Местное самоуправление в Украине

 

 

 

Державний заклад «Луганський національний університет

 імені Тараса  Шевченка»

 

кафедра політології  та правознавства 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КУРСОВА  РОБОТА

 

з  основ правознавства 

 

 

 

 

на тему: «Місцеве самоврядування в Україні»

 

 

 

 

 

 

 

Студента 5  курсу денної форми навчання

спеціальності «історія та основи правознавства»

______________________________

 

Керівник Войцехівська І.Н., д.і.н., професор  

 

Національна шкала_____________   

Кількість балів: __________

Оцінка:  ECTS _____

 

                                                                    

м. Луганськ – 2012 рік

 

 

 

 

 

 

 

План

 

 

Вступ

Розділ І. Поняття та юридична природа місцевого самоврядування

Розділ ІІ. Система  місцевого самоврядування та його принципи

Розділ ІІІ. Конституційно-правовий статус органів місцевого

                  самоврядування  та їх повноваження

Висновки

Література

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Турбота про  майбутню долю незалежної  Української  держави та суспільства обов’язково ставить нас перед необхідністю не лише поточного прогнозування економічних процесів, а й суспільно-політичного моделювання, науково-теоретичного, методологічного осмислення тих положень, принципів, засад правового та політичного облаштування життя майбутньої України, які вже були проголошені й юридично закріплені в процесі законотворчої діяльності вітчизняних законодавців. Та суспільна трансформація, що її зазнала Україна напередодні другого тисячоліття, вносить суттєві зміни в архітектоніку життя основних державних інститутів. Саме таким інститутом є органи місцевого самоврядування. До сьогодні, на жаль, в нашій державі остаточно не вирішене питання збільшення повноважень місцевих органів влади. Для того, щоб провести відповідну реформу, треб з’ясувати, що саме ми зробили на сьогодні, і як треба йти далі.

Проблему  місцевого самоврядування в Україні в своїх працях розглядають такі вчені Скрипнюк О.,  Ткачук А.. Вони намагаються розглянути процес становлення в незалежній Україні системи органів місцевого самоврядування. Робиться аналіз відповідних нормативно-правових документів, державних концепцій розвитку. Розглядається досвід країн європейської та світової спільноти.

Серед джерельної бази обов’язково треба підкреслити ті документи, що були прийняті Україною з 1991 і які зіграли велику роль у становленні сучасної системи органів місцевого самоврядування (Конституція України, ЗУ „Про місцеве самоврядування”). Також, треба назвати Європейську Хартію місцевого самоврядування.

Виходячи, з актуальності проблеми, аналізу літератури була сформульована наступна тема курсової роботи: „Місцеве самоврядування в Україні як інститут громадянського суспільства ”

Об’єктом  дослідження є місцеве самоврядування як політичний та правовий інститут.

Предмет –  система місцевого самоврядування в Україні з моменту проголошення незалежності і до сьогодні.

Мета: проаналізувати стан системи органів місцевого  самоврядування в Україні на відповідність  до вимог сучасності.

Для досягнення мети необхідно виконати наступні завдання:

1. Визначити юридичну природу місцевого самоврядування.
2. Охарактеризувати систему місцевого самоврядування в Україні та принципи її побудови.
3. Окреслити конституційно-правовий статус органів місцевого самоврядування та їх повноваження.

  Методологічну основу роботи складає діалектичний метод пізнання суспільних явищ і процесів. У роботі використовуються також загальноприйняті в юридичній науці методи наукового пізнання: формально-юридичний, системно-структурний, порівняльно-правовий, історико-правовий .

 Наукова новизна  роботи визначена метою і поставленими  завданнями. Вона полягає в тому, що в роботі було проведено аналіз наукової розробки проблем, які мають місце в становленні та розвитку  місцевого самоврядування  в Україні.

   Теоретичне та практичне значення дослідження полягає в тому, що положення цієї роботи можуть бути використані в ході викладення курсу  „Адміністративне право України”, „Місцеве самоврядування ” студентам, а також у подальшій науково-дослідницькій роботі.

 

Розділ І. Поняття і юридична природа місцевого самоврядування

Принцип самоврядування є одним із найдавніших і універсальних серед тих, що застосовуються в управлінні. Він відповідав потребам людського суспільства, починаючи з ранніх стадій його розвитку і до певного часу залишався єдиним засобом соціальної організації людства.

З прийняттям Конституції України 1996 р. у політичній системі України відбуваються докорінні зміни. Значною мірою вони зумовлені і зміною правового статусу місцевих рад, які закріплюються на конституційному рівні вже не як органи державної влади, а як органи місцевого самоврядування. Сучасну правову державу не можна уявити без ефективно діючої системи місцевого самоврядування.

Європейська хартія місцевого самоврядування (ст. 3) дає визначення місцевого самоврядування як право і реальну здатність органів місцевого самоврядування регламентувати значну частину публічних справ і управляти нею, діючи в межах закону, під свою відповідальність і в інтересах місцевого населення. Згідно з Європейською хартією це право здійснюється як виборними та виконавчими органами, так і безпосередньо територіальною громадою шляхом використання різних форм прямої демократії [4, 20].

Відповідно  до Конституції місцеве самоврядування є правом територіальної громади — жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста — самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Це положення частини першої ст. 140 Конституції корелюється з її ст. 7, яка встановлює, що в Україні визнається й гарантується місцеве самоврядування [3].

Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р. дається таке визначення: «Місцеве самоврядування в Україні — це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста — самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України» (ст. 2) [2]. Це визначення більш деталізоване порівняно з поняттям, що дається в Конституції України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад. Таким чином, первинним суб'єктом місцевого самоврядування Конституція проголошує не адміністративно-територіальну одиницю, а територіальну громаду як певну самоорганізацію громадян, об'єднаних за територіальною ознакою з метою задоволення в межах законодавства своїх колективних потреб і захисту своїх законних прав та інтересів.

  У теорії місцевого самоврядування є різні підходи щодо його юридичної природи: державницька, громадівська, теорія муніципального дуалізму. На процес становлення місцевого самоврядування в Україні найбільший вплив мають державницька і громадівська теорії.

Державницька  теорія місцевого самоврядування прямо проголошувала тісний зв'язок органів самоврядування із загальними засадами державного устрою і виходила із необхідності включення цих установ до загальнодержавної системи. її творцями вважаються німецькі вчені Л. Штейн і Р. Гнейст, на думку яких, місцеве самоврядування — це частина державного механізму. Справи передаються у відання органів самоврядування законом, але за своєю природою вони залишаються справами державними.

В основі державницької  теорії — теорія децентралізації  частини державної виконавчої влади, її передачі на рівень територіальних спільнот громадян та тих органів, які вони обирають. Місцеве самоврядування розглядається прихильниками цієї теорії як засіб здійснення державних функцій за допомогою недержавних за своєю суттю суб'єктів права (місцевого населення та його органів). За такого підходу, на їх думку, місцеве самоврядування органічно вписується у механізм народовладдя, оскільки його корені — у тій владі, джерелом якої є весь народ, а не його частина (громада). Органи місцевого самоврядування при цьому мають діяти за принципом: «Дозволено лише те, що передбачено законом». Місцеве самоврядування може функціонувати не тільки на рівні територіальних громад, а й на рівні регіонів, зокрема районів, областей, оскільки держава може визнавати їх теж місцевими колективами, тобто первинними суб'єктами місцевого самоврядування. Місцевими колективами, наприклад, згідно зі ст. 72 Конституції Франції є комуни, департаменти, заморські території, які вільно управляються виборними радами в умовах, визначених законом [4, 123]. Найбільшого поширення державницька теорія набула у Європі. її витоки йдуть від магдебурзького права. Ця теорія знайшла втілення в Європейській хартії місцевого самоврядування .

Прихильники громадівської теорії місцевого самоврядування розглядають його первинні суб'єкти — громади як самостійне джерело такої публічної влади, яка не належить державі, а є самостійною, так званою муніципальною [4, 134]. За такого підходу місцеве самоврядування можливе лише на рівні населених пунктів. Що ж до інших рівнів адміністративно-територіального поділу держави (наприклад, районів, областей), на думку прихильників громадівської теорії, то там місцеве самоврядування можливе лише у формі добровільних об'єднань територіальних громад сіл, селищ і міст — асоціацій. Відповідно місцеве самоврядування, його органи мають вирішувати питання лише місцевого значення, а здійснення повноважень державної влади має покладатися на місцеві органи державної виконавчої влади. На думку прихильників цієї теорії, право на самоврядування є природним і невід'ємним від самої громади, а тому держава лише його визнає і гарантує. Вирішуючи питання місцевого значення, органи місцевого самоврядування мають діяти за принципом: «Дозволено все, що не заборонено законом». Громадівська теорія місцевого самоврядування була започаткована практикою державотворення у США.

Теорія муніципального дуалізму є певною модифікацією державницької і громадівської теорій[4, 145]. Згідно з цією теорією органи місцевого самоврядування є незалежними від держави тільки в суто громадівських справах, до яких держава байдужа, а у сфері політичній вони розглядаються як органи держави, що виконують її функції і повноваження. Виходячи з цього і ті справи, які покликані вирішувати органи місцевого самоврядування, мають поділятися на так звані власні і делеговані. Якщо при вирішенні власних справ, на думку прихильників цієї теорії, органи місцевого самоврядування можуть діяти незалежно і самостійно від державних органів, дотримуючись лише закону, то, вирішуючи «делеговані» повноваження, вони повинні діяти під контролем та адміністративною опікою.

Конституційно-правове  регулювання статусу місцевого  самоврядування несе на собі відбиток зазначених теоретичних підходів. Так, згідно з частиною першою ст. 140 [3] Конституції України територіальна громада розглядається як первинний суб'єкт місцевого самоврядування, що повною мірою відповідає громадівській концепції місцевого самоврядування. Про це свідчить і те, що місцеве самоврядування обмежується самостійним вирішенням питань місцевого значення в межах Конституції і законів України та зосереджується лише в селах, селищах та містах, оскільки населення районів і областей не визнається самостійним суб'єктом місцевого самоврядування.

У частині  третій ст. 143 [3]Конституції України встановлено: «Органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади», а частина четверта ст. 143 закріплює: «Органи місцевого самоврядування з питань здійснення ними повноважень органів виконавчої влади підконтрольні відповідним органам виконавчої влади. Ці положення побудовані на основі моделі муніципального дуалізму.

Водночас  найбільш суттєві положення Конституції  України виконані в аспекті державницької теорії місцевого самоврядування. У них чітко проводиться ідея, що корені місцевого самоврядування — у тій владі, джерелом якої є народ, а не його частина (громада), а обсяг повноважень — у законі. Так, згідно зі ст. 5 Конституції «носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ [3, 2]. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи місцевого самоврядування». Відповідно до частини другої ст. 19 Конституції «органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України», тобто за принципом: «Дозволено лише те, що передбачено законом».

Деякі теоретики  вважають, що державницька теорія місцевого самоврядування є більш життєвою та прийнятною для України, для практики її державного будівництва. Проте такий підхід не дає підстав вважати орган місцевого самоврядування державним органом, навіть незважаючи на те, що функціонально органи місцевого самоврядування досить схожі за своєю діяльністю з роботою місцевої державної адміністрації. Система органів державної влади побудована на іншій концептуальній основі — на базі централізації, підкорення і підконтрольності нижчих за належністю органів вищим, а система місцевих рад — на основі самостійності в реалізації своїх функцій.

Розглянуті  теорії місцевого самоврядування суттєво вплинули на конституційно-правове закріплення місцевого самоврядування та його органів в Україні.