Контрольная работа

    Фіксуючи  висновок, потрібно детально перерахувати ті ознаки, предмети. По яких він впізнав обєкт.

    Крім  вказаних вище відомостей, в протоколі  повинна бути відмітка про прочитання протоколу впізнаючому і особам, які були присутні при предявленні для впізнання.якщо з боку впізнаючого, а при предявленні особистості і з боку впізнаючого, а також з боку понятих були які-небудь заяви або зауваження, то про це також необхідно вказати в протоколі.

    Протокол  підписується впізнаючим, понятим і слідчим .При предявленні  особистості  додатково повинен бути підпис особи, яка впізнається. Якщо для впізнання предявлялася фотокартка, до протоколу повинна бути прикладена фототаблиця, завірена посадовою особою. У цьому випадку, якщо впізнання фіксувалося шляхом відео-або звукозапису, то додатком до протоколу повинна бути касета  в опечатаному вигляді з засвідчувальними підписами.

    Застосування  відеозапису при предявленні  для впізнання доцільне тоді, коли фіксується впізнання по ходу. У цьому випадку  важко переоцінити значення такого відеозапису. Як би детально і точно не описувалися  в протоколі предґявлення для впізнання особливості ходи всіх осіб, предявлених для впізнання, тільки наочне зображення може створити повне і  правильне уявлення про це. Аналогічне значення відеозапису при впізнанні по голосу і усній мові. Магнітофонний запис доцільно  також застосовувати при предявлення для впізнання в двох випадках:

    коли  стан здоровя впізнаючого викликає сумнів в його явці до слідчих органів і суду;

    коли  впізнаючий є малолітній.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

3. Вимоги  до вироку, його зміст  і структура. Види вироків.

    У п. 13 постанови Пленуму Верховного суду України № 5 від 29.06.1990 року із змінами, внесеними згідно з постановами  Пленуму Верховного Суду України  № 3 від 04.06.1993 та №12 від 03.12.1997 «Про виконання  судами України законодавства і  постанов Пленуму Верховного Суду України  з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку»  вказано, що «вирок, постановлений ім'ям України, є найважливішим актом правосуддя і до його постановлення необхідно підходити з винятковою відповідальністю, неухильно дотримуючись вимог статей 321-346 КПК» [8]. Таким чином, постановлений з дотриманням закону, на основі ретельного вивчення доказів, за внутрішнім переконанням суддів судовий вирок, що підсумовує розгляд справи в суді, складає найважливішу частину судового процесу.

    Найважливіше  значення вироку знаходить відображення у ряді норм кримінально-процесуального закону, що регулює правила судочинства в цілому.

    Вирок може бути постановлений тільки судом  першої інстанції. Вся процесуальна діяльність по розкриттю злочину, встановленню і викриванню винного, що протікає до остаточного розв'язання справи судом, направлена на створення умов для постановлення судом законного та обґрунтованого вироку. У жодному процесуальному акті попередніх стадій процесу, як і під час самого судового розгляду, не можуть бути вирішені у повному об'ємі питання, які вирішуються у вироку. Кримінальна справа може бути закрита за наявності законних підстав органами досудового слідства та судом. Проте, якщо у справі необхідно вирішити питання про кримінальне покарання, то воно вирішується судом лише у вироку.

    Суди  апеляційних і касаційних інстанцій  і ті, що розглядають кримінальні  справи в порядку виключного провадження, перевіряючи за певних умов законність і обґрунтованість вироків, можуть скасовувати їх або при виявленні помилок вносити в них зміни. Але при цьому вони не мають права виходити за межі обвинувачення, визнаного доказаним за вироком, а також встановлювати або визнавати доказаними факти, які не були доказані у вироку або спростовані (ст. ст. 366, 378, 396, розділ 5 КПК України).

    Держава уповноважує суд здійснювати  правосуддя від свого імені і  забезпечує виконання його рішень. Проголошення вироку ім'ям держави підвищує авторитет цього акта правосуддя і відповідальність суддів за правильне здійснення правосуддя. Вирок суду, що постановлюються іменем держави, щодо обов'язковості виконання прирівнюється до закону.

    Відповідно  до вимог ст. 322 КПК України вирок  постановлюються в окремому приміщенні - нарадчій кімнаті, в якій під час постановлення вироку можуть знаходитись тільки судді, що входять до складу суду у даній справі. Таємниця наради суддів є однією з гарантій незалежності суддів при розгляді і ухваленні рішень з кримінальних справах. Порушення таємниці наради суддів відповідно до вимог п.8 ч.2 ст. 370 КПК України - істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону і є підставою для безумовного скасування вироку.

    Кожен вирок суду за певних умов набирає  законної сили (ст. 401 КПК України). Це означає, що він після набрання законної сили підлягає точному та обов'язковому виконанню нарівні із законом. Виправдувальний вирок і вирок, що звільняє підсудного від покарання, виконуються негайно після проголошення вироку. Вироки, що набрали законної сили, є обов'язковими для всіх державних і громадських установ, підприємств і організацій, посадовців і громадян і підлягають виконанню на всій території України (ст. 403 КПК України) [14, с. 188].

    Відповідно  до п. 9 ст. 6 КПК України кримінальна  справа не може бути порушена, а порушена справа підлягає закриттю щодо особи, про яку є вирок, що набрав законної сили, з того ж обвинувачення.

    Встановлені вироком факти, їх оцінка судом, рішення суду визнаються істинними, доки вирок, що набрав законної сили, не скасовано або не змінено. Коли вирок, що набрав законної сили, викликає сумніви, з метою перевірки його правильності його можливо оскаржити у строгій відповідності з вимогами кримінально-процесуального закону. Але доки вирок не скасований, він визнається істинним.

    Вироком, заснованим на законі і постановленим  відповідно до вимог закону, суд  від імені держави дає оцінку діянню підсудного як злочинному або не злочинному. При встановленні вини суд застосовує до винного передбачені законом заходи кримінального покарання. При встановленні невинності підсудного суд виправдовує його і своїм вироком повністю відновлює невинного у всіх правах, негайно скасовує усі обмеження, якщо вони застосовувалися.

    Вирок суду має величезне виховне значення. Викриваючи небезпечні для суспільства  дії злочинців і застосовуючи до них передбачені законом заходи покарання, суд привертає увагу  громадськості до боротьби з правопорушеннями, створює обстановку нетерпимості до злочинів, причин і умов, що їх породжують. Вирок суду попереджає правопорушення серед нестійких членів суспільства і служить вихованню засудженого.

    Щоб вирок дійсно служив досягненню вказаної мети, він повинен відповідати ряду встановлених законом вимог. Перш за все, вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим (ст. 323 КПК України). Законність і обґрунтованість вироку тісно зв'язані, але вони виражають різні сторони акту правосуддя.

    Законність  вироку - це його абсолютна відповідність  вимогам кримінального і кримінально-процесуального законів. Законним може бути визнаний тільки той вирок, який містить рішення, що відповідають всім вимогам Загальної і Особливої частин кримінального кодексу і інших кримінальних законів. Тому незаконним буде, наприклад, обвинувальний вирок, яким підсудний засуджений за дії, що не становлять суспільної небезпеки, вирок, в якому неправильно кваліфіковані дії засудженого або неправильно, без урахування вказаних в кримінальному кодексі обставин, визначена міра покарання.За наявності в справі цивільного позову, вирок, в частині рішення по позову, повинен відповідати вимогам цивільного права. Для забезпечення законності вироку не менше значення має дотримання порядку судочинства, встановленого кримінально-процесуальним законом. Якщо в ході провадження у справі були допущені істотні порушення кримінально-процесуального закону, то вирок також буде незаконним, хоча в ньому може і не бути явних порушень кримінального закону. Так, незаконним буде вирок, постановлений незаконним складом суду або з порушенням таємниці наради суддів, або вирок, не підписаний одним із суддів.

    Це  повною мірою відображає висловлену в науковій літературі думку про  те, що під законністю вироку розуміють властивість, що відображає правильне дотримання кримінально-процесуального закону під час досудового слідства, при розгляді і вирішенні справи, і при ухвалі акту правосуддя, а також правильне застосування кримінального та інших матеріальних законів при розв'язанні питань, що виникають у кримінальній справі.

    Вирок буде незаконним у деяких випадках і тоді, коли істотні порушення  кримінально-процесуального закону допущені не судом, що його постановив, а і на ранніх стадіях процесу. Наприклад, якщо під час досудового слідства порушено право обвинуваченого на захист, то вирок суду не може бути визнаний законним, оскільки наслідки процесуального порушення позначаться на вироку, і, в усякому разі, вирок у такій справі викликатиме сумніви в своїй правильності.

    Законним  може бути лише той вирок, який постановлений  в результаті процесу, проведеного  відповідно до кримінально-процесуального законодавства.

    Обґрунтованість вироку - це відповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи, фактам, що мали місце насправді. Іншими словами, обґрунтованим може бути тільки вирок, в якому виражена встановлена судом у справі об'єктивна істина. Якщо ж вирок не виражає істини, містить судову помилку, то він необґрунтований. Крайнім випадком постановлення необґрунтованого вироку є засудження невинного, а також виправдання злочинця, який підлягає відповідальності. Такий вирок буде і незаконний. Але вирок буде необґрунтованим і у тому випадку, коли, наприклад, суд вирішив справу, не встановивши всіх істотних для справи фактів, хоча засудив дійсно винного. В даному випадку вирок ґрунтується не на всіх фактах, що мали бути враховані при його постановленні, що спричиняє його необґрунтовану м'якість або ж надмірну суворість. Необґрунтованим вважається вирок і тоді, коли суд, правильно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, ігнорує їх або ухвалює рішення, що суперечать матеріалам справи і значенню встановлених ним самим фактів. Необґрунтованим буде вирок, що спирається не на докази, а на здогадки, припущення, інтуїцію суддів.

    Іноді під обґрунтованістю вироку неправильно розуміють тільки наявність в самому вироку його обґрунтування, мотивування. У такому разі втрачається найголовніше - обґрунтованість вироку по суті, його об'єктивна істинність.

    Будь-який необґрунтований вирок є і  незаконним. Засудження невинного, виправдання  злочинця, кваліфікація діяння без  урахування всіх обставин справи або всупереч встановленим фактам, призначення покарання без встановлення і врахування всіх необхідних для справедливого розгляду справи фактів - все це порушення кримінального і, звичайно, кримінально-процесуального закону. Незаконний же вирок або прямо буде необґрунтованим (засудження без вини), або викликає сумніви в своїй обґрунтованості (розгляд справи у відсутність підсудного, коли це не допускається згідно із законом, порушення таємниці наради суддів тощо.

    Дуже  цікаво і правильно надавалися поняття  законності та обґрунтованості у  п.7 постанови Пленуму Верховного Суду СРСР від 9 липня 1982 року, де вказано, що «рішення є законним, якщо воно винесене в строгій відповідності з тими нормами матеріального права, що підлягають застосуванню у справі, і при точному дотриманні норм процесуального права. У рішенні повинні бути вказані норми матеріального і процесуального права, якими керувався суд при розгляді справи. Рішення є обґрунтованим, якщо в ньому викладені всі обставини, що мають істотне значення для справи, всесторонньо та повно з'ясовані в судовому засіданні і наведені докази на підтвердження висновків про встановлені обставини справи».

    Якщо  законність - це властивість, що виражає  відповідність висновків суду, що містяться у вироку, вимогам закону, то обґрунтованість є співвідношення висновків суду до доказів, досліджених під час судового розгляду і встановлених на їх основі фактах об'єктивної дійсності, виходячи з яких робиться висновок про наявність або відсутність обставин, що входять в предмет доказування у кримінальній справі. Вирок визнається обґрунтованим, якщо фактичні обставини встановлені дослідженою в судовому розгляді сукупністю доказів, отриманих з передбачених законом джерел, а висновки, що містяться в ньому, логічно несуперечливі й витікають з даної сукупності доказів і фактичних обставин.

    У цій частині дуже цінною є думка  Ю.М.Грошевого, який вказав, що «для визнання вироку законним і обґрунтованим  необхідно, щоб мотивування, що наводиться в ньому, було послідовним і не містило внутрішніх суперечностей, щоб думки, викладені у вироку, з усіх питань, що вирішуються в ньому, повністю відповідали б матеріалам кримінальної справи і витікали б з них (логічні мотиви). Логічні помилки, суперечності між даними судового слідства і фактами, які суд визнав у вироку встановленими, між мотивуванням і резолютивною частиною вироку роблять це мотивування порочним і позбавляють вирок сили акта... правосуддя».

    Верховний Суд України постійно підтверджує необхідність точного дотримання вказаних вимог закону. Так, невідповідність між висновками, викладеними у вироку, та фактичними обставинами справи були підставами для скасування вироку апеляційного суду Дніпропетровської області щодо І., засудженого за п.1 ч. 2 ст. 115 КПК, виправданого за ч.1 ст. 263 КК через відсутність складу злочину в його діях.

    Під час перевірки справи 4 березня 2003 року Верховний Суд України встановив, що І., визнаючи себе винним в умисному вбивстві Д. і Б., стверджував, що першим на нього з ножем напав Д., а він відібрав у нього ніж і після цього, захищаючись, убив Д., а потім Ю. Суд же ці обставини не дослідив і всупереч матеріалам справи вказав, що І. узяв ніж, який лежав поряд з ним, і цим ножем під час бійки убив потерпілих. Такі висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, проте істотним чином впливають на кваліфікацію дій засудженого.