Множинність злочинів

Очевидно, що з'ясування реального теоретичного та практичного значення наведених  спроб систематизації окремих проявів  множинності злочинів потребує вирішення  ряду більш конкретних питань, зокрема:

1) за якими  ознаками (підставами) розрізняються окремі прояви множинності злочинів у чинному кримінальному законодавстві України та теорії кримінального права;

2) чи можна  за цими ознаками провести  послідовну логічно витриману  їх класифікацію;

3) яким чином  систематизація різних проявів множинності злочинів може вплинути на вдосконалення кримінального законодавства і поліпшення практики його застосування.

[ 6. c.150]

У загальних  рисах відповідь на ці питання  зводиться до такого:

1. В якості  окремих ознак (підстав), за якими  розрізняються окремі прояви множинності злочинів, виступають такі обставини:

а) одним  чи кількома діяннями вчинені злочини, що утворюють множинність; якщо злочини  вчинені кількома діяннями — час  вчинення злочинів;

б) які вчинялися  злочини — тотожні, однорідні  чи різні; якщо вчинялися тотожні  злочини, чи мали вони один і той  самий юридичний склад, чи їх склади були різними;

в) чи мала особа  судимість за попередні злочини  на час вчинення наступного; якщо мала, то яке покарання їй було призначено; чи відбувала вона призначене покарання; якщо відбувала, то чи відбула його повністю на час вчинення наступного злочину.

Виділяючи зазначені  ознаки, важливо підкреслити таку їх суттєву особливість: оскільки вони мають різний характер і зміст, окремі прояви множинності злочинів можуть включати одночасно кілька таких ознак. Так, у ст. 185 КК передбачена крадіжка вчинена повторно, а у примітці до цієї статті вказано що повторним у статтях 185, 186 та 189-191 визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених цими статтями або статтями 187, 262 цього кодексу. [ 1. c.84]

Це означає, що поняттям "повторно" охоплюються як випадки вчинення тотожних, так і однорідних злочинів. Для наявності повторності також не має значення, чи мала особа судимість за раніше вчинений злочин, чи засуджується за вчинені нею злочини вперше.

З іншого боку, серед наведених ознак є такі, які виключають одна одну. Очевидно, що в окремі прояви множинності злочинів такі ознаки одночасно включатися не можуть. Так, не може бути повторності злочинів, якщо вони вчинені одним діянням.

2. Наведені вище особливості безпосередньо впливають на вирішення питання про можливість класифікації окремих проявів множинності злочинів, передбачених в чинному кримінальному законодавстві України. Якщо дотримуватися загальноприйнятих правил формальної логіки щодо поділу понять, то здійснити таку класифікацію в принципі неможливо. Основною причиною такого стану речей є те, що згадані правила поділу понять "порушує" саме кримінальне законодавство. При цьому найбільш характерними є два "порушення". Перше — закон виділяє ("класифікує") різні прояви множинності злочинів не за однією, а за кількома ознаками (підставами) одночасно. Друге — в конкретних статтях під одним терміном чи формулюванням нерідко "об'єднуються" кілька різних проявів множинності злочинів.

Чому ж  закон допускає такі "порушення", і наскільки вони виправдані? Очевидно, тому, що закон пов'язує з конкретними  проявами множинності злочинів певні  кримінально-правові наслідки. В одному випадку такі наслідки поширюються на окремий прояв множинності злочинів, у іншому — кілька у принципі різних проявів множинності злочинів тягнуть однакові наслідки. При цьому в більшості випадків такий підхід є цілком обґрунтованим і в соціологічному, і в аксіологічному, і в суто правовому плані. Отже, "порушення" правил поділу понять при відображенні різних проявів множинності злочинів на рівні кримінального законодавства є, по суті, запрограмованими і в цілому виправданими.

Такий висновок, однак, не може бути поширений на наведені вище спроби класифікувати різні  прояви множинності злочинів з теоретичної точки зору. У такому разі правила поділу понять мають бути дотримані. Вони ж в кожному із запропонованих варіантів класифікації тою чи іншою мірою порушуються. Так, традиційний поділ множинності злочинів на такі види, як сукупність, повторність і рецидив, є некоректним хоча б тому, що сукупність (реальна) і повторність не виключають одна одну. Наприклад, якщо особа вчинила два злочини — спочатку крадіжку без обтяжуючих обставин, а потім грабіж — у її діях одночасно мають місце і сукупність злочинів, і їх повторність. Отже, називати сукупність і повторність видами множинності злочинів, очевидно, неправильно.

2.3. Мета систематизації  різних проявів множинності злочинів.

Не можуть бути визнані коректними і спроби поділити прояви множинності злочинів спочатку на форми — ідеальну сукупність і повторність, а потім останню  — на види, зокрема, на повторність  у вузькому розумінні та рецидив. При такій "класифікації" один із видів сукупності злочинів — ідеальна сукупність — стає окремою формою множинності злочинів, а інший вид сукупності злочинів — реальна сукупність — взагалі "випадає" з класифікації. Є в запропонованих "класифікаціях" також інші порушення загальноприйнятих правил поділу понять.

Таким чином, при характеристиці різних проявів  множинності злочинів мова має йти не про їх класифікацію, а лише про певну систематизацію.

Систематизація  різних проявів множинності злочинів, зокрема, передбачає: узагальнення окремих  проявів множинності злочинів за найбільш суттєвими в кримінально-правовому  плані ознаками; виділення найбільш типових форм (а не видів) множинності  злочинів. [ 9. с215]

Юридичну  характеристику кожної з виділених  форм множинності злочинів; це, зокрема, передбачає: розкриття основних юридичних  ознак відповідної форми множинності  злочинів; розгляд основних способів їх відображення в законодавстві; визначення впливу на кваліфікацію злочинів; виділення  основних різновидів; з'ясування кримінально  правового значення.

Із урахуванням  такого підходу до систематизації окремих проявів множинності злочинів найбільш типові її форми мають бути виділені, перш за все, за такими ознаками: [ 10. с.245]

а) які юридичні склади вбачаються в злочинах, що утворюють  множинність, тотожні чи різні;

б) коли вчинялися злочини, що утворюють множинність (одночасно чи в різний час);

в) чи була особа  судимою за попередній злочин на час  вчинення наступного. В залежності від варіанту поєднання цих ознак  між собою типовими формами множинності злочинів є їх сукупність, повторність і рецидив.

Що ж стосується конкретного змісту цих форм множинності злочинів та інших елементів їх систематизації, то вони будуть розкриті при розгляді кожної форми окремо.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ III. Сукупність злочинів – одна з найпоширеніших форм множинності.

3.1. Основні  поняття та специфічні ознаки  сукупності злочинів.

Сукупність  злочинів як одна з найбільш поширених  форм їх множинності характеризується двома специфічними ознаками:

а) поведінка  особи у поєднанні з іншими фактичними „обставинам” відповідає двом або більше різним юридичним  складам злочинів;

б) за жоден  із цих злочинів на час вчинення останнього з них особа не була засуджена.

Із урахуванням  цих ознак зазначена форма  множинності злочинів може бути визначена  таким чином.

Сукупність  злочинів — це така форма їх множинності, при якій поведінка особи у  поєднанні з іншими фактичними обставинами відповідає двом або більше різним юридичним складам злочинів і за жоден із цих злочинів на час вчинення останнього особа не була засуджена. [ 12. с.84]

Як у теоретичному, так і в практичному плані  сукупність злочинів необхідно відрізняти від конкуренції кримінально-правових норм. Певне уявлення про співвідношення цих кримінально-правових понять дає  схема, на якій у спрощеному вигляді  наведено їх особливості.

Подібність  їх полягає в тому, що і при  сукупності злочинів, і при конкуренції  кримінально-правових норм поведінка  особи у поєднанні з іншими фактичними обставинами відповідає двом або більше різним юридичним  складам злочинів. Відмінність їх полягає в тому, що при сукупності злочинів поведінка особи в поєднанні  з іншими фактичними обставинами  лише частково охоплюється кожним із юридичних складів злочинів, тому кваліфікацію необхідно здійснювати, принаймні, за двома юридичними складами; при конкуренції кримінально-правових норм поведінка особи у поєднанні  з іншими фактичними обставинами, як правило, повністю охоплюється кожним із юридичних складів злочинів, але кваліфікацію необхідно здійснювати лише за одним із цих складів.

3.2. Відображення  сукупності злочинів у чинному  кримінальному законодавстві.

Безпосередньо про сукупність злочинів мова йде  в ст. 33 КК. Вжите в її назві  словосполучення "сукупність злочинів" конкретизується в диспозиції частини  першої цієї статті — вчинення "двох або більше злочинів, передбачених різними статтями кримінального закону, ні за один з яких особу не було засуджено".

У інших випадках відповідні формулювання закону "представляють" не лише сукупність, а й інші форми  множинності злочинів. Так, у ст. 34 говориться про те що рецидивом  злочинів визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка має  судимість за умисний злочин.

Крім повторності  та рецидиву злочинів, це формулювання охоплює і такий вид сукупності злочинів, як їх реальну сукупність. Усі три форми множинності злочинів охоплюються уже згаданою приміткою до ст. 185 КК, яка визначає поняття "повторності" при крадіжці. Реальна сукупність злочинів, відповідно до цієї примітки, буде, зокрема, в разі вчинення двох або більше різних, але однорідних злочинів (наприклад, спочатку крадіжка державного майна, а потім крадіжка колективного майна шляхом шахрайства).

Слід зазначити, що наведені вище та подібні формулювання не охоплюють уповні всі ті випадки, коли множинність злочинів набуває форми їх сукупності. Зумовлено це неточною і далеко неповною регламентацією цієї форми множинності злочинів у Загальній частині КК.

Отже, при  формулюванні орієнтирів для визнання певних проявів множинності злочинів їх сукупністю треба розрізняти саме суттєву юридичну ознаку цієї форми множинності — вчинення особою двох або більше злочинів, що мають різні юридичні склади, та її конкретні прояви, які знаходять свій вияв у певних варіантах кваліфікації кожного із злочинів, що утворює множинність.

Із урахуванням  положень теорії кримінального права  та тенденцій судової практики сукупність злочинів має місце тоді, коли ці злочини кваліфікуються:

1) за різними  статтями Особливої частини кримінального  закону.

2) за однією  й тією самою статтею Особливої  частини кримінального закону, але  за різними її частинами (пунктами) , що мають самостійні санкції.

За однією й тією самою статтею або за однією й тією самою частиною (пунктом) статті Особливої частини кримінального закону, тобто коли в одному випадку злочин був закінчений, а в іншому мало місце готування до такого злочину чи замах на нього, або коли в одному випадку особа була виконавцем (співвиконавцем) злочину, а в іншому — іншим співучасником такого злочину; за однією й тією самою статтею або за однією й тією самою частиною (пунктом) статті Особливої частини тобто, коли в одному випадку з боку особи мали місце готування або замах на злочин, а в іншому — співучасть у такому злочині; за однією й тією самою статтею або за однією й тією самою частиною (пунктом) статті Особливої частини кримінального закону, якщо змінювалася редакція цієї статті чи цієї частини (пункту) статті і ці зміни призвели до створення нового за суттю юридичного складу злочину.

Наприклад, перший злочин кваліфікується за ч. 2 ст. 80 КК в редакції Закону від 17 червня 1992 р., а другий — за ч. 2 ст. 80 КК в  редакції Закону від 28 січня 1994 р. [ 2. с.65]

Залежно від  того, скільки діянь вчинила особа, а якщо таких діянь декілька, як вони "входять" до різних юридичних  складів злочинів, розрізняють сукупність злочинів ідеальну, реальну і так звану реально-ідеальну.

Ідеальна  сукупність має місце тоді, коли особа одним діянням вчиняє два  або більше злочини, що мають різні  юридичні склади. Ідеальною сукупністю злочинів буде, на приклад, нанесення потерпілому умисного тяжкого тілесного ушкодження з хуліганських мотивів чи напад з метою заволодіння як індивідуальним (приватним), так і державним майном, поєднаний із насильством, небезпечним для здоров'я особи, яка зазнала нападу. [ 13. с.65]

Окремим проявом  ідеальної сукупності злочинів буде також вчинення одного закінченого злочину, яке водночас є готуванням до іншого злочину чи замахом на інший злочин, наприклад, придбання вогнепальної зброї для вчинення умисного вбивства або умисне вбивство потерпівшого з метою угону його автомобіля. У літературі неодноразово відзначалося, що термін "ідеальна" для характеристики цього виду сукупності злочинів є невдалим. Дійсно, слово "ідеальна" створює враження чогось "нереального" такого, що існує лише як уявна юридична конструкція. Між тим, це зовсім не так — цей вид сукупності відображає реально існуючі особливості вчинення кількох злочинів, і в цьому плані він такий же "реальний" вид сукупності, як й інші. Однак — з урахуванням того, що термін "ідеальна сукупність" став загальноприйнятим в теорії кримінального права, — він традиційно зберігається і в навчальній літературі.

Реальна сукупність має місце тоді, коли особа окремими діяннями у різний час вчиняє два  або більше злочини, що мають різні  юридичні склади. Реальною сукупністю злочинів буде, наприклад, вчинення особою спочатку злісного хуліганства, а потім  — під час затримання — опору  працівнику міліції при виконанні ним обов'язків з охорони громадського порядку. Як реальну сукупність злочинів треба розглядати і вчинення у різний час двох окремих крадіжок — спочатку крадіжки державного майна, а потім — приватного. [ 11. с.95]

Проміжок  часу, що минає між вчиненням злочинів, для визнання їх реальною сукупністю, у принципі, значення не має. Це можуть бути, з одного боку, хвилини і  навіть секунди, а з іншого — місяці і навіть роки. Єдине обмеження, на яке вже зверталась увага, — після вчинення попереднього злочину до моменту вчинення наступного не мають спливти строки давності притягнення до кримінальної відповідальності за попередній злочин.