Судово-правова реформа в Україні та правова держава

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ II

ПРАВОВА ДЕРЖАВА

1. Поняття, принципи та головні ознаки правової держави.

Незалежне правосуддя - обов’язкова умова розвитку незалежної правової держави.

Правова держава – це суверенна, політико-територіальна  організація публічної влади, яка  базується на принципах поваги до особи й недоторканості її прав і  свобод, верховенства права, дотримання закону. Схему правової держави відбито у Додатку2.

Також правова держава  є системою органів та інститутів, які гарантують та охороняють нормальне  функціонування громадянського суспільства. [10, c.132].

Сучасній правовій державі  притаманні певні принципи та ознаки, які необхідно чітко відокремлювати, тому, що принципи є вихідними положеннями  організації та функціонування такої  держави, а в ознаках (рисах) виявляється  її сутність і багатогранна суспільна  природа.

Таким чином основними  принципами правової держави є:

1) первинність і верховенство права: а) розгляд всіх питань суспільного і державного життя з позиції права, закону; б) поєднання загальнолюдських морально-правових цінностей (розумність, справедливість) і формально-регулятивних цінностей права (нормативність, рівність всіх перед законом) з організаційно-територіальним поділом суспільства і легітимною публічною владною силою; в) необхідність ідеологічно-правового обґрунтування будь-яких рішень державних і суспільних органів; г) наявність в державі необхідних для виразу і дії права форм и процедур (конституції і законів, системи матеріальних і процесуальних гарантій и т.д.);

2) пріоритет забезпечення, охорони та захисту прав і  свобод людини та громадянина; 

3) рівність і партнерство  суспільства та держави; 

4) верховенство міжнародного  права й узгодженість з ним  національного законодавства; 

5) розподіл державної  влади.

Існує велика кількість ознак  правової держави, що демонструє Додаток2. До  основних ознак (рис) правової держави відносяться:

·        розмежування права і закону та забезпечення правового  змісту й характеру законодавства;

·        реальне  верховенство конституції, конституційних законів та інших джерел конституційного  законодавства над іншими законодавчими  джерелами;

·        панування  законності та правопорядку в суспільстві  та державі;

·        забезпечення прав і свобод громадянина;

·        застосування двох типів правового регулювання  – загального дозволу («все те, що прямо  не заборонено законом,  дозволено») для громадян та загальної заборони (або звільнення від заборони) («дозволено лише те, що прямо указано в законі») для державного апарату;

·        провідна роль суду  при вирішенні громадянських, соціально-економічних, політичних, міжнародних  спорів, конфліктів та інших суперечностей;

·        рівна  підпорядкованість особи, громадянського суспільства та держави праву  та правовому закону;

·        взаємовідповідальність особистості, громадянського суспільства та держави;

·        узгодження національного законодавства з  міжнародним через ратифікацію, імплементацію, колізійні норми, виконання  актів міжнародних судових органів;

·        структурування державного механізму на законодавчу, виконавчу та судову гілки державної  влади при системі утримань і  противаг між ними [5, с. 6-7].

Якщо розглядати систему  ознак у загальному плані, то варто  зазначити, що вона є настільки щільною, що інколи одна ознака не може впроваджуватися  без іншої, тому їх усі необхідно  розглядати в системі, роблячи відповідні висновки.

 Формування й існування  правової держави в будь-якій  країні припускає встановлення  не тільки формального, але  і реального панування закону  у всіх сферах життя суспільства,  розширення сфери його прямого,  безпосереднього впливу на суспільні  відносини.

З усього вище сказаного  можна зробити висновок, що правова  держава - це така держава, в якій функціонує режим конституційного правління, існує розвинута і несуперечлива правова система й ефективна судова влада, забезпечено реальний розподіл влад з їхньою ефективною взаємодією та взаємоконтролем, з розвинутим контролем з боку суспільства державної влади.

2. Правова держава в Україні: перспективи становлення і механізми

 

Метою створення правової держави в Україні є забезпечення цивілізованого функціонування і розвитку громадянського суспільства.

З проголошенням України  демократичною, правовою та соціальною державою, розпочався процес демократизації всіх сторін життєдіяльності українського суспільства, орієнтації держави на інтереси особистості, на захист її прав і свобод. Доказом прагнення до правової держави є проголошення в (ст. 3) Конституції України, що людина, її життя і здоров’я, честь і  гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю [2].

Правова держава в Україні  може розглядатися як політико-юридична форма організації суспільного  життя, що належить до таких фундаментальних, соціальних цінностей, як права людини і громадянина, конституціоналізм, демократія тощо. Сучасна держава  – держава правова, вся її діяльність пов’язана буквою і суттю закону на основі загальнолюдських цінностей  [12, c. 10].

Україні як правовій державі  є притаманні такі основні риси:

- верховенство і панування  правового закону;

- постійне утвердження  суверенітету народу як єдиного  джерела державної влади; 

 -    здійснення поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову;

- забезпечення прав, свобод, законних інтересів людини і громадянина, виконання ними своїх обов'язків перед іншими людьми, державою і громадянським суспільством;

- врегулювання взаємовідносин  між особою та державою на  засадах дозволеності особі робити все, що прямо не заборонено законом, а державним органам тільки те, що прямо дозволено законом;

- взаємна відповідальність  між особою та державою, відповідальність  держави перед особою і громадянським  суспільством за свою діяльність; - ефективна організація контролю й нагляду за здійсненням законів і режиму законності [7, с.140-142].

Конституція та інші закони – це нормативні акти вищої юридичної  сили. У зв’язку із цим велике значення має зміст законів, які  мають бути демократичними, захищати права і свободи людини.

Важливе значення для утвердження  правової держави має принцип  поділу влади. Чітке розмежування законодавчих і виконавчих функцій в Україні  здійснюється на основі чинної Конституції  України (ст. 6). Усі закони та інші нормативно-правові  акти приймаються на основі Конституції  України, тобто в Україні діє  принцип верховенства правового  закону (ст. 8). Зміст і спрямованість  діяльності держави визначають права  людини та гарантії їх здійснення, а  забезпечення та утвердження прав людини є головним обов'язком держави (ст. 3). Права людини проголошуються як невідчужувані  й непорушні (ст. 21). Конституція закріплює  правовий порядок арештів і тримання під вартою за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставі та в порядку, встановленому законом (ст. 29). Людині забезпечується відшкодування моральної  та матеріальної шкоди, зав­даної незаконними  рішеннями, діями чи бездіяльністю  держав­них органів, органів місцевого  самоврядування, їх службових і посадових  осіб під час здійснення ними своїх повноважень, коштом цих органів (ст. 56). Нормативні акти, що визначають права та обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення в установленому законом порядку (ст. 57) [2]. У разі невідповідності Конституції будь-якого закону, указу Президента чи постанови Кабінету Міністрів України Конституційний Суд України зобов'язаний визнати названі акти неконституційними, що тягне за собою втрату ними юридичної сили.

Однак більшість ознак  української правової державності  мають формальний характер, а побудувати правову державу лише за формальними  ознаками неможливо. Без органічного  поєднання легітимної влади із забезпеченою у суспільстві свободою, без ефективного функціонування поділеної влади з дотриманням її окремими гілками вимог закону і забезпечення верховенства закону в діяльності держави та усіх сферах суспільного життя, законодавствування – з відповідністю самих законів суспільній етиці правова державність залишиться формальним лозунгом, недосяжною мрією [2].

 Отже для формування в Україні правової держави необхідно вирішити цілий ряд проблем. Й до основних напрямків її формування варто віднести:

- необхідність зв’язати  правом (загально соціальним, що  характеризується правами людини, народу, людства) діяльність держави  та її органів; 

- формування правового  механізму, за допомогою якого  можна було б подолати відчуження  людини і громадянина від засобів  виробництва, власності, від безпосередньої  та представницької форм демократії;

- чітку роботу законодавчої  влади на основі Конституції  України і конституційних законів; 

- створення системи незалежних, загальних і спеціалізованих  судів та інших ланок судової  системи України; 

- формування у людей  (народу України) нового правового  мислення, високого рівня правової  культури, знань про життєво необхідні  закони та вміння використовувати  ці закони в по­всякденному  житті.

Звичайно, Україна вже  зробила і в подальшому майбутньому  буде робити кроки до побудови правової держави. Вже відбулися й відбуваються зрушення в оцінці прав і свобод людини, в їх конституційно-правовому  регулюванні, окреслено шляхи їх реалізації, та сформовано відповідні правові механізми. Про це свідчить і те, що Україна визнала юрисдикцію європейських інститутів захисту прав і свобод людини. Але нажаль, значна частина ознак правової держави для нашої країни є поки що лише формальними. Без ефективної співпраці всіх гілок влади, без чіткого дотримання ними не лише писаних норм, а й моральних законів (порушення яких є першопричиною численних вад суспільства) правова держава в Україні перебуває на шляху утвердження тих досягнень, що вже є усталеними у всій Європі [13, c. 67-69].

На сучасному етапі  свого розвитку Україна характеризується невисоким рівнем політичної і парламентської культури, правовим нігілізмом, слабкістю демократичних традицій і навичок. Але не дивлячись на це можна говорити, що правова держава в Україні - це така держава, яка взаємодіє з громадянським суспільством та в якій досягнуто пріоритет прав людини; яка зв'язана саме цим правом і підкоряється йому; де законодавча, виконавча і судова гілки влади закріплюють, гарантують і забезпечують права людини, народу і людства у повсякденній діяльності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

Формування судової системи в незалежній Україні почалося з проведення судово-правової реформи.

 Судово-правова реформа в Україні має динамічний характер. Кожен її етап ознаменовується появою нових законів. Так у 1992 році при здійсненні судової реформи було прийнято «Концепцію судово-правової реформи», яка заклала основні напрямки вдосконалення судової гілки влади України. Не менш важливими подіями було прийняття Закону «Про статус суддів» 1992 року, Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 лютого 2002 року та прийняття нового Кримінально-процесуального кодексу в квітні 2012 року. Але, не дивлячись на динамізм та певну ефективність проведення судово-правової реформи, в українському судочинстві досі залишається ряд невирішених проблем, які гальмують розвиток самої реформи й становлення правової держави в Україні. На сьогодні реформування судової системи потрібно продовжувати згідно з заданих тенденцій, судову систему необхідно відмежувати від тієї політичної боротьби, що точиться між найвищими органами державної влади й різними політичними силами, які невпинно втручаються в діяльність суду України. Наша держава потребує механізмів реального забезпечення всіх правових засад судочинства, зафіксованих в Конституції й чинному законодавстві. а після виходу нового КПК українська влада повинна подбати про те, аби ліквідувати усі суперечності, які у ньому наявні й забезпечити ефективність його виконання.

Розглядаючи взаємозв’язок  правової держави і судової влади, необхідно вказати, що судова влада  виступає  не лише як інституційна характеристика правової держави, а  як найголовніша запорука  побудови правової державності. адже неможливо реалізувати принцип  верховенства права без судової  влади, правосуддя. Поза правосуддям  неможливо також реалізувати  принцип верховенства Конституції  і законів держави, оскільки вони будуть негайно підмінені відомчими інструкціями. Правосуддя визначає також рівень захисту прав і свобод людини і громадянина, оскільки вирішує спори, на відміну від відомчого і кабінетного розгляду, на основі змагальності, вивищуючи себе над усіма можливими органами розсуджування.

Отже, судова система забезпечує головний принцип будь-якої правової держави – принцип верховенства права. Судова система є «лакмусовим папірцем» при вирішенні питання, чи є держава правовою. Саме від того, наскільки судова система є розвиненою, незалежною, демократичною залежить те, чи буде держава правовою. Судова влада – це правовий і політичний феномен, саме вона  є запорукою справжньої інституційно-функціональної правової державної влади.