Класифікація злочинів залежно від ступеня тяжкості та їх значення

Згідно чинного кримінального законодавства злочини поділяються на чотиривиди. В юридичній літературі з приводу цього висловлювались різні думки. Видається, що їх наводити немає потреби, оскільки більшість з них загальновідомі [17,176].

Завершуючи розмову про  недоліки законодавчої конструкції  ст. 12 КК України слід звернути увагу на такий її недолік як відсутність у санкції статті вказівки на мінімальний строк позбавлення волі. У ст. 12 категорії злочинів виділяються з врахуванням лише максимальної межі покарання у виді позбавлення волі. Але ж, з іншого боку, фактично вказівка на мінімальний строк позбавлення волі має місце в уявленні правозастосувача. Норми частин 3 і 4 ст. 12, — пише М. І. Хавронюк, — слід розуміти так, що злочином середньої тяжкості є злочин, верхня межа покарання у виді позбавлення волі за який перевищує два роки, але не перевищує п’яти років (злочини, передбачені ст. 109, ч. 1 ст. 130 тощо), а тяжким злочином — злочин, верхня межа покарання у виді позбавлення волі за який перевищує п’ять років, але не перевищує десяти років, незалежно від того, якою є нижня межа цього виду покарання [10]. Нижня ж межа покарання більшості злочинів знаходиться «у зоні» різних категорій (наприклад, ч. ч. 1?3 ст. 186; ч. 2 ст. 187; ч. 2 ст. 304 КК України). Тому, уявляється, що встановлювати на законодавчому рівні необхідно не нижні межі типової санкції, а привести у відповідність зі ст. 12 КК України ніжні та верхні межі конкретних статей Особливої частини КК України. До речі, в юридичній літературі акцентується увага на тому, що конструкції більшості санкцій статей Особливої частини кримінального закону містять значні недоліки та не відповідають сучасним науковим розробкам теорії пеналізації [24,89].

Підсумовуючи викладене, можна зазначити:

1) законодавча конструкція ст. 12 КК України незважаючи на її простоту та логічну послідовність не позбавлена недоліків;

2) їх усунення не можливе  без проведення подальших наукових досліджень;

3) поділ категорій злочинів  не пов’язаний із мірою покарання,  що фактично обирається судом, а тому в якості критерію класифікації використовується тяжкість можливого покарання у виді позбавлення волі в його верхніх межах, вказаних в санкціях відповідних статей Особливої частини КК;

4) одним із аспектів вдосконалення законодавчої регламентації класифікації злочинів може стати відображення у її тексті фрагменту про стадію злочинного посягання.[2]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Розвиток кримінального права  останнім часом нерозривно пов'язаний із завданням індивідуалізації кримінальної відповідальності і покарання залежно  від тяжкості злочину. Кримінальні кодекси багатьох держав, прийняті в останні роки, тією чи іншою мірою передбачають спеціальні норми щодо класифікації злочинів залежно від їх тяжкості (ступеня суспільної небезпечності). Це, наприклад, КК Росії, Латвії, Іспанії.

 Саме така класифікація і міститься в ч. 1 ст. 12 КК України, яка встановлює, що залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі. Із змісту цієї норми можна зробити однозначний висновок, що законодавець за основу такої класифікації бере матеріальний критерій, що відбиває внутрішню соціальну сутність злочинів — ступінь їх тяжкості, небезпечності для суспільних відносин, які охороняються кримінальним законом.

Як вже зазначалося, ступінь  суспільної небезпечності, що відображає ступінь тяжкості злочину, виражається  в сукупності його об'єктивних і  суб'єктивних ознак: важливості об'єкта, характері діяння, способах його вчинення, тяжкості наслідків, формі і видах  вини, мотивах і мсті тощо. Саме тому класифікація злочинів за ступенем тяжкості є суттєвою, універсальною, такою, що визначає зміст і структуру інститутів кримінального права.

Поряд з матеріальним критерієм  класифікації законодавець у ст. 12 передбачає й її формальний критерій — певний вид і розмір покарання, типовий, такий, що найбільш повно відображає тяжкість конкретної групи (категорії) злочинів. Так, для злочинів невеликої тяжкості закон передбачає, як граничний критерій, покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років або інше, більш м'яке покарання; для злочинів середньої тяжкості — покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років; для тяжких злочинів — покарання у виді позбавлення волі на строк не більше десяти років, а для особливо тяжких — покарання у виді позбавлення волі понад десять років або довічного позбавлення волі.

Наявність у законі не тільки матеріального, але і формального критеріїв  пояснюється тим, що саме покарання, передбачене у санкції конкретної статті КК, є тією мірою, що найбільш повно виражає ступінь суспільної небезпечності злочину, дозволяє розмежувати  їх за тяжкістю і визначити їх різні правові наслідки. Це ж дає законодавцю можливість об'єднати в одну категорію близькі за ступенем суспільної небезпечності злочини і визначити типову санкцію — вид і розмір покарання, що є показником для певної групи злочинів, які належать до однієї категорії. При цьому злочини, що належать до однієї категорії, повинні мати санкції, максимальні розміри яких обмежені межами типової санкції, зазначеної у ст. 12. Так, наприклад, виходячи з ч.3 ст.12, типовою санкцією для злочинів середньої тяжкості є покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років. Це значить, що до цієї категорії будуть належати різні види злочинів, у санкціях яких позбавлення волі не перевищує п'яти років. Це, наприклад, і умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання (ст. 116), і грабіж (ч. 1 ст. 186), і давання хабара (ч. 1 ст. 369).

 Встановлена в ст. 12 класифікація  злочинів на чотири категорії  знаходить своє конкретне відбиття  в інститутах Загальної й Особливої частин. При цьому чітко виявляється позиція законодавця щодо застосування пільгових інститутів до осіб, які вчинили злочин невеликої і середньої тяжкості. Так, наприклад, готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності взагалі (ч. 2 ст. 14); можливість звільнення від кримінальної відповідальності пов'язується з вчиненням злочинів невеликої чи середньої тяжкості (статті 45-48). Звільнення від покарання також можливе лише при вчиненні злочинів невеликої і середньої тяжкості (ч. 4 ст. 74 й ін.).

Щодо злочинів тяжких або особливо тяжких, то з ними закон пов'язує найбільш суворі наслідки, такі, наприклад, як можливість призначення за особливо тяжкий злочин довічного позбавлення  волі (ст. 64), або призначення такого додаткового покарання, як позбавлення  військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу (ст. 54), Конфіскація майна може бути застосована лише за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини (ст. 59); найбільш тривалі строки давності, погашення і зняття судимості встановлюється саме за тяжкі і особливо тяжкі злочини (статті 49, 80) тощо.

Передбачена ст. 12 класифікація злочинів відбита й у нормах Особливої частини КК: у багатьох статтях вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину виступає як основна або кваліфікуюча ознака. Наприклад, заздалегідь не обіцяне приховування злочинів карається як самостійний злочин, якщо воно пов'язане з приховуванням тяжкого чи особливо тяжкого злочину (ст. 396); створення злочинної організації передбачає таку ознаку, як мета вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину (ст. 255). У частині 2 ст. 383 і ч. 2 ст. 384 кваліфікуючою ознакою визнається вчинення цих злочинів, якщо вони поєднані з обвинуваченням особи в тяжкому або особливо тяжкому злочині.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

1. Конституція України.: К.: Юрінком, 1996. — 80 с.

2. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар / Ю. В. Баулін і ін. — Х.: ТОВ "Одіссей", 2008. — 1208 с.

3. Хохлова І. В. Кримінальне право України (Особлива частина). Навч. посіб. — К.: ЦНЛ, 2006. — 688 с.

4. Кримінальне право України: Особлива частина. Підручник для студ. вузів. / М. І. Бажанов і ін. — К.: Юрінком Інтер; Х.: Право, 2003. — 496 с.

5. Кримінальне право України. Навч. посіб. / С. Г. Волкотруб і ін. — К.: Наукова думка; Прецедент, 2004. — 297 с.

6. Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник / За ред. М. І. Мельника. — К.: Атіка, 2008. — 712 с.

7. Правознавство: Підручник. / За ред. В. В. Копєйчикова. — К.: Юрінком Інтер, 2005. — 752 с.

8. Правознавство: Навч. посіб. / За ред. С. В. Дрожжиної. — К.: Знання, 2006. — 350 с.

9. Кравченко В. В. Правознавство:  Навч. посіб. — К.: Атіка, 2005. — 560 с.

10.  Каркач П. М. і ін. Основи правознавства України: Навч. посіб. — Х.: Еспада, 2008. — 344 с.

11.   Шпиталенко Г. А. Основи правознавства: Навч. посіб. 5-те вид. — К.: Каравела, 2008. — 376 с.

12.  Кримінальне право України: Заг. частина: Підручник для студ вузів. / М. І Бажанов і ін. — К.: — Харків: Юрінком Інтер — Право, 2002. — 416 с.

13.   Кримінальне право України: Заг. частина: Підручник. / За ред. М. І. Мельника. — К.: Атіка, 2008. — 376 с.

14.   Кримінальне право України: Навч. посіб. / За ред. О. М. Омельчука. — К.: Наукова думка; Прецедент, 2004. — 294 с.

15.   Александрова Ю. В. Кримінальне право України: Заг. частина: Підручник для студ вузів. — К.: МАУП, 2004. — 328 с.

16.   Савченко Л. В. Сучасне кримінальне право України: Курс лекцій / Л. В. Савченко і ін. — К.: Вид. ПАЛИВОДА А. В., 2005. — 640 с.

17.   Чернишова Н. В. Кримінальне право України. Заг. частина. Навч. посіб. — К.: Атіка, 2003. — 288 с.

18.   Коржанський М. Й. Кримінальне право. Заг. частина. — К.: Атіка, 2001. — 318 с.

19.   Хохлова І. В. Кримінальне право України. Заг. частина: Навч. посіб. — К.: ЦНЛ, 2006. — 272 с.

20.   Кримінальне право України: Заг. частина: Підручник для студ. вузів. / За ред. Я. Ю. Кондратьєва. — К.: Правові джерела, 2002. — 432 с.

21.   Малахов П. Основы уголовного права. Общая часть. — К.: Юринком, 2000. — 298 с.

22.   Михайленко П. П. Кримінальне право України. Заг. частина: Підручник для вузів МВС. — К.: Укр. академія внутрішніх справ МВС України, 1995 — 388 с.

23.   Кривоченко Л. Н. Классификация преступлений. — Харьков: Вища школа, 1983. — 129 с.

24.   Тацій В. Я. Об'єкт і предмет злочину в кримінальному праві: Навч. посіб. — К.: Вища школа. Вид-во при ХТУ, 1994. — 75 с.

25.   Наумов А. В. Введение в уголовное право // Государство и право. — 1993. — № 11. — С. 71—80.