Административне право

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 25 Ноября 2011 в 20:33, контрольная работа

Описание

Державна служба – це:
а). Управління виробництвом матеріальних цінностей, послуг на відшкодувальних засадах;
б). Специфічний організаційно-правовий засіб формування і організації роботи особистого складу всього державного апарату;
в). Професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

Содержание

Питання 1. Тести 3
Питання 2. Теоретичне питання 4
Питання 3. Задача 15
Список використаних джерел 17

Работа состоит из  1 файл

контрольная.doc

— 83.00 Кб (Скачать документ)

     Хоча  за логікою, напевно, було б доцільно поширити недоторканність суддів і на обмеження відповідних видів адміністративних стягнень, які можуть бути накладені на них.

     Цікаво, що раніше "недоторканність" йменувалась  як "адміністративна гарантія". Під нею розумілась вимога, щоб на судове переслідування посадової особи попередньо був дозвіл її керівництва по службі. Така адміністративна гарантія вперше з'явилась у Франції в епоху революції 1789 р. Таким чином революційні діячі намагались захистити новостворювану молоду адміністрацію від судів, у яких були ще сильні старі традиції. Значне поширення інститут адміністративної гарантії мав у Росії наприкінці XIX та на початку XX століття п.

     До  речі, вже в ті часи система адміністративних гарантій прав посадових осіб була засуджена деякими відомими представниками науки адміністративного права, зокрема такими, як Єлістратов, Тарасов та деякі інші.

     Законодавство України про адміністративні  правопорушення передбачає ще одну особливу ознаку, яка визначає інший вид юридичної відповідальності державних службовців за адміністративні правопорушення або впливає на вид адміністративних стягнень, які можуть бути на них накладені. Відповідно до ст. 15 КпАП деякі державні службовці за скоєння адміністративного правопорушення несуть не адміністративну, а дисциплінарну відповідальність.

     G Особливості відповідальності за  адміністративні правопорушення  окремих категорій осіб. Згідно  з частиною першою ст. 15 КпАП  військовослужбовці і призвані  на збори військовозобов'язані, а також особи рядового і начальницького складів органів внутрішніх справ несуть відповідальність за адміністративні правопорушення за дисциплінарним статутом. Але за вчинення деяких адміністративних правопорушень, зазначених у названій нормі, вони несуть адміністративну відповідальність на загальних підставах. При цьому до них не може бути застосовано виправні роботи та адшністративний арешт, а щодо військовослужбовців строкової служби - і штраф. Як бачимо, ця норма порівняно визначено закріплює види державних службовців, на яких поширюється це правило. Чіткіше перелік таких осіб закріплюється у спеціальних законах.

     У ст. 1 (п. 3) Закону України "Про загальний  військовий обов'язок і військову  службу" в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу" від 18.06.1999 р. визначається, що військовослужбовці - це особи, які проходять військову службу. Військова служба у Збройних Силах України та інших військових формуваннях є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язана з захистом Вітчизни. А відповідно до ст. З Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991р. до військовослужбовців належать: особи офіцерського складу, прапорщики, мічмани, військовослужбовці строкової служби та військової служби за контрактом Збройних Сил, Прикордонних військ, Служби безпеки, Військ цивільної оборони, а також інших військових формувань, що створюються Верховною Радою України, стратегічних сил стримування, які дислокуються на території України, військовослужбовці-жінки, курсанти військових навчальних закладів.

     Військовозобов'язані, які призвані на збори, - це особи, що перебувають на військовому обліку в запасі, придатні за станом здоров'я та віком до військової служби і призвані у встановленому порядку на навчальні (або перевірні) або спеціальні збори.

     Зазначені військовослужбовці та призвані на збори  військовозобов'язані несуть відповідальність за вчинення адміністративних правопорушень, крім перелічених у частині першій ст. 15 КпАП, за Дисциплінарним статутом Збройних Сил України, що затверджений Законом України від 24.03 1999р., а особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ несуть відповідальність за Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України від 29.07.1991 р. Але військовослужбовці внутрішніх військ МВС несуть відповідальність за Дисциплінарним статутом Збройних Сил України.

     На  нашу думку, такий самий порядок  має застосовуватись і щодо осіб начальницького складу податкової міліції  та осіб, що проходять службу у податшвій міліції, у тому числі слухачів і курсантів навчальних закладів за спеціальностями з підготовки кадрів податкової міліції, бо згідно зі ст. 25 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 24.12.1993р. вони несуть дисциплінарну відповідальність згідно із Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ.

     Крім  цього, напевне, такий самий порядок має бути встановлений і стосовно осіб рядового і начальницького складу Державного департаменту України з питань виконання покарань, які ще й досі користуються і Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України (затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991р.), і Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, хоча вже з 1998 р. повнісгю вийшли зі складу МВС і утворили самостійну кримінально-виконавчу систему.

     Однак і у випадках, зазначених у частині першій цієї статті, згідно з частиною третьою ст. 15 КпАП органи (посадові особи), які мають право накладати адміністративні стягнення, можуть замість цього передавати матеріали про правопорушення відповідним органам для вирішення питань, пов'язаним з притягненням винних до дисциплінарної відповідальності.

     Аналіз  положення частини другої ст. 15 КпАП: "Інші, крім зазначених у частині  першій цієї статті, особи, на яких поширюється  дія дисциплінарних статутів або  спеціальних положень про дисципліну, у випадках, прямо передбачених ними, несуть за вчинення адміністративних правопорушень дисциплінарну відповідальність, а в інших випадках - адміністративну відповідальність на загальних підставах" — дає можливість зробити такі висновіси.

     Перший. Конструктивно та за змістом аналізована  норма невдала, оскільки вона порушує  єдність та логічність системи законодавства  про адміністративну відповідальність, закрішпокгїи положення, згідно з яким вирішення питання про адміністративну  відповідальність за адміністративні правопорушення здійснюється не в цьому законодавстві, а у законодавстві про дисциплінарну відповідальність. Це, безумовно, ускладнює діяльність органів адмінісіративної юрисдикції. Адже при вирішенні питання про підвідомчість справи про адміністративне правопорушення вони повинні керуватись не тільки адміністративно-деліктним законодавством, а й дисциплінарними статутами, які діють стосовно суб'єктів правопорушення.

     Ще  більш ускладнює роботу органів  адміністративної юрисдикції відсутність навіть певною мірою визначеного (як це зроблено в частині першій ст. 15 КпАП) кола осіб, до яких має бути застосований такий порядок притягнення до відповідальності. Певна річ, що має йтися тільки про осіб, які служать або працюють у державних органах, установах, організаціях, де діють дисциплінарні статути або спеціальні положення про дисципліну. На сьогодні до таких осіб слід віднести: працівників органів прокуратури, щодо яких діє Дисциплінарний статут працівників прокуратури України; працівників залізничного транспорту, щодо яких діє Положення про дисципліну працівників залізничного транспорту; працівників зв'язку, щодо яких діє Дисциплінарний статут працівників зв'язку.

     Другий  висновок. Положення частини другої ст. 15 КпАП не узгоджено з зазначеними дисциплінарними статутами, бо в них не передбачені випадки, коли відповідні особи за вчинення адміністративних правопорушень підлягають дисциплінарній відповідальності.

     Тож питання, коли саме особи, щодо яких діють  дисциплінарні статути, несуть за адміністративні злравопорушення дисциплінарну відповідальність на загальних підставах, не вирішено ані в законодавстві про адміністратгані правопорушення, ані в законодавстві про дисциплінарну відповідальність. На нашу думку, частину другу ст. 15 КпАП слід виключити, а перелічені особи, щодо яких діють згадані статути, за вчинення адміністративних правопорушень повинні притягатися до адміністративної відповідальності на загальних підставах. На завершення доречно зауважити, що у затвердженій Указом Президента України від 14 квітня 2000 р. Стратегії реформування системи державної служби наведена нова класифікація посад в органах державної влади. А саме залежно від змісту і характеру діяльності, способів призначення та надання повноважень передбачено законо-давчо визначити такі типи посад, як політичні, адміністративні і па-тронатні. Причому до політичних посад віднесені посади Прем'єр-міністра України, інших членів Кабінету Міністрів та деякі інші посади, статус котрих як політичних буде визначено законами України. Вважаємо, що у цих законах слід чітко вирішити і питання, пов'язані з притягненням до відповідальності осіб, що обіймають зазначені посади, за вчинення адміністративних правопорушень, у тому числі за скоєння корупційних діянь. 
 
 
 
 
 
 

  1. Задача:
 

     Після офіційного попередження самовільних забудовників за розпорядженням голови ради, уповноважені на те організації ліквідували самовільно поставлені гаражі, у тому числі гараж Опалькіна, інваліда Вітчизняної війни, якому було дозволено в порядку винятку поставити гараж біля дому. До виконавчого комітету поступила колективна скарга забудовників.

     Як  необхідно вирішити цю справу?

 

     Відповідь 

     Згідно  з ст. 376 Цивільного Кодексу України  «самовільне будивництво – житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно читаються самовільним будивництвом, якщо вони побудовани або будуються на земельній ділянці, не відведеній для цієї мети, або без належного дозвілу або належним чином затвердженого проекту, або істотними порушеннями будівельних норм і правіл.

     Особа, що здійснила, або здійсює самовільне будивництво нерухомого майна не набуває права власності на нього.»

     Оскільки  самовільні забудовники не зробили  спроб узаконіти свої самовільно побудовані гаражі у встановленому  законом порядку (через суд). Власником  цих земельних ділянок, як можна зробити висновок із завдання є місцева Рада, яка заперечує проти самовільної забудови земельних ділянок, то згідно ч.4 ст. 376 ГК України – «самовільне будівництво підлягає зносу за рахунок особи, яка його здійснила».  Тобто можна зробити висновок, що вирішення розділу місцевої Ради – є законим.

     Відносно  незаконного зносу гаража Опальника, інваліда Великої Вітчизняної війни, якщо у нього є документи (вирішення виконкому про виділення земельної ділянки під будивництво гаража, проектно-булівельні документи для розміщення гаража), що встановлюють право на земельну ділянку і гараж, що розташований на ділянці, то гараж може бути відновлений за рахунок засобів місцевої Ради. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Список  використаних джерел 

     1. Кодекс Украины об административных правонарушениях (науч.-практ. комментарий). — Харьков, 2003.

     2. Гладун З.С. Адміністративне право України:Опорні конспекти лекцій.- Тернопіль,2002.

     3. Коломоєць Т. Щодо ефективності адміністративних штрафів.// Право України, 2001.№2.

     4. Ващенко С.В., Поліщук В.Г. Провадження по виконанню постанов про накладання адміністративних стягнень.Навч. посібн. / За ред. В.П. Пєткова.- Запоріжжя,2000.

     5. Голосніченко І.П. Адміністративне право України (основні категорії і поняття). - Київ 1998.

     6. Гончарук С.Т. Адміністративне право України. Загальна та особлива частина. Навчальний посібник. - Київ 2000.

     7. Колпаков В.К. Адміністративне право України, Підручник. - Київ: Юрінком Інтер. -1999.

Информация о работе Административне право