Кримінально-правове значення множинності злочинів

    Систематичність, як і неоднократність, передбачає здійснення кількох тотожних злочинів до притягнення винного до кримінальної відповідальності за одне із них. Таке розуміння систематичності випливає з аналізу ст. 303 ч. 1 КК України «Проституція або примушуваня до заняття проституцією», яка передбачає можливість притягнення до кримінальної відповідальності за проституцію лише при систематичному занятті нею. Зрозуміло, що законодавець має при цьому на увазі випадки, коли за жодне з діянь особа не притягалась до кримінальної відповідальності.

    Злочинний промисел передбачає передусім систематичне заняття злочинною діяльністю, тобто винний протягом більш або менш тривалого періоду здійснює одне і те саме злочинне діяння не менше трьох разів, що є вираженням певної тенденції його поведінки.

    Однак для поняття промислу вказівка тільки на систематичність здійснення злочину є недостатньою. Обов'язковою ознакою, що характеризує здійснення злочину у вигляді промислу, є отримання винним нетрудового прибутку з певної злочинної діяльності. При цьому злочинна діяльність винного може розглядатися у вигляді промислу лише у випадках, коли вона була Істотним джерелом його існування.

    Повторність тотожних злочинів потрібно відрізняти від єдиного продовжуваного злочину. Останній - різновид єдиного складового злочину. Для нього характерно, що окремі злочинні епізоди є продовженням одного і того самого злочину й охоплюються єдиним наміром винного.

    На  відміну від продовжуваного злочину  діяння, що створюють повторність, реалізовуються самостійними злочинними діями, не пов'язаними  між собою єдністю злочинного умислу. На здійснення кожного злочину у винного формується новий злочинний умисел, здійснюваний всякий раз злочинними діями, не пов'язаними з попередніми.

    Повторність злочинів - одна з найнебезпечніших форм множинності злочинів. Повторне здійснення однією і тією ж особою злочинів, як правило, свідчить, що така його поведінка не є випадковою, а визначається стійкими антигромадськими поглядами і звичками, яким властива злочинна спрямованість (здійснення тотожних або однорідних злочинів). Тому в кримінальному праві повторність злочинів розглядається як обставина, що характеризує підвищену суспільну небезпеку особи винного.

    Ось чому чинне кримінальне законодавство  з повторністю злочинів пов'язує ряд правових наслідків:

    - повторне здійснення злочину  у випадках, спеціально передбачених законом, отримує значення кваліфікуючої ознаки складу злочину. У цих випадках злочин визнається вчиненим при обтяжуючих обставинах і тягне за собою більш сувору кримінальну відповідальність;

    - згідно із ст. 67 п. 1 КК України  повторне здійснення злочину визнається обставиною, що обтяжує відповідальність, тобто враховується судом при призначенні винному покарання. Однак суду надано право залежно від характеру першого злочину не визнати за ним обтяжуючої обставини. Це можливо, коли поєднання першого і подальших злочинів не свідчить про наявність у винного стійких антисоціальних поглядів і звичок, не є вираженням підвищеної міри його суспільної небезпеки. Повторність злочинів є обставиною, що обтяжує відповідальність при призначенні покарання винному, якщо вона не врахована законом як кваліфікуюча ознака відповідного складу злочину. Наприклад, повторне незаконне переправлення осіб через державний кордон України (ст. 332 ч. 2 КК) не може розглядатись як обставина, що обтяжує відповідальність за змістом ст. 67 п. 1 КК. На відміну від цього, у подібних випадках підвищена небезпека повторності злочинів врахована законодавцем вже в диспозиції статті;

    - повторне здійснення злочину  в окремих випадках є обставиною, що перериває перебіг давності. Кримінальне законодавство передбачає, що перебіг давності переривається, якщо «до закінчення зазначених у частинах першій та другій цієї статті строків особа вчинила новий злочин середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин». Це означає, що строки давності за перший І подальші злочини починають вираховуватись одночасно з моменту здійснення останнього злочину. Положення про перерву давності зумовлене необхідністю більш суворої відповідальності осіб, що неодноразово здійснюють злочини;

     - повторність злочинів може бути  обставиною, що перешкоджає звільненню  винного від кримінальної відповідальності. Злочин потрібно вважати вчиненим  вперше, коли він фактично вчинений вперше або хоч і не вперше, але правові наслідки раніше вчиненого злочину втратили свою силу (внаслідок закінчення строку давності притягнення до кримінальної відповідальності або погашення, або зняття судимості в порядку, встановленому законом).

    Кваліфікація діянь, які утворюють повторність злочинів, здійснюється по-різному, залежно від того, повторність якого виду підлягає кваліфікації.

    Кваліфікація  повторності однорідних злочинів здійснюється за таким правилом: кваліфікація кожного  злочинного діяння здійснюється самостійно за відповідною нормою Особливої частини КК. При цьому злочин, вчинений пізніше, кваліфікується за ознакою повторності. 

    2.3. Сукупність злочинів

    Поняття сукупності злочинів дано в ст. 33 ч. 1 КК України, яка визначає: «Сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини цього Кодексу, за жоден з яких п не було засуджено. При цьому не враховуються злочини, за які особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом».

    Специфіка сукупності як форми множинності  злочинів полягає в тому, що їй притаманні такі ознаки:

    -діяння, яке вчинене особою, містить у  собі склади кількох (двох або  більше) різних за своєю кримінально-правовою характеристикою складів злочину;

    -ці  склади злочину передбачені різними  нормами КК;

    -за  жоден із злочинів, які утворюють  сукупність, особа, що їх вчинила,  не притягалась до кримінальної  відповідальності.

    Сукупність  злочинів має місце лише тоді, коли особою вчинено два і більше одиничних злочинів, за кожен з яких відповідною нормою КК України передбачена самостійна санкція. Такі одиничні злочини можуть відноситись як до категорії основних складів злочину, так і до категорії кваліфікованих, особливо кваліфікованих складів злочину, або складів з пом'якшуючими обставинами. Це можуть бути прості триваючі або продовжувані злочини. Значення не має.

    Важливою  ознакою сукупності злочинів є і  те, що за жоден із злочинів, які утворюють  сукупність, особа не притягалась до кримінальної відповідальності. Таким чином, всі злочини, які були вчинені особою до притягнення її до кримінальної відповідальності, утворюють сукупність злочинів. Якщо особа з тих чи інших причин за раніше вчинений злочин була звільнена від кримінальної відповідальності, то цей злочин не може включатись до сукупності і в разі відсутності третього злочину сукупність відсутня. У випадку, якщо за злочин особа притягалась до кримінальної відповідальності і знову вчинила новий злочин, існує інший вид множинності - рецидив, про який мова піде далі.

    Теорія  кримінального права знає два  види сукупності злочинів -ідеальну та реальну сукупність.

    Ідеальна  сукупність злочинів має місце тоді, коли особа одним діянням вчиняє два і більше склади самостійних злочинів. Наприклад, ідеальну сукупність утворюватимуть дії винного, який під час вчинення розбійного нападу вчиняє умисне вбивство або заподіює тяжкі тілесні ушкодження.

    Злочини, які утворюють ідеальну сукупність, мають низку спільних ознак:

    -у  них повністю або частково  збігається об'єктивна сторона  складу злочину;

    -спільний  суб'єкт злочину;

    -спільною  може бути і суб'єктивна сторона  злочину. Водночас ідеальна сукупність  може мати місце і при вчиненні  злочинів, один з яких характеризується виною умисною, а інший вчиняється з необережності.

    Від одиничного злочину ідеальна сукупність відрізняється тим, що вона спричиняє  шкоду щонайменше двом об'єктам (або  предметам) кримінально-правової охорони.

    Однак з цього загального правила можуть бути і винятки. Уявімо, що з метою вбивства особа здійснює влучний постріл у потерпілого. Однак куля ще рикошетом потрапляє в третю особу, смертельно ранить і її. У цьому випадку має місце один об'єкт кримінально-правової охорони - життя людини, однак існують різні предмети (різні фізіологічні організми).

    Реальна сукупність має місце тоді, коли особа різними діяннями утворює  два і більше самостійних склади злочину. Як правило, діяння, які утворюють  реальну сукупність, вчиняються особою послідовно. При цьому не має значення часовий проміжок між їх вчиненням (звичайно, в межах дії строків давності притягнення до кримінальної відповідальності). Реальна сукупність відрізняється від ідеальної часом вчинення злочинів (при ідеальній сукупності час збігається, а при реальній - ні), характеристикою об'єктивної сторони (при ідеальній сукупності має місце в крайньому випадку хоч частковий її збіг, тоді як при реальній сукупності об’єктивні сторони вчинених злочинів не збігаються).

    Чинне кримінальне законодавство не містить  поділу сукупності злочинів на вказані види — це теоретична конструкція.

    При вчиненні сукупності злочинів відповідно до ст. 33 ч. 2 КК кожний із злочинів, які  утворюють сукупність, повинен кваліфікуватись  за окремою кримінально-правовою нормою. Однак це правило, яке є безумовним для випадків реальної сукупності злочинів, у випадках ідеальної сукупності зумовлює відповідні складнощі.

    Наприклад, одержання службовою особою хабара фактично містить у собі склади двох самостійних злочинів — самого одержання  хабара (ст. 368 КК) та зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК); вбивство судді одночасно охоплюється п. 8 ч. 2 ст. И 5 КК та ст. 379 КК і т. ін.

    Такі  випадки, коли вчинений злочин підпадає під ознаки двох самостійних складів  злочинів, у теорії кримінального права визначаються як конкуренція норм.

    Теорія  кримінального права виділяє  такі види конкуренції кримінально-правових норм:

    -конкуренція  загальної та спеціальної норм (відношення між двома нормами,  одна з яких є загальною  щодо іншої - спеціальної)- У цьому випадку, якщо діяння, яке кваліфікується, охоплюється складами загальної та спеціальної норм, застосуванню підлягає спеціальна норма;

    - конкуренція норм, з яких одна  охоплює діяння в цілому, а  друга - частину діяння (відношення  двох норм, одна з яких (ціла) передбачає відповідальність за діяння в цілому, а інша (часткова), відповідальність за діяння, яке є частиною цілого). При конкуренції частини І цілого застосуванню підлягає норма, яка найбільш повно відображає суспільну небезпеку та ознаки діяння;

    - конкуренція пом якшуючих та обтяжуючих обставин, передбачених окремими нормами, що містяться в різних статтях КК. При конкуренції обтяжуючих та пом'якшуючих обставин перевага віддається пом'якшуючим обставинам;

    - конкуренція обтяжуючих обставин, що містяться в різних нормах однієї статті КК. У цьому випадку кваліфікація здійснюється за нормою, яка передбачає відповідальність за більш обтяжуючу обставину.

    Вчинення  особою злочинів, які утворюють сукупність, свідчить про підвищену суспільну  небезпеку злочинця.  
 
 

    2.4. Рецидив злочинів

    Рецидив злочинів - найнебезпечніший вид множинності  злочинів. «Рецидивом злочинів визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин» (ст. 34 КК).

    Виходячи  з цього визначення рецидив злочинів має місце як тоді, коли особа вчинила злочин, була засуджена за нього, відбула покарання і до закінчення строку судимості або до її зняття знову вчинила умисний злочин, так і тоді, коли після засудження за нього і до повного відбування покарання знов вчинила умисний злочин. Рецидив злочинів матиме місце також у тому випадку, коли особа, будучи засудженою за вчинений злочин, була звільнена судом від покарання або його відбування і підчас перебігу строків судимості вчинила новий умисний злочин.