Кримінально-правове значення множинності злочинів

    У теорії кримінального права висловлювались точки зору про можливість визнання рецидивом випадків вчинення нового злочину після вчинення особою необережного злочину.

    Після прийняття КК України 2001 р. цій суперечці  було покладено край, оскільки ст. 34 КК чітко визначила рецидив виключно в ситуації вчинення умисних злочинів.

    Радянське кримінальне право рецидив злочинів цікавив з двох точок зору:

    -власне для визначення кола діянь, які є особливо небезпечними в зв'язку з їх вчиненням особами, які раніше були засуджені за вчинення злочинів (загальний і спеціальний рецидив);

    -для визначення кола злочинів, кількість і послідовність вчинення яких давала підстави визнання особи особливо небезпечним рецидивістом (особливо небезпечний рецидив).

    Потреба у вирішенні питань належності злочинів для визнання їх особливо небезпечним рецидивом відпала після скасування у кримінальному законодавстві фігури особливо небезпечного рецидивіста, яка була анахронізмом тоталітарної епохи. Таким чином нині правомірно вести мову про такі види рецидиву злочинів;

    -загальний рецидив;

    -спеціальний рецидив;

    -пенітенціарний рецидив;

    -рецидив тяжких і особливо тяжких злочинів.

    Загальний рецидив має місце у випадках вчинення будь-якого злочину особою, яка має непогашену або незняту  судимість за будь-який інший умисний злочин. При загальному рецидиві немає потреби, щоб новий злочин був однорідним або тотожним щодо вчиненого раніше. Даний вид рецидиву не впливає на кваліфікацію злочину, однак з позицій ст. 67 п. 1 розглядається як обтяжуюча обставина.

    Спеціальний рецидив - вчинення особою, яка має  судимість, нового тотожного або  однорідного злочину. Цей вид  рецидиву має суттєве кримінально-правове  значення, тому що впливає на ступінь  суспільної небезпеки діяння та особи  і в ряді випадків - на кваліфікацію, визначаючи особливо небезпечний вид відповідного злочину.

    Пенітенціарний  рецидив визначає вчинення злочину  особою під час відбування нею  покарання у виді позбавлення  або обмеження волі.

    Рецидив тяжких та особливо тяжких злочинів має  місце у випадках вчинення нового тяжкого або особливо тяжкого злочину (ст. 12 КК) особою, яка має непогашену (незняту) судимість за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

    Цей вид рецидиву, який слід віднести до найбільш суспільно небезпечного, прийшов  на місце особливо небезпечного рецидиву. Його виділення в окремий вид здійснюється на підставі положень ст. 71 ч. 2 КК, яка надає можливість у випадках вчинення нового особливо тяжкого злочину особою до повного відбування покарання у виді позбавлення волі за попередній злочин, призначати покарання на строк до двадцяти п'яти років позбавлення волі. Цей вид рецидиву за великим рахунком слід було б віднести до спеціального випадку пенітенціарного рецидиву, однак його виділення в окремий вид підкреслює його особливе значення і є виправданим.

    Крім  спеціальних випадків впливу видів  множинності на кваліфікацію злочинів та призначення покарання, Кримінальний кодекс України в ст. 34 визначає загальні підходи до множинності злочинів, фіксуючи, що «Повторність, сукупність та рецидив злочинів враховуються при кваліфікації злочинів та призначенні покарання, при вирішенні питання щодо можливості звільнення від кримінальної відповідальності та покарання у випадках, передбачених цим Кодексом». 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    3. Висновки

    Отже, множинність злочинів — це різновид суспільно небезпечної поведінки однієї і тієї самої особи, що у поєднанні з іншими фактичними обставинами утворює два або більше окремих фактичних складів злочинів, кожний із яких, відіграючи роль самостійної фактичної підстави кримінальної відповідальності, тою чи іншою мірою впливає на її обсяг чи зміст.

    Види  множинності злочинів чітко визначені  чинним кримінальним законом, це:

    -  повторність злочинів (ст. 32 КК);

    - сукупність злочинів (ст. 33 КК);

    - рецидив злочинів (ст. 34 КК).

    При повторності тотожних злочинів має місце не єдиний, одиничний злочин, а множинність злочинів, де кожне окреме діяння не має з іншими того фактичного зв’язку, який властивий тотожним діянням у продовжуваному злочині. Інакше кажучи, при повторності, злочини, що утворюють її, не об’єднанні єдністю злочинного наміру і загальною метою їх вчинення.

    Відповідно до ст. 33 КК сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини КК, за жоден з яких її не було засуджено. Таким чином, при сукупності злочини характеризуються такими загальними ознаками:

1) особою вчинено  два або більше злочини;

2) кожен з  них кваліфікується за різними  статтями або за різними частинами однієї статті Особливої частини КК;

3)  за жоден  з них особа не була засуджена,  тобто всі вони вчинені до  винесення вироку хоча б за  один з них.

    Рецидивом злочинів визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка має  судимість за умисний злочин. Новий кодекс, який було прийнятий 2001 року, на відміну від кодексу 1960 року, не визначає поняття пенітенціарний рецидив та особливо небезпечний рецидив.

    4. Список використаних джерел

1. Кримінальний кодекс України від 05. 04. 2001р.
2. Кримінальне право України: Навч. посібник: С.Г.Волкотруб, О.М. Омельчук, В.М. Ярін та ін. – За ред. О.М. Омельчука. – К.: Наукова думка; Прецедент, 2004. – 297 с.
3. Кримінальне право України: Загальна та Особлива Частини: Навч. посібник / В.О. Кузнєцов, М.П. Стрельбицький, В.К. Гіжевський – К.: Істина, 2005. – 380с.  
4. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / М.І.Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов; за ред. професора М.І.Бажанова, в.В. Сташиса, В.Я. Тація. – 2-е вид. перероблене та доповнене. – К.: Юрінком Інтер,  2005. – 480 с.
5. Кримінальне  право України. Загальна частина: Підручник ( Ю.В. Александров, В.І. Антипов, М.В. Володько та ін.). Вид.3-тє переробл. та допов. / За ред. М.І. Мельника, В.А. Клименко. – К.: Юридична думка, 2004. – 352 с.
6. Матишевський П.С. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для студ. юрид. вузів і факультетів. –К.:  А.С.К., 2001. – 352с.  
7. Савченко А.В. Сучасне кримінальне право України: Курс лекцій / А.В. Савченко, В.В. Кузнєцов, О.Ф. Штанько/ – 2-е вид. виправ. та доповн. -  К.: Вид. Паливода А.В., 2006.- 636 с.
8. Селецький С.І. Кримінальне право України. Загальна частина. Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – 248 с.
9. Чернишова Н.В. Кримінальне право України (Загальна частина). Навч. посібник. – К.: Атіка, 2003. – 288 с.
10. Кримінальний кодекс України (зі змінами та доповненнями станом на 1 вересня 2009 року). – Х.: ТОВ «Одіссей», 2009.
11. Кримінально-виконавчий кодекс України. Офіц. вид. – К.: ТОВ «Одіссей», 2003.
12. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / За ред.     Потребенька М.О., Гончаренка В.Г. – К., - «форум», 2001, у 2-х ч.
13. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року/ За ред. М.І.Мельника, М.І.Хавронюка. – К.,2001.