Класифікація адміністративно-правових норм

Класифікація адміністративно-правових норм 

Адміністративне право як галузь права складається  з величезної кількості правових норм, різноманітних за своїм змістом, цільовому призначенню та засобом  правового впливу на регульовані  суспільні відносини. Наприклад, диспозиція адміністративно-правових норм може виражатися у багатьох різноманітних вказівках. Санкція може передбачати заходи дисциплінарного або адміністративного впливу. Крім того, кожна адміністративно-правова норма має свої особливості, що виражаються у рівні узагальненості правил, що містяться в ній, їх юридичній силі та ін. У зв’язку з цим норми адміністративного права можуть бути розділені по групам та видам, тобто класифіковані.

В сучасній теорії права останнім часом поширюється  думка щодо поділу норм права головним чином на дозвільні й заборонні. Але така класифікація не враховує особливостей адміністративно-правового регулювання відносин, що складаються у сфері державного управління. Ці відносини надто різноманітні за своїм характером, тому не можуть бути упорядковані тільки двома групами норм[1].

Інфраструктура  правового регулювання управлінських  відносин складається з різноманітних  за своїм характером норм, оскільки здійснити надійну організацію  цих відносин за допомогою норм єдиного  напрямку, наприклад, за допомогою лише забороняючих або тільки уповноважуючих норм неможливо.

У літературі іноді  затверджується, що для адміністративного  права найбільш властиві норми зобов'язуючої  орієнтації. Світовий досвід свідчить, що норми заборони можуть складати 5-10, а норми зобов'язання 10-15 відсотків від загальної кількості правових норм. Існує думка, що у суспільстві настає криза, як тільки кількість норм-дозволів у праві знижується до 50 відсотків. На жаль, останнім часом спостерігається тенденція до збільшення норм заборони, порушення яких тягне адміністративну відповідальність, у той час як є можливість замінити норми заборони дозвільними нормами.

Кожна норма, відрізняючи  специфічними ознаками, існує і діє  не сама по собі. Строгі системні зв'язки і залежності означають їх погоджене, комплексне і навіть «одномоментне» застосування, оскільки саме адміністративно-правові норми займають найбільший правовий простір у ланцюзі: закон - підзаконний акт - акти виконання - документ. Найчастіше не одна норма, а їхня сукупність, причому як однорідних, так і неоднорідних, створюють цілісний ефект адміністративно-правового впливу.

Сказане дозволяє додати розрізненню адміністративно-правових норм особливу значимість як у теоретичному, так і практичному відношенні. Воно проводиться не ізольовано від загальної класифікації правових норм, що дається в книгах, підручниках по теорії права і яка добре відома читачу.

Останнім часом  були зроблені спроби провести класифікації адміністративно-правових норм з урахуванням  нової практики і наукових розробок. Як критерії служили: предмет регулювання (норми матеріальні і процесуальні, що підрозділяються на адміністративно-юрuсдuкційні й адміністративно-процедурні), юридичний зміст (зобов'язуючі, що забороняють, уповноважуючі, що стимулюють, рекомендаційні), адресати, масштаб застосування, обсяг регулювання, внутрісистемні і загальнообов'язкові.[2] З такою класифікацією в основному можна погодитися, хоча вона є недостатньо повної і не виражає всього різноманіття адміністративно-правових норм насамперед по характері їхній регулюючого впливу.

Класифікація  адміністративно-правових норм переслідує мету більш точнішого визначення змісту, функціонального призначення  і ролі різних груп адміністративно-правових норм, що складають єдину галузь адміністративного права. В залежності від конкретних практичних цілей класифікації, можуть бути обрані різні критерії її здійснення. У теорії адміністративного права правозастосовної практиці найбільш частіше використовуються такі критерії класифікації, як: за спрямованістю змісту, за адресами або суб’єктами, за формою припису, за галузевою належністю, за межею дії, за ступенем загальності, за повнотою викладених велінь, за юридичною силою.

1. За спрямованістю  змісту:

а) такі, що закріплюють  порядок утворення і правовий стан суб’єктів. Наприклад:

– Державну адміністрацію  утворює Президент;

– Державну митну  службу створює Президент України. Положення про державну митну  службу України затверджує Президент  України;

– Територіальні  митні управління створюються Кабінетом Міністрів України. Створення, реорганізація і ліквідація митниць та інших митних установ здійснюється Державною митною службою України за погодженням з Міністром фінансів України;

– Державне патентне відомство України Державного комітету України з питань науки та інтелектуальної власності (Держпатент України) здійснює функції центрального органу державної виконавчої влади в сфері правової охорони промислової власності;

– Державний  комітет рибного господарства України  є центральним органом державної виконавчої влади, підвідомчий Кабінету Міністрів України, і входить до складу агропромислового комплексу України;

– Державний  комітет України по туризму (Держкомтуризм) є центральним органом державної  виконавчої влади, підвідомчий Кабінету Міністрів України;

б) такі, що визначають форми і методи управлінської  діяльності, наприклад:

– головним завданням  Держпатенту України є: розробка ефективних норм і методів державного регулювання відносин у сфері  охорони промислової власності; забезпечення фізичних та юридичних осіб інформацією про об’єкти промислової власності;

– Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення  від наслідків Чорнобильської катастрофи відповідно до покладених на нього  завдань: установлює форми і правила, бере участь у розробці стандартів щодо регулювання використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища від забруднення та іншого шкідливого впливу, забезпечення екологічної безпеки, визначає критерії, затверджує норми і правила з ядерної та радіаційної безпеки, транспортування і зберігання ядерних матеріалів і радіоактивних речовин, поводження з відходами, фізичного захисту ядерних матеріалів, конструювання та експлуатації обладнання атомних станцій та джерел іонізуючих випромінювань;

– Службові особи  митних органів при виконанні  покладених на них обов’язків взаємодіють  з представниками органів державної  виконавчої влади, місцевого і регіонального  самоврядування, правоохоронних органів, підприємств, установ та організацій;

в) такі, що встановлюють порядок проходження державної  служби, права і обов’язки державних  службовців.

Як відомо, в  Україні діє Закон від 16 грудня 1993 року “Про державну службу”, яким визначається порядок проходження державної  служби в державних органах та їх апараті (розділ 4). Стаття 24, регламентуючи проходження державної служби, просування по ній службовців, стимулювання їх праці, вирішення інших питань, пов’язаних із службою, проводиться відповідно до категорії посад службовців, а також згідно з рангами, які їм присвоюються”.

Цим же законом  визначаються правові обов’язки  державних службовців:

– Основними  обов'язками державних службовців є:

· додержання Конституції  України та інших актів законодавства  України;

· забезпечення ефективної роботи та виконання завдань державних органів відповідно до їх компетенції;

· недопущення  порушень прав і свобод людини та громадянина;

· безпосереднє виконання покладених на них службових  обов'язків, своєчасне і точне  виконання рішень державних органів  чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок своїх керівників;

· збереження державної  таємниці, інформації про громадян, що стала їм відома під час виконання  обов'язків державної служби, а  також іншої інформації, яка згідно з законодавством не підлягає розголошенню;

· постійне вдосконалення  організації своєї роботи і підвищення професійної кваліфікації;

· сумлінне виконання  своїх службових обов'язків, ініціатива і творчість в роботі.

Державний службовець повинен діяти в межах своїх  повноважень. У разі одержання доручення, яке суперечить чинному законодавству, державний службовець зобов'язаний невідкладно в письмовій формі доповісти про це посадовій особі, яка дала доручення, а уразі наполягання на його виконанні - повідомити вищу за посадою особу.

– Державні службовці мають право:

· користуватися  правами і свободами, які гарантуються громадянам України Конституцією і  законами України;

· брати участь у розгляді питань і прийнятті  в межах своїх повноважень  рішень;

· одержувати від  державних органів, підприємств, установ і організацій, органів місцевого та регіонального самоврядування необхідну інформацію з питань, що належать до їх компетенції;

· на повагу особистої  гідності, справедливе і шанобливе  ставлення до себе з боку керівників, співробітників і громадян;

· вимагати затвердження керівником чітко визначеного обсягу службових повноважень за посадою  службовця;

· на оплату праці  залежно від посади, яку він  займає, рангу, який йому присвоюється, якості, досвіду та стажу роботи;

· безперешкодно  ознайомлюватись з матеріалами, що стосуються проходження ним державної служби, в необхідних випадках давати особисті пояснення;

· на просування по службі з урахуванням кваліфікації та здібностей, сумлінного виконання  своїх службових обов'язків, участь у конкурсах на заміщення посад більш високої категорії;

· вимагати службового розслідування з метою зняття безпідставних, на думку службовця, звинувачень або підозри;

· на здорові, безпечні та належні для високопродуктивної роботи умови праці;

· на соціальний і правовий захист відповідно до його статусу;

· захищати свої законні права та інтереси у вищестоящих  державних органах та у судовому порядку.

Конкретні обов'язки та права державних службовців визначаються на основі типових кваліфікаційних  характеристик і відображаються у посадових положеннях та інструкціях, що затверджуються керівниками відповідних державних органів у межах закону та їх компетенції;

г) такі, що визначають способи і порядок забезпечення законності в державному управління, наприклад:

– Держмитслужба контролює відповідно до законодавства України проведення митними органами дізнання у справах про контрабанду та здійснення ними провадження у справах про порушення митних правил;

– Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи України здійснює державний контроль: за додержанням вимог законодавства з питань охорони навколишнього природного середовища, ядерної та радіаційної безпеки; за використанням і охороною земель, надр, поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря, лісів та іншої рослинності, тваринного світу, морського середовища і природних ресурсів територіальних вод, континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони України, природних територій та об’єктів природно-заповідного фонду України; додержанням норм і правил екологічної, ядерної і екологічної безпеки об’єктів ядерної енергії; додержанням правил зберігання, транспортування, застосування та поховання токсичних радіоактивних та інших особливо небезпечних речовин і матеріалів, засобів захисту рослин і мінеральних добрив, промислових і побутових відходів;

д) такі, що регулюють  управління окремими галузями (соціально-культурною, адміністративно-політичною тощо), державними функціями і територіями, наприклад:

– Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення  від наслідків Чорнобильської катастрофи України відповідно до покладених на нього завдань: здійснює комплексне управління та регулювання в галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення регулювання екологічної, ядерної та радіаційної безпеки;

– обласна, Київська, Севастопольська міська державна адміністрація (далі державна адміністрація) є органом державної виконавчої влади відповідно в області, містах Києві, Севастополі;