Защита ветеринарной клиники

ЛЕКЦЯ 1

Дисципліна  «Безпека життєдіяльності»

Тема 2. Безпека життєдіяльності в системі «Людина-природне, виробниче, побутове середовище».

План лекції:

1. Основні причини виникнення екологічної кризи. Наслідки забруднення навколишнього середовища.

2. Вплив виробничого середовища на здоров’я та працездатність людини. Характеристика видів виробничої діяльності.

3. Вплив мікроклімату на працездатність людини.

4. Вплив шкідливих речовин на організм людини

5. Класифікація надзвичайних ситуацій. Надзвичайні ситуації природного, техногенного характеру.

6. Організація життєзабезпечення населення в надзвичайних ситуаціях.

Література:

Основна:

1. В.С.Джигирей, В.Ц.жидецький

Безпека життєдіяльності. – Львів.: Афіша, 2000. – С.11-72

Додаткова:

1. В.А.Гайченко, Г.М.Коваль, Е.П.Журавльов. Основи безпеки життєдіяльності людини. МАУП,2002.

2. Е.П.Желібо, В.В.Зацарний. Безпека життєдіяльності. Київ Каравела 2006 С.17-45.

Основні поняття: криза, виробниче середовище, умови праці, шкідливі речовини, гранично-допустима концентрація, мікроклімати, параметри мікроклімату, травма, алкоголь, тютюн, травма, отруєння, соціоекосистема, ноосфера : небезпечний виробничий фактор надзвичайна ситуація, ситуації техногенного характеру.

1. Основні причини виникнення екологічної кризи. Наслідки забруднення навколишнього середовища.

1.1. Система «людина – природне середовище»

У наш час людство переживає складний період за історію свого існування. У своєму розвитку воно досягло того рівня, коли вже оволоділо величезним науково-технічним потенціалом, але ще не навчилося достатньою мірою обережно та раціонально ним користуватися.

Швидка індустріалізація та урбанізація планети, різке зростання її народонаселення, інтенсивна хімізація сільського господарства, посилення багатьох інших видів антропогенного тиску на природу порушили кругообіг речовин та природні обмінні енергетичні процеси в біосфері, пошкодили її регенераційні механізми, внаслідок чого почалося її прогресуюче руйнування. При цьому антропогенний тиск на природу неухильно зростав разом із розвитком суспільства, вдосконаленням виробничих відносин та знарядь праці.

Людська діяльність спричинила вимирання багатьох видів тварин і рослин, викликала деградацію природних екосистем на значних площах, але ще не порушила природного кругообігу речовин та енергетичних потоків на планеті, тобто динамічної рівноваги біосфери. Третя стадія взаємодії суспільства та природи почалася в середині XX ст. після другої світової війни, яка стимулювала різкий стрибок у розвитку науки і техніки, започаткувавши нову науково-технічну революцію.

У наш час речовинно-енергетичний обмін між суспільством та природою досяг таких величезних масштабів, всі природні та соціально-економічні компоненти глобальної соціоекосистеми виявились настільки взаємопов'язаними, що будь-який, навіть порівняно незначний, антропогенний вплив на той чи інший природний компонент охоплює соціоекосистему в цілому і викликає непередбачені, часто далекосяжні негативні наслідки. Отже на третій сучасній стадії взаємодії суспільства та природи глобальна земна соціоекосистема стала функціонально замкненою.

Навколишнє середовище – це вся сукупність природних та антропогенних факторів в середовищі яких існує людина.

Атмосфера — зовнішня газова оболонка Землі товщиною близько 3000 км; її склад: азот — 78%, кисень – 21%, вуглекислий газ, озон, водяна пара, інертні гази та інші гази і домішки - 1%.

Літосфера — зовнішня тверда оболонка Землі, що включає земну кору з частиною верхньої мантії Землі. Земна кора має товщину до 80 км, складається на 99,5% з кисню, кремнію, водню, алюмінію, заліза, магнію, натрію та кальцію, інші елементи — 0,5%.

Гідросфера — сукупність океанів, морів, льодовиків, вод континентів та островів, що складає 16 млрд. м3 води і становить 0,25% маси планети.

Біосфера — область існування живих організмів на Землі, що включає частину атмосфери, літосфери та гідросфери. Верхня межа біосфери сягає 85 км, нижня — 2 км в літосфері, та до 11 км в гідросфері.

Ноосфера (сфера розуму, буквально "мисляча оболонка") — фаза розвитку біосфери, у ході якої розумна діяльність людства стає головним визначальним фактором її функціонування.

Середовище життєдіяльності — сукупність природних та антропогенних факторів, з якими людина взаємодіє прямо чи опосередковано протягом життя.

Природне середовище — середовище, в якому антропогенні фактори не присутні. Відкрите середовище – середовище, в якому переважають природні фактори над антропогенними (вулиці міст, сіл, територія стадіонів, парків і т.п.). Внутрішнє середовище — середовище, в якому питома вага антропогенних факторів перевищує питому вагу природних факторів (закриті приміщення, відкриті території складів, майстерень і т.п.).

Виробниче середовище — найбільш небезпечне для людини, саме на виробництві на неї діють підвищені рівні шуму, вібрації; гостріше проявляються психофізіологічні фактори (стрес, втома); в повітрі робочої зони часто знаходяться токсичні речовини; на виробництві людина більше взаємодіє з машинами та механізмами, що є потенційно небезпечним.

Побутове середовище. Із збільшенням антропогенного впливу на природу виникла необхідність контролю за побутовим середовищем, умови якого до недавнього часу визначалися кожною сім'єю самостійно. Антропогенно змінене середовище, тобто середовище трансформоване під впливом своєї діяльності.

Біологічні види, в тому числі і людина, можуть існувати і розвиватись на Землі лише в певних умовах, до котрих вони адаптувались протягом еволюції. Існування людини супроводжується встановленням певних відносин з природою, зумовлених її життєдіяльністю. Внаслідок цього відбуваються зміни природних умов під впливом діяльності людини. Недотримання законів природокористування негативно впливає на довкілля і справляє негативний вплив на умови життєдіяльності існуючого та наступних поколінь людей. Частина нашої планети, де поширене життя, називається біосферою (біосфера — це зовнішня оболонка Землі де поширене життя). До складу біосфери входять всі живі організми та елементи неживої природи, котрі формують середовище існування живих організмів. Товщина біосфери — 40—50 км. Для існування життя в біосфері необхідні вода та сонячна енергія, завдяки котрим розвиваються рослини та тварини на Землі. До складу біосфери входить нижня частина атмосфери (25—30 км), вся гідросфера та літосфера (до глибини 3 км). Біосферу, крім живих організмів, формують також продукти життєдіяльності живих організмів, продукти розкладання та переробки порід живими організмами, вода. Життя виникло на Землі 2,5—4,6 млрд. років тому у воді. За 0,5 млрд. років до нашого часу живі організми поширились на суходолі. Людське суспільство — один з етапів розвитку життя на Землі. Екосистема — основна структурна одиниця біосфери. Екосистеми займають певну частину біосфери. Площа екосистем може бути від декількох квадратних метрів до тисяч квадратних кілометрів, а товщина — від декількох сантиметрів (ґрунт пустель до десятків кілометрів (океан). Процеси, котрі відбуваються в  екосистемах, залежать від кількості енергії, котра надходить до екосистеми та від циркуляції речовин в ній. Енергія, котра надходить до екосистеми, підпорядковується законам термодинаміки. Вона може переходити з одного виду в інший, але не може ні створюватись, ні втрачатись. Загальна енергія всесвіту залишається постійною. Перетворення енергії з одного виду в інший не може відбуватись без втрат, у вигляді розсіяної теплоти. Нескінченна взаємодія абіотичних факторів та живих організмів екосистеми супроводжується кругообігом речовин між біотопом та біоценозом у вигляді мінеральних та органічних з'єднань, котрі чергуються. Організми поглинають речовини, котрі потрібні для підтримання життєдіяльності, викидають мінеральні та органічні речовини в навколишнє середовище. У воді та атмосфері безперервно циркулюють хімічні елементи та речовини.

1.2. Основні причини виникнення екологічної кризи

На відміну від екологічної катастрофи, при виникненні котрої людина є пасивним елементом незворотного природного процесу, екологічна криза розглядається як зворотний стан, в котрому людина є активною, діючою стороною. В широкому сенсі слова екологічна криза — фаза розвитку біосфери, котра характеризується якісним оновленням живої речовини (вимиранням одних видів та виникненням інших). Людська цивілізація пережила ряд криз в передісторії історії :

1 – 3 млн. років тому;

2 – 30…50 тис. років тому;

3 – 10…30 тис. років тому;

4 – 2 тис. років;

5 – 150…350 років;

6 - сучасність.

Зі зростанням споживання енергії за рахунок енергоресурсів Землі інтенсивно розвиваються транспортні системи, зростає промисловий потенціал провідних країн світу. Зростає використання природних ресурсів, але, разом з тим, відбувається масове утворення і накопичення відходів, порушуються кругообіг речовин, високотоксичні речовини розсіюються в біосфері, активно забруднюючи її.

Основними причинами руйнування біосфери та екологічної кризи є:

а) демографічний вибух;

б) урбанізація населення;

в) підвищене використання енергії, промислової продукції та використання транспортних засобів;

г) інтенсифікація сільськогосподарського виробництва;

д) екологічно нераціональне господарювання;

є) аварії, катастрофи, військові навчання, випробування, війни.

На початку XIX століття чисельність населення планети досягла 1 млрд., а в 1986 році на Землі жило 5 млрд. чоловік. На доповнення п'ятого мільярда вистачило лише 12 років. В листопаді 1999 року на Землі з'явився 6-мільярдний мешканець. За відсутності опору середовища існування населення Землі до кінця XXI століття зросте до 30 млрд. чоловік. За цієї умови Земля не може при сучасному стані технологій забезпечити населення їжею і предметами першої необхідності. З певного періоду почнуться голод, деградація біосфери, масові захворювання, зниження чисельності населення і внаслідок цього — руйнування людської спільноти. Одночасно з демографічним вибухом відбувається процес урбанізації населення. Процес урбанізації населення має об'єктивний характер, оскільки сприяє підвищенню продуктивності діяльності, дозволяє розв’язати багато соціальних, культурно - просвітницьких проблем суспільства.

До 2000 року, за даними ООН частка міського населення у світі складе понад 80%. Створення мегаполісів, великих міст та промислових центрів знищує в цих регіонах біосферу практично повністю, перетворюючи її в техносферу.

Науково-технічний прогрес, зростання виробництва енергії промислової продукції та чисельності транспортних засобів. Зростання чисельності населення планети та військові потреби зумовлюють зростання промислового виробництва та транспортних засобів.

Це, в свою чергу, супроводжується зростання сировинних ресурсів. Інтенсифікація сільськогосподарського виробництва. З метою підвищення родючості ґрунтів та боротьби з шкідниками протягом багатьох років в сільськогосподарському виробництві використовуються добрива та різноманітні токсиканти, котрі негативно впливають на стан екосистем. Щорічно в світі в ґрунти вносяться 500 млн. тон мінеральних добрив та близько 4 млн. тон пестицидів. Більша їх частина осідає в ґрунтах та виноситься поверхневими водами в річки, озера, моря та океани. Значна частина їх накопичується в штучних водосховищах, котрі живлять водою промислові центри.

Аварії, катастрофи, військові навчання. Поява ядерних об'єктів та висока концентрація хімічних та металургійних виробництв спричиняє руйнівний вплив на екосистеми. Прикладом цього є аварії в Чорнобилі, Бхопалі. Людина може викликати екологічні катастрофи регіонального та глобального масштабів.

1.3. Наслідки забруднення навколишнього середовища

Забруднення токсичними речовинами навколишнього середовища негативно відбивається на здоров'ї населення, погіршує якість сільськогосподарської продукції, знижується врожайність, передчасно руйнуються житлові будівлі, металоконструкції, впливає на клімат окремих регіонів, руйнує озоновий шар Землі, зумовлює загибель флори та фауни.

Забруднення атмосфери. Атмосфера  завжди  містить домішки  природного антропогенного походження. Основними забруднювачами є гази та тверді частинки. При цьому частка газів складає 90%, а тверді частинки — 10% від всієї маси забруднювачів. До природних забруднювачів відносяться пилові бурі, виверження вулканів, космічний пил тощо. За характером зміни різних параметрів атмосферу Землі розділяють на такі шари: тропосфера (8 – 18 км), стратосфера (50 – 55 км), мезосфера (80 – 90 км), термосфера (90 – 800…1000 км), екзосфера (вище 800…1000 км). Джерела антропогенного забруднення — теплоелектростанції (сірчистий та вуглекислий гази), металургійні підприємства (викидають оксиди азоту, сірководень, сірковуглець, хлор, фтор, аміак, сполуки фосфору, ртуть, миш'як), хімічні, цементні заводи та інші підприємства. Атмосферні забруднювачі поділяються на первинні, котрі надходять безпосередньо до атмосфери, і вторинні, котрі утворюються внаслідок перетворення первинних забруднювачів. Наприклад, сірчистий газ в атмосфері окислюється до сірчаного ангідриду, котрий взаємодіє з водяною парою і утворює краплинки сірчаної кислоти. Розглянемо вплив деяких забруднювачів на організм людини. Атмосферний вплив. Особливо небезпечним є токсичний тонко дисперсний пил з розміром частинок 0,5…10 мкм. Ці частинки глибоко проникають в органи дихання.

Оксид вуглецю СО. Це безколірний газ котрий не має запаху. Він впливає на нервову та серцево-судинну системи, викликає задуху. Поява головного болю (первинний симптом отруєння) виникає через 2—3 години після перебування в атмосфері, котра містить 200 – 220 мг/м3 СО. При більших концентраціях СО виникає відчуття пульсації у скронях, запаморочення. Токсичність СО зростає за наявності в повітрі оксидів азоту.

Оксиди азоту NОх, (NО, NО2, N2О3, NО5, N2О4). В атмосферу викидається переважно діоксид азоту NО2. Це безколірний отруйний газ котрий не має запаху. Спричиняє подразнювальну дію на організм. Небезпека дії оксидів азоту підвищується в містах, де вони взаємодіють з вуглеводнями вихлопних газів і утворюють фотохімічний туман – смог. Ознакою отруєння оксидами азоту є легкий кашель.