Квалифицирующие признаки хулиганства

РОЗДІЛ II. КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ХУЛІГАНСТВА

Стаття 62 Конституції України встановлює: «Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду» [4].

У відповідності до статті 2 Кримінального кодексу України підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом [1]. Отже, підставою кримінальної відповідальності є наявність передбачених кримінальним законом об’єктивних і суб’єктивних ознак, які характеризують певне суспільно небезпечне діяння як злочин. Сукупність таких ознак має назву «склад злочину».

Для вирішення багатьох питань застосування кримінального закону, кваліфікації злочинів, а також з навчальною метою наукою кримінального права визначено риси, притаманні складові будь-якого конкретного злочину. На цій основі будується узагальнена абстрактна модель складу злочину. Ця модель, хоча вона й є науково-теоретичною, водночас має важливе практичне значення – вона вказує на обов’язкові (універсальні) елементи складу будь-якого злочину. Такими елементами є: 1) об’єкт злочину; 2) об’єктивна сторона злочину; 3) суб’єктивна сторона злочину; 4) суб’єкт злочину[5].

Зазначені елементи складаються з обов’язкових і факультативних ознак. Ознаки складу злочину – це характерні риси, які визначають кожен елемент складу злочину. Обов’язкові ознаки – це ті, які властиві будь-якому складу злочину і без яких взагалі відсутній склад злочину. Обов’язкові ознаки складу злочину мають значення і беруться до уваги при кваліфікації злочинів.

До обов’язкових ознак складу будь-якого злочину належать:

1)       ознаки, що характеризують об’єкт злочину: суспільні відносини, на які здійснено посягання;

2)       ознаки, що характеризують об’єктивну сторону злочину: суспільно небезпечне діяння (дія чи бездіяльність), яке заподіює шкоду або створює загрозу її заподіяння об’єкту, для матеріальних складів злочину обов’язковими ознаками, поряд із суспільно небезпечним діянням, є суспільно небезпечні наслідки і причинно-наслідковий зв’язок між діянням і наслідком;

3)       ознаки, що характеризують суб’єктивну сторону злочину: вина (умисел або необережність);

4)       ознаки, що характеризують суб’єкт злочину: фізична особа, досягнення віку кримінальної відповідальності, осудність.

Факультативними визнаються ознаки, які не є обов’язковим для всіх складів злочинів. Вони не впливають на кваліфікацію, але враховуються при призначенні покарання. У випадку, якщо факультативні ознаки передбачені в диспозиції норми Особливої частини КК України, то вони стають обов’язковими і їх встановлення є обов’язковим [6].

Визначення складу злочину шляхом встановлення в законі його об’єктивних і суб’єктивних ознак є однією з найважливіших гарантій обґрунтованого притягнення особи до кримінальної відповідальності.

Юридичний аналіз складу хуліганства, як і будь-якого іншого злочину, здійснюється, виходячи із законодавчої характеристики його делікту. Диспозиція ч. 1 ст. 296 КК України визначає цей злочин наступним чином: «Хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом».

2.1.Об’єктивні ознаки хуліганства

Об'єктом хуліганства є громадський порядок, що включає комплекс суспільних відносин, які забезпечують спокійні умови життя людей у різних сферах суспільне корисної діяльності, моральність, нормальний відпочинок і дотримання правил поведінки в суспільному житті й у побуті. Це основний безпосередній об'єкт хуліганства. Як додаткові об'єкти часто виступають особистість, здоров'я, навколишнє середовище, власність.

Об’єктом злочину прийнято вважати те, на що посягає злочин. В науковому розумiннi об’єктом злочину є суспiльнi вiдносини, на якi посягає злочин, яким вiн спричинює шкоду, наносить збитки i якi захищаються нормами кримiнального закону.

В науцi кримiнального права розроблена класифiкацiя об’єктів злочинів: загальний, родовий i безпосередній. Така класифікація має не тільки пізнавальне, але й кодифiкацiйне i правозастосовче значення. Загальним об’єктом злочину виступають всi суспiльнi вiдносини, охоронюванi нормами кримінального закону. Цей об’єкт є сталим, але до тих пiр, поки не змiниться сам кримiнальний закон (кримiналiзацiя, декримiналiзацiя).

Родовий об’єкт бiльш детальнiше конкретизує об’єкт посягання, вiн є частиною загального об’єкту. Пiд ним прийнято розумiти визначену групу однорiдних суспiльних вiдносин, на якi посягає однорiдна група злочинiв. Родовий об’єкт має велике практичне значення. Система Особливої частини Кримiнального кодексу будується, виходячи iз родового об’єкту.
Таким чином, на мою думку, родовим об’єктом хулiганства слiд вважати лише громадський порядок. Пiд безпосереднiм об’єктом злочину розумiють суспiльне вiдношення, якому спричиняє збитки, наносить шкоду конкретний злочин.

Безпосереднiй об’єкт є частиною родового об’єкту. Встановлення його при квалiфiкацii злочину є обов’язковим. По безпосередньоому об’єкту проводиться розмежування подiбних складiв злочинiв. В правовiй лiтературi iснують рiзнi точки зору про те, що вважати безпосереднiм об’єктом хуліганства [7]. Так, на приклад, В.I. Ткаченко, П.I.Грiшаев, Б.В.Здравомислов вважають, що безпосереднiм об’єктом хулiганства, завжди є громадський порядок. На думку iнших вчених, безпосереднiм об’єктом хулiганства, окрiм громадського порядку, слiд визнати також правила спiвжиття (А.А.Герцензон), громадську безпеку (Н.Ф.Кузнецов) та iнше.

Бiльшiсть вчених - юристiв вважають все ж таки об’єктом хулiганства громадський порядок, тобто взаємовiдносини громадян мiж собою i суспiльством, заснованi на правилах спiвжиття.                                                                          

    На мiй погляд, це є вiрне твердження, так як важко уявити громадський порядок, який би не опирався на суворе дотримання правил спiвжиття.

Дане твердження опирається також i на диспозицiю статтi 296 КК України, з тексту якої видно, що хулiганство - умиснi дiї, що грубо порушують громадський порядок.

Для правильного застосування ст. 296 КК України треба чiтко зрозумiти, що ж охоплюється поняттям „громадський порядок”. Законодавець не дав чiткого поняття. Воно вироблене в наукових працях вчених - юристiв, i iснує багато рiзних визначень громадського порядку.
   Всю сукупнiсть визначень I.Н.Даньшин роподiляе на три групи:
а)поняття громадського порядку в широкому розумiннi;
б)поняття громадського порядку у вузькому розумiннi;
в)тлумачення громадського порядку за допомогою iнших, або описання його з допомогою однiєї, i до того ж не головної ознаки.
I.Н.Даньшин вважає, що у широкому розумiннi поняття громадського порядку носить надто загальний характер, з нього не видно, якi ж сторони суспiльного життя, який порядок вiдносин мiж людьми потрiбно захищати.                               Бiльш вузьке розумiння громадського порядку має певнi теоретичнi переваги, бо визначає окремi елементи, сторони громадського порядку, якi в своїй сукупностi дають можливiсть визначити коло складаючих його суспiльних вiдносин.

Визначення громадського порядку у вузькому розумiннi вченi також визначають по рiзному. Так, наприклад, О.Н.Горбунова розумiє пiд цим вiдносини, що створюють в державi стан спокою i безпеки, складають систему вольових суспiльних вiдносин, сукупнiсть яких можна назвати громадським порядком у вузькому змiстi слова.                                              

М.А.Єфремов говорить про громадський порядок як про систему взаємовiдносин, що встановились в суспiльствi мiж громадянами, що регламентується не лише нормами права, але й нормами моралi i забезпечуючих здiйснення державними i громадськими органiзацiями та всiма громадянами своїх прав, захист їх законних iнтересiв i виконання ними своїх обов’язкiв. Але найчастiше всього кримiналiсти пiд громадським порядком у вузькому значеннi розумiють врегульовану юридичними нормами i правилами спiвжиття сукупнiсть лише тих суспiльних вiдносин, якi мають забезпечувати нормальне функцiонування державних i громадських установ, пiдприємств i органiзацiй, цiлiснiсть майна громадян, безпеку, честь i гiднiсть людей, а також нормальнi умови для їх роботи, побуту i вiдпочинку. I це визначення, на мiй погляд, найбiльш правильне[8].

Ст. 296 Кримінального кодексу України (далі – КК України) 2001 року значно звужує поняття кримінально караного хуліганства порівняно з ст.206 КК 1960 р. Чинний КК декриміналізує дії, які за КК 1960 р. карались як просте хуліганство, яке за змістом не відзначалось особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом. Особлива зухвалість, як і винятковий цинізм із кваліфікуючих ознак хуліганства перетворились у його альтернативні конститутивні (конструктивні), тобто обов'язкові ознаки.
Чинний КК диференціює відповідальність за хуліганство у чотирьох частинах ст.296, залежно від відсутності чи наявності певних кваліфікуючих чи особливо кваліфікуючих ознак, серед яких новою ознакою є вчинення хуліганства групою осіб (ч.2 ст.296). Зазнав змін і перелік знарядь, використовуваних для вчинення найтяжчого виду хуліганства, передбаченого ч.4 ст.296 (раніше це було особливо злісне хуліганство, передбачене ч.3 ст.206 КК 1960 p.): він не містить вказівки на ножі як самостійне знаряддя вчинення цього злочину.

Якщо ніж не є холодною зброєю, він може бути знаряддям вчинення цього виду хуліганства лише за умови, що підпадатиме під поняття іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень. Поняття інших предметів набуло в чинному КК ширшого змісту - такими предметами нині є не лише спеціально пристосовані для нанесення тілесних ушкоджень (як про це говорилось у ч.3 ст.206), а й заздалегідь заготовлені для нанесення тілесних ушкоджень. В ч.4 ст.206 говориться лише про застосування знарядь вчинення злочину, тоді як у ч.3 ст.206 говорилось про спробу їх застосування.

Хуліганство може становити собою злочин трьох категорій залежно від ступеня тяжкості:

злочин невеликої тяжкості - ч.1 ст.296;

злочин середньої тяжкості - ч.ч.2 і 3 ст.296;

тяжкий злочин - ч.4 ст.296 (ч.ч. 2, 3, 4 ст.12)[9].

Безпосередній об'єкт хуліганства - громадський порядок в частині забезпечення спокійних умов суспільно корисної діяльності, побуту і відпочинку людей. При вчиненні хуліганства, передбаченого ч.4 ст.296, об'єктом є також здоров'я потерпілого, яке зазнає шкоди або ставиться в небезпеку заподіяння шкоди в усіх випадках застосування хуліганом зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень.

Кримінально караним є таке посягання на громадський порядок, яке його грубо порушує, вчинюється з мотивів явної неповаги до суспільства і при цьому відзначається особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.

Видовими об'єктами цих злочинів слід вважати соціальні цінності, які мають складний соціально-правовий зміст, визначені законодавцем з використанням термінологічних зворотів „громадянський порядок” та „суспільна мораль”.

Грубо порушити громадський порядок можливо лише з мотивів явної неповаги до існуючих в суспільстві моральних, соціальних та інших цінностей, шляхом застосування насильства або погрози його застосування до невизначеного кола потерпілих, що проявляється в заподіянні моральної, фізичної або матеріальної шкоди. Без настання таких наслідків, мова може йти лише про адміністративний проступок (ст.173 КпАП України).

Безпосереднім об'єктом хуліганства дисертант вважає громадський спокій, як соціальну цінність, яка потерпає від заподіяння шкоди честі, гідності, здоров'ю, власності, довкіллю.

Необхідно підтримати наукову позицію, що окремими видами соціальних цінностей, які є об’єктами кримінально-правової охорони норми, передбаченої ст.296 КК, є як сама людина, її права, свободи та законні інтереси, так і права та законні інтереси юридичних осіб, суспільства, держави. Потерпілими від хуліганства можуть бути представники влади, представники громадськості або громадяни, які припиняли хуліганські дії. Також вважаємо, що ними можуть бути юридичні особи будь-якої форми власності, об’єднання громадян, суспільство і держава.

Об’єктивна сторона складу злочину - сукупнiсть передбачених законом ознак, характеризуючих зовнiшнiй прояв суспiльно-небезпечного дiяння, що посягає на об’єкти кримiнально-правової охорони, а також об’єктивнi умови, пов’язанi з цим посяганням. Тобто об’єктивна сторона - це те, в чому злочин має зовнiшне вираження. Об’єктивна сторона має значення для оцiнки суспiльної небезпеки злочину. Об’єктивна сторона хулiганства виражається в активному дiяннi, яким грубо порушується громадський порядок i виражається явна неповага до суспiльства. Законодавством не визначений перелiк хулiганських дiй. I це не можливо зробити, так як за своїм характером хулiганськi дiї досить рiзноманiтнi. В зв’язку з цим, в юридичнiй лiтературi пропонуються рiзнi класифiкацii хулiганських проявiв.

Так, П.С.Матишевський та I.Н.Даньшин дiлять останнi на три групи. До першої групи вiдносяться тi злочиннi дiяння, якi виражаються тiльки в порушеннi грормадського порядку без безпосереднього зв’язку з посяганням на особу чи майно. Такi дiї можуть виражатись, наприклад, в штучному створеннi шуму, аморальнi вчинки i т. п. Другу групу складають дiяння, що порушують громадський порядок i одночасно супроводжуються посяганням на особу. В таких випадках хулiганство вчиняється шляхом образи, нанесення ударiв, побоїв, спричинення тiлесних ушкоджень. Третя група включае в себе дiяння, що виявляються не лише в порушеннi громадського порядку, а i у посяганнi на власнiсть, наприклад, пiдпал, руйнування тощо. П.I.Грiшаев, наприклад, об’єднує другий i третiй елементи, що виводить П.С.Матишевський[10].