Захист права на недоторканість телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції у кримінальному судочинстві України

     Звичайно, що кожна особа самостійно визначає, чи повинні бути її листування, телефонні  розмови тощо таємними — для всіх чи тільки для близьких або, навпаки, для сторонніх осіб.

     Тому  особа, яка за згодою свого кореспондента  передає для опублікування листування з ним або розмовляє по телефону у службовому приміщенні чи з кабіни телефону-автомату, усвідомлюючи присутність  при цьому сторонніх, не вправі розраховувати  на те, що сторонні особи повинні  дбати про нерозголошення відомостей, які їм стали відомі. Не є посяганням на таємницю листування знищення чи пошкодження  чужих листів, телеграм, бандеролей тощо, а посяганням на таємницю телефонних розмов — прослуховування уривків  їх працівником міжміського чи міжнародного телефонного зв'язку в порядку  виконання службових обов'язків (для визначення початку та закінчення розмови, поліпшення чутності).

     Лист, адресований редакції, може бути використаний у повідомленнях і матеріалах, якщо при цьому не змінюється зміст  листа і не порушуються положення  цього Закону, тобто особа, яка  відправляє листа до редакції друкованого  засобу масової інформації, не вправі розраховувати на те, що зміст листа  залишиться невідомим всім.[7, ст. 36]

     Не  може визнаватися також посяганням на таємницю телефонних розмов використання технічних засобів контролю і  прослуховування телефонних та інших  переговорів, які застосовуються як заходи забезпечення безпеки певних осіб за їх письмовою заявою або  письмовою згодою [ 8, ст. 10; 9, ст. 8]

     Підприємства  зв'язку всіх форм власності вживають організаційно-технічних заходів  щодо охорони таємниці інформації, яка передається засобами зв'язку, тобто в даному випадку законодавством прямо зазначається орган, який несе відповідальність за забезпечення даного конституційного права під час передачі (випромінювання), приймання (прийому), обробки, перевезення та доставки кореспонденції.[ 19, cт. 27]

     Виймання  і огляд поштової кореспонденції та документальних повідомлень, одержання  необхідних довідок про них, здійснення контролю за технічними каналами зв'язку, в тому числі прослуховування  телефонних розмов на підприємствах  зв'язку всіх форм власності, заборонено, крім випадків, передбачених чинним законодавством. Підприємства і об'єднання зв'язку мають право вилучати у встановленому порядку заборонені до пересилання вкладання у поштові відправлення (зброя, отруйні, легкозаймисті речовини тощо) тільки у присутності власника.

     Заходи, завдяки яким можливість порушення  таємниці поштової кореспонденції сторонніми особами максимально обмежується:

     - охорона підприємств, організацій  та об'єктів зв'язку відомчою  воєнізованою охороною;

     - обмеження доступу сторонніх  осіб в їх службові приміщення;

     - повернення відправникові не  вручених їм поштових відправлень  в разі неможливості розшукати  адресатів;

     - збереження на підприємствах  зв'язку протягом шести місяців  нерозданих поштових відправлень  у разі неможливості розшукати  відправника (після чого гроті,  цінні папери і дорогоцінні  метали з невручених поштових  відправлень передаються Національному  банку України, документи —  підприємствам, установам та організаціям, які їх видали) тощо.[19]

     Спільним  наказом Міністерства зв'язку і МВС  України від 11 березня 1997 р. № 30/186 затверджено  Інструкцію про визначення номерів  телефонів, що використовуються з протиправною метою.

     Проте держава, продекларувавши права, що розглядаються, повинна запроваджувати й інші, більш ефективні засоби протидії їх порушенням. Так, скажімо, для запобігання спробам сторонніх  осіб підключатися до телефонного кабелю, іншим чином порушувати таємницю телефонних розмов, відповідні державні органи мають ініціювати і стимулювати відповідні науково-технічні розробки, виробництво та (або) закупівлю необхідних засобів комплексного та індивідуального захисту телефонної мережі, навести порядок у використанні радіочастот, виробництві, реалізації і використанні спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації.

     Втім, на сьогодні становище з таємницею  телефонних розмов (яка, слід погодитися, сама по собі повинна бути гарантією  не тільки державної, але й службової, комерційної, адвокатської, лікарської таємниці, таємниці особистого життя тощо) таке, що кожен бажаючий вільно може придбати на “чорному” ринку як електронний радіокомплекс для прослуховування звичайних телефонних розмов, так і багатоканальний приймач для прослуховування телефонів стільникового зв'язку.

     Згідно  зі статтею 31 Конституції України, будь-які  винятки із права, що розглядається, повинні відповідати наступним  умовам:

     а) бути встановлені судом;

     б) суд може встановлювати їх тільки у випадках, передбачених законом;

     в) вказані випадки:

     - мають бути обумовлені лише  метою запобігти злочинові чи  з'ясувати істину під час розслідування  кримінальної справи;

     - є законними тільки тоді, коли  іншими способами одержати інформацію  неможливо.

     Законодавством  України дійсно передбачена певна (і досить значна) кількість випадків, коли таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції може бути, порушена.

     Так, статтею 187 Кримінально-процесуального кодексу України встановлюється порядок накладення арешту на кореспонденцію і виїмку її в поштово-телеграфних  установах, за постановою слідчого та, як випливає із статей 8 і 31 Конституції  України, з дозволу суду або за постановою суду. Ці заходи можуть застосовуватися тільки у зв'язку з розслідуванням кримінальної справи.

     В постанові слідчий (суд) пропонує поштово-телеграфній  установі затримувати зазначену  в постанові кореспонденцію і  надсилати йому про це відповідні повідомлення.

     Виїмка  кореспонденції (листів, бандеролей, пакетів, телеграм, повісток тощо) проводиться  в присутності двох понятих із числа представників поштово-телеграфної  установи. Про проведення виїмки складається  протокол, в якому зазначається, зокрема, яка саме кореспонденція була оглянута і чи вилучається вона для  приєднання до справи. Один примірник протоколу повинен бути вручений представникові поштово-телеграфної установи.

     Накладення  арешту на кореспонденцію скасовується постановою слідчого (для чого дозволу  суду не потрібно) або постановою суду, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба, тобто питання  про строк, на який накладається арешт  на кореспонденцію, вирішується слідчим (судом).

     Якщо  кореспонденція, щодо якої проводилась  виїмка, містить обставини, що мають  значення для правильного вирішення  справи, слідчий робить її огляд, при  необхідності проводить відповідну експертизу тощо, а суд повинен  оглянути, пред'явити учасникам судового розгляду або оголосити предмети кореспонденції як речові докази або  документи, що є доказами в справі.

     Звичайно, що під час проведення зазначених дій таємниця кореспонденції порушується  неодноразово, тому суд, на нашу думку, повинен давати дозвіл не тільки на арешт і виїмку кореспонденції, але  й на інші слідчі дії, пов'язані з  розголошенням її змісту.

     Кримінально-процесуальним  кодексом України не передбачається проведення слідчих дій, які б  могли порушувати таємницю телефонних розмов. Це питання регулюється іншими Законами України.

     Оперативним підрозділам для виконання завдань  оперативно-розшукової діяльності при  наявності передбачених статтею 6 цього  Закону підстав, а саме достатньої інформації про:

     - злочини, що готуються або вчинені  невстановленими особами; -

     - осіб, які готують або вчинили  злочини;

     - осіб, які переховуються від органів  розслідування або ухиляються  від відбування кримінального  покарання;

     - осіб, які безвісти зникли;

     - розвідувально-підривну діяльність  спецслужб іноземних держав, організацій  та окремих осіб проти України;

     - а також при потребі в отриманні  розвідувальної інформації в  інтересах безпеки суспільства  і держави або у зв'язку із  запитами повноважних державних  органів, установ та організацій  про перевірку осіб у зв'язку  з їх допуском до державної,  військової чи службової таємниці, — надається право знімати  інформацію з каналів зв'язку, застосовувати інші технічні  засоби отримання інформації, контролювати  шляхом відбору за окремими  ознаками поштово-телеграфні відправлення.[ 14, ст 8-9]

     Ці  заходи, як зазначено в частині  другій статті 8 вказаного Закону, проводяться  як виняткові і тільки у випадках, коли іншим способом неможливо здобути  фактичні дані для забезпечення захисту  суспільства і держави (слід було б добавити — і людини) від  злочинних посягань.

     Положення про те, що їх здійснення є можливим з санкції І Генерального прокурора  України, його заступників, прокурорів Автономної Республіки Крим, областей, міста Києва та прирівняних до них прокурорів, а також про  те, що виключно з метою отримання  розвідувальної інформації для забезпечення зовнішньої безпеки України, запобігання  і припинення розвідувально-підривних  посягань спеціальних служб іноземних  держав та іноземних організацій  зазначені заходи можуть здійснюватися  в порядку, узгодженому з Генеральним  прокурором України, суперечать статті 31 Конституції України і повинні бути приведені у відповідність із нею, а саме вказано, що їх здійснення є можливим лише з санкції суду.

     Спеціальні  підрозділи по боротьбі з організованою  злочинністю органів внутрішніх справ і Служби безпеки України  та їх співробітники при здійсненні заходів боротьби з організованою  злочинністю мають надзвичайно  широкі права. Зокрема, за попередньою  санкцією прокурора вони вправі фіксувати  та документувати з використанням  спеціальних технічних засобів  факти телефонних розмов між громадянами, надсилання листа або телеграфного повідомлення, без порушення таємниці змісту телефонної розмови, листа або  телеграфного повідомлення.[16, ст. 12,15]

     На  жаль, законодавчого визначення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної  та іншої кореспонденції немає. Між  тим, як видно із змісту наведеного вище абзацу, це має не тільки теоретичне значення. На нашу думку, сам факт телефонної розмови певної особи, направлення нею листа чи телеграми не повинен розцінюватися як таємниця ні в якому разі, але дані про те, з ким розмовляла особа по телефону, кому вона направила лист чи телеграму, навіть без розголошення їх змісту, вже складають таємницю, якщо сама особа не бажає розголошення цих даних.

     Крім  зазначених вище, спеціальним підрозділам  надається також право:

     - на письмову вимогу керівників  відповідних спеціальних підрозділів  по боротьбі з організованою  злочинністю одержувати від банків, інших установ (в тому числі  і від поштово-телеграфних) інформацію  і документи про операції фізичних  осіб. Зазначені документи та  інформація повинні бути подані  негайно, а якщо це неможливо  — не пізніш як протягом 10 діб;

     - за постановою та з санкції  відповідного прокурора по нагляду  за виконанням законів спеціальними  підрозділами по боротьбі з  організованою злочинністю, а  у невідкладних випадках —  з наступним повідомленням прокурора  протягом доби в разі загрози  знищення, приховування або втрати  предметів чи документів, які  можуть бути використані у  розкритті та розслідуванні злочинної діяльності, вилучати предмети і документи фізичних осіб (в тому числі і ті, що знаходяться у поштово-телеграфних установах) із складанням відповідного акта.

     Зрозуміло, що зазначені заходи мало чим відрізняються  від передбачених кримінально-процесуальним  законодавством накладення арешту на поштово-телеграфну кореспонденцію та її виїмки. Тому ці положення Закону також повинні бути приведені  у відповідність із статтею 31 Конституції  України.

     В пункті 22 постанови від 1 листопада 1996 р. № 9 “Про застосування Конституції  України при здійсненні правосуддя”  Пленум Верховного Суду України зазначив, що гарантована статтею 31 Конституції  України таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції є невід'ємним правом особи, і  що в Перехідних положеннях Конституції  України відсутні, зокрема, норми, які  б зберігали існуючий порядок  обмеження права на зазначену  таємницю. Із цього ж випливає, що дозвіл на. накладення арешту на кореспонденцію, її виїмку в поштово-телеграфних установах та на зняття інформації з каналів зв'язку надається тільки судом. За результатами розгляду матеріалів про надання такого дозволу, який здійснюється судом з додержанням таємниці слідства, ухвалюється процесуальне рішення.