Предмет та межі доказування у крмінальному процесі

Отож, сукупність фактів та обставин предметів доказування у справах душевнохворих є досить складною, в юридичному сенсі різноплановою, з їх встановленням пов'язане настання істотно відмінних правових наслідків.

Для встановлення психічного стану особи важливе значення має точне встановлення таких обставин, як наявність у неї душевного захворювання, контузій, серйозних травм у минулому. Слідчий повинен допитати близьких родичів особи, яка вчинила злочин, і по можливості витребувати документи, що підтверджують факт його душевного захворювання (виписки з історії хвороби, довідки з лікувальних установ та ін.). Для встановлення психічного стану особи з моменту вчинення суспільно небезпечного діяння важливе значення можуть мати відомості про її поведінку до і після вчинення суспільно небезпечного діяння. Отримують ці відомості шляхом допиту свідків, а в деяких випадках, якщо цьому не перешкоджає психічний стан обвинуваченого, шляхом його допиту.

Повинні бути досліджені обставини, зв'язок з часом, місцем, спосіб вчинення діяння, що можуть виступати як обов’язкові чи кваліфікуючі ознаки складу злочину, якщо це передбачено у диспозиції відповідної норми КК. Правильне встановлення цих обставин відіграє значну роль у з’ясуванні суспільної небезпечності особи, яка вчинила діяння. А це, в свою чергу, сприятиме правильному вибору судом відповідного примусового заходу медичного характеру [14, с. 641].

Для визначення психічного стану підозрюваного чи обвинуваченого обов’язково повинна призначатися судово-психіатрична експертиза. Склавши постанову про призначення експертизи, слідчий повинен вирішити питання про ознайомлення з цією постановою обвинуваченого і його захисника (його участь є обов’язковою). При цьому КПК дозволяє слідчому не оголошувати обвинуваченому дану постанову, якщо стан обвинуваченого робить це неможливим. У цьому разі слідчий має скласти протокол і вказати у ньому, чому він вважає це не можливим.

Подальша спрямованість і хід розслідування багато в чому залежатимуть від рішення, прийнятого слідчим після оцінки висновку експертів. Якщо слідчий на основі всіх матеріалів справи і висновку експертів-психіатрів визнає, що обвинувачений у момент вчинення злочину був здоровий і його потрібно визнати осудним, то розслідування у справі закінчується в загальному порядку складанням обвинувального висновку.

Якщо участь обвинуваченого в суспільно небезпечному діянні не доведено або за наявності інших обставин, що виключають можливість провадження у справі, така справа підлягає припиненню в загальному порядку незалежно від психічного стану обвинуваченого. Якщо обвинувачений буде визнаний неосудним, слідчий, припиняючи справу за обставинами, що виключають можливість провадження у справі доводить до відома про цю особу органи охорони здоров’я, які беруть її на облік. У разі, якщо психічно хворий хоч і не вчинив суспільно небезпечного діяння, однак становить небезпеку для суспільства, органи охорони здоров’я  самостійно в адміністративному порядку можуть піддати його невідкладно примусово госпіталізувати в психіатричну лікарню [15].

По закінченні досудового слідства, якщо буде встановлено неосудність або обмежену осудність особи, що вчинила суспільно небезпечне діяння, слідчий складає постанову про направлення справи до суду про вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру.

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ IV. Межі доказування у кримінальному процесі

 

Із предметом доказування та доказовими фактами тісно пов'язане поняття меж доказування, у яких здійснюється дослідження фактичних обставин справи. Ці поняття близькі одне до одного, але не збігаються, не є тотожними.

Слід зазначити, що поняття меж доказування в кримінально-процесуальній науці, теорії доказування зокрема, є одним із найзаплутаніших. Ось приклади його визначення у вітчизняних підручниках з кримінального процесу: «такий обсяг доказового матеріалу (доказів і їх джерел), який забезпечує надійне, достовірне встановлення всіх обставин, які входять в предмет доказування...»; «...це необхідна і достатня сукупність доказів, яка, будучи зібраною у справі, забезпечує її правильне вирішення»; «це такий ступінь достатності та достовірності системи доказів, який дозволяє зробити однозначний і неспростовний висновок як по кожному з елементів предмета доказування, так і по справі в цілому» [16, с. 275].

Аналізуючи низку праць  з цього питання, слід зазначити, що у різних процесуалістів різні  погляди на предмет і межі доказування. Так, В. Т. Нор під межами доказування  розуміє такі межі, які забезпечують повне і достовірне встановлення всіх обставин, що можуть мати значення для справи; вони є колом доказів, які залучаються для встановлення факторів вчинення злочину; це необхідна і достатня сукупність доказів, зібрання яких забезпечують вияснення всіх обставин предмета доказування, а отже, і правильне вирішення кримінальної справи [17, с. 68].

Ф. Н. Фаткуллін пише, що під межами доказування розуміють  такі межі цієї діяльності, які виражають  повноту слідчих версій, які перевіряються, глибину дослідження фактів (обставин), які підлягають встановленню, обсяг доказів і їх джерел, обов'язкових для визнання наявності чи відсутності цих фактів, і достатність обґрунтування висновків по справі [18, с. 70].

Здебільшого так само визначають поняття меж доказування і в сучасній російській літературі з кримінального процесу.

Якщо доказування — це дослідження обставин справи, то його межі є границею, яка окреслює сукупність цих обставин. Іншими словами, межі доказування обмежують, окреслюють предмет доказування і сукупність доказових фактів. Причому слід розрізняти межі доказування обставин предмета доказування (у вузькому розумінні) та межі доказування доказових фактів (у широкому розумінні).

 Під межами доказування слід розуміти необхідну і достатню сукупність доказів, зібраних по справі, які забезпечують правильне його вирішення. Якщо поняття предмету доказування виражає, що повинно бути вияснено, встановлено по справі, то поняття меж доказування виражає кордони, обсяг і глибину дослідження всіх істотних обставин справи.

Правильне встановлення меж доказування передбачає:

а)     забезпечення з необхідною повнотою вияснення обставин, що складають предмет доказування;

б)    використання з цією метою лише допустимих доказів, при чому в обсязі, необхідному для достовірних висновків у справі.

У своїх роботах, присвячених  проблемам доказування,                          В. С. Зеленецький правильно відзначає, що тільки повнота дослідження обставин кримінальної справи може привести до формування досить повної сукупності доказів. З огляду на цю обставину варто дійти до висновку, що розкриття сутності сукупності (належності, допустимості, достатності) доказів неможливо без характеристики як повноти дослідження предмета доказування, так і повноти сукупності доказів. Оскільки тільки повно здійснене дослідження обставин справи може привести до формування досить повної сукупності доказів, остільки їх спільний розгляд є не тільки виправданим, але і необхідним, а вимога повного дослідження є об'єктивною, тому що вона обумовлюється реально існуючою повнотою предмета доказування.

Варто враховувати також, що правильно виділений з реальної дійсності предмет дослідження завжди має визначену цілісність, а значить, і повноутворюючий зміст його елементів. Саме їх і потрібно пізнати. Така вимога закону. Виконати його можна лише при достатній сукупності доказів. При цьому предмет варто вважати повним, а значить, і цілісним утворенням тільки в тому випадку, якщо в ньому є така сукупність елементів, єдність яких утворює загальну структуру даного елемента, забезпечуючи в такий спосіб його цілісність, а значить, і повноту. Якщо, наприклад, у справі необхідно встановити п'ять конкретних обставин, що підлягають доказуванню, то повнота предмета буде тільки при їх наявності, а повнота дослідження, так само як і повнота сукупності доказів, буде забезпечена (або досягнута), якщо в процесі пізнання всі названі п'ять обставин встановлено з вірогідністю.

Таким чином, оскільки предмет  пізнання є утворенням цілісним, то і сам підхід до дослідження повинен  бути цілісним, а значить, і завершеним. Така ж цілісна і завершена повинна бути і сукупність отриманих доказів [19, с. 31]. Неправильне визначення меж доказування (сукупності доказів) може призвести до його звуження або необґрунтованого розширення. При звуженні меж доказування деякі елементи предмета доказування будуть недостатньо досліджені через прогалини в доказовому матеріалі або ж їх неможливо буде визнати встановленими в результаті недостатньої глибини їх дослідження, що забезпечує надійність висновків. Необґрунтоване розширення меж доказування обумовлює невиправдану надмірність доказової інформації, тобто збирання фактичних даних, що не стосуються справи.

Так, А. Ф. Коні бачив серйозний  недолік слідства в порушенні  слідчим меж доказування в  справі, коли недостатнє з'ясування властивості  злочину і його необхідних ознак заводило слідчого на шлях дослідження таких обставин, що для висновку про чию-небудь вину в цьому злочині значення мати не можуть і не повинні, «коли нерозумна ретельність спонукувала його (слідчого) до недоречної допитливості про такі дії або події, що ніякого відношення до справи не мають» [20, с. 345].

Наприкінці XIX ст. також відмічали з цього приводу, що зовсім безцільно було б захаращувати справи обставинами, дослідження яких зайве внаслідок їх встановлення. Предметом розгляду на суді завжди буває яка-небудь суперечка; якщо дана обставина є безперечною, доказувати її непотрібно. У змагальному порядку вирішення цього питання надається повністю сторонам; визнання їх усуває необхідність доказування. Кримінальний процес при його змагальній побудові усуває або зменшує свавілля кожної сторони, ставлячи діяльність сторін під контроль суду.

Оскільки предмет доказування і вимога закону про всебічне, повне й об'єктивне дослідження всіх обставин справи (ст. 22 КПК) однакові як для стадії досудового слідства, так і для стадії судового розгляду, то і межі доказування на цих стадіях повинні бути однаковими. Але в силу пошукового, дослідницького характеру процесуальної діяльності на цих стадіях, а також неправильного або неточного визнання меж доказування, ці межі в них фактично можуть і не збігатися. Вони можуть бути ширші на досудовому слідстві, а ніж у суді, і навпаки, вони можуть бути ширші в суді, а не на досудовому слідстві.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

Розглянувши тему «Предмет та межі кримінально - процесуального доказування» можна сказати, що вона є однією з центральних і фундаментальних категорій в науці кримінально-процесуального права, діяльності слідчих органів, прокуратури, суду, а також є однією з найважливіших тем кримінального процесу, як навчальної дисципліни.

Дана тема досить широко досліджена в науці кримінального  процесу. Існують різні думки, залишаються  відкритими спірні питання щодо багатьох аспектів предмету та меж доказування.

Отже, аналізуючи законодавчу базу та наукову літературу, можна дійти наступних висновків:

1. Правильне визначення предмета доказування уявляється дуже важливим. Його навмисне розширення може спричинити невиправдане затягування в розслідуванні і розгляді кримінальної справи в суді, захаращення справи фактами й обставинами, які не мають істотного значення для її законного й обґрунтованого вирішення, а також відвернути увагу осіб, які здійснюють дізнання, досудове розслідування і судовий розгляд, від фактів і обставин, що мають дійсно істотне значення в справі. Недозволене обмеження предмета доказування обов'язково тягне за собою неповноту і навіть однобічність розслідування і розгляду справи в суді, її наступне повернення на додаткове розслідування або на новий судовий розгляд. Як свідчить практика, неповнота й однобічність досудового розслідування і судового розгляду - найбільш поширена підстава для скасування вироку при перевірці його законності й обґрунтованості в апеляційному або касаційному порядку.

2. Необхідно визнати, що крім обставин, встановлених у ст. 64 КПК України, елементом, який, безперечно, повинен входити до предмета доказування в кримінальній справі є причини та умови, які сприяли вчиненню злочину, оскільки тільки за цих умов можна говорити про належне виконання вітчизняним кримінальним процесом покладених на нього функцій. Для цього необхідно законодавчо визначити та закріпити зміст предмета доказування у кримінальному процесі.

3. Деякі особливості  має предмет доказування у справах про злочини неповнолітніх та у справах про застосування примусових заходів медичного характеру, зокрема дані обставини більш детально конкретизуються в нормах КПК України.

4. Межі доказування – це необхідна і достатня сукупність доказів, зібраних у справі, що забезпечує їх правильне вирішення.  Правильно встановити межу доказування означає:

• забезпечити з необхідною повнотою з’ясування обставин, що входять у предмет доказування;
• використовувати для цієї мети тільки допустимі докази і тільки в обсязі, необхідному для достовірних висновків у справі.

5. Слід зазначити, що визначення даних проблем, їх подальше вивчення, висловлення нових думок та теорій в досліджуваній темі має важливе значення і є гарантом забезпечення відсутності судових і слідчих помилок при розгляді конкретних справ, і як наслідок забезпечення законності в державі та дотримання прав людини при здійсненні дізнання, досудового слідства та судового розгляду справи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1. Кримінально - процесуальний кодекс України від 28 грудня 1960 року із змінами і доповненнями: - К.: Паливода А.В., 2010.
2. Коваленко Є. Г. Теорія доказів у кримінальному процесі України: Підручник. - К., 2006. – 631 с.
3. Попелюшко В. О. Предмет доказування в кримінальному процесі (кримінально процесуальні та кримінально-правові аспекти). - Острог, 2001. - 183 с.
4. Вышинский А. Я. Теория доказательств  в советском  праве. - М., 1950. - 285 с.
5. Манаев Ю. В. Приминение норм гражданского и адми-нистративного права в решениях по уголовных делам // Вопросы борьбы с преступностью. - М., 1980. – 155 с.
6. Михеєнко М. М. Проблеми розвитку кримінального процесу в Україні. - К., 1999. – 240 с.
7. Савицкий В. М. Советский уголовно-процессуальный закон и проблемы его эффективности. - М., 1979. – 311 с.
8. Даев В. Г. Взаимосвязь уголовного права и процесса. - Л. 1982. -112 с.
9. Нокербеков М. Предмет доказывания в советском уголовном процессе: Автореф. дисс. канд. юрид. наук. - Алма-Ата, 1964. – 25 с.
10. Попелюшко В. О. Предмет захисту та його доказування в кримінальній справі. - К., 2005. - 228 с.
11. Назаров В. В., Омельяненко Г. М. Кримінальний процес України: Навч. посібник. - К., 2008. – 582 с.
12. Про застосування судами законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2004 року № 2  // Вісник Верховного Суду України. - 2004. - № 4.
13. Кримінально - процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар / За заг. ред. В.Т. Маляренка,                   В.Г. Гончаренка - Вид. п'яте, перероблене та доповнене - К., 2008. - 1056 с.
14. Коваленко Є. Г., Маляренко В. Т. Кримінальний процес України: Підручник. - К., 2008. - 710 с.
15. Про психіатричну допомогу: Закон України від 22 лютого 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2000. - № 31.
16. Тертишник В. М. Кримінально - процесуальне право України. - К., 2003. - 1120 с.
17. Нор В. Т. Проблеми теорії і практики судових доказів. - Львів., 1978. - 111 с.
18. Фаткуллин Ф. Н. Общие проблемы процесуального доказывания. - Казань, 1976. - 132 с.
19. Зеленецкий В. С. Определенность совокупности доказательств в советском уголовном процессе // Криминалистические и процессуальные проблеми расследования. - Барнаул, 1983. - 143 с.
20. Кони А. Ф. Собрание сочинений в восьми томах - М., 1966. - Т. 1. - 568 с.