Використання супозиторних основ в технології лікарських форм

    Гідрогенізовані жири. Це найбільш поширена і перспективна група речовин, які позволяють утворити супозиторні основи, які відповідають вимогам клінічного застосування і виробництва, що також можливо з олією какао. Необхідно відзначити, що вітизняні дослідники були піонерами використання гідрогенізованих жирів у фармації. Ще в 1936р. М.Б. Шваруман запропонував в якості супозиторної основи сплав харчового жиру з парафіном і ланоліном.

    Такі  речовини, як віск, парафін і спермацет, застосовуються для підвищення температури  плавлення сплавів, а ланолін, лецитин, холестерин й інші – для поліпшення змішуваності отриманих сплавів з водою.

    Експериментально  встановлено, що додавання 8 % гідрогенізованого жиру (температура плавлення 46 °С) і 4 % парафіну (температура плавлення 56 °С) підвищують плавкість маси на 2-3 °С, а твердість її збільшується у 2-3 рази. Заміна парафіну воском не дає потрібного результату внаслідок своєрідної в'язкості воску.

    Уперше  сплав гідрогенізованих жирів з 4 % парафіну під назвою бутирол запропонований у 1934 р. А. Г. Босіним. Уданий час основа бутирол складається з 50 % гідрогенізованих жирів, 20 % парафіну, 30 % масла какао (ВФС 42-836-73), має точку плавлення 37 °С і твердість стосовно масла какао 66,5 %.

    З гідрогенізованих жирів найбільше  часто застосовують саломас, що має температуру плавлення 32-34 °С, одержуваний шляхом гідрогенізації бавовняної чи соняшникової олії і наступного очищення.

    На  сьогоднішній час гідрогенізовані  жири прийняті в якості супозиторних основ багатьма фармакопеями світу. наприклад, Швейцарською фармакопеєю прийнято гідроване арахісове масло, Британською – гідрована соняшникова олія і т.д.

    Продукти  термічного фракціювання жирів. В основі виробництва цих продуктів лежить виділення із природних або гідрогелізованих жирів по температурній належності вузьких фракцій гліцеридів, близьких по своїх властивостях до олії какао.

    Першим  продуктом такого типу був Себувінол (Sebuvinolum), який представляє собою  фракцію бичого жиру, плавкого при 36-37 ^оС. Був запропонований Центральною науково-дослідницькою аптечною лабораторією ГАПУ УССР (1948). Виявився придатним тільки для утворення свічок і вагінальних супозиторів по методу виливання. Без консерванта швидко псується.

    Ацетонорозчинні фракції гідрогенізованих жирів. І.С. Ажгіхін в 1968р. запропонував в якості супозиторних основ ацетонорозчинні фракції гідрогенізатів телячого жиру і пальмоядрової олії. Після видалення ацетону утворюються дуже тверді і ламкі при кімнатній температурі продукти без смаку і запаху, білого кольору.

    Гідрогенізат  телячого жиру складається в основному із стеаринової кислоти, пальмітинової і олеїнової кислоти і по своєму складі близький до олії какао. Гідрогенізат пальмоядрової олії складається в основному з лауринової і міристинової кислоти і по своєму складу близький до імпортної основи (імхаузен).

    Додавання поверхнево-активних речовин авторам  вдалося покращити пластичні  та інші речовини запропонованих основ. В якості поверхнево-активних речовин  вони використовували емульгатор Т2, сахарогліцериди (СГ), дістеарат сахарози (ДСС) і пропіленгліколь-моностеарат (ПГМС).

    Гідрогенізовані жири з добавками  ПАР. Ця група супозиторних основ у даний час здобуває найбільшу популярність. Наприклад, Ю. А. Благовидова, І. С. Ажгіхін установили, що сплав гідрованої олії бавовняної з 4-5 % емульгатора Т-2 (ГХМ-5Т) за своїми властивостями не поступається маслу какао і має деякі переваги за рахунок вмісту емульгатора Т-2, що сприяє поглинанню водних розчинів і підсилює всмоктування лікарських речовин. Основа рекомендована при виготовленні супозиторіїв методом виливання з різними речовинами: норсульфазолом, сульфадимезином, натрію сульфапіридазином, натрієвою сіллю новобіоцину та ін. А. І. Тенцовою, В. В. Сергєєвим запропонована супозиторна основа – сплав гідрогенізованої олії арахісової з 3 % емульгатора Т-2 чи з 3 % емульгатора пропіленгліколю моностеарату.

    Жирні і жироподібні основи залежно  від їх складу мають різну в'язкість  і пластичність, від яких залежить використання того чи іншого методу виготовлення супозиторних лікарських форм. Основи, що містять жири, можуть згіркати. Багато лікарських засобів гірше адсорбуються з жирних і жироподібних основ, мають найменшу активність і частково виводяться з каналів разом з основою.

    Продукти  переробки жирів. Мається на увазі продукти етерифікації гліцерину та інших багатоатомних спиртів з вибраними жирними кислотами. Із ефірів гліцерину найбільшої уваги заслуговують ефір гліцерина і лауринової кислоти, ефір гліцерину і лауринової кислоти і стеаринової кислоти, гліцеринові ефіри насичених кислот з моно- або дистеаратом амонію та ін.

    Імхаузен  чи вітепсол – це імпортна патентована основа (ФРН), складається з тригліцеридів лауринової і стеаринової кислот. Емульгатор – моногліцериновий ефір лауринової кислоти. Температура плавлення 33,5-35,5°С. Час повної деформації супозиторіїв у межах 15 хвилин.

    Лазупол – включений як основа у фармакопеї ряду закордонних країн. Він являє собою суміш ефірів фталевої кислоти з вищими спиртами, наприклад, цетиловим, і вільних спиртів. Температура плавлення 34-37 °С. Час повної деформації в межах 15 хвилин.

    Ланолева  основа має такий склад:

    ланоль 60,0 (80,0)

    гідрогенізований  жир 20,0 (10,0)

    парафін 20,0(10,0)

    Одержують шляхом сплавлення інгредієнтів.

    Ланоль  – суміш складних ефірів фталевої кислоти з високомолекулярними спиртами кашалотового жиру. Це тверда воскоподібна маса жовто-бурого кольору, своєрідного запаху. Температура плавлення 35,5-37,5 °С. Ланоль використовують для виготовлення супозиторіїв методом виливання.

    Твердий жир. В аптечній практиці використовують твердий жир типу А і Б. Твердий жир типу А містить 100 % твердого кондитерського жиру. Рекомендується при використанні методу виливання, для супозиторіїв, у які входять ліпофільні (рослинні олії, олійні розчини) і порошкоподібні речовини в кількості до 15 %. Твердий жир типу Б містить 95-99 % твердого кондитерського жиру і 1-1,5 % моногліцериду стеаринової кислоти (емульгатор Т-1 чи емульгатор № 1). Рекомендується для виготовлення супозиторіїв з водожиронерозчинними порошкоподібними речовинами і рідкими екстрактами.

    Процес  всмоктування лікарських засобів з  цих основ відбувається незалежно  від температури їх плавлення, тому що всмоктування обумовлене лише швидкістю дифузії лікарських засобів з основи і швидкістю розчинення самих основ. Ці основи можуть застосовуватися для виготовлення свіч, кульок і паличок тільки методом виливання.

    Водорозчинні  основи

   Гідрофільні основи повинні відповідати таким  вимогам: швидко й повністю розчинятися в секретах слизових, не виявляти подразливої дії на слизову; змішуватися з рідкими гідрофобними лікарськими речовинами або поглинати їх; не взаємодіяти з лікарськими субстанціями й мати інші властивості, які уможливлюють їх використання з метою приготування супозиторних ліків в умовах виробництва.

    Желатино-гліцеринова основа. В склад цих основ ГФХ входять: желатину 1 частина, гліцерину 5 частин і води 2 частини. Склад желатину в основі по наші фармакопейній статті – 12,5%, в статтях фармакопеї інших країн вона коливається в межах від 10% (Франція) до 20% (Венгрія). Маси з більш високим складом желатину володіють більшою міцністю і пружністю. З зменшенням кількості желатину збільшується м’якість маси і вона швидше плавиться. Збільшення складу гліцерину попереджує висихання маси. Внаслідок малої механічної міцності желатино-гліцеринові драглі використовуються в основному для приготування вагінальних форм. Великою перспективою цих основ являється легка всмоктуваність із них лікарських речовин. Необхідно, все таки, мати на увазі, що введення в желатино-гліцеринові драглі електролітів (солей) веде за собою їх синергізм, кислоти і луги також розрихлюють желатинові маси (пептизація геля).

    Свічки  і кульки, приготовані на основі желатинових гелів, необхідно розглядати як насичені зв’язано-дисперсні системи. Дана група дисперсних систем представляє собою пористий твердий каркас, утворений переплетенням тонких або найтонших нитковидних утворень або взаємодією всебічно диспергованих твердих частин, просочених (наповнений) іммобілізованою рідиною.

    Щільність желатино-гліцеринової основи залежить від кількості желатину: чим його менше, тим основа м'якша і плавиться швидше. Від кількості гліцерину залежить ступінь висихання основи, особливо при тривалому зберіганні: чим більше гліцерину, тим висихання її відбувається повільніше. Тому в залежності від вимог, пропонованих до основи, змінюють кількість наявних у ній складових частин. Вона добре поглинає речовини, розчинні у воді і гліцерині.

    Виготовлення  основи: подрібнений желатин заливають очищеною водою кімнатної температури і залишають набухати на 30-40 хвилин, після чого додають гліцерин і нагрівають до утворення прозорої однорідної маси. Готової основи повинно вийти 8,0 г.

    Желатино-гліцеринова  основа має ряд недоліків. Внаслідок  малої механічної міцності вона найчастіше використовується для виготовлення вагінальних супозиторіїв. При введенні значної кількості електролітів спостерігається явище синерезису. Драглі також несумісні з кислотами, лугами і в'язкими засобами. Желатин із солями важких металів утворює нерозчинні продукти. При зберіганні желатино-гліцеринова основа швидко висихає і пліснявіє, тому що вона є гарним середовищем для розвитку мікроорганізмів.

    Мильно-гліцеринові  драглі. Використовують для приготування супозиторів, які призначають в якості послаблюючих речовин. Статті цих мас такі ж різноманітні, як і в гліцерино-желатинових.

    По  ДФХ супозиторна основа виготовляється таким чином: в 60г гліцерину розчиняють 2,6г кристалічного карбонату натрію при нагріванні на водяній бані, після чого поступово додають 5г  стеаринової кислоти; коли виділився вуглекислий газ і зникла піна масу розливають у форми з таким розрахунком, щоб кожна свічка мала 3 г гліцерину.

    Свічки  приготовлені на основі твердих мил, необхідно розглядати так як і  просочених зв’язано-дисперсні системи.

    Мильно-гліцеринова  основа являє собою розчин мила в гліцерині. Готують цю основу різними методами в залежності від вихідних складових частин та їх кількості. Австрійська і Польська фармакопеї рекомендують готувати мило зі стеаринової кислоти і натрію карбонату. За фармакопеями Інших країн (США, Угорщина, Голландія) основи одержують шляхом сплавлення готового медичного мила з гліцерином. В Угорській фармакопеї приведено наступний пропис: мила медичного-10 частин, гліцерину-90 частин, води-10 частин.

    Приготування  основи; у 60,0 г гліцерину розчиняють при нагріванні на водяній бані 2,6 г натрію карбонату, потім невеликими порціями додають 5,0 г стеаринової кислоти. Суміш упарюють до 66,0 г, утворюється натронне мило.

    Перемішують до видалення вуглекислого газу і  зникнення піни, потім масу розливають у форми з таким розрахунком, щоб кожна свіча містила 3,0 г гліцерину.

    Можна також застосовувати як основу для  супозиторіїв 8-10 % розчин мила в гліцерині, що раціональніше і простіше для виготовлення. Готують сплавленням медичного мила, що складається головним чином зі стеарату і пальмітату натрію з гліцерином. При цьому одержують досить щільні драглі.

    Свічі, отримані на мильногліцериновій основі (мильця), мають значну гігроскопічність і, як правило, використовуються без додавання інших лікарських засобів. Вони діють як проносне, це зв'язано з місцевою подразнюючою дією, що викликає рефлекторну перистальтику кишківника. При відпуску свічі слід загортати у фольгу.

    Поліетиленоксидні основи.

    Відомо, що консистенція поліетиленоксидів  залежить від ступеня їх полімеризації. Поряд з м’якими масами, придатними в якості мазевих основ, можуть бути синтезовані також поліетиленоксиди в’язкої „супозиторної” консистенції. В закордонній фармацевтичні практиці популярністю користуються поліетиленоксидні основи: постонап, карбовіск (США), екурол (Франція). Поліетиленоксидні супозиторні основи володіють повною фармакологічною індиферентністю і доброю розчинністю в секретах слизових оболонок. Поліетиленоксиди мають ряд недоліків. Перш за все вони є несумісні з широким колом препаратів (фенол, резорцин, танін, саліцилати, йодиди, солі ртуті, бісмута, срібла та ін.). Поліетеленоксидні основи лікарських засобів повільно засвоюються. Супозиторії із поліетиленоксидів вимагають для розчинення в прямій кишці більше часу (30 хв. і більше), ніж жирові свічки для свого розплавлення.

    Сполучаючи  між собою різні по консистенції поліетиленоксиди, можна одержати основи з потрібними структурно-механічними властивостями. Залежно від температури плавлення, ступеня полімеризації, молекулярної маси, твердості й інших властивостей ПЕО можна використовувати не тільки як мазеву основу, але і як основу для супозиторіїв.

Поліетиленоксидні основи мають ряд позитивних властивостей:

• вони здатні розчинятися в секретах слизових, що дозволяє усунути необхідність підбору речовин з точно заданою температурою плавлення;
• повністю віддають включені в них лікарські засоби і не подразнюють слизові;
• зберігаються тривалий термін, не змінюються і не створюють середовища для розвитку мікроорганізмів;
• при виготовленні супозиторних лікарських форм можна використовувати методи пресування І виливання;
• можуть бути використані в субтропічних районах, тому що добре переносять темпера' турні коливання;
• супозиторії з поліетиленоксидів мають гарний товарний вигляд, порівняно дешеві;
• процес виготовлення легко автоматизується.