Административне право

       ЗМІСТ 
 
 
 

       Варіант № 6 
 
 
 

       Питання 1. Тести     3

       Питання 2. Теоретичне питання   4

       Питання 3. Задача     15

       Список  використаних джерел   17 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Визначити правильний (найбільш повний) варіант відповіді:

     Державна  служба – це:

     а). Управління виробництвом матеріальних цінностей, послуг на відшкодувальних засадах;

     б). Специфічний організаційно-правовий засіб формування і організації  роботи особистого складу всього державного апарату;

     в). Професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. 

     Судовий контроль – це:

     а). Контроль, здійснюваний центральними органами державної виконавчої влади, їх структурними підрозділами стосовно організаційно підпорядкованих їм ланок;

     б). Контроль, здійснюваний стосовно об’єктів, які організаційно не підпорядковані органу державної виконавчої влади;

     в). Діяльність судів щодо перевірки  правомірності актів і дій  органів управління, їх посадових осіб із застосуванням, якщо виникає необхідність, правових санкцій;

     г). Здійснення спеціальними державними структурами цільового спостереження за дотриманням виконавчо-розпорядчими органами, підприємствами, установами, організаціями та громадянами правил, передбачених нормативними актами. 
 
 
 
 

       2. Проаналізувати особливості  адміністративної  відповідальності  осіб, що обіймають  посади в державних  органах 

     Державні  службовці, перебуваючи на службі в  різних державних органах, виконують  завдання і функції держави. Тому великою мірою від того, наскільки сумлінно вони ставляться до виконання своїх обов'язків, залежить стан дотримання прав і свобод людей у нашій державі. Не випадково Закон України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 р. закріпив серед основних обов'язків державних службовців обов'язок додержання Конституції України та недопущення порушень прав і свобод людини і громадянина, а серед основних принципів державної служби - пріоритет прав людини і громадянина та персональну відповідальність за виконання службових обов'язків і дисципліни.

     За  порушення прав і свобод людини і  громадянина, які пов'язані з виконанням своїх обов'язків, державні службовці  підлягають різним видам юридичної  відповідальності. Особливе місце серед  них посідає адміністративна відповідальність.

     Свого часу проблемам адміністративної відповідальності, у тому числі стосовно державних  службовців, у певній мірі приділяли  увагу О.М. Якуба, Р.С. Павловський, Ю.П. Битяк, І.П. Голосніченко, А.А. Горницький, М.М. Мельник та інші дослідники. Але нове законодавство про адміністративну відповідальність і особливо практика його застосування висунули цілу низку питань, які потребують розв'язання, особливо у зв'язку з проведенням в Україні адміністративної реформи. Зокрема, досі відсутні комплексні дослідження проблем відповідальності за адміністративні правопорушення осіб, що обіймають посади у державному апараті, хоча, безумовно, ці проблеми є актуальними як для подаїьшого вдосконалення законодавства про адміністративну відповідальність, так і самої державної служби.

     Формально термін "державний службовець" як суб'єкт адміністративного правопорушення з'явився вперше у Законі України "Про  державну службу", але фактично і  до прийняття цього Закону особи, які обіймають посади в державних органах та установах, могли бути суб'єктом адміністративного проступку: наприклад, про окремі категорії державних службовців ішлося у ст. 15 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КпАП).

     П Типологія ознак суб'єкта адміністративної відповідальності. В адміністративно-правовій .гітературі та законодавстві України виділяють різні види ознак суб' єкта адміністративного правопорушення. Здебільшого їх поділяють на загальні і спеці;шьні, загальні і соціальні, загальні й особливі (спеціальні). Але ретельніший аналіз різних ознак суб'єктів адміністративних правопорушень і їх впливу на відповідальність дає змогу дійти висновку про існування трьох видів ознак суб'єкта адшшстрэтивного правопорушення.

     Першою  є група, яку всі визначають як загальні ознаки, тобто вони є обов'язковими і відсутність будь-якої з них означає відсутність суб'єкта правопорушення, а звідси - і відсутність самого адміністративного правопорушення.

     До  загальних ознак суб'єкта належить вік, з якого настає адміністративна  відповідальність, тгі осудність особи, яка вчинила адміністративне правопорушення. Наявність таких ознак є обов'язковим для будь-якого суб'єкта адміністративного правопорушення, в тому числі й для осіб, які обіймають по гади у державному апараті. Слід зазначити, що більшість статей особливої частини КпАП та інших законів, які передбачають адміністративну відповідальність фізичних осіб, зорієнтовані саме на загального суб'єкта. Тобто суб'єктом таких правопорушень можуть бути будь-які фізичні особи, які мають зазначені вище ознаки, а наявність інших ознак, у тому числі й такої, що особа обіймає посаду у державному апараті, не вплиііає ані на склад адміністративного правопорушення, ані на кваліфікацію такого правопорушення. Тому здебільшого за скоєння адміністративних правопорушень державні службовці, крім зазначених у ст. 15 КпАП, підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах.

     Другу групу ознак суб'єкта адміністративного  правопорушення визначають по-різному - "спеціальні", "соціальні", "особливі". На нашу думку, правильно буде використовувати саме поняття "спеціальні". Ця група ознак може виконувати одну з двох функцій.

     По-перше, вони можуть бути конструктивними ознаками простих складів адміністративних проступків. Це означає, що до адміністративної відповідальності за відповідні адміністративні проступки притягаються тільки такі фізичні особи, які, :крім загальних, мають ще й спеціальні ознаки. Так, згідно зі ст. 2 Закону України "Про боротьбу з корупцією" за корупційні діяння та інші правопорушення, пов'язані з корупцією, на підставі цього Закону несуть відловідальність такі особи, уповноважені на виконання функцій держави: державні службовці, народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутати сільських, селищних, міських, районних, обласних рад, сільські, селищні, міські голови та голови районних, обласних рад, а згідно зі ст. З цього Закону військовослужбовці та інші особи, які згідно зі ст. 15 КпАП притягаються до відповідальності за адміністративні правопорушення відповідно до дисциплінарних статутів, за скоєння корупційних діянь та інших правопорушень, пов'язаних з корупцією, несуть адміністративну відповідальність, передбачену зазначеним Законом.

     Крім  цього, відповідно до ст. 10 цього Закону, суб'єктами правопорушення, встановленого цією статтею, можуть бути керівники міністерств, відомств, державних підприємств, установ і організацій або їх структурних підрозділів, а згідно зі ст. 11 за невиконання обов'язків по боротьбі з корупцією до адміністративної відповідальності можуть бути притягнені працівники відповідних підрозділів Міністерства внутрішніх справ України, податкової міліції, Служби безпеки України, органів прокуратури, а також інших органів і підрозділів, які створенії для боротьби з корупцією. Ст. 184 КпАП встановила таку саму відповідальність посадових осіб за використання в особистих цілях державного майна.

     Заслуговує  на увагу пропозиція деяких авторів  про необхідність більш чіткого  визначення: статусу службовців органів  місцевого самоврядування, які формально не є державними службовцями, а тому не можуть бути суб'єктом :корупційних діянь та інших правопорушень, пов'язаних з корупцією.

     Деякі інші статті у КпАП також як спеціальну ознаку передбачають наявність в  осіб повноважень з виконання  функцій окремих державних органів, наприклад: ст. 149 "Порушення посадовими особами порядку взяття на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, зняття з обліку та надання громадянам житлових приміщень, недодерження строків заселення житлових будинків і житлових приміщень"; частина друга ст. 1862 "Порушення законодавства про вибори Президента України і народних депутатів"; частина друга ст. 1864 "Порушення законодавства про референдум" та інші.

     По-друге, спеціальні ознаки суб'єктів можуть бути кваліфікуючими ознаками кваліфікованих складів. У таких випадках за конкретні дії до адміністративної відповідальності може бути притягнута будь-яка людина, яка має ознаки загального суб'єкта адміністративного правопорушення, але вчинення подібних дій суб'єктом, що має спеціальні ознаки, оцінюється як виконання кваліфікованого складу, що веде до підвищеної адміністративної відповідальності осіб, які мають такі ознаки.

     Наприклад, ст. 186 КпАП передбачає відповідальність за самоправство громадян у вигляді  попередження або накладання на них штрафу від трьох до п'яти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, а на посадових осіб — попередження або накладання штрафу від чотирьох до семи неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

     Поряд із включеними до скла,гу адміністративного правопорушення загальними та спеціальними ознаками в загальній частині КпАП і у низці інших актів законодавства про адміністративні правопорушення названо значну кількість ознак, що характеризують суб'єкт правопорушення, але до його складу не належать. Такі ознаки, на нашу думку, слід визначити як "особливі", і саме вони становлять третю групу ознак суб'єкта адміністративного правопорушення.

     Особливі  ознаки суб'єкта не впливають на кваліфікацію вчиненого, проте впливають на порядок  притягнення до відповідальності або на вид, розмір та інші характеристики адміністративного стягнення.

     Особливі  ознаки осіб, що обіймають посади в  державних органах. Особи, що обіймають  посади в державних органах, мають  такі особливі ознаки.

     По-перше, стосовно деяких осіб, хоча вони й не належать безпосередньо до державних службовців, але виконують функції держави, законодавством встановлена так звана "недоторканність".

     Стаття 29 Конституції України закріпила  поняття та риси недоторканності  людини, але, крім цього, Конституція  та Закони України передбачають також і особливі види недоторканності, встановлені стосовно Президента України (ст. 105 Конституції України); суддів судів загальної юрисдикції та суддів Конституційного Суду України (статті 126 та 149 Конституції України; Закон Украйни "Про статус суддів" від 15.12.1992р. зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про стаїус суддів" від 21.06.2001 р. ; Закон України "Про Конституційний Суд України" від 16.10.1996р.; Закон України "Про судоустрій України" від 7.02.2002 р.). Але при цьому в законодавстві існують деякі неузгодженості з визначенням рис та меж недоторканності зазначених осіб.

     Щодо  недоторканності Президента України  слід звернути увагу на те, що Конституція  України та Закон України "Про Президента України" від 5 липня 1991 р. не розкривають ні поняття, ні якихось рис та меж недоторканності Президента, що, на наш погляд, не виправдано, бо в такому разі Президент України має таку ж недоторканність, яку встановлює ст. 29 Конституції України.

     Згідно  зі ст. 2 Закону України "Про статус суддів" 10 судді є посадовими особами  судової влади, які відповідно до Конституції України наділені повноваженням  здійснювати правосуддя і виконувати свої обов'язки на професійній основі в Конституційному Суді України та судах загальної юрисдикції. Враховуючи зміни, внесені до ст. 13 Закону України "Про статус суддів", положення цій статті закріпили такі риси недоторканності суддів: недоторканність судді поширюється на його житло, службове приміщення, транспорт і засоби зв'язку, кореспонденцію, належне йому майно і документи; суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом; суддя не може бути затриманий за підозрою у вчиненні злочину, а також підданий приводу чи примусово доставлений у будь-який державний орган в порядку провадження у справах про адміністративні правопорушення; суддя, затриманий за підозрою у вчиненні злочину чи адміністративного правопорушення, стягнення за яке накладається у судовому порядку, повинен бути негайно звільнений після з'ясування його особи.

     Проникнення в житло чи службове приміщення судді, в його особистий чи службовий  транспорт, проведення там огляду, обшуку чи виїмки, прослуховування його телефонних розмов, особистий обшук судді, а так само огляд, виїмка його кореспонденції, речей і документів можуть провадитись тільки за вмотивованим рішенням суду, а також за згодою судді в разі прийняття головою відповідного суду рішення про вжиття спеціальних заходів забезпечення безпеки.

     Крім  того, частина друга ст. 15 Закону України "Про судоустрій України" поширила гаранти' недоторканності  суддів на народних засідателів та присяжних на час виконання ними у суді обов'язків, пов'язаних із здійсненням  правосуддя.

     З наведеного випливає, що недоторканність  судді суду загальної юрисдикції та судді Конституційного Суду України, а також народного засідателя та присяжного на час виконання ними у суді обов'язків, пов'язаних із здійсненням  правосуддя, при скоєнні ними адміністративного правопорушення проявляється тільки у тому, що стосовно таких осіб обмежено застосування заходів забезпечення провадження в справах про адміністративні правопорушення — таких, як адміністративне затримання, особистий огляд, огляд речей, вилучення речей і документів, огляд особистого чи службового транспорту та доставления у будь-який державний орган. Але на порядок притягнення до адміністративної відповідальності, а також на вид та розмір адміністративного стягнення гака недоторканність судді не повинна впливати.