Квалифицирующие признаки хулиганства

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………    3

Розділ 1. Хуліганство: поняття та місце у системі злочинів проти громадського порядку……………………………………………………….     5

1.1. Поняття хуліганства …………………………………………………………5

1.2. Хуліганство як вид злочину проти громадського порядку ……………….7

Розділ 2. Кримінально-правова характеристика хуліганства ………….. 10

2.1. Об’єктивні ознаки хуліганства …………………………………………….11

2.2. Суб’єктивні ознаки складу злочину хуліганства………………………….18

Розділ 3. Види складів хуліганства та їх юридичний аналіз………………… 23

3.1. Хуліганство з кваліфікуючими ознаками………………………………….23

3.2. Хуліганство з особливо кваліфікуючими ознаками………………………25

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………. 34

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………………….35

Вступ

Актуальність теми. Однією з необхідних і обов’язкових умов нормального функціонування будь-якої держави є громадський порядок, стан убезпеченої життєдіяльності суспільства, який охороняється, у тому числі державними інституціями, шляхом захисту конституційних прав, свобод і законних інтересів громадян, інтересів суспільства в межах, визначених правовими нормами, з урахуванням традицій, звичаїв, норм моралі.

Найбільш небезпечним і все ще досить поширеним посяганням на громадський порядок, що порушує громадський спокій є кримінально-каране хуліганство. Так, згідно статистичної інформації МВС України про стан та структуру злочинності за 2011 рік було зареєстровано 8866 злочинів за ст. 296 Кримінального кодексу України (далі – КК)[1], а також виявлено 7355 осіб, які вчинили хуліганство.

Особа, яка вчиняє хуліганство, посягає на суспільні відносини, що забезпечують нормальні умови життя людей у різних сферах суспільно корисної діяльності, спокійний відпочинок і дотримання правил поведінки в суспільному житті та побуті, часто завдає шкоди особистим інтересам людей, їхньому здоров’ю, власності, навколишньому середовищу тощо. На підґрунті досвіду практичних працівників міліції та вивченні статистичних даних можна зробити висновок, що хуліганство являється своєрідною «початковою школою» злочинності. Хуліганство, як вид протиправного діяння, небезпечне для суспільства тим, що на його ґрунті вчиняється ряд інших, більш тяжких злочинів. Хулігани часто перетворюються в злісних, а з них – в хуліганів-ґвалтівників, хуліганів-вбивць.

Скоюючи хуліганські дії, особа грубо протиставляє себе суспільству, прийнятим в ньому правилам поведінки. Все це сприяє формуванню в її свідомості антисоціальних мотивів, які пізніше проявляються у скоєнні інших, більш тяжких злочинів. Тому, боротьба зі злочинністю немислима без активізації боротьби з хуліганством.

Не зважаючи на те, що боротьбі з хуліганством приділено увагу, багато її питань продовжують залишатись спірними, інші з них розроблені не досить глибоко і повно. Все вище викладене і обумовило вибір мною даної теми в якості курсової роботи.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є наукове визначення і розкриття змісту кримінально-правових ознак хуліганства, з’ясування особливостей конструкції юридичних складів цього злочину, включаючи і особливості його понятійного апарату. Мета дослідження реалізована у завданнях, які полягають у наступному:

1)       дослідити юридичну природу кримінально караного хуліганства як злочину;

2)                здійснити кримінально-правову характеристику складу злочину хуліганства;

3)       провести аналіз кваліфікуючого та особливо кваліфікуючих складів злочину «Хуліганство».

Об’єктом дослідження є хуліганство як злочинне посягання, відповідальність за вчинення якого передбачена ст.296 КК України.

Предметом дослідження є юридичний склад злочину «Хуліганство».

Методи дослідження. Методологічною основою курсової роботи є сучасні методи наукового пізнання, застосування яких обумовлене змістом і метою поставлених завдань. Для цього у роботі було використано такі методи: порівняльно-правовий – при співставленні положень чинного КК України, що регламентує відповідальність за хуліганство, з відповідними положеннями КК України 1960 р.; діалектичний – при вивченні юридичної природи хуліганства як кримінально-правового явища, визначенні його ознак та структурних елементів; формально-логічний – при аналізі основного, кваліфікуючого та особливо кваліфікуючих складів хуліганства; формально-догматичний (юридичний) – при здійсненні тлумачення окремих термінів, понять, визначень та понятійних (термінологічних) зворотів.

РОЗДІЛ I. ХУЛІГАНСТВО: ПОНЯТТЯ ТА МІСЦЕ

У СИСТЕМІ ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ ГРОМАДСЬКОГО ПОРЯДКУ

1.1. Поняття хуліганства

Що ж означає слово хуліганство, і звідки воно до нас прийшло? Сталося від давньоруського слова «хулити» і французького «gens» - люди. Тлумачний словник В. Даля дає таке визначення слову «хулить» - тобто не схвалювати, засуджувати, хаяти, паплюжити, принижувати, осуждать. Кличку хуліган давали кріпакам, які були в чомусь винні і їх хотіли зганьбити, принизити.

Як вид правопорушення хуліганство відомо давно.
З етимології слова «хуліганство» (або «хуліган») можна з'ясувати суть цього злочину, як протиставлення свого егоїстичного «я» всьому іншому громадському. За Ожеговим, «хуліганство» походить від слова «хула», «хулити», тобто лаятися, сваритися, піднімати шум. Але в будь-якому випадку в це поняття вкладається елемент протиставлення себе чомусь об'єктивно усталеному. Це протиставлення відбувається шляхом піднесення себе над іншими, шляхом порушення встановленого порядку, шляхом прояву неповаги та іншим.

Вперше хуліганство як злочинне діяння на нормативному рівні було закріплене в радянському кримінальному законодавстві, яке пройшло такі періоди свого розвитку: а) 1917–1922рр. - політико-нормативними документами хуліганство визначається як діяння з ознаками контрреволюційного вчинку (політичне хуліганство); б) 1922–1927рр. – хуліганство визнається злочином проти особи; в) 1927–1960рр. – хуліганство визнається злочином проти порядку управління, яким завдається шкода громадському порядку; г) 1960 – 2001рр. – злочин проти громадської безпеки, громадського порядку та народного здоров'я; д) з 2001р. по цей час – злочин проти громадського порядку та моральності.

Протягом цих періодів хуліганство, як кримінально-каране діяння, залишалося поширеним суспільно-небезпечним злочином. Особам, які вчиняли це діяння, були притаманні безкультурність і аморальність, зверхність і зневага як до будь-якої особи, так і до традицій, звичаїв, норм моралі і прав, що породжували агресивність, насильство і жорстокість хулігана. Норми, якими встановлювалась відповідальність за хуліганство у зазначені періоди, являли собою симбіоз ознак як адміністративного правопорушення, за умови його повторного вчинення, так і кримінально-караного діяння.

В КК 2001р. кримінально-правова норма (ст.296) сформульована без адміністративно-правових ознак, що надало цій нормі суто кримінально-правову природу.

Розглянемо розвиток цього поняття до законодавчого визначення і закріплення його як самостійного злочину, для того, щоб більш детально вивчити розвиток законодавства, що встановлює відповідальність за нього.
Так, наприклад, автор вивчивши документ «Руська Правда» і Соборне укладення 1649 р. окремих статей про хуліганство не найшов.
У Кримінальному уложенні 1903 року було сформульовано декілька нових складів, в тому числі буйства: «учинення шуму, крику або іншого безчинства в публічному місці або в громадських зборах, або хоча б поза ними, але з порушенням громадського спокою або порядку», тобто того, що в подальшому буде позначено терміном «хуліганство». Перший радянський Кримінальний кодекс 1922 року грунтувался на більш загальному угрупованні статей Особливої ​​частини, у зв'язку з чим однією главою об'єдналися посягання на три об'єкти кримінально-прававої охорони: народне здоров'я, громадську безпеку і публічний порядок.

Для характеристики погляду законодавця на публічний порядок як самостійний об'єкт кримінально-прававої охорони найбільш показовим є вирішення питання про спрямованість хуліганства. Не знаючи цього терміна, Кримінальне Покладання 1903 року вбачало у відповідних діях посягання на громадський спокій і порядок: «пустотливі, безцільні, пов'язані з явним проявом неповаги дії до окремих громадян або суспільства в цілому», а КК РРФСР 1922 року оголошував їх злочином проти особистості. У подальшому КК РРФСР 1926 року виділяючи кваліфіковані види (прояв буйства або безчинства, повторність, злостивість, винятковий цинізм, зухвалість) і охоплюючи складом хуліганства пустотливі дії, поєднані з явною неповагою до суспільства і не згадуючи в цьому зв'язку про особистості, законодавець визнав обгрунтованим включити статтю про караность хуліганства в главу «Злочин проти порядку управління». У 1940 році основні ознаки складу отримали нову редакцію («Хуліганські дії на підприємствах, в установах, і громадських місцях»), проте кримінально-правова оцінка спрямованості скоєному не змінилась. КК РРФСР 1960 року слід розуміти під охоронюваним кримінальним законом суспільним порядком: в одних випадках їх називали регульовані соціальними нормами (права, моральності і так далі) небазисних відносини, в інших - встановлюється порядок поведінки в громадських місцях, в третіх - відносини, що забезпечують нормальні умови праці, відпочинку та діяльності громадян, організацій і підприємств, і т.д. Все вище сказане в цьому пункті свідчить про те, що термін «громадський порядок» сприймався у перелічених документах досить не однозначно і не конкретно [2].Прослушать

У кримінальному кодексі України 2001 року законодавець, перш за все, розмістив статтю про хуліганство в главі 22 «Злочини проти громадського порядку та моральності». Стаття проголошує: «Хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства,що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом».

1.2. Хуліганство як вид злочину проти громадського порядку

Суспільна небезпека діянь, що розглядаються у розділі XII «Злочини проти громадського порядку та моральності» полягає в тому, що вони заподіюють або ставлять під загрозу запо-діяння істотної шкоди громадському порядку і моральним основам життя суспільства. Сукупність цих відносин і є родовим об'єктом зазначених злочинів.

Громадський порядок — це сукупність суспільних відносин, що забезпечують спокійні умови життя людей у різних сферах суспільно корисної діяльності, відпочинку, побуту і нормальної діяльності підприємств, організацій, установ у цій сфері. Він регламентований законом і іншими підзаконними нормативними актами, а так само нормами моралі, звичаями, системою відносин між громадянами забезпечують громадський спокій і нормами здійснювані окремими особами держави, а так само державними і громадськими організаціями для захисту власних законних прав та інтересів.

Суспільна моральність — це погляди, уявлення і правила, що визначають поведінку, духовні та моральні якості, необхідні людині в суспільстві, та відповідні правила, що визначають умови нормального громадського життя людей.

Тому злочини проти громадського порядку та моральності мож-на визначити як умисні суспільно небезпечні посягання на громад-ський порядок у різних сферах забезпечення життєдіяльності людей і моральні основи життя суспільства, взяті під охорону законом про кримінальну відповідальність.

Громадський порядок є видовим об'єктом аналізованих злочинів. Оскільки визначення злочину зводяться, головним чином, до викладу об'єктивної сторони, вони не будуть приводитися окремо.

Таким чином, злочинами проти громадської порядку слід вважати діяння, що грубо порушують встановлені державою і закріплені в правових і моральних нормах поведінки в суспільстві грубо порушують умови норм праці, відпочинку та побуту, моральні підвалини членів суспільства.

Отже, до злочинів проти громадського порядку відносяться:

Групове порушення громадського порядку (ст. 293). Стаття 293 цей злочин визначає як організацію групових дій, що призвели до грубого порушення громадського порядку або суттєвого порушення роботи транспорту, підприємства, установи чи організації, а також активна участь у таких діях.

Масові заворушення (ст. 294). Згідно зі ст. 294 масовими заворушеннями визнаються організація таких заворушень, що супроводжувалися насильством над особою, погромами, підпалами, знищенням майна, захопленням будівель або споруд, насильницьким виселенням громадян, опором представникам влади із застосуванням зброї або інших предметів, що використовувалися як зброя, а також активна участь у масових заворушеннях.

Заклики до вчинення дій, що загрожують громадському порядку (ст. 295). Стаття 295 передбачає відповідальність за публічні заклики до погромів, підпалів, знищення майна, захоплення будівель чи споруд, насильницького виселення громадян, що загрожують громадському порядку, а також розповсюдження, виготовлення чи зберігання з метою розповсюдження матеріалів такого змісту.

Хуліганство (ст. 296). Хуліганство — один з небезпечних і дуже поширених злочинів проти громадського порядку. Частина 1 ст. 296 визнає хуліганством грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом. Будь-які інші види хуліганських дій утворюють адміністративний делікт[3].

Хуліганство - злочин проти громадського порядку, що полягає в грубому порушенні громадського порядку, виражає явну неповагу до суспільства, що супроводжується застосуванням насильства до громадян або погрозою його застосування, передбачено розділом ХII ст. 296 КК України. "Хуліган" і "Хуліганство" - слова англійського походження. Як відзначають багато дослідників. Hooligan - прізвище знаменитої родини злочинців, що проживала у XVIII ст. в Ірландії і "прославилася" безпрецедентними бешкетами. Хуліганство - одне з найбільш поширених злочинів. Його особлива небезпека полягає в тому, що часто призводить до скоєння інших тяжких злочинів. Основний безпосередній об'єкт злочину - громадський порядок. Додатковими безпосередніми об'єктами хуліганства виступають безпека здоров'я людини. Грубе порушення громадського порядку - це порушення, що є за своїм характером значним, що заподіює істотної шкоди правопорядку, правам та інтересам громадян. Виражається воно в різноманітних формах: у дебоші, буяння, чиненні скандалів або бійок, зриві культурно-масових заходів, порушенні громадського спокою і нормального відпочинку громадян, приниження честі та гідності громадян, заподіянні їм побоїв, тілесних ушкоджень і т.ін. Грубе порушення громадського порядку стає кримінально караним хуліганство лише тоді, коли воно виражає явну неповагу до суспільства, під яким розуміється відкрито виражене, показне, демонстративне, очевидне зневажливе ставлення до елементарних правил поведінки і моралі, що викликає протиставлення винним своєї особистості суспільству. Утворюють об'єктивну сторону хуліганські дії, грубо порушують громадський порядок і виражають явну неповагу до суспільства, супроводжуються застосуванням чи погрозою застосування насилля. Під насильством у складі хуліганство розуміється нанесення ударів, побоїв, заподіяння легкої шкоди здоров'ю потерпілого. Заподіяння шкоди середньої тяжкості чи тяжкої шкоди здоров'ю не охоплюється складом хуліганство і потребує додаткової кваліфікації відповідно за ст. 115 КК України. Погроза застосування насильства виражається в залякуванні вбивством, заподіянням легкого, середньої тяжкості чи тяжкого шкоди здоров'ю потерпілого. З суб'єктивної сторони хуліганство характеризується навмисною виною (прямий умисел) і хуліганським мотивом. Закінчений складу хуліганство утворює сам факт грубого порушення громадського порядку, що виражає явну неповагу до суспільства, а настали наслідки хуліганських дій лежать за межами цього складу. Що ж стосується хуліганських мотивів, то вони представляють собою гаму складних за своєю структурою спонукань і виражаються в прагненні відкрито протиставити свою поведінку громадському порядку, громадським інтересам, продемонструвати зневагу до оточуючих і явну неповагу до суспільства в цілому, проявити цинізм, зухвалість, вчинити буянство, демонстративно показати грубу силу, п'яну "завзятість" і навмисну ​​жорстокість, помститися кому-небудь за явно незначного приводу або здійснити подібні дії взагалі без привода. Як слід кваліфікувати і ті випадки, коли винний на ґрунті особистих спонукань (з помсти, ревнощів тощо) вчиняє в громадському місці бійку і тому подібні дії і при цьому усвідомлює, що обрані ним спосіб, місце і час дій неминуче пов'язані з грубим порушенням громадського порядку. Хуліганством є не місце їх вчинення та присутність громадян, а зміст і спрямованість умислу і характер спонукань винного. У законодавчому визначенні хуліганство немає вказівок на ознаку публічності або на певне місце скоєння цього злочину. Суб’єктом злочину,є осудна особа, яка досягла 14 років[3].