Правомірність застосування адміністративного примусу

Правомірність застосування адміністративного примусу.

Адміністративний примус – це особливий  різновид державно-правового примусу, тобто визначені нормами адміністративного  права способи офіційного фізичного  або психологічного впливу уповноважених  державних органів, а у деяких випадках і громадських організацій, на фізичних та юридичних осіб у  вигляді особистих, майнових, організаційних обмежень їх прав, свобод та інтересів  у випадках вчинення цими особами  протиправних діянь (у сфері відносин публічного характеру) або в умовах надзвичайних обставин в межах окремого адміністративного провадження  задля превенції, припинення протиправних діянь, забезпечення провадження в  справах про правопорушення, притягнення  винних осіб до відповідальності, попередження та локалізації наслідків надзвичайних ситуацій.

Ознаками адміністративного примусу  є:

- він є об’єктивно необхідним  методом, цілеспрямованим способом  поведінки, набором певних дій  і засобів, які повторюються  й сприяють вирішенню завдань  соціального, державного управління, застосовується на базі переконання  у сфері реалізації виконавчо-розпорядчої  діяльності держави;

- офіційний, державно-владний характер, застосування його здійснюється  лише від імені держави уповноваженими  державними органами та їх  посадовими особами у процесі  реалізації ними державно-владних  повноважень, звідси й відповідний  характер примусової діяльності. Суб’єктами застосування адміністративно-примусових  заходів є, як правило, органи  виконавчої влади. З метою залучення  громадян до охорони громадського  порядку держава може надавати  певним громадським формуванням  (наприклад з охорони громадського  порядку і державного кордону)  право застосовувати адміністративно-примусові  заходи щодо фізичних та юридичних  осіб за дорученням держави  у встановлених законодавством  випадках й, як правило, під  державним контролем.

- множинність та розмаїття суб’єктів  застосування адміністративно-примусових  заходів, на противагу моносуб’єктному  характеру застосування заходів  всіх інших різновидів державно-правового  примусу. Кількість відповідних  суб’єктів постійно змінюється.

- численність осіб, щодо яких  здійснюється застосування адміністративно-примусових  заходів. Серед них не лише  фізичні, а й юридичні особи  різноманітних форм власності  та організаційно-правових форм, в тому числі і органи державної  виконавчої влади, місцевого самоврядування.

- відсутність службового підпорядкування  між суб’єктами застосування  адміністративно-примусових заходів  (активними учасниками) та особами,  щодо яких здійснюється застосування  зазначених заходів (їх можна  назвати пасивними учасниками  відповідних правовідносин, оскільки  саме їх поведінка є об’єктом  певного впливу).

- специфіка юридико-фактичних підстав  застосування. Наявність цієї ознаки  адміністративного примусу слід  особливо виділити, оскільки вона  є характерною лише для цього  виду державно-правового примусу.  А саме, для будь-яких інших  видів державно-примусової діяльності  єдиною юридико-фактичною підставою  є протиправне діяння і при  його відсутності не має взагалі  легальної бази для застосування  державного примусу. Адміністративно-примусові  заходи можуть застосовуватися  як при вчиненні протиправних  діянь, так і при настанні  особливих умов, передбачених в  законодавстві (епідемії, епізоотії,  стихійних лих, катастроф техногенного  характеру та інших надзвичайних  обставин), коли відповідні заходи  використовуються з метою попередження  виникнення тих чи інших шкідливих  (небезпечних) наслідків, їх локалізації,  а також для профілактики протиправних  діянь.

- багатоаспектна цільова спрямованість  адміністративного примусу. Він  передбачає не лише реакцію  на правопорушення, а й їх превенцію,  припинення, попередження та боротьбу  з екстремальними подіями. Мета  адміністративного примусу складна,  включає в себе кілька складових,  а саме: попереджувально-виховну,  припиняючи та каральну, які деталізуються  у попередженні, припиненні протиправних  діянь та надзвичайних умов, локалізації  їх наслідків, створенні необхідних  ситуацій для можливого у майбутньому  притягнення винних осіб до  відповідальності, забезпеченні провадження  в справах про правопорушення, покаранні, перевихованні правопорушників.

- багатоваріантність зовнішніх  форм прояву адміністративного  примусу – психічний або фізичний  вплив у вигляді обмежень особистого, організаційного, майнового характеру,  тобто тих чи інших несприятливих  для особи наслідків, які досить  різноманітні, що пояснюється розмаїттям  відносин, які охороняються за  їх допомогою, метою, підставами, компетенцією суб’єктів застосування  тощо.

- примусовий характер, на що дає вказівку вже сама назва, тобто “примушувати, силувати” особу свідомо здійснити ті чи інші дії, або ж утриматися від них, підкорившись всупереч своїм бажанням.

Застосування його заходів здійснюється переважно у позасудовому порядку, що ще раз підтверджує його назву. Не зважаючи на те, що деякі адміністративно-примусові  заходи застосовуються виключно суддями, переважна їх більшість – прерогатива адміністративних органів. Процедура застосування досить спрощена (не передбачено потреби здійснення численних процесуальних дій), оперативна (специфіка підстав, суб’єктного складу застосування, мети обумовлюють можливість негайної реакції держави на появу відповідних обставин), економна (суттєвих витрат не вимагається). Застосування адміністративно-примусових заходів здійснюється в порядку, регламентованому адміністративно-процесуальними нормами, у межах адміністративного провадження з відповідною фіксацією результатів у правозастосовчих (юрисдикційних) актах.

- правовий характер. Застосування  адміністративно-примусових заходів  здійснюється на основі норм  права.

Класифікація заходів адміністративного  примусу.

Значна кількість та розмаїття  заходів адміністративного примусу, які відрізняються один від одного, створюють підстави для їх можливого  об’єднання у групи, тобто проведення класифікації. Стосовно класифікації заходів адміністративного примусу, слід зазначити, що її здійснення обумовлене:

-по-перше, потребою з’ясування  сутності різноманітних заходів  адміністративного примусу, їх  мети, взаємодії;

-по-друге, створенням засад ефективного  впливу цих заходів;

-по-третє, досконала класифікація  заходів адміністративного примусу  є необхідною передумовою змістовного  наукового дослідження їх потенціалу.

Традиційним в адміністративно-правовий доктрині був і залишається поділ  адміністративно-примусових заходів  на заходи фізичного і психічного (психологічного) впливу, який зустрічається  як у роботах вчених-юристів ХІХ  століття, так і в сучасних наукових джерелах. Однак слід зазначити, що такий розподіл заходів адміністративного  примусу не можна вважати досконалим, оскільки він має обмежений характер, залишаючи за межами класифікації значну кількість заходів (наприклад, ті, що наділені впливом організаційного  характеру).

В залежності від мети застосування адміністративно-правової норми, виділяються: 1) адміністративні стягнення, що застосовувалися при притягненні особи до адміністративної відповідальності як покарання особи; 2) заходи адміністративного припинення, які використовуються для припинення відповідного правопорушення; 3) заходи процесуального примусу, які забезпечують можливість визначення факту правопорушення, встановлення особи правопорушника, зібрання всіх необхідних даних про адміністративний проступок і складання відповідних процесуальних документів; 4) відновлювальні заходи для поновлення правопорядку; 5) заходи адміністративно-примусові, що застосовуються з метою припинення правопорушень.

В залежності від особи, щодо якої здійснюється застосування, або ж  об’єкту впливу, прийнято виділяти адміністративно-примусові заходи, що застосовуються до фізичних осіб, до юридичних осіб, а також змішані.

За строками дії – ті, що застосовуються шляхом виконання певних разових  дій і не пов’язані із строком, і такі, що характеризуються тривалістю дії, тощо.

При цьому пропонується навіть одночасне  використання декількох критеріїв  у кілька етапів.

Так, наприклад, на першому етапі, в  залежності від фактичних підстав  застосування, виділяються дві підсистеми однорідних заходів: заходи, пов’язані  із протиправними діяннями, і заходи, застосування яких не пов’язане із такими діяннями. На другому етапі, обравши критерієм безпосередню мету застосування, заходи, пов’язані  із протиправними діяннями, розподіляються на заходи відповідальності та заходи припинення, а примусові заходи, не пов’язані з протиправними  діяннями, - на такі, що пов’язані із надзвичайними ситуаціями, та власне попереджувальні заходи. І, нарешті, на третьому етапі заходи припинення, в залежності від характеру дії, поділяються на власне заходи припинення та заходи адміністративно-процесуального примусу.

Групи заходів адміністративного примусу:

1) заходи адміністративного попередження (запобігання);

2) заходи адміністративного припинення;

3) адміністративні стягнення (заходи  відповідальності за порушення  адміністративно-правових установлень).

Заходи адміністративного попередження (запобігання).

Характерною особливістю цієї групи  заходів адміністративного примусу  є їх профілактичний (попереджувальний) характер. Вони застосовуються для  попередження, профілактики правопорушень, для підтримання правопорядку за надзвичайних обставин, оскільки загроза  суспільним і особистим інтересам, заподіяння їм школи можуть виникнути не тільки внаслідок вчинення правопорушення, а й в наслідок стихійного лиха, дій душевнохворих та малолітніх осіб тощо. В більшості випадків їх застосування протиправне діяння відсутнє, однак свобода дій особи обмежується, адміністративно-примусові заходи застосовуються незалежно від волі та бажання останньої.

Заходи адміністративного попередження (запобігання) – це визначені нормами  адміністративного права способи  офіційного фізичного або психологічного впливу уповноважених державних  органів, а у деяких випадках і  громадських організацій, на фізичних та юридичних осіб у вигляді особистих, майнових, організаційних обмежень їх прав, свобод та інтересів задля  попередження, виявлення протиправних діянь, забезпечення громадського порядку  та громадської безпеки, попередження та локалізації наслідків надзвичайних ситуацій.

Отже, особливістю цих заходів  є те, що вони:

а) застосовуються за умови відсутності  протиправного діяння;

б) застосовуються з метою попередження, виявлення протиправних діянь, забезпечення громадського порядку та громадської  безпеки, а також попередження надзвичайних ситуацій.

Відповідна група заходів адміністративного  примусу є найпоширенішою, положення  багатьох нормативно-правових актів  визначають засади їх застосування.

До найпоширеніших заходів адміністративного  попередження (запобігання) можна віднести:

- перевірку документів;

- огляд (митний огляд, переогляд,  обов’язковий огляд ручної поклажі,  багажу та особистий огляд  пасажирів цивільних повітряних  суден, огляд морських і річкових  суден та документів, огляд осіб, які працюють на об’єктах з  особливим режимом);

- обстеження (як різновид огляду);

- відвідування підприємств, установ  та організацій, входження на  земельні ділянки, у жилі та  інші приміщення громадян;

- внесення подання про усунення  причин і умов, які сприяють  вчиненню правопорушень;

- тимчасове обмеження доступу  громадян на окремі ділянки  місцевості (блокування районів,  окремих споруд та об’єктів) у  випадках втечі з-під варти  і затримання злочинців, аварій  на шляхах, при інших надзвичайних  обставинах, які загрожують життю  і здоров’ю людей, під час  проведення масових заходів;

- обмеження руху транспорту  і пішоходів на окремих ділянках  вулиць і автомобільних шляхів (у зв’язку із ремонтом шляхів, прокладанням комунікацій, аварійним  станом, пожежами, стихійним лихом  тощо);

- безоплатне використання транспортних  заходів і засобів зв’язку,  які належать підприємствам, установам  і організаціям з метою запобігання  шкідливим наслідкам стихійного  лиха, інших надзвичайних обставин, для виїзду до безпосереднього  місця події, для доставки в  медичні установи осіб, які потребують  невідкладної медичної допомоги, для переслідування правопорушників  і доставки їх до міліції;

- адміністративний нагляд за  особами, звільненими з місць  позбавлення волі (у відповідності  до положень Законів України  „Про адміністративний нагляд  за особами, звільненими з місць  позбавлення волі” та „Про  міліцію”);

- обмеження прав громадян, пов’язаних  із станом здоров’я (примусовий  медичний огляд або примусова  госпіталізація, проведення карантинних  заходів, усунення осіб, які є  носіями збудників інфекційних  захворювань, небезпечних для  населення, від роботи та іншої  діяльності, яка може сприяти  поширенню інфекційних хворою, обов’язкові  медичні огляди, профілактичні щеплення, спеціальні заходи профілактичного  лікування у примусовому порядку  соціально небезпечних захворювань)  тощо.