Загальна характеристика комерційної таємниці

- видати наказ по підприємству про встановлення комерційної таємниці (Додаток А);

- затвердити перелік відомостей, що становлять комерційну таємницю (Додаток Б).

- затвердити форму зобов’язання (договору) про нерозголошення інформації, що є комерційною таємницею (Додаток В).

Незалежно від обраного підприємством шляху захисту комерційної таємниці працівник, приступаючи до виконання своїх обов’язків, має бути поінформований:

- про порядок і процедуру набуття матеріалами, документами та виробами статусу комерційної таємниці підприємця;

- про правила, пов’язані з доступом до інформації, що є комерційною таємницею;

- про обов’язки й обмеження, що покладаються на виконавців, допущених до відомостей конфіденційного характеру (наприклад, діловодство, облік, збереження, розмноження, обробка інформації тощо);

- про порядок прийому представників інших суб’єктів підприємницької діяльності та передачі їм інформації;

- про відповідальність за розголошення відомостей, що складають комерційну таємницю підприємства, або за порушення встановленого порядку роботи з ними [11, с. 395].

2.2 Відповідальність за незаконні дії щодо комерційної таємниці

Способи розголошення відомостей, що становлять комерційну таємницю, можуть бути різними: повідомлення зазначених відомостей іншим особам, зокрема конкурентам; надання іншим особам для ознайомлення документів, що містять комерційну таємницю; повідомлення інформації, що є комерційною таємницею, в засобах масової інформації тощо.

За незаконні дії щодо розголошення комерційної таємниці підприємства передбачена як адміністративна, так і кримінальна відповідальність.

Адміністративна відповідальність.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 7 червня 1996 р. № 236/96-ВР (далі — Закон № 236) розголошенням комерційної таємниці є ознайомлення іншої особи без згоди особи, уповноваженої на те, з відомостями, що відповідно до чинного законодавства України становлять комерційну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв’язку з виконанням службових обов’язків, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб’єкту (підприємцю) [4].

Також статтею 18 Закону № 236 передбачено відповідальність за схилення до розголошення комерційної таємниці. Тобто якщо буде встановлено факт, що особу, якій були довірені або стали відомі у зв’язку з виконанням службових обов’язків відомості, які становлять комерційну таємницю, спонукали до розкриття цих відомостей і якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб’єкту (підприємцю), дії особи вважаються такими, що містять ознаки цього правопорушення.

Даним законом також визначено таке поняття, як неправомірне використання комерційної таємниці, тобто впровадження у виробництво або врахування під час планування чи здійснення підприємницької діяльності без дозволу уповноваженої на те особи неправомірно здобутих відомостей, що становлять відповідно до законодавства України комерційну таємницю (ст. 19 Закону № 236). Усі перераховані правопорушення є недобросовісною конкуренцією [4].

За такі дії передбачено накладання штрафу Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями в розмірі до трьох відсотків виручки від реалізації товарів, виконання робіт, надання послуг господарюючого суб’єкта за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф. Слід зазначити, що штраф накладається на юридичних осіб підприємства (ст. 21 Закону № 236).

У разі якщо обчислення виручки господарюючого суб’єкта неможливе або виручки немає, штрафи, зазначені в частині першій цієї статті, накладаються в розмірі до п’яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (далі — НМДГ).

Збитки, заподіяні внаслідок вчинення дій, визначених згаданим вище Законом як недобросовісна конкуренція, підлягають відшкодуванню за позовами зацікавлених осіб у порядку, визначеному цивільним законодавством України (ст. 24 Закону № 236).

Крім того, частиною третьою статті 164-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено адміністративну відповідальність за отримання, використання, розголошення комерційної таємниці, а також конфіденційної інформації з метою заподіяння шкоди діловій репутації або майну іншого підприємця. За такі дії на правопорушника накладається штраф у розмірі від дев’яти до вісімнадцяти НМДГ.

Кримінальна відповідальність.

Кримінальним кодексом України (ККУ) за незаконне збирання з метою використання (комерційне шпигунство) або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю (ст. 231 ККУ), та за розголошення комерційної таємниці (ст. 232 ККУ) передбачено кримінальну відповідальність.

Так, статтею 231 ККУ умисні дії, спрямовані на отримання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю, з метою розголошення чи іншого використання цих відомостей, а також незаконне використання таких відомостей, якщо це спричинило істотну шкоду суб’єкту господарської діяльності, — караються штрафом від двохсот до тисячі НМДГ, або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років. Злочин, передбачений статтею 231 ККУ, вважається закінченим з моменту вчинення дій, спрямованих на незаконне збирання відомостей, що містять комерційну таємницю.

Тобто дії особи, згідно зі статтею 231 ККУ, вважаються злочинними ще задовго до того моменту, коли вона отримала відомості, що містять комерційну таємницю, оскільки склад злочину утворюють лише дії щодо збирання такої інформації.

Умисне розголошення комерційної або банківської таємниці без згоди її власника особою, якій ця таємниця відома у зв’язку з професійною або службовою діяльністю, якщо воно вчинене з корисливих чи інших особистих мотивів і завдало істотної шкоди суб’єкту господарської діяльності, — карається штрафом від двохсот до п’ятисот НМДГ з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк (ст. 232 ККУ).

Слід звернути увагу, що за статтею 232 ККУ відповідальність може нести лише обмежене коло осіб — суб’єкти, яким такі відомості стали відомі у зв’язку з їхньою професійною чи службовою діяльністю, і які, згідно з чинним законодавством, повинні їх зберігати.

Із норм законів, які встановлюють правовий статус, призначення та компетенцію державних органів, випливає, що в деяких із них є прямо передбачене право державних органів на отримання інформації, що містить комерційну таємницю.

І хоча частиною 1 статті 507 ЦКУ встановлено, що органи державної влади зобов’язані охороняти від недобросовісного комерційного використання інформацію, яка є комерційною таємницею підприємства, однак на сьогоднішній день жодним з перелічених законодавчих актів не закріплено правового механізму, який би належним чином захищав комерційну таємницю, зокрема передбачав би порядок та умови розкриття комерційної таємниці, а також містив би вичерпний перелік органів державної влади, що мають право на отримання інформації, яка є комерційною таємницею. Так як це визначено Законом України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р. № 2121-III, яким встановлені всі зазначені вище положення з метою захисту банківської таємниці.

У згаданій статті ЦКУ зазначено, що така інформація охороняється органами державної влади від розголошення, але крім випадків, коли розголошення необхідне для забезпечення захисту населення або не вжито заходів щодо її охорони від недобросовісного комерційного використання [13, с. 75].

Відповідно, у підприємства, установи чи організації немає підстав для відмови у наданні на вимогу державних органів певної інформації чи документів, які ці державні органи мають право отримати (таблиця 2.1) згідно із законами України, навіть якщо така інформація чи документи є комерційною таємницею згідно з внутрішніми нормативними документами підприємства.

Таблиця 2.1

Перелік державних органів, які мають право отримувати певну інформацію [12, с. 207]

Перелік дер Перелржавних органірооорорв,

РоЗДІЛ 3

удосконалення правового регулювання комерційної таємниці

Ефективність відповідного правового регулювання комерційної таємниці залежить як від загальних, так і спеціальних чинників. До загальних, зокрема, належать загальна економічна ситуація в країні, рівень правосвідомості у суспільстві тощо. У цьому розділі я спробую виділити шляхи удосконалення цивільно-правового регулювання комерційної таємниці як об’єкта права інтелектуальної власності в Україні.

До спеціальних чинників належать ті з них, які стосуються якості правового регулювання цивільно-правової охорони комерційної таємниці, а також судової практики при прийнятті відповідних рішень [1, с. 32].

Конфіденційність інформації, яка складає комерційну таємницю, залежить не тільки від договору про її охорону. Обов’язок не розкривати конфіденційну інформацію випливає також з довіри, що покладається суб’єктом права на комерційну таємницю, на особу, яка отримує таку інформацію. В чинних Цивільному кодексі України та Законі України «Про інформацію» не передбачено охорони інформації, що стала відома під час довірчих відносин між особами, коли певні умови її охорони чи поширення не були погоджені. На цій підставі вдосконаленню системи захисту таємниць в Україні сприяло б закріплення в Цивільному кодексі загальних правових основ довірчих відносин між відповідними особами з приводу комерційної таємниці.

Основні пропозиції щодо удосконалення правового регулювання комерційної таємниці:

1. Необхідність вдосконалення закону України «Про комерційну таємницю» обумовлюється розвитком підприємництва в Україні і посиленням економічної конкуренції на товарних ринках, приведенням українського законодавства у відповідність із законодавством розвинутих країн з ринковою економікою, в яких функціонує інститут комерційної таємниці.

2. Необхідно доповнити перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці, такими видами інформації: інформація, що міститься в установчих документах; інформація, що підлягає розкриттю емітентом цінних паперів, професійним учасником ринку цінних паперів і власником цінних паперів відповідно до законодавства України про цінні папери; інформація про діяльність благодійних організацій та інших некомерційних організацій; інформація про реалізацію державних програм приватизації і про умови приватизації конкретних об'єктів; інформація про розміри майна і вкладених коштів при його приватизації; інформація про ліквідацію юридичної особи, порядок і терміни заявлення вимог його кредиторами; інформація, для якої введені обмеження на встановлення режиму комерційної таємниці законом України.