Судово-правова реформа в Україні та правова держава

 

ЗМІСТ

Вступ 3

Розділ I. Судово-правова реформа в Україні 4

1. Мета, принципи, етапи реалізації 4
2. Проведення судово-правової реформи, окремі проблеми

та основні напрямки її подальшого розвитку 7

Розділ II. Правова держава 11

1. Поняття, принципи та головні ознаки правової держави
2. Правова держава в Україні: перспективи становлення

 і механізми реалізації 14

Висновки 18

Список використаних джерел 20

Додатки 22

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

У демократичних державах вже давно дійшли висновку, що основою будь-якої цивілізованої держави є суд і система правосуддя, адже підкорення суспільних відносин закону й правилам поведінки  – це фундамент, на якому будується правова держава.

Суд відіграє в житті будь-якої держави важливе значення, а в  правовій державі правильно улаштований  суд має ще й таку функцію, як бути міцною гарантією прав громадянина, що проголошується основним законом держави. Винятково важливою є роль суду як органу, призначеного для розв'язання конфліктів з метою захисту прав та законних інтересів людини і громадянина.

Судова влада – це правовий і політичний феномен, саме вона  є запорукою справжньої інституційно-функціональної правової державної влади.

Саме тому, метою цієї роботи є визначення змісту, тенденцій розвитку та значення судово-правової реформи  як одного з кроків до формування незалежної, самостійної судової влади в Україні, вивчення суті правової держави та оцінка процесів впровадження елементів такої державності в Україні; з’ясування взаємозв’язку судової системи та правової держави.

Актуальність. На даному етапі в Україні ще остаточно не закінчено процес формування судової системи, судово-правова реформа ще триває й перебуває на стадії розвитку. Правова державність в Україні лише формується, в ній виокремлюються деякі  певні ознаки такої держави, але існує ряд проблем, що гальмують даний процес. Отже, незакінченість судово-правової реформи, недосконалість її проведення, наявність суперечностей в встановленні правової держави, існування проблем в функціонуванні судової системи як основного елементу правової держави мотивують актуальність обраної теми та напрямок її розробки.

РОЗДІЛ I

СУДОВО-ПРАВОВА  РЕФОРМА В УКРАЇНІ

1.1 Мета, принципи, етапи реалізації

Формування й становлення судової системи в Україні починається з проведення судово-правової реформи.

Основні принципи і напрями  проведення судово-правової реформи  в незалежній Україні відображені  у Постанові Верховної Ради України  від 28 квітня 1992 року № 2296 ХІІ «Про концепцію судово-правової реформи в Україні», в якій вказується на необхідність формування судової влади як самостійної, незалежної  сили, здатної здійснювати правозахисну функцію в правовій державі [1].

Головною метою судово-правової реформи, що розпочалась з здобуттям Україною незалежності, є:

• формування незалежної судової влади;
• створення нового законодавства й удосконалення форм судочинства;
• розмежування повноважень органів державної влади і забезпечення незалежності судових органів від впливу законодавчої й виконавчої влади;
• реалізація демократичної ідеї правосуддя, виробленої світовою практикою й наукою;
• створення системи законодавства про судоустрій, що забезпечувало б незалежність судової влади;
• забезпечення спеціалізації судів;
• чітке визначення компетенції різних учасників судової системи тощо.

 

 

Основними принципами судово-правової реформи є:

• створення такого судочинства, яке максимально гарантувало б право на судовий захист, рівність громадян перед законом, створило б умови для  дійсної  змагальності і реалізації презумпції невинності;
• відповідність нормативних актів з питань діяльності судів і органів юстиції вимогам міжнародних угод, ратифікованих Україною;
• радикальне реформування матеріального і процесуального законодавства, деідеологізування  і наповнення його гуманістичним змістом;
• виключення з кримінального закону діянь, які в сучасних умовах не можуть визнаватись злочинами;
• реформування системи кримінальних покарань;
• диференціювання форм судочинства, зокрема залежно від ступеню тяжкості злочину;
• розгляд окремих категорій судових справ суддями одноособово, а також  колегіями  професійних суддів та суддями з розширеною колегією судових засідателів;
• чітке визначення умов допустимості доказів;
• встановлення судового контролю за законністю і обґрунтованістю процесуальних рішень слідчих органів, які обмежують права громадян;
• перевірка законності і обґрунтованості судових рішень в апеляційному і касаційному порядку та за ново виявленими обставинами.

Судово-правова реформа  була запланована у три етапи:

На першому етапі пропонувалося, зокрема, внести зміни до Закону "Про судоустрій України", Кримінально-процесуального та Цивільно - процесуального кодексів України, прийняти закони про Конституційний Суд України, адвокатуру, про судоустрій і статус суддів, про нотаріат України, про акти громадянського стану, про судову експертизу, провести інтенсивну роботу по підготовці Кримінально-процесуального кодексу та деяких інших кодексів України. Не виконано такі завдання першого етапу реформи: не розроблені нормативні акти з питань оптимального навантаження суддів, слідчих та інших працівників правоохоронних органів, їх матеріально-технічне забезпечення і розміщення тощо.

На другому етапі передбачалось: запровадити організаційні структури зі спеціалізації здійснення правосуддя в Україні, створити адміністративні суди, суди, які розглядають сімейні справи, завершити створення Інституту законодавства і правової реформи.

Третій етап передбачав вивчення і узагальнення ефективності судово-правової реформи, внесення змін до чинного законодавства з питань удосконалення діяльності судової влади, органів досудового слідства, прокуратури, юстиції, адвокатури, проведення подальшої роботи по спеціалізації судів, реалізацію наукових програм з удосконалення судово-правової реформи. Частково пройдено і цей етап, оскільки прийнято новий Закон "Про судоустрій", а пізніше - Закон "Про судоустрій і статус суддів", внесено істотні зміни до Закону про прокуратуру, чітко визначено повноваження Міністерства юстиції України та ін.

2. Проведення судово-правової реформи, окремі проблеми та основні напрямки її подальшого розвитку

Положення Концепції судово-правової реформи в Україні стали орієнтирами  для законодавчої діяльності в галузі вдосконалення кримінально-процесуального, цивільно-процесуального та арбітражного процесуального законодавства. Про інтенсивність цієї діяльності свідчить той факт, що зміни і доповнення до КПК, ЦПК та АПК України вносились по кілька разів на рік [11, c.13].

На зміст і характер цих змін і доповнень впливали різні чинники. Найбільш вагомим  серед них стало прийняття  Конституції України 1996 року. На конституційному рівні було закріплено положення про те, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову (ст.6), встановлено основні засади судочинства (ст.129). Конституція України збільшила перелік засад судочинства, значно поглибила і збагатила їх демократичний зміст, розширила сферу застосування, вдосконалила формулювання деяких з них [2].

В 1995 році реформа загальмувала і набула вузько відомчого характеру. Одним з головних факторів такого перебігу подій стала відсутність  фінансування реформи.

З прийняттям нових законів  та під дією інших факторів виникла  необхідність розробки нової концепції.

10 грудня 1994р. розпорядженням  президента було утворено Комісію  з розробки Концепції судово-правової  реформи в Україні та зобов’язано  цю комісію до 28 лютого 1995 року  подати проект Концепції. Потім  іншим розпорядженням від 22 листопада  1995р. було утворено комісію для доопрацювання Концепції та строк її подання перенесено на 1 березня 1996р.  Указом Президента № 1128/97 від 8 жовтня 1997 року було створено Координаційну раду з питань судово-правової реформи на чолі з В.П Пустовойтенко, основним завданням якої є знову ж таки розробка Концепції; у Верховній Раді було створено постійну Комісію з питань правової політики і судово-правової реформи. Спроби створити нову Концепцію судово - правової реформи також були відображені у проекті постанови Верховної ради України від 13.05.2010 р. «Про схвалення Концепції судово-правової реформи в Україні»

Але, не дивлячись на ці заходи, Україні так і не вдалося створити офіційний програмний документ щодо подальшого розвитку та реформування судової системи.

У 1997 році для України  набрала чинності Конвенція про  захист прав людини та основних свобод. Україна взяла на себе зобов'язання гарантувати право на справедливий судовий розгляд та інші права людини, передбачені Конвенцією. Ці права стали захищатися від порушень з боку держави Європейським судом з прав людини.

Істотні зміни та доповнення до КПК, ЦПК, АПК України, законів України «Про прокуратуру України», «Про статус суддів», «Про арбітражний суд», «Про міліцію», «Про попереднє ув’язнення» були внесені законами від 21 червня і 12 липня 2001 року. Загалом зміни до процесуальних кодексів, які почали називати «малою» судовою реформою, отримали схвальну оцінку у науковців і практиків.

Демократичні засади судочинства  були значно посилені Законом України  «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 р., наслідок чого у судоустрійному та процесуальному законодавстві з’явилося багато новацій.

Разом з тим слід зазначити, що зроблене не стало завершенням  роботи щодо вдосконалення процесуального законодавства, надання йому ефективного, стабільного в усіх відношеннях  характеру, що випливає з подальшого внесення змін і доповнень до КПК  та КПК України та прийняття Кримінально-виконавчого  кодексу України від 11 липня 2003р., Кодексу адміністративного судочинства  України від 6 липня 2005р. та Цивільно-процесуального кодексу України від 18 березня 2004р. [11, с.15].

Вказані зміни і доповнення та прийняття нових процесуальних  кодексів зумовили внесення змін і  до Закону України «Про судоустрій України».

7 грудня 2007 відбувся  VIII (позачерговий) з'їзд суддiв України, на якому було прийнято заяву «Про концептуальні засади подальшого здійснення судової реформи в Україні». В заяві наголошувалось на існуючих проблемах судочинства, невідповідності засад Конституції України діючим законам про судоустрій, на недосконалості судового законодавства. В заяві З'їзд суддів  України  звертався до Президента України,  Верховної Ради  України,  Кабінету  Міністрів   України й закликав  до   конструктивної співпраці   з   метою   вдосконалення судоустрою  і судочинства, істотного підвищення гарантій і рівня захисту прав  та  інтересів громадян,  інтересів юридичних осіб  і держави,  унеможливлення руйнування судової системи чи її частин  та  поглиблення кризових явищ у правосудді.

Найважливішим, принципово новим кроком проведення судово-правової реформи є прийняття Закону України  «Про судоустрій і статус суддів». Цей  Закон був ініційований главою держави  й набрав чинності в липні 2010 року, він заклав фундамент для побудови принципово нової судової системи. Він розмежував повноваження органів  суддівського самоврядування, дисциплінарних органів і судових спеціалізацій, тим самим погасивши конфлікти, які до цього стрясали третю гілку влади. Крім того, судова система була виведена з під впливу найвищих політичних органів, виконавчої влади, парламенту, різного роду чиновників.

Судово-правова реформа в Україні досі незавершена і продовжує свій розвиток. Про це свідчить прийняття нового КПК від 13 квітня 2012р., метою якого є забезпечення процесуальної рівності та змагальності сторін у кримінальному провадженні, підвищення гарантій захисту прав підозрюваних і обвинувачуваних та інших учасників кримінального провадження. Новий КПК пропонує вирішити проблему змагальності вітчизняного кримінального судочинства також шляхом запровадження нового порядку, згідно з яким суд зможе ґрунтувати свої висновки виключно на тих показаннях, які він безпосередньо отримав від сторін кримінального провадження у судовому засіданні, або які були надані слідчому судді у судовому засіданні під час досудового розслідування. 
Не дивлячись на демократичні засади нового КПК, він поки що не отримав схвальної оцінки науковців й експертів, адже в ньому існують певні проблеми, щодо складності  реалізації деяких його норм.

Отже, процес судово-правової реформи в Україні продовжується. Цей процес дуже тривалий і хиткий. На даному етапі в Україні вироблено основні демократичні засади судоустрою, чітко окреслена судова система й повноваження її органів, але проблема в тому, що всі ці положення не завжди реалізуються належним чином. Нагальною проблемою є також те, що судово-правова реформа в Україні стала заручником політичної боротьби між найвищими органами державної влади.