В. Городецький

План:

      ВСТУП

1. Дитинство...................................................................................................2
2. Життя у Києві............................................................................................2
3. Костьол Св. Миколая...............................................................................3-4
4. Будинок з химереми................................................................................4-6
5. Талановита людина..................................................................................7
6. Архітектурна діяльність..........................................................................7-8
7. Життя в еміграції.....................................................................................8-9

ВИСНОВОК

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ 
                                                   Вступ

Ще за життя ім'я  архітектора Владислава Городецького було овіяне легендами, а його дивовижні  витвори стали не лише відомими, але й улюбленими. Інтерес до його архітектурної спадщини з плином часу не згасає, бо в ній закладено те, що можна з повним правом віднести до мистецтва самого високого ґатунку. 
 
         В творчому доробку славетного зодчого численні споруди: храми, палаци, маєтки, музеї і мавзолеї, лікарні, виставочні павільйони , заводи і фабрики та немало іншого. 
 
          В історію архітектури В.Городецький увійшов як будівничий модерну. А модерн не знає вузької спеціалізації художника. Інтереси видатного архітектора поширювалися також на пов'язані з архітекту -рою такі види ужиткового мистецтва, як проектування меблів і оздоб, виготовлення ескізів розписів, скульптур і вітражів, шпалер і тканин, а ще він займався карбуванням по каменю і гіпсу, гравіюванням; створював ювелірні прикраси, ескізи взуття та одягу, оформляв книги, театральні декорації, афіші... 
 
          У цій неординарній людині органічно поєднувалися тонке відчуття краси, буйна фантазія художника і невичерпна енергія будівничого.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Дитинство

Лешек Дезидерiй Владислав  Городецький народився 23 травня 1863 року в родинному маєтку Жабокричi на українському Подiллi. В гiлках родоводу Городецьких неважко заблукати, тож скажемо лише, що визначний архiтектор походив iз польського аристократичного роду, який на час його народження переживав чималу скруту. Дитинство Лешека пройшло на тому ж Подiллi. Розкiшна природа, самобутнi звичаї, мальовничi краєвиди — все це, без сумнiву, вiдiграло не останню роль у становленнi молодої особистостi й пояснює її потяг до живопису.

Ще у шкiльнi роки викладачi помiтили у хлопця неабиякi здiбностi до малювання, i Городецький продовжив навчання в Петербурзькiй академiї мистецтв. Вона славилась як найкращий мистецький навчальний заклад iмперiї та водночас настирливо привчала до консерватизму. Не дивно, що Городецький почувався тут незатишно i з першою ж нагодою вирвався з північної столицi. Це трапилось аж через три роки: студент вирушив здобувати практичнi знання до українського мiстечка Уманi, яке тодi було визнаним культурним осередком. Там його роботи мали неабиякий успiх. Але молодий митець прагнув не такого спокiйного, виваженого i розпланованого життя. Хотiлося значних замовлень, гучних аплодисментiв... i великих гонорарiв.

 

Життя у Києві

На початку 1890-х рокiв, саме в розпал «будiвельної лихоманки», коли за лiченi роки Київ прикрасили сотнi вишуканих будинкiв усiх популярних на той час стилiв, Владислав Городецький опинився у Києвi. Тут незабаром і розкрився творчий потенцiал, професiоналiзм i працелюбнiсть випускника iмператорської академiї.

Спочатку молодому архітекторові  довелось виконувати непрезентабельні роботи - будувати міські туалети, що в ту пору звались «ретирадами», корпуси Южноруського заводу, що й донині знаходяться поруч із вокзалом. Здається, марно було сподiватися, що посиплються вагомi замовлення, проте саме так i сталося. Перших фундаторiв Городецький знайшов серед своїх впливових друзiв iз Київського клубу мисливцiв. Архiтектор був ще й затятим i вправним мисливцем. Певно, його товаришi були переконанi, що олiвцем та лiнiйкою Городецький володiє не менш вiртуозно, нiж рушницею. I мали-таки рацiю. Отож Городецький блискавично здобув гучну славу архiтектора.

Однією з перших споруд у Києві  стане його, так званий, сажковий павільйон (1893) і мисливський тир  у садибі Імператорського товариства правильного полювання на Лук'янівці. До речі, проектні роботи архітектор виконав на спонсорських засадах. То був його дарунок київським мисливцям.

Кожен зi своїх солiдних гонорарiв  обов’язково вiдзначав великим  полюванням. Спочатку обмежувався територiєю Росiйської iмперiї, потiм вирушив з експедицiєю до Африки, звiдки привiз чимало цiкавих експонатiв для мисливського музею в Києвi. Ходили чутки, що Городецький мав справжнього живого жирафа й водив його мiстом на подив i захват киян. Iснувала легенда (а може, це й правда?), що однiєю з хатнiх тварин у Городецького було слоненя. Треба сказати, екзотика постiйно супроводила будiвничого.

Саме життя в мiстi Городецького — архiтектора, дендi й бонвiвана — виглядало як епiзод iз модного  нiмого фiльму про життя бомонду. Вiн їздив за кермом шикарного авто-ландоле (Landaulet, шалено модний тип автомобiльного кузова), що вабив око лаком, срiблом i червоним деревом. Водiй, вiн же власник, як iстинний спортсмен-автомобiлiст, був одягнений у кепi, кiлькаметровий шарф та шкiряне напiвпальто, а на його лискучому плечi примостилася мавпочка. Не дивно, що вiн ще за життя став своєрiдним персонажем мiського фольклору.

 

Костьол Св. Миколая

1897 року щасливий випадок  дав Городецькому змогу стати  до виконання однiєї з найвiдомiших i найвдалiших його робiт — спорудження костьолу святого Миколая.

Урочиста закладка костьолу відбулась  у серпні 1899 року, після того як група  католиків звернулася до губернатора  Києва за дозволом на будівництво  костьолу "в память пребывания в Киеве их Императорских Величеств" — Миколая II. До того часу в місті вже існував один костьол — Олександрівський, але якщо врахувати те, що в Києві жило більше 40 тисяч католиков, одного собору було явно недостатньо.

Було проголошено конкурс на створення проекту костьолу і  переможцем став студент Станіслав Воловський. Храм будували 10 років на допомогу від приватних осіб. Вартість робіт з будівництва костьолу перевищила 500 тисяч російських рублів...

Оскільки молодому інженерові не вистачило  практичного досвіду, допрацювання і керівництво проектом доручили вже на той відомому Владиславу Городецкому. Він вніс до проекту низку істотних змін, які, безперечно, покращили зовнішній вигляд будівлі. Башти набули більш витонченого вигляду, було додано третю (з тильного боку) башенка. Костьол набув форми видовженого григоріанського хреста, разділеного на три наоса. Зовнішнім виглядом він нагадував багатьом знамениту "Votiv Kirsch" у Відні.

Костьол в завершеному вигляді  справляв враження. Він став справжнім  архітектурним шедевром. В тоді ще незабудованій частині Києва він виглядав могутньою домінантою, що була видимою з усіх сторін Києва. Посвятили храм 6 грудня 1909 року. Роботи велись довго через поганий стан грунту, на який сильно впливала річка Либідь. Грунт укріплювали потужними бетонними буронабивними сваями, що в Києві робили вперше. Їх винайшов інженер Антон Страус - спеціаліст із світовим ім’ям, з яким Городецький плідно співпрацював. Пізніше цей досвід запозичили інші країни.

У Києвi поширена думка, що пiд час  спорудження костелу на Городецького дуже вплинула смерть його красунi дружини — нiбито вiн прагнув передати свої страждання холодному бетоновi. Можливо, архiтектор i хвилювався з якогось приводу, але напевне не через смерть дружини. Рiч у тiм, що вона пережила чоловiка на кiлькадесят рокiв. Його дружина - Корнелія Марр, донька відомого підприємця. Її батько, київський бізнесмен саксонського походження, мав свій пивний завод на Куренівці. В 1908 году він побажав модернізувати предприємство, і невдовзі було побудовано новий виробничий корпус.

 Будівля зберіглась до нашого  часу (тепер в цих стінах –  вітаминний завод). Вiд шлюбу з  Корнелiєю народилося двоє дiтей.  Тому ці чутки не мають жодного  підґрунтя. Просто як кожен  справжнiй митець Городецький  цiнував красу в будь-якому  її проявi й намагався зробити її ще досконалiшою. Так було i з його дружиною. Городецький захоплювався моделюванням одягу i взуття, зокрема, для вродливої Корнелiї. Вiн проявив себе ще й як непоганий ювелiр, але коштовностей на пiдтвердження цього, на жаль, не залишилось.

 

“Будинок з химерами”

Наступне вiдоме творiння  архiтектора чомусь теж пов’язують iз трагедiєю в родинi. Йдеться  про той самий «Будинок з химерами». Кажуть, страшнi морськi чудовиська, що звiшують морди зi стiн споруди, — то згадка про трагiчну загибель улюбленої дочки пiд час вiдпочинку на Середземному морi.

Насправді донька В. Городецького в морі зовсім не тонула: вже давно біографи Городецького встановили, що донька Олена (після заміжжя Яценко) під час будівництва батьківського будинку була жива й здорова. Вона взагалі пережила батька на кілька десятиріч, переїхавши з власною родиною спочатку до Польщі, а потім, по закінченні війни, у Швейцарію...А люди просто пов’язали с новим будинком давню історію про загиблу в морі доньку попереднього власника маєтку - Федора Мьорінга.

Ще одна з численних  вигадок! Чутки про те, буцiмто  «Будинок з химерами» рекламував можливостi бетону, здаються ближчими до iстини, але повнiстю довiряти їм теж не варто, хоча Городецький був  спiввласником київського заводу ФОР, де випускали цей новий, перспективний на той час матерiал. Є розповсюджена легенда, що Городецький уклав парі з инженером Олександром Кобелевим, проектувальником корпусу Нацбанку на Інститутській, який вважав, що на цьому схилі нічого побудувати неможливо...

Насправдi ж було так. Незважаючи на поважне суспiльне становище, зодчий поки що не мав власного будинку. Звiсно, для популярного архiтектора свiй особняк — найкраща вiзитна картка. Ось 1901 року вiн i придбав дiлянку землi в мiстi.

Городецький взяв ділянку в кредит. Тодішні банки з охотою інвестували будівельників під заставу їхньої нерухомості. Замовник домовлявся з підрядником, що сплатить йому за роботу з деякою затримкою (підрядчики йшли на це, щоб не губити замовлення). Коли дім, що будується, вже мав деяку матеріальну цінність, замовник брав під нього кредит і поетапно розраховувався з підрядником. Кредити надавались під досить помірні відсотки. Потім, при бажанні, домовласник міг брати довгострокову ссуду на десятки років. І всі були задоволені. Власник отримував доходний будигок при самому невеликому стартовому капіталі, у підрядника було вдосталь заказів, банки мали хоч і невеликий відсоток, але з великого обсягу клієнтів, а мешканцям Києва пропонувалось на вибір велика кількість різноманітних найманих квартир.

За два роки Городецький звiв  на цій ділянці одну з найпомiтнiших  прикрас Києва.

Щоб будівля міцно стояла на крутоярі, довелось загнати в грунт на п’ятиметрову глибину більше 50 буронабивних свай.

Його унікальне скульптурне  вбрання ззовні і всередині виконав  з бетону (за ескізами самого Городецького) інший незмінний компаньйон Городецького — міланский скульптор Еліо Саля. Згори фасади прикрасили чудернацькі фігури дельфинів і нереїд — морських дів. Знизу — зображення слонів, носорогів, орлів, змій, антилоп, ящірок, жаб. А над скульптурною битвою орла і левиці надряпано автограф майстера: «E. Sala. 1902».

Парадні сходи виявились  не менш дивовижні, ніж зовнішнє вбрання будинку. Еліо Саля прикрасив її ліпним фризом, рельєфами, в центрі помістив колону із зображенням величезного дельфіна, обвитого рослинами. У всіх інших приміщеннях теж є скульптури; наприклад, на стінах і стелі їдільні зображено всіляку мисливську здобич та їжу — биту птицю, риб, крабів, фрукти.

Брат скульптора — Юдженіо Саля — виконав мальовничі панно вздовж сходів і в житлових кімнатах. Всі  люди, що входили в парадний вестибюль, відчували себе неначе на дні морському  — такий був ефект його незвичайного декору. Новація полягала в тому, що всі оздоби виготовлено з цементу — найпередовішого матеріалу сторіччя, і в тому, що скульптор проходив вже по готовому твору карбом, залишаючи авторську руку, надаючи поверхні виду натурального каменю.

Справжній зоопарк прикрасив  фасади будинку на Банковій: голови слонів та носорогів, ящірки та жаби, пітон  і крокодил, пантера й орли, нарешті  величезні квітки латаття, казкові  риби, косулі й дівчата в ретельно й дотепно продуманих та не менш майстерно виконаних композиціях створили незабутній фантастичний образ будинку-казки.

Сам господар оселився в  квартирі №3, а інші шість квартир  здавав в оренду. Житло тут було екстра-класу: квартири 8-кімнатні, 9-кімнатні і 10-кімнатні (плюс 2–3 кімнати для  служниць, кімната для гувернантки, запасна кімната, буфетна, посудомийна, два клозети, дві кладові і т.п.). Крім того, кожній родині надавався персональний винний підвальчик, склад для дров, стайня, сарай для екіпажу, кімнатка для кучера і навіть корівник. Молоко мешканці цього будинку пили від власних корів. Щоб уявити собі рівень мешканців, достатньо сказати, що тут, наприклад, знімав квартиру Всеволод Голубович – прем’ер-мінистр Української Народної Республіки (першої в ХХ столітті незалежної української держави)…

Схоже, Городецький збирався будувати поруч із «Будинком з химерами» ще одну будівлю. В будь-якому випадку, він придав сусідню ділянку землі, розташовану на такому ж самому крутому схилі (зараз на цій ділянці є сходи, що ведуть вниз, до театру Франка). Можливо, Банкова вулиця була б прикрашена ще одним шедевром. На жаль, на сусідній ділянці архітектор так нічего і не побудував. Восени 1911 р. він поїхав полювати до Африки. Занадто великі витрати на сафарі поставили Городецького в скрутне матеріальне становище. Влітку 1912 р. він вимушений був закласти нерухомість – «Будинок з хімерами». Як він думав, на деякий час, але як виявилось, – назавжди. Викупити його так і не вдалось…

Талановита  людина

Перераховувати всi будiвлi, до яких доклав руки Городецький, довелося б дуже довго — так їх багато в межах i за межами України. Найвiдомiшi та найпомiтнiшi з них знаходяться в Києвi — це згаданий костьол, караїмська кенаса, споруда теперiшнього Нацiонального музею України i, звичайно, «Будинок iз химерами».

Окрім створення архітектурних проектів, Городецький проявляв свій творчий талант і в інших галузях — захоплювався ювелірною справою, писав акварелі, робив гравюри, створював дизайн костюмів для акторів театру Соловцова і для своєї дружини Корнелії.