Основи платного природокористування в Україні

Зміст

1.Основи платного природокористування в Україні

2.Збори за використання природних ресурсів

3. Платежі (збори) за порушення природного середовища

Литература

Основи платного природокористування  в Україні

Тарасова. Екологічна статистика

Фактично  система платного природокористування  в Україні має три основні  частини: 
1. Система платежів за використання природних ресурсів передбачає такі види платежів: 
■ платежі за використання прісної води (введені в 1994 p.); 
■ платежі за використання одиниці корисних копалин (1994); 
■ платежі за використання лісових ресурсів (1995); 
■ платежі за рослинні і тваринні ресурси (1996). 
2. Система екологічних платежів охоплює чотири підсистеми: 
■ платежі за забруднення атмосфери стаціонарними джерелами; 
■ платежі за забруднення атмосфери транспортними засобами; 
■ платежі за скидання стоків; 
• платежі за складування твердих відходів. 
3. Система накопичення і витрат фінансових коштів (позабюджетний фонд). 
Для регулювання платежів за забруднення введена система лімітів, тобто величини гранично допустимого викиду. В управлінні платежами за природні ресурси застосовувалася система ліцензій, тобто дозволів на використання певної кількості природного ресурсу. Ліміти і ліцензії виконують дві важливі функції: 
по-перше, кількісного регулювання і контролю за процесами екологічного впливу; 
по-друге, економічного регулювання за допомогою встановлення розумного балансу в принципах «забруднювач платить» і «споживач платить». 
Зокрема, платежі за забруднення в межах ліміту включалися до собівартості продукції, а за понадлімітні викиди стягувалися з прибутку підприємств. Ставки платежів за викиди шкідливих речовин, що перевищують установлені ліміти, згідно з рішеннями місцевих рад збільшувалися в 3— 5 разів. 
Екологічні платежі збираються в Позабюджетні природоохоронні фонди різних рівнів. Зібрані кошти розподіляються на три різних рівні в такій пропорції: місцевий (базовий) рівень (місто чи селище) — 70%; обласний рівень — 20%; національний рівень — 10%. Цілі, на які витрачаються гроші, визначаються важливістю комунальних і екологічних проблем. 
Система екологічних платежів (а з 1998 року - зборів) в Україні виконує дві основні функції: 
по-перше, забезпечує збір і накопичення необхідних фінансових коштів для реалізації заходів екологічної спрямованості; 
по-друге, сприяє формуванню економічних мотивів екологізації процесів виробництва і споживання виробів і послуг. 
При цьому ставки платежів (зборів) повинні відповідати кільком вимогам: 
а) враховувати основні закономірності (пропорції) впливу різних екодеструктивних факторів на економічні інтереси господарських суб'єктів; 
б) підтримувати рівновагу між інтересами виробників і споживачів продукції; в) враховувати загальну економічну ситуацію в країні і не викликати тотального підриву економічної системи (зокрема, масового банкрутства підприємств).

Збори за використання природних ресурсів

Тарасова. Екологічна статистика

Як  правило, система зборів за використання природних ресурсів формується на основі кількох ключових елементів: 
• ліцензій на споживання природних ресурсів, тобто дозволів на використання певної кількості конкретних видів ресурсів; розробляються і затверджуються екологічними підрозділами національних і місцевих рівнів; 
• нормативів використання природних ресурсів; 
• порядку стягнення зборів; 
• ставок зборів (платежів) за використання природних ресурсів; 
• системи розподілу зібраних коштів між різними рівнями господарювання. 
1. Плата (збори) за землю. Встановлено три види плати: 
а) за використання земель сільськогосподарського призначення; 
б) за використання земель населених пунктів; 
в) за вилучення угідь, що не належать до населених пунктів, під непрофільне використання (Екологія, 1998, т. 1, с. 297-361). Плата за використання сільськогосподарських земель для 
сільськогосподарського виробництва. Ставка земельного податку з одного гектара сільськогосподарських угідь встановлюється у відсотках від їх грошової оцінки в таких розмірах: 
• для ріллі, косовиць і пасовищ - 0,10; 
• для багаторічних насаджень - 0,03.

При цьому даються такі визначення використаних термінів: 
земельний податок - обов'язковий платіж, що стягується з юридичних і фізичних осіб за використання земельної ділянки; 
ставка податку - законодавче визначений річний розмір плати за одиницю площі оподатковуваної земельної ділянки; 
грошова оцінка - капіталізований рентний дохід із земельної ділянки; розраховується індивідуально за видами земель залежно від їх якості, природних умов і розташування ділянок; 
У загальному вигляді капіталізований рентний дохід розраховується шляхом множення щорічного прибутку (дохід за винятком виробничих витрат) на термін капіталізації ренти (33 роки). 
Плата за використання земель населених пунктів. Ставка земельного податку із земель, грошова оцінка яких визначена, встановлюється в розмірі 1% від грошової оцінки. 
Для земельних ділянок, грошова оцінка яких не визначена, Законом установлені середні ставки податку залежно від розміру населеного пункту (чисельність населення). Зокрема, для невеликих населених пунктів вона змінюється від 1,5 коп. за 1 м2 (для пункту в 0,2 тис. чол.) до 4,8 коп. за 1 м2 (для пункту в 10-20 тис. чол.); про величину середньої плати для найбільш великих населених пунктів можна судити з табл. 1 додатку 3.6. 
У тому випадку, якщо розмір зайнятих ділянок землі перевищує норми відведення, ставки податків за наднормативні площі зайнятих земель збільшуються в 5 разів. 
У населених пунктах, що належать до категорії курортних, величина ставок корегується застосуванням поправочного коефіцієнта: Південний берег Криму - 3,0; Південно-Східне узбережжя Криму - 2,5; Західне узбережжя Криму - 2,2; Чорноморське узбережжя Миколаївської, Одеської і Херсонської областей - 2,0; гірські райони і передгір'я Закарпатської, Львівської, Івано-Франківської і Чернівецької області - 2,3; узбережжя Азовського моря - 1,5. 
Плата (збори) за вилучення угідь під непрофільне використання. У Законі «Про плату за землю» цей розділ формулюється таким чином: «Плата за землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони й іншого призначення, а також за землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного, історико- культурного призначення і за землі лісового і водяного фондів (за 
межами населених пунктів)».

• Земельний  податок за зазначений вид вилучення  земель стягується в розрахунку 5% від  грошової оцінки одиниці площі ріллі по області. 
• Для залізничного транспорту і військових з'єднань величина податку встановлена в розмірі 0,02% грошової оцінки ріллі по області. 
• За тимчасове вилучення земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення розмір плати становить 50% від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області. 
• Податок за вилучення лісових угідь прирівнюється до плати за використання лісових ресурсів. У тому випадку, якщо землі лісового фонду вилучаються під виробничі, культурно-побутові, житлові і господарські будинки і спорудження, розмір земельного податку становить 0,3% від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області. 
• Земельний податок за ділянки водного фонду становить 0,3% від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області. - 
2. Платежі (збори) за використання надр. Цей вид платежів умовно можна розділити на два види: а) збір за видачу ліцензій на користування надрами; б) плата за користування надрами; в) відрахування за геологорозвідувальні роботи, що виконуються за рахунок державного бюджету; г) плата за використання підземного простору; д) акцизний збір. 
Збір за видачу ліцензій справляється виходячи з розмірів неоподатковуваного мінімуму доходів громадян згідно з Постановою Кабінету Міністрів України затверджено № 709 від 31.08.1995 (табл. 2 дод.3.6). 
Зазначені в таблиці ставки збору стосуються юридичних осіб України. З фізичних осіб України збори справляються за ставками, розмір яких становить 50% розміру ставок, наведених у таблиці. З іноземних юридичних та фізичних осіб ставки справляються у двократному розмірі від зазначених у таблиці. 
Плата за користування надрами. Встановлення зборів за використання мінеральних ресурсів пов'язане з реалізацією права державної власності на мінеральні ресурси і необхідністю компенсації витрат на геологорозвідувальні роботи. 
За допомогою зазначених платежів мають вирішуватися завдання: 
• створення джерел фінансування геологорозвідувальних робіт; 
• вирівнювання умов господарювання для підприємств, що освоюють різні за якістю родовища; 
• узгодження загальнодержавних і регіональних інтересів через відповідний розподіл коштів; 
• фінансування заходів щодо охорони надр і навколишнього природного середовища, а також соціально-економічної та екологічної реабілітації гірничодобувних регіонів; 
• формування фонду коштів для дотації за розробку родовищ корисних копалин, обумовлених суспільними потребами. Базові нормативи за використання надр для видобутку корисних копалин були затверджені Постановою КМ України № 1014 від 12.09.1997. У 2001 році вони були скориговані постановою КМ України № 957 від 8.08.2001 (табл. З дод. 3.6). Зазначена постанова набрала чинності з 01.01.2002. 
Згідно з Постановою КМ України від 6 листопада 2003 № 1735 встановлюється порядок проведення індексації нормативної плати (збору) за використання природних ресурсів. Постановою, зокрема, передбачаються такі положення: 
1. Установити, що з 1 січня 2004 р. щороку наростаючим підсумком проводиться індексація нормативів збору за спеціальне використання водних ресурсів, збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту, нормативів плати за користування надрами, крім затверджених у відсотках до вартості корисних копалин та нормативів плати за видобування вугілля, за формулою: 
Н = Нп х Іц/100, 
де Н - проіндексований норматив плати (збору) у поточному році, гривень за ї куб. метр (1 тонну; 1 кілограм; 1 грам); Нп - норматив плати (збору) у попередньому році, гривень за 1 куб. метр (1 тонну; 1 кілограм; 1 грам); Іц - індекс цін виробників промислової продукції у попередньому році, відсотків. 
Якщо значення Іц не перевищує 100 відсотків, індексація в поточному році не проводиться. 
2. Під час проведення індексації базовими вважаються значення нормативів станом на 31 грудня року їх введення. 
3. Індекс цін виробників промислової продукції розраховується Державним комітетом статистики, а інформація щодо його розміру за попередній рік щороку до 1 лютого офіційно надається Державній податковій адміністрації. 
Нормативи відрахування за геологорозвідувальні роботи, що виконуються за рахунок державного бюджету, були затверджені в 1999 році. (Докладно про методичні підходи до розробки платежів див.: Данилишин та ін., 1999. - С. 136-174). Розміри ставок зазначених платежів показані в табл. 4 додатку 3.6. 
Примітка. Подібні платежі практикуються в більшості розвинених країн, маючи тенденцію до зростання в останнє десятиріччя і зараз становлять від 3-4% до 10-15%. Рівень українських платежів в середньому вдвічі нижчий. Поступаються вітчизняні платежі і рівню російських «відрахувань на відтворення мінерально-сировинної бази». Зокрема, зазначені російські ставк.і платежів для нафти, газу, конденсату становлять 10%, вугілля 5%, залізної руди 3,7%, кольорових і рідкісних металів 8,2%, нерудних корисних копалин 5% і т.д. (Данилишин та ш., 1999). 
Плата за використання підземного простору. Порядок і ставки плати встановлені Постановою КМ України від 08.11.2000 № 1682. Річні нормативи плати встановлюються окремо для кожного виду використання підземного простору в гривнях на одиницю виміру; у тому числі за видами використання нормативи плати становлять:

• зберігання природного газу і газо-продуктів, грн./тис. м3 - 0,05; 
• зберігання нафти і нафтопродуктів, грн./м3 - 0,05; 
• виробництво і зберігання вино продуктів, грн./м2 - 0,14; 
• вирощування грибів, овочів, квітів та ін. рослин, грн./м2 - 0,08; 
• зберігання харчових продуктів, промислових та ін. товарів, речовин, матеріалів, грн./м2 - 0,06; 
• провадження іншої господарської діяльності, грн./м2 - 0,20. 
Під об'єкти підземного простору можуть використовуватися природні геологічні утворення: пористі чи тріщинуваті утворення (пласти-колектори; створені та існуючі гірничі виробки (відпрацьовані і пристосовані), природні порожнини (печери). 
3. Плата за використання водних ресурсів. Система плати за водні ресурси була введена Водним кодексом України в 1995 році. Ставки ж плати кілька разів корегувалися й уточнювалися. 
Повна ставка плати (збору) за використання водних ресурсів є сумою двох ставок: 
• за використання води як природного ресурсу і формування доступних для використання ресурсів у системі водопостачання; визначається виходячи з рентної оцінки джерела за економічною ефективністю використання води замикаючими (за соціально- економічним ефектом) водокористувачами; 
• за забір води, її очищення і розподіл між водокористувачами в системі водопостачання. 
Нормативи плати за спеціальне використання прісних водних ресурсів були затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 8.02.1997 № 164. (табл. 5 і 6 дод. 3.6) (Данилишин та ін., 1999); 
• норматив плати (збору) за спеціальне використання водяних ресурсів для потреб гідро електроенергетики становить 0,7 грн. за 100 м3 води, що надходить через турбіни (крім ГАЕС, що функціонують у комплексі з ГЕС); 
• нормативи плати (збору) за спеціальне використання водних ресурсів для потреб транспорту становлять: 
вантажний транспорт - 1,25 коп. за 1 тонно-зобу експлуатації флоту; 
пасажирський флот - 0,14 коп. за 1 місце-добу експлуатації флоту. 
Місцеві органи влади мають широкі повноваження щодо диференціації тарифів за водопостачання залежно від категорії споживачів. Зокрема, у багатьох областях тариф за воду для населення в 4-4,5 рази, а для комунально-побутових підприємств у 2,0-2,5 рази нижчий, ніж для промислових підприємств. Це буває можливим, зокрема, завдяки дотаціям (до 40-50%), що часто надаються для водоспоживання населення. 
4. Плата (збори) за спеціальне використання лісових ресурсів. Ставки платежів, на основі яких здійснюється збір за використання лісових ресурсів, називаються таксами. Вони були затверджені Постановою КМ України від 20.01.1997 р. № 44 (табл. 7 дод. 3.6). 
Такси передбачають попенну "оплату і застосовуються під час відпуску будь-яким заготівельником деревини лісових порід на пні. 
Такса - це вид ставок за використання лісових ресурсів, що передбачає оплату за кожне дерево, залежно від його діаметра, висоти, якості, зручності заготівлі і місця її розташування. 
При таксації ліси України поділяються на два лісо таксові пояси: 
• до першого пояса віднесено всі ліси, крім гірських районів Західної України; 
• до другого пояса віднесено ліси гірських районів Закарпатської, Івано-Франківської, Чернівецької і Львівської областей; такси для цього пояса в середньому на 15% нижчі, ніж для першого. 
Залежно від місця розташування ліси поділяються на п'ять лісо таксових розрядів. Розряд лісу визначається відстанню від лісосіки до пункту, звідки вивозиться деревина: 1-й розряд - до 10 км; 2-й - 10,1-25 км; 3-й - 25,1-40 км; 4-й - 40,1-60 км; 5-й - 60,1 і більше км. 
Зазначена відстань може корегуватися, залежно від геоморфологічних особливостей місцевості шляхом застосування відповідних коефіцієнтів (що може збільшувати розрахунковий розряд і, отже, знижувати розмір такси): 
• ліси з рівнинним рельєфом - 1,10; 
• ліси з горбистим рельєфом або ліси, понад 50% яких зайнято болотами, - 1,25; 
• ліси з гірським рельєфом — 1,50. 
Такси встановлюються по кожній лісовій породі і диференціюються залежно від розміру деревини; за цим параметром деревина поділяється на три групи: 
- велика - відрізки стовбура (у верхньому перетині без кори) діаметром від 25 см і більше; 
- середня - діаметр від 13 до 24 см; 
- дрібна - діаметр від 3 до 12 см. 
Окремо встановлюються такси для некондиційної, так званої «дров'яної» деревини (вони звичайно становлять 25% від такс дрібної ділової деревини). У табл. 11.7 як приклад показані такси для двох характерних порід, що є представниками основних порід (сосна) і неосновних порід (самшит). 
5. Плата (збір) за спеціальне використання об'єктів тваринного світу: 
Мисливське господарство. Положення про мисливське господарство і порядок здійснення полювання затверджені Постановою КМ України від 20.07.1996 р. № 780. 
Положенням визначаються види мисливських тварин в Україні. Серед основних із них можна назвати: 
а) птахи: гагара, лебідь, гусак, качка, дрохва, стрепет, кулик, голуб та ін.; 
б) звірі: кріт, кріль, дикий заєць, ондатра, лисиця, вовк, ведмідь, куниця, горностай, борсук, бобер, видра, кабан, лань, олень, козуля, лось, зубр та ін. 
Внесення до списку певного виду тварини не означає автоматично можливості полювання на даних тварин по всій території України. Рішення про можливість полювання приймається індивідуально в кожній області, виходячи з реальних умов. Необхідними умовами полювання є: 
а) одержання ліцензії (дозволу) на відстріл, де обумовлюються терміни і норми відстрілу; 
б) оплата права полювання. Для дрібних тварин (заєць, птах) застосовуються спеціальні картки, за якими можна відстрілювати певну кількість особин у день. Для зайця, наприклад, вартість картки (за якою можна за день відстрілювати 1 особину) становить 10 грн. 
Для великих тварин плата за полювання стягується, умовно кажучи, у два етапи. На першому купується ліцензія за право (але не гарантію) відстрілу. Зокрема, вартість відстрілу 1 особини (в мінімальних неоподатковуваних місячних зарплатах громадян України) для громадян України становить за видами тварин: лось - 2,5; лань-1; 
олень благородний - 2; козуля - 0,5; 
олень плямистий -1,5; кабан -1,2; 
ведмідь - 60.

Для іноземних громадян вартість ліцензій звичайно в 6-7 разів вища. 
Вбитий звір продовжує вважатися власністю держави, і мисливець може придбати його за діючими на момент полювання розцінками зі знижкою 30%. Це другий етап оплати. (Докладно див.: Екологія, 1998, т. 2, с. 131-201.) У деяких областях України (наприклад, Волинська обл.) розроблений і впроваджений ще один вид плати - за використання мисливських угідь. 
Вилов диких тварин. Плата за даним видом діяльності передбачена головним чином для тих видів тварин, що можуть становити інтерес з погляду комерційного бізнесу, тобто вилову з метою подальшого продажу. Реалізація зазначеного бізнесу має здійснюватися на основі спеціальних дозволів і лише за тими видами тварин, що не занесені до Червоної книги. Тимчасові нормативи плати затверджені Постановою КМ України від 25.01.1996 р. № 123 у доларах США (виплачуються в національній валюті за офіційним курсом 1 ацбанку на момент оплати). Перелік диких тварин, передбачений даною постановою, включає понад 100 найменувань різних біологіших видів: ссавців, птахів, земноводних, змій, молюсків, метеликів, жуків та інших комах. 
Як приклад наведемо розмір тимчасового нормативу плати для деяких видів тварин (дол. США за особину): чорний пацюк - 4; чорний шуліка - 270; яструб - 100; кажан -15; їжак - 5 грак -5; лелека - 60; 
білка-10; ховрашок-2; сова-40; 
ласка - 10; хом'як - 1; іволга - 20; 
синиця-10; ластівка-7; жайворонок - 5; 
полоз - 30; гадюка - 15; ящірка - 10; черепаха болотна-7;  
жаба - 0,1-0,5; тритон - 0,5; вуж-2; мотиль-0,09-0,15 (за 1кг); метелики - 0,15-0,40 (у середньому, а в списку наводиться плата по кожному виду); метелик павиче око велике нічне - 1,5; 
жуки - 0,1-0,4 (у середньому, а в списку вказується плата по кожному виду); інші комахи (мухи, личинки мурах, бджіл, мух, ін.) - 0,01-0,30 (у середньому). 
Плата за вилучення пташиних яєць установлена на рівні 50% від величини плати за відповідний вид. 
Від плати звільняються наукові установи, зоопарки, а також підприємства і громадяни, що здійснюють спеціальне регулювання чисельності тварин.

Використання риби та інших водних живих ресурсів. Використання зазначених ресурсів регулюється спеціальними дозволами в межах установлених лімітів (квот). Плата (збір) за спеціальне використання рибних та інших водних живих ресурсів зараховується в держбюджет України. Тимчасові нормативи плати затверджені Постановою КМ України від 5.09.1996 р. № 1073 і встановлені в доларах США за 1 тонну водних продуктів. Усього список містить понад 60 видів живих ресурсів, не занесених у Червону книгу. Як приклад можна назвати: 
для внутрішніх водойм (дол. США за тонну) - карась (17,7), лящ (40,7), окунь (31,4), сазан (71,3), щука (62,4), раки (34,4); 
для Чорного й Азовського морів: камбала калкан (66,9), катран акула (183,8), кілька чорноморська (18,1), осетер російський (384,5), севрюга (384,5), оселедець дунайський (115,3), оселедець керченський (98,3), скумбрія (94,0), ставрида (68,0), хамса чорноморська (39,8), креветки (34,4), мідії (55,0), тарань (19,4), судак (68,6), водорості (2).