Поняття й ознаки суб'єкта адміністративного процесу

1) загальний суб’єкт;

2) спеціальний суб’єкт;

3) особливий суб’єкт.

Поняття загальний суб’єкт, спеціальний суб’єкт і особливий суб’єкт - це абстракція. Мова насправді йде про ті ознаки, що характеризують ці групи суб’єктів відповідно. Загальні ознаки характеризують загальний суб’єкт, спеціальні ознаки характеризують спеціальний суб’єкт, а є суб’єкт, що володіє до того ж і особливими ознаками. Наприклад, загальним суб’єктом адміністративної відповідальності є осудна фізична особа, яка досягла 16-літнього віку.

На користь такого розподілу мається ряд аргументів. Звичайно під суб’єктами адміністративної відповідальності маються на увазі особи, що володіють адміністративної деліктоздатністю. В адміністративному законодавстві у відповідності зі специфікою правових ознак закріплюються такі види:

- громадяни України;

- іноземні громадяни (піддані) й особи без громадянства, апатриди;

- посадові особи;

- інші особи, крім військовослужбовців Збройних Сил і атестованого складу органів внутрішніх справ, на яких поширюється дія дисциплінарних чи статутів спеціальних положень про дисципліну (ч. 2 ст. 15 КпАП).

12. Громадяни як суб’єкти адміністративного права

Громадяни — найбільша група суб'єктів адміністративно-правових відносин. Конституція України надає перевагу інтересам, правам і свободам громадян перед інтересами, правами і свободами інших учасників правових відносин, виходячи із пріоритету загаль­нолюдських цінностей. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціаль­ною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність (ст. З Конституції України).

Найчастіше особа вступає у відносини з державою у сфері ви­конавчої влади, де практично реалізуються надані особі Конститу­цією та законами України права і свободи. Для реалізації деяких прав, свобод та виконання обов'язків важливе значення має грома­дянство — постійний правовий зв'язок особи та Української держа­ви, що проявляється у їх взаємних правах та обов'язках. Право на громадянство є невід'ємним правом громадянина України, він не може бути позбавлений свого громадянства. Кожна особа має пра­во на громадянство в Україні, яке вона може одержати за певних умов. Громадянство не поєднується з постійними трудовими чи службовими відносинами особи з конкретною організацією.

На всіх осіб, що постійно чи тимчасово перебувають на території України, поширюється юрисдикція Української держави. Проте за­конодавство у багатьох випадках чітко розмежовує статус громадя­нина і особи, не ототожнює їх. Громадянин України має більш ши­рокий обсяг прав і обов'язків, ніж особа, яка не пов'язана відноси­нами громадянства з державою, в тому числі й у сфері захисту (недопустимість видачі громадянина України іноземній державі, за­хист прав громадян за кордоном та ін.).

Адміністративно-правовий статус грома­дянина України є складовою частиною його загального статус у, що встановлений Конституцією Украї­ни, Законом України «Про громадянство України» (в редакції від 16 квітня 1997 р.) та іншими законодавчими актами України.

Громадяни України є рівними перед законом незалежно від по­ходження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, місця проживання та інших ознак. Рівноправність громадян України забезпечується в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя. Усі ці конституційні положення підтверджуються законами України про власність, про підприємниц­тво, про підприємства, про землю, про об'єднання громадян та ін. Правовий статус громадянина включає до себе:

а) основні (невід'ємні) права (або права і свободи людини і гро­мадянина);

б) комплекс прав та обов'язків, що закріплюються Конституцією України, нормами різних галузей права, в тому числі адміністратив­но-правовими нормами;

в) гарантії реалізації цих прав та обов'язків, а також механізм їх охорони державою.

До основних прав, крім невід'ємних (на життя, здоров'я, честь, гідність та ін.), можна віднести: свободу слова, міграції, зборів, влас­ності, користування засобами транспорту, будовами, політичні пра­ва (участь у законодавчій, виконавчій та юрисдикційній діяльності держави) та ін.

Комплекс прав та обов'язків у різних галузях виконавчої діяль­ності складають права на підприємництво та створення підприємств, на землю, на освіту, на користування досягненнями культури та ін.

Гарантії реалізації цих прав та обов'язків, а також механізм за­безпечення їх державою знаходять своє відображення в Конституції та законодавчих актах України.

Адміністративно-правовий статус громадянина України встанов­люється обсягом та характером його адміністративної правосуб'єктності, котру складають адміністративна правоздатність та адмініст­ративна дієздатність.

Адміністративна правоздатність — це визнана законом за гро­мадянином фактична можливість бути суб'єктом адміністратив­ного права, мати права та обов'язки адміністративно-правового характеру. Адміністративна правоздатність виникає з моменту на­родження людини. Її обсяг встановлюється і змінюється за допомо­гою адміністративно-правових норм. Вона підтверджується доку­ментами про громадянство — паспортом громадянина України, а для осіб до 16 років — свідоцтвом про народження.

Правоздатність не може бути обмежена або відчужена, від неї неможливо відмовитись добровільно (оскільки така відмова не має юридичної сили). Правоздатність людини утворює юридичне понят­тя особи і громадянина. Тільки у випадках, передбачених криміналь­ним або адміністративним законодавством, громадянин може бути позбавлений якоїсь частини адміністративної правоздатності — пра­ва пересування, батьківських прав тощо.

Адміністративна дієздатність є другою складовою частиною адміністративної правосуб'єктності. При цьому адміністративна правоздатність є основою адміністративної дієздатності громадян, оскільки вона складає умови, за яких реалізуються їх суб'єктивні права і обов'язки.

Адміністративна дієздатність — це визнана законом спромож­ність громадян своїми діями набувати і здійснювати права і викону­вати обов'язки адміністративно-правового характеру. В повному об­сязі адміністративна дієздатність виникає з досягненням 18-річного віку. Разом з тим вона виникає і по досягненні 16-річного віку — одержан­ня паспорта та дотримання правил паспортної системи, охорона при­роди та ін. Адміністративна дієздатність може наставати у деяких ви­падках і до досягнення 16-річного віку — право на працю.

Висновки

Адміністративний процес характеризується різноманітністю суб’єктів. Як сторони (учасники, суб’єкти) в адміністративному процесі виступають юридичні і фізичні особи; виконавчо-розпорядчі органи держави і місцевого самоврядування; адміністрації підприємств, закладів, організацій і громадські організації; об’єднання громадян і просто громадяни, а також іноземці і особи без громадянства; політичні партії і органи суспільної самодіяльності тощо.

Аналіз усього масиву учасників адміністративно-процесуальних відносин дає змогу виділяти п’ять груп суб’єктів адміністративного процесу:

1) громадянин;

2) виконавчо-розпорядчі органи та структурні частини їхнього апарату;

3) об’єднання громадян та їх органи, а також органи самоорганізації населення, що мають адміністративно-процесуальну правосуб’єктність;

4) державні службовці та посадові особи, що наділені адміністративно-процесуальними правами і обов’язками;

5) інші державні органи та їх посадові особи.

Громадяни мають загальну правосуб'єктність, у тому числі й адміністративного процесу в будь-якій галузі уп­равлінської сфери: господарській, соціально-культурній, адміністративній, політичній. Дана властивість адміністра­тивної правосуб'єктності громадян породжує в усіх інших суб'єктів адміністративного процесу обов'язок додержува­ти їхні права.

Особливістю адміністративно-процесуальної право­суб'єктності громадян є те, що вони некомпетентні вирі­шувати адміністративні справи (якщо не наділені спеці­альними повноваженнями, але у цьому разі вони вже на­лежать до іншої категорії суб'єктів).

Використана література

1. Конституція України: Прийнята на п’ятий сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року // Голос України, 1996, 13 липня.

2. Адміністративне право: Навчально-методичний посібник для студентів юридичного факультету. Запоріжжя, ЗДУ, 2001.

3. Бахрах Д.Н. Административное право: Учебник. М., 1997.

4. Грибанова М. Правосуб’єктні підстави адміністративної відповідальності фізичних осіб // Право України, 2001, № 12, С.39—41

5. Коваль Л.В. Адміністративне право. К., Вентурі, 1998.

6. Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник. К., Юрінком Інтер, 2000.

7. Лилак Д. Адміністративна і цивільно-правова відповідальність юридичних осіб у сфері економічних відносин // Право України, 2000, № 1, С.27—31.

8. Стефаник В., Голосніченко І., Михеєнко М., Інститут адміністративної відповідальності юридичних осіб: проблеми теорії та приктики // Право України, 1999, С.6—9.

9. Кодекс України про адміністративні правопорушення: Науково-практичний коментар. К., 1991.

10. Кодекс України про адміністративні правопорушення // Кодекси України. К., Юрінком Інтер, 1998.

11. Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник. К., Юрінком Інтер, 1999.

12. Бахрах Д.Н. Административное право: Учебник для вузов. М., 1997.

13. Коваль Л.В. Адміністративне право України: Курс лекцій. К., 1998.

14. Бахрах Д.Н. Производство по делам об административных правонарушениях М., 1989.

15. Калаянов Д.П. Административно-юрисдикционная деятельность органов внутренних дел. Одесса, 1998.

2