Зрозуміло, його можна побачити лише за допомогою спеціального забарвлення препарату (гною із мазка, що взяли від хворого). Гонокок витривалий до чинників оточуючого середовища. У теплій воді він зберігає свою життєздатність протягом декількох годин, у білизні, забрудненій гноєм, він залишається життєздатним до повного висихання білизни. Більш довго гонокок живе у вологих предметах - губках, мочалках, рушниках. Тому можливість зараження гонореєю побутовим шляхом більш реальна, ніж сифілісом. І все таки на сьогодні статевий шлях зараження гонореєю залишається основним.

 Основний шлях укорінення  гонокока в організмі людини - через слизові оболонки. Частіше  місцевий болісний процес локалізується  на статевих органах та органах  виділення сечі людини. При нетрадиційних  статевих контактах гонорея може  розвиватися у ротовій порожнині,  прямій кишці. Можливе ураження  слизової оболонки очей у дорослих. Гонорея вражає в цілому весь  статевий може викликати перитоніт  - гостре запалення очеревини.  У жінок, хворих на гонорею,  також можуть уражатися суглоби  та інші органи, можливий розвиток  сепсису.

 Гонорея - це загальне  захворювання організму, яке може  розвиватися як у дорослих, так  і у дітей. Самовиліковування  при гонореї не наступає, імунітету  ця інфекція не залишає і  тому нею можна заразитися  неодноразово протягом життя.  Ускладнення, що викликає гонорея,  найчастіше мають незворотний  характер.

 Лікування гонореї  ефективніше, коли воно розпочато  раніше. Керуючись розповсюдженою, але досить хибною думкою про  «легкість гонореї», деякі хворі,  переважно чоловіки, звертаються  за допомогою до неспеціалістів  або займаються самолікуванням  поза стінами спеціального лікувального  закладу. І цим вони завдають  собі великої шкоди, тому що  невірно проведене лікування  гонореї сприяє переходу гострого  процесу в хронічний, безсимптомний, з наступним розвитком серйозних ускладнень.

 Тільки лікар-спеціаліст  шкірно-венерологічного медичного  закладу може обрати оптимальний  варіант лікування індивідуально  для кожного хворого та вирішити  питання про його виліковність. І ще. Лікар, що лікує хворого,  особливо з невиявленим джерелом  зараження, може попередити розвиток  сифілісу у пацієнта, якщо виникло  зараження змішаною інфекцією:  гонореєю і сифілісом одночасно,  що трапляється доволі часто.