Юридичний аналіз складу злочину: "Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспорт

 

 Цивільно-правові делікти  на транспорті мають специфічний  об’єкт посягання – майнові  відносини і виражаються в  порушенні або невиконанні транспортних  зобов’язань. Цивільно-правова відповідальність, у тому числі і відповідальність за порушення транспортних зобов’язань, полягає в застосуванні до правопорушника (боржника) в інтересах іншої особи (кредитора) встановлених законом або договором санкцій майнового характеру: відшкодування збитків, виплати неустойки (штрафу, пені). Цивільно-правова відповідальність носить компенсаційний характер, оскільки її мета – відновлення порушених майнових прав кредитора і тому розмір відповідальності повинен відповідати розміру завданих збитків.

 

2. Юридичний аналіз складу  злочину «Порушення правил безпеки  дорожнього руху або експлуатації  транспорту особами, які керують  транспортними засобами»

 

2.1 Об’єкт і об’єктивна сторона злочину

 

 Дорожній рух в Україні  регулюється Законом від 30 червня 1993 р. «Про дорожній рух» та  Правилами дорожнього руху, затвердженими  постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306.

 

 В статті Кримінального кодексу України, яка передбачає відповідальність за порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами чітко вказано, що може бути об’єктом цього злочину, тобто на що посягає те суспільно небезпечне діяння, яке описане в даній статті. До таких об’єктів належать безпека руху й експлуатації автомобільного та деяких видів транспорту. Зокрема названі об’єкти є безпосередніми, тобто такими на які завжди посягає особа вчиняючи цей злочин. Окрім безпосередніх об’єктів дана стаття передбачає і додаткові обов’язкові об’єкти, тобто такі шкода яким заподіюється поряд із безпосереднім об’єктом, але вони вже виступають як ознака, яка дає можливість застосувати більш сувору санкцію, яка передбачена статтею 286 КК, звичайно ж залежно від тяжкості заподіяної шкоди. Зокрема дана стаття дає нам можливість визначити, що додатковим обов’язковим об’єктом тут виступають життя і здоровя особи.

 

 Об'єктивна сторона  злочину, передбаченого ст. 286 КК  України, полягає в: а) порушенні  Правил безпеки руху чи експлуатації  транспорту, тобто в порушенні конкретного правила, передбаченого конкретним пунктом правил; б) настанні суспільне небезпечних наслідків – заподіяння смерті чи тілесних ушкоджень учасникам дорожнього руху і в) причинному зв'язку між порушенням правил безпеки руху чи експлуатації транспорту та спричиненими наслідками.

 

 Кримінальна відповідальність  за ст. 286 КК настає лише в  разі наявності сукупності в  діях особи усіх цих ознак.  Якщо у заподіянні потерпілому  смерті чи тілесних ушкоджень  є вина чи груба необережність  потерпілого, то водій транспортного  засобу звільняється від кримінальної  відповідальності лише у тих  випадках, коли він порушення  правил безпеки руху не припустився  [15, с. 16–17].

 

 Порушення Правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту кваліфікується як злочин, якщо це порушення спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження (ч. 1 ст. 286 КК), тяжке тілесне ушкодження або смерть (ч. 2 ст. 286 КК) або призвело до загибелі кількох осіб (ч. 3 ст. 286 КК).

 

 Вчинення цього злочину  можливе лише при керуванні  транспортним засобом. Згідно  з приміткою до ст. 286 КК під транспортними засобами, зазначеними у статтях 286, 287, 289 і 290 КК, визнаються усі види автомобілів, трактори та інші самохідні машини, трамваї і тролейбуси, а також мотоцикли та інші механічні транспортні засоби.

 

 Загальне поняття механічного  транспортного засобу визначено у п. 1.10 Правил дорожнього руху: це транспортний засіб, що приводиться у рух за допомогою двигуна. Цей термін поширюється на трактори, самохідні машини і механізми (крім мопедів). У цьому ж пункті мопед визначено як двоколісний транспортний засіб, що має двигун з робочим об'ємом до 50 куб. см, а також тролейбуси та транспортні засоби з електродвигуном потужністю понад 3 кВт. Отже однією з важливих ознак механічного транспортного засобу є робочий об'єм двигуна, який становить 50 куб. см і більше чи електродвигуна потужністю понад 3 кВт [7, с. 511].

 

 За ст. 286 КК кваліфікуються  порушення правил безпеки руху  та експлуатації всіх транспортних  засобів, що підпадають під ознаки механічного транспортного засобу, тобто пасажирські і вантажні автомобілі, трамваї і тролейбуси, автобуси, електромобілі, мотоколяски, мотонарти та ін.

 

 Поняття «інші самохідні  машини» охоплює дорожні, будівельні, сільськогосподарські та інші  подібні спеціальні самохідні  машини (автокрани, екскаватори,  скрепери, грейдери, дорожні котки,  асфальтоукладачі, авто-і електрокари та навантажувачі, збиральні комбайни та ін.).

 

 Порушення Правил безпеки  руху або експлуатації фунікулера  теж кваліфікується за ст. 286 КК. Винятком є засоби залізничного  і повітряного транспорту, морського  та річкового флоту, відповідальність за порушення Правил безпеки руху та експлуатації яких передбачена ст. 276 КК. Не підлягають кримінальній відповідальності за ст. 286 КК водії велосипедів, веломобілів, моторних човнів, катерів, залізничних дрезин та поїздів метрополітену. Порушення Правил безпеки руху водіями велосипедів, моторних човнів та катерів, якщо воно спричинили загибель людей або інші тяжкі наслідки, кваліфікується за ст. 291 КК, а якщо порушення призвело до інших наслідків – за відповідними статтями злочинів проти особи. Залізничні дрезини і поїзди метрополітену належать до залізничного транспорту, і тому порушення водіями цих транспортних засобів Правил безпеки руху кваліфікуються за ст. 276 КК [14, с. 502].

 

 Кримінальна відповідальність  за ст. 286 КК настає тільки в тих випадках, коли порушення Правил безпеки руху або експлуатації транспортних засобів зумовило заподіяння наслідків, які прямо передбачені в диспозиції цієї норми.

 

 В інших випадках  такі дії утворюють склад адміністративного правопорушення або належать до сфери цивільно-правових відносин. Останнє має місце при заподіянні матеріальної шкоди.

 

 Тяжкість тілесних  ушкоджень, заподіяних потерпілому,  та причину смерті визначає  судово-медична експертиза.

 

 Діяння кваліфікується  за ст. 286 КК лише в тому випадку, коли факт порушення водієм транспортного засобу Правил дорожнього руху встановлено та доведено. З'ясувати наявність факту такого порушення – головне питання, яке має бути вирішене в кожній кримінальній справі. Якщо факт порушення не встановлений і не доведений, притягнути особу, яка керувала транспортним засобом, до кримінальної відповідальності неможливо.

 

 При кваліфікації діяння  за ст. 286 КК необхідно встановити  і в процесуальних документах  обов'язково зазначити, у порушенні  яких Правил безпеки руху чи  експлуатації транспорту визнається  винною особа, у чому конкретно виявилося порушення. Без такої конкретизації обвинувачення кримінальна справа за ст. 286 КК не може розслідуватися і підлягає поверненню на нове розслідування. Але, незважаючи на цю цілком зрозумілу вимогу, деякі працівники органів попереднього розслідування та суду її не виконують.

 

 При кваліфікації діяння  за ст. 286 КК завжди необхідно  встановити причинний зв'язок  між порушенням Правил безпеки руху чи експлуатації транспорту і наслідками, що настали. Причинний зв'язок в автотранспортних злочинах відрізняється тим, що він встановлюється не між діями водія та наслідками, що настали (такий зв'язок є у більшості цих злочинів), а між порушеннями Правил дорожнього руху та наслідками, що настали. Якщо такого зв'язку немає, водій не може нести кримінальну відповідальність за ті наслідки, що настали.

 

 При кваліфікації діяння  за ст. 286 КК за вину можуть  ставитися тільки ті наслідки  порушення Правил безпеки руху  та експлуатації транспорту, які  перебувають у причинному зв'язку з цим порушенням, а не всі наслідки, які фактично настали. Тому порушення Правил дорожнього руху, яке призвело до заподіяння середньої тяжкості тілесних ушкоджень потерпілому, кваліфікується за ч. 1 ст. 286 КК, якщо немає причинного зв'язку між заподіяними ушкодженнями і смертю потерпілого [12, с. 256–257].

 

 Важливе значення для кваліфікації транспортного злочину мають первинні документи, які складають слідчі з працівниками ДАІ на місці події: протокол огляду місця дорожньо-транспортної пригоди, схема місця події, протоколи огляду транспортних засобів та інші документи, без яких немає змоги відтворити обстановку події та її обставини, провести судово-автотехнічну, судово-трасологічну та інші експертизи, встановити механізм дорожньо-транспортної пригоди. У багатьох випадках протоколи огляду місця пригоди і схеми до них, як показує вивчення матеріалів практики, складаються недбало, в них часто не зафіксовано розташування транспортних засобів, сліди їх гальмування, місце їх зіткнення, наявність світлофорів, дорожніх знаків, стан покриття дороги. Не завжди фотографуються місце пригоди, транспортні засоби.

 

 При кваліфікації діяння  за ст. 286 КК необхідно ретельно  перевірити, встановити і довести, у чому саме полягає порушення водієм Правил безпеки руху. Для цього потрібно максимально з'ясувати всі обставини дорожньо-транспортної пригоди. Тут не може бути якихось дрібниць, бо всі вони мають у багатьох випадках важливе значення для висновку про склад злочину та його кваліфікацію. Як свідчить практика, частіше недостатньо визначаються і фіксуються розташування транспортних засобів при зіткненні чи наїзді, смуга руху транспортного засобу, місцезнаходження потерпілих, конкретна дорожньо-транспортна обстановка, що склалася перед пригодою. У свою чергу, це, як правило, тягне за собою кримінально-правові помилки в оцінці ситуації та кваліфікації діяння.

 

 Водій транспортного засобу може бути визнаний винним у порушенні Правил дорожнього руху тільки у тому випадку, якщо він не виконав якогось передбаченого цими правилами обов'язку. У тому разі, якщо такий обов'язок на нього не покладається, він не передбачає і не повинен передбачити виникнення аварійної обстановки, тобто не порушує Правил дорожнього руху.

 

 Узагальнення слідчої  та судової практики показує, що органи слідства та суди ще часто припускаються помилок при кваліфікації діянь, передбачених ст. 286 КК, притягуючи до кримінальної відповідальності водіїв, які не вчинили порушень Правил безпеки руху та експлуатації транспортних засобів. Формула такого звинувачення виражається переважно вказівкою на можливість запобігти аварії, зіткненню, наїзду тощо.

 

 При цьому зовсім  не вирішуються питання, чи  був зобов'язаний водій у конкретній  обстановці, що склалася, вжити певних  заходів, чи були перешкодою  руху, наприклад, поява пішохода, наближення до перехрестя іншого транспортного засобу, що не має права переваги проїзду через нього тощо.

 

 Обвинувачення водія  за ст. 286 КК у тому, що він міг застосувати, але не застосував певні заходи, щоб запобігти наїзду, зіткненню тощо, без з'ясування питання про його обов'язок у конкретній ситуації це зробити, не є юридичним обвинуваченням. Відповідальність у такому разі не випливає із закону. Якщо обґрунтовувати обвинувачення і відповідальність тільки можливістю запобігти шкідливим наслідкам, то така можливість є завжди у кожного водія: не виїжджати з гаража. Але транспорт має конкретне соціально-економічне призначення – перевозити пасажирів і вантажі. Цільове призначення Правил дорожнього руху полягає саме в тому, що вони регулюють рух, надаючи одним водіям право проїзду і зобов'язуючи інших пропустити, дати дорогу [10, с. 278–279].

 

 Треба підкреслити, що кілька водіїв можуть бути визнані винними в одній дорожньо-транспортній пригоді лише за наявності в діях кожного з них усіх ознак складу злочину, передбаченого ст. 286 КК.

 

 Заподіяння передбаченої ст. 286 КК шкоди кваліфікується за відповідною частиною цієї статті тільки в тому разі, коли такі наслідки є результатом порушення Правил безпеки руху транспортних засобів, коли вони використовувались для виконання транспортних робіт. Якщо така шкода була заподіяна при виконанні нетранспортних робіт (сільськогосподарських, вантажно-розвантажувальних та ін.), діяння кваліфікується за статтями про злочин проти особи.

 

 Треба зазначити, що  для кваліфікації діяння за  ст. 286 КК не має значення місце  порушення Правил безпеки руху  та експлуатації транспортних  засобів. Це може бути автомагістраль, інша дорога, вулиця, провулок, двір, територія підприємства, поле та інші місця, де можливий рух транспортних засобів. Але іноді сам факт вчинення дорожньо-транспортної пригоди у певному місці впливає на кваліфікацію дій винного.

 

 Таким чином, місце вчинення автотранспортного злочину не може впливати на юридичну оцінку скоєного, якщо транспортний засіб не використовувався для проведення певних нетранспортних робіт. Але органи попереднього слідства та суди не завжди враховують це положення [8, с. 283].

 

 Тому, при кваліфікації  діяння за ст. 286 КК дуже важливо  з'ясувати, які саме правила  порушив водій транспортного  засобу: Правила виконання певних  робіт, Правила техніки безпеки чи інші Правила охорони праці, Правила дорожнього руху тощо.

 

 Якщо трактор або  інша самохідна машина використовувались  як транспортний засіб, то вчинений  водієм через неуважність наїзд на потерпілого є порушенням Правил безпеки руху, а не правил охорони праці.

 

 Дуже часто судові  помилки з приводу відмежування  транспортних злочинів від інших виникають при розгляді пригод, які трапляються в сільському господарстві.

 

 Якщо водій не допустив  порушень Правил дорожнього руху, а аварія сталася через будь-які  інші причини (наприклад, через  дефекти ділянки дороги або  через несправність транспортного засобу, що виникла раптово), то водій у такому випадку кримінальній відповідальності не підлягає.

 

 Обов’язковою ознакою  цього злочину кримінальний закон  називає обстановку вчинення  злочину, яка характеризується  тим, що діяння вчиняються, наслідки  настають в обстановці дорожнього  руху, тобто в процесі пересування  транспортних засобів. Тому не  охоплюється статтею 286 КК випадки,  які сталися під час ремонту транспортних засобів чи в ході виконання ними певних спеціальних (не транспортних) операцій.

 

2.2 Суб’єкт і суб’єктивна  сторона злочину

 

 Суб'єктом злочину,  що аналізується, може бути фізична  осудна особа, яка на момент  його вчинення досягла 16-річного  віку і фактично керувала транспортним  засобом, допустивши порушення  Правил безпеки руху та експлуатації  транспорту. Особа є такою, що керує транспортним засобом незалежно від того, чи вона професіонал, чи аматор, чи працює за наймом, є його власником чи орендарем, керує ним за дорученням чи самовільно захопивши або угнавши його. Не мають значення обставини, пов'язані з відсутністю в особи прав на керування транспортним засобом або факт позбавлення такого права в адміністративному чи іншому порядку.