Множинність злочинів

Та ж позиція  має місце у справах про  хабарництво. Було зазначено, що одержання посадовою особою одного хабара в декілька прийомів, слід розглядати як продовжуваний злочин. У таких випадках дії за ознакою повторності кваліфікувати не можна.

Отже, зазначимо, чим же продовжуваний злочин відрізняється  від фактичної повторності?

Продовжуваний злочин як одиничний злочин характеризується тим, що складові його діяння, об'єднані єдиним злочинним наміром, спрямовані до загальної мети. При повторності тотожних злочинів має місце не єдиний, одиничний злочин, а множинність злочинів, де кожне

окреме діяння не має з іншими того фактичного зв'язку, який властивий тотожним діянням у продовжуваному злочині. Інакше кажучи, при повторності, злочини, що утворюють її, не об'єднані єдністю злочинного наміру і загальною метою їх вчинення. Так, якщо, наприклад, сьогодні вчинена крадіжка з магазина, завтра — з продовольчого лотка, а післязавтра — з будинку побуту тощо, вчинене є повторною крадіжкою і кваліфікується за ознакою повторності (ч. 2 ст. 185 КК).

 

 

 

 

 

 

Розділ V. Рецидив  злочинів.

5.1. Суть рецидиву  та основні ознаки.

Слово «рецидив»  латинського походження й у перекладі  означає «що відновлюється», «повторюється». Рецидивом називають вчинення нового умисного злочину особою, яка мала судимість за умисний злочин (ст. 34 КК). Оскільки рецидив — це повторність злочинів, пов'язана з засудженням за попередній злочин, йому, насамперед, властиві ознаки, характерні для повторності. Це такі ознаки:

1) злочини  вчиняються особою кількома окремими  діяннями;

2) зазначені  діяння вчиняються в різний  час.

Як зазначалося, ці ознаки характерні як для повторності  злочинів у власному розумінні слова, так і для рецидиву злочинів. Тому для "відокремлення" рецидиву злочинів від їх повторності необхідною є  ще одна ознака, а саме, — принаймні  за один із попередніх злочинів на момент вчинення наступного особа мала судимість. [ 16. с.265]

Із урахуванням  цих ознак рецидив злочинів можна  визначити як таку форму їх множинності, яка полягає у вчиненні особою, судимою за один чи кілька злочинів, одного чи кількох нових злочинів.

Протягом  строку покарання, а в ряді випадків і протягом певного проміжку часу після відбуття покарання, існує судимість як певний правовий стан. Вчинення особою нового умисного злочину протягом строку судимості, тобто протягом строку покарання або протягом певного строку після його відбуття і створює рецидив злочинів. Вчинення нового злочину протягом строку судимості має у теорії назву легального рецидиву. У КК закріплене саме поняття легального рецидиву, тобто такого рецидиву, що відповідно до прямих вказівок закону утворюється наявністю судимості за раніше вчинений умисний злочин.

Якщо ж  судимість за раніше вчинений злочин погашена або знята у встановленому  законом порядку (ст. 89 і ст. 91 КК), рецидив злочинів виключається.

Законодавець  рецидив як кваліфікуючу ознаку окремих  злочинів описує: 1) вказівкою на попередню  судимість (наприклад, ч. З ст. 296); 2) вказівкою  на повторність злочину (наприклад, ч. 2 ст. 185). Вже говорилося, що скрізь, де закон говорить про повторність, має місце і рецидив злочинів. [ 6. с.146]

Іноді в літературі вживають поняття фактичного або  кримінологічного рецидиву, під яким розуміють фактичну повторність, тобто повторність, не пов'язану із засудженням за раніше вчинений злочин. Вважається, що поняття фактичного рецидиву зайве, тому що воно ототожнює рецидив з повторністю, тоді як рецидив більш небезпечний вид множинності, ніж фактична повторність. Саме легальний рецидив вирізняється з усіх видів множинності своєю більшою суспільною небезпечністю.

У літературі існують різні класифікації рецидиву. Так, виділяють рецидив менш тяжких і тяжких злочинів, рецидив умисних  і необережних злочинів, рецидив  однорідних і різнорідних злочинів тощо. Найбільш прийнятною є класифікація рецидиву за характером злочинів, кількістю  судимостей, ступенем суспільної небезпечності. Саме з урахуванням цих ознак  далі розглянемо види рецидиву.

Залежно від  характеру злочинів, що входять у  рецидив, він поділяється на такі два види: 1) загальний рецидив і 2) спеціальний рецидив.

Загальний рецидив  — це такий рецидив, у який входять  різнорідні злочини, тобто не тотожні за родовим або безпосереднім об’єктом і ті, що мають різні форми вини. Це, наприклад, випадок, коли особа має судимість за заподіяння умисного тілесного ушкодження і протягом строку судимості вчиняє шахрайство, або коли особа, маючи судимість за крадіжку, вчиняє хуліганство тощо. Загальний рецидив не впливає на кваліфікацію злочину, але розглядається за п. 1 ст. 67 як обставина, яка обтяжує покарання.

Спеціальним називається рецидив, у який входять  тотожні або однорідні злочини, тобто однакові за складом або  такі, що мають тотожні або подібні  безпосередні об'єкти і вчинені при  одній і тій же формі вини. Наприклад, особа, раніше засуджена за хуліганство, знову вчиняє хуліганство або, маючи  судимість за шахрайство, вчиняє крадіжку або вимагання.

Спеціальний рецидив є більш небезпечним, ніж рецидив загальний, у ньому найбільшою мірою виявляється антисоціальна спрямованість особи на вчинення нових злочинів. Саме спеціальний рецидив передбачений в окремих статтях Особливої частини як кваліфікуюча ознака злочинів.

Залежно від  кількості судимостей рецидив поділяється  на два види: простий і складний.

Простий рецидив  є в тих випадках, коли особа  має дві судимості. Наприклад, маючи  судимість за крадіжку, особа вчиняє вимагання, за яке теж засуджується, крадіжку і хуліганство і т.п.

Складний, або  багаторазовий, рецидив — це рецидив  злочинів, при якому особа має  три і більше судимості. Наприклад, три судимості за крадіжку або  судимості за хуліганство, вимагання  і крадіжку тощо.

Простий і  складний рецидив можуть утворювати загальний або спеціальний рецидив  або їх комбінації. Так, за наявності  трьох судимостей за крадіжку маємо спеціальний і одночасно складний рецидив, за наявності судимостей за хуліганство, грабіж і крадіжку — сполучення в багаторазовому рецидиві рецидиву загального і спеціального.

За ступенем суспільної небезпечності виділяють  пенітенціарний рецидив і рецидив  тяжких і особливо тяжких злочинів.

Пенітенціарний  рецидив має місце там, де особа, яка була засуджена до позбавлення волі, знову вчиняє протягом строку судимості новий злочин, за який знову засуджується до позбавлення волі. Пенітенціарний рецидив відомий чинному законодавству. Великого значення надається пенітенціарному рецидиву при вирішенні питання про умовно-дострокове звільнення. Так, якщо для умовно-дострокового звільнення потрібно відбуття не менше половини строку покарання, призначеного вироком, то при пенітенціарному рецидиві — не менше двох третин цього строку. У пункті 2 ч. З ст. 81 КК передбачено, що умовно-дострокове звільнення може бути застосоване після відбуття не менше двох третин призначеного строку покарання до особи, що раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі. У таких ситуаціях особи, які вчинили злочин у віці до вісімнадцяти років, можуть бути умовно достроково звільнені на підставі п. 2 ч. З ст. 107 після фактичного відбуття не менше половини строку призначеного покарання, хоча за загальним правилом вони підлягають звільненню після фактичного відбуття не менше однієї третини цього строку. Відповідно до п. З ч. З ст. 81 особи, які були звільнені умовно-достроково і знову вчинили умисний злочин протягом невідбутої частини покарання підлягають умовно-достроковому звільненню після фактичного відбуття не менше трьох чвертей строку покарання. Неповнолітні в таких випадках повинні відбути не менше двох третин призначеного їм строку позбавлення волі (п. З ч. З ст. 107).

Рецидив тяжких і особливо тяжких злочинів — це рецидив, при якому особа, маючи  судимість за один з таких злочинів, знову вчиняє, незалежно від їх послідовності, новий такий же злочин. Такий рецидив впливає на кваліфікацію злочинів. Наприклад, особа, яка була раніше засуджена за розбій, і знову, до погашення судимості, засуджена за новий розбій або бандитизм, відповідає за ч. 2 ст. 187. Рецидив особливо тяжких злочинів при сукупності вироків дає можливість призначити остаточне покарання в межах до 25 років позбавлення волі. [ 13. с.67]

5.2. Відображення  рецидиву в нормах кримінального  законодавства.

Уже зазначалося, що у багатьох випадках одні й ті самі формулювання кримінального законодавства України охоплюють як повторність злочинів у власному розумінні слова, так і рецидив злочинів. Формулюваннями, що "представляють" лише рецидив злочинів, є:

1. Вчинення  злочину "особою, раніше судимою"  за даний злочин (див., наприклад, ч. 2 ст. 79, ч. 2 ст. 125, ч. 2 ст. 148-2). [ 2. с.85]

2. Вчинення  злочину "особою, раніше судимою"  за даний чи однорідний злочин (наприклад, ч. 2 ст. 155, ч. 2 ст. 155-1). [ 2. с.97]

3. Вчинення  злочину "особливо небезпечним  рецидивістом". Крім того, про  рецидив злочинів ідеться у  багатьох статтях Загальної частини  КК, які пов'язані, переважно, з  особливостями обрання заходів  кримінально-правового впливу, в  тому числі призначення покарання,  та відбування цих заходів засудженою особою (див., зокрема, статті 26, 43, 45, 46-1, 46-2, 49, 52, 52-1, 53). [ 2. с.46]

Як і при  регламентації інших форм множинності  злочинів, чинне кримінальне законодавство України має ряд недоліків і щодо відображення рецидиву злочинів. Усунення цих недоліків і таким чином вдосконалення кримінального законодавства в частині, що стосується рецидиву злочинів, зокрема, передбачає:

1) визначення  поняття рецидиву злочинів у  межах окремого інституту Загальної частини КК "Множинність злочинів". При цьому бажано однозначно вирішити дві проблемні

а) з якого  часу особа вважається судимою —  з моменту її засудження судом  першої інстанції чи з моменту вступу вироку в законну силу;

б) чи може утворювати рецидив злочинів наявність в  особи судимості за необережний злочин, а так само факт вчинення судимою особою нового необережного злочину;

2) регламентацію  основних кримінально-правових наслідків,  які тягне рецидив злочинів;

3) спрощення  підстав визнання особи небезпечним  (особливо небезпечним) рецидивістом, зокрема, прив'язку кількості  судимостей до класифікації злочинів  за ступенем тяжкості;

4) систематизацію  окремих проявів рецидиву злочинів  як у Загальній, так і в  Особливій частинах КК з уніфікацією відповідної термінології.

Для відображення рецидиву при кваліфікації злочинів, у принципі, характерні такі самі варіанти, як і для повторності злочинів у власному розумінні слова. Не повторюючи докладно ці варіанти, наведемо по кожному з них приклади, які стосуються саме рецидиву злочинів.

1. Рецидив  злочинів фактично не впливає  на кваліфікацію — наприклад,  заподіяння особою, що має судимість, умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження (ст. 122), умисне знищення чи пошкодження такою особою індивідуального (приватного) майна громадян (ст. 194), вчинення особою, яка має судимість, будь-якого необережного злочину.

2. Рецидив  злочинів зумовлює остаточну  кваліфікацію і тому безпосередньо  відображається як у формулі  кваліфікації, так і в юридичному  формулюванні звинувачення.

3. Рецидив  злочинів не зумовлює остаточну  кваліфікацію, але відображається у юридичному формулюванні звинувачення як одна з обтяжуючих обставин, що входить. До юридичного складу відповідного злочину, — наприклад, вчинення квартирної крадіжки особою, судимою за розбій, чи зґвалтування неповнолітньої, вчинене особою, раніше судимою за такий же злочин. [ 5. с.3]

Види рецидиву злочинів. На відміну від сукупності злочинів та їх повторності, рецидив злочинів може бути поділено на види за кількома окремими підставами. Такими підставами, зокрема, є:

а) характер суспільної небезпечності злочинів, що утворюють рецидив;

б) кількість  судимостей у особи, злочини якої утворюють рецидив; в) суспільна небезпечність самого рецидиву1.

За характером суспільної небезпечності злочинів, що утворюють рецидив, останній поділяється  на загальний рецидив — "його" злочини є різнорідними і спеціальний рецидив — "його" злочини є тотожними чи однорідними.

За кількістю  судимостей у особи, злочини якої утворюють рецидив, останній поділяється на простий рецидив — якщо у зазначеної особи є лише одна судимість за вчинений злочин (злочини), і вона знову вчиняє злочин, і складний (багаторазовий) рецидив — якщо у зазначеної особи є принаймні дві судимості (при послідовному їх "об'єднанні"), і вона знову вчиняє злочин. Приклад простого рецидиву — вчинення розбою особою, судимою за грабіж, складного (багаторазового) рецидиву — вчинення вимагання особою, двічі судимою за розбої.

За суспільною небезпечністю самого рецидиву розрізняють рецидив злочинів, не пов'язаних з відбуванням покарання у вигляді позбавлення волі, і рецидив злочинів, пов'язаних з відбуванням покарання у вигляді позбавлення волі (так званий пенітенціарний рецидив). Різновидом пенітенціарного рецидиву є особливо небезпечний рецидив, з яким кримінальне законодавство України пов'язує цілий ряд негативних кримінально-правових наслідків. Порядок, підстави та умови визнання особи особливо небезпечним рецидивістом передбачені в ст. 34 КК. [ 1. с.153]

У літературі наявність особливо небезпечного рецидиву інколи пов'язується не з фактом визнання особи особливо небезпечним рецидивістом, а з вчиненням нового злочину  особою, раніше визнаною вироком суду особливо небезпечним рецидивістом. При цьому такий висновок обґрунтовується положенням, сформульованим у КК про те, що його статті, які передбачають відповідальність за вчинення злочину особливо небезпечним рецидивістом, застосовуються у випадках, коли особа була визнана у встановленому законом порядку особливо небезпечним рецидивістом до вчинення даного злочину. Уявляється, що таке розуміння особливо небезпечного рецидиву є неточним. На наш погляд, філологічне тлумачення вжитого в ст. 34 терміна — рецидивом злочинів — виступають наступні дії особи, злочини і судимості якої утворюють особливо небезпечний рецидив, і систематичне його тлумачення — з якими наслідками пов'язується визнання особи особливо небезпечним рецидивістом — свідчать на користь позиції, яка наявність особливо небезпечного рецидиву пов'язує саме з фактом визнання особи особливо небезпечним рецидивістом.