Договір дарування

Визначальним  для сучасних генеральних довіреностей (доручень) є положення, за яким доручення  на укладення договору дарування, в  якому не встановлено імені обдаровуваного, є нікчемним. В цій статті не вважається недоцільним висловлювати позицію  авторів щодо некоректності поняття  „генеральна довіреність” і проблеми в нотаріальній практиці і законодавстві  стосовно розмежування понять довіреність  та доручення. В сучасній юридичній  практиці до останнього моменту посвідчуються  довіреності, в яких передаються  повноваження власника на розпорядження  майном: продаж, дарування майна  тощо. Тому необхідно звернути увагу, що з 01.01.2004 року подібні довіреності  стають просто нікчемним. Тобто представник  тепер буде вправі лише оформляти  договір дарування від імені  довірителя, а не розпоряджатись майном. Хоча вважається необхідним конкретизувати й інший момент, а саме на яке  майно поширюються повноваження представника власника.

Суб’єктний склад договірних взаємовідносин зумовлює особливий інтерес в світлі спроби закласти в установчі документи право юридичної особи здійснювати дарування. Цікавим в цій ситуації має стати установчий договір, оскільки, з одного боку, буде закладено мету – отримання прибутку, а з іншого - право дарувати. Тут, на погляд авторів, все ж таки необхідно додержуватись принципів поділу юридичних осіб на підприємницькі і не підприємницькі. Останні можуть здійснювати дарування, оскільки в основі їх діяльності не повинна знаходитись мета – отримання прибутку. В усякому разі при зростанні кількості різноманітних фондів та непідприємницьких організацій, загальний рівень життя населення погіршується. Тому в основі діяльності підприємницьких структур має бути сплата податків, а держава має дбати про соціальне забезпечення населення. За ч. 3 ст. 720 ЦК передбачається навіть „не обтяжувати” статутних документів юридичної особи правом на пожертву, тобто пропонується надати це право будь-яким юридичним особам. Однак, вважається, що тут все ж таки необхідно чітко встановлювати податки на такі „пожертви” і особливо у випадках, коли такими пожертвами будуть розраховуватись за товари, будуть вноситись кошти в статути інших підприємств тощо.

Аналізуючи  ж інших субґєктів, які вправі здійснювати дарування, а саме: фізичні  особи, держава Україна, Автономна  Республіка Крим, територіальна громада, звернемо увагу лише на той аспект, що для таких субґєктів, яким є  держава, обовґязково має зазначатись  механізм реалізації повноважень на дарування. Це положення також стосується територіальної громади, оскільки для  прийняття рішення про дарування  від імені цих субґєктів повинен  існувати чіткий механізм узагальнення волі його субґєктів.

Має викликати як науковий так і практичний інтерес запропонована ними класифікація договорів дарування на підвиди:

• Договір  пожертви (ст. 729 ЦК);

• Договір  дарування як одностороння угода (ст. 722 ЦК);

• Договір  дарування з обов’язком передати дарунок у майбутньому (ст. 723 ЦК);

• Договір  дарування з обов’язком обдаровуваного на користь третьої особи (ст. 725 ЦК).

Коротко характеризуючи договір пожертви можна  зробити висновок, що він деякою мірою суперечить ч. 2 ст. 717 ЦК, оскільки визначаючи в ст. 730 ЦК права пожертвувача тим самим, одночасно, встановлюються обовґязки обдарованого. Так, якщо пожертвувач  має право здійснювати контроль за використанням пожертви відповідно до мети, встановленої договором про  пожертву, то обдарований повинен  мати обовґязок забезпечити таке право.

Відносно  ж мети, з якою може робитись пожертва, то вона не тільки не конкретизована, а  й не сформульована в законі. Але  вважається, що мета має задовольняти обидві сторони договору, а тому цю угоду необхідно вважати однозначно двосторонньою.

Про те, що договір дарування за ЦК може розглядатись як одностороння угода  свідчать такі положення: що дарувальник  вправі відмовитись від договору дарування до вручення речі обдаровуваному, а останній – якщо негайно заявить  про відмову від прийняття  дарунку (ст. 722 ЦК). Тому автори вважають, що договір дарування може посвідчуватись в нотаріальному порядку лише в присутності дарувальника, який має намір в наступному передати і дарунок, і договір дарування  обдарованому. Це положення може мати місце на практиці при попередньому посвідченні договору дарування  перед весіллям, днем народження тощо. Коли ж весілля не відбулось, дарувальник  вправі звернутись до нотаріуса і  сам скасувати такий договір, якщо ми визнаємо договір дарування  одностороннім правочином.

Але не слід плутати наведений вище правочин з договором дарування з обов’язком передати дарунок у майбутньому (ст. 723 ЦК), оскільки останній вважається посвідченим як двосторонній правочин. Характерними рисами цього правочину  є те, що не зважаючи на одностороннє зобовґязання за цією угодою дарувальника, обдаровуваний має право вимагати від дарувальника передання дарунка  або відшкодування його вартості. Це положення зобовґязує дарувальника навіть більше ніж обдарованого належним чином зберігати дарунок, оскільки, як зазначалось раніше, в разі розірвання договору дарування обдарований  зобовґязаний повернути дарунок  лише тоді, коли він зберігся в натурі.

Договір дарування з обов’язком обдаровуваного на користь третьої особи (ст. 725 ЦК) передбачає істотні умови, які висуваються  до обдарованого. Так, за договором  дарування може бути встановлений обов’язок  обдаровуваного вчинити певну дію  майнового характеру на користь  третьої особи або утриматися від її вчинення (передати грошову  суму чи інше майно у власність, виплачувати грошову ренту, надати право довічного користування дарунком чи його частиною, не пред’являти вимог до третьої особи про виселення тощо).

Слід  відмітити, що це положення стосується лише третіх осіб, а не дарувальника. При цьому, деякі умови цього  підвиду договору дарування важко  однозначно сприймати. Виходить, що обдарований  приймаючи дарунок одночасно  бере на себе зобовґязання виплатити  частину вартості дарунка третій особі. Вважати, що обдарований буде сплачувати більше ніж отримує, не має  підстав, але з урахуванням індексації та несвоєчасної сплати дарунок може бути за вартістю меншим від обов’язків обдарованого.

Отже  існує ще багато думок стосовно даної  теми, тому можна зробити загальний  висновок, що договір дарування у  ЦК України зберігає принципові засади регулювання відносин у цій галузі, і дбає про додержанні законності і справедливості.

 

Список використаної літератури

1. Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. —141 с.
2. Цивільного кодексу України. – К.: Велес, 2006.
3. Цивільний кодекс Української РСР, затв. Законом Української РСР від 18 липня 1963 р. № 1540-06 / Кодекси України. — К.: Юрінком Інтер, 1998.
4. Закон України «Про власність» від 7 лютого 1991 р. № 697-12 // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 20. – 249 с.
5. Закон України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 р. № 1576-ХІІ  // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 49. — 682 с.
6. Закон України «Про підприємництво» від 7 лютого 1991 р. № 698-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 14. — 168 с.
7. Постанова Верховної Ради України «Про право власності на окремі види майна» // ВВР.—1992. — № 35. — 517 с.
8. Цивільний кодекс України: Коментар / За заг. ред. Є. О. Харитонова, О. М. Калітенко. — Одеса: Юридична література, 2003. — 1080 с.
9. Брагинский М.И. Витрянский В.В. Договорное право. Книга вторая: Договоры о передаче имущества. – М.: Юрид. лит. – 2000.
10. Гражданское право: Учебник / Под редакцией А.П. Сергеева. – М.: ИНФРА-М, 1997.
11. Гречко В.В., Зіоменко Ю.І. „Конституційне право на особисту власність”. – К.: Політвидав. України, 1989. – 365 с.
12. Договір у цивільному та трудовому праві. Довідник Ч.1. – К: Видавничий дім „Юридична книга”, 2000. – 275 с.
13. Зобов’язальне право: теорія і практика/ За ред. О.В. Дзери. – К.: Юрінком Інтер,1998 – 632 с.
14. Красавчиков О.А. Гражданско-правовой договор: понятия, содержание, функции: Сб. гражданко-правовой договор и его функции.- Свердловск, 1980. - 422 с.
15. Правознавство. Підручник: 5-е видання перероблене та доповнене. /за ред. Копєйчикова/. - К.: Юрінком Інтер, 2002. – 724 с.
16. Михайленко О.Р. Основи правознавства. – К.,1987 – 435 с.
17. Цивільне право України: Підручник: у 2 кн./О.В. Дзера, Д.В. Боброва, А.С. Довгент та ін./ За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер,2002. – 640 с.
18. Цивільне право: Загальна частина/ За ред. О.А. Підопригори, Д.В. Бобрової. – К.:Вентурі, 1995. – 311 с.

 

 

¹ Правознавство. Підручник: 5-е видання перероблене та доповнене. /за ред. Копєйчикова/. - К.: Юрінком Інтер, 2002. – С. 156.

² Зобов’язальне право: теорія і практика/ За ред. О.В. Дзери. – К.: Юрінком Інтер,1998 – С. 68.

³ Договір у цивільному та трудовому праві. Довідник Ч.1. – К: Видавничий дім „Юридична книга”, 2000. – С.  39.

⁴ Зобов’язальне право: теорія і практика/ За ред. О.В. Дзери. – К.: Юрінком Інтер,1998 – С. 16.

⁵ Красавчиков О.А. Гражданско-правовой договор: понятия, содержание, функции: Сб. гражданко-правовой договор и его функции.- Свердловск, 1980. - С. 41.

⁶ Гречко В.В., Зіоменко Ю.І. „Конституційне право на особисту власність”. – К.: Політвидав. України, 1989. – С. 68.

⁷ Цивільне право України: Підручник: у 2 кн./ За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – С. 148-150.

⁸ Цивільне право України: Підручник: у 2 кн./ За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – С. 148-150.

⁹ Цивільне право України: Підручник: у 2 кн./ За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – С. 148-150.

¹⁰ Цивільне право України: Підручник: у 2 кн./ За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – С. 85.

¹¹ Цивільне право України: Підручник: у 2 кн./ За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – С. 148-150.

¹² Цивільний кодекс України: Коментар / За заг. ред. Є. О. Харитонова, О. М. Калітенко. — Одеса: Юридична література, 2003. – С. 617-626.

¹³ Гражданское право: Учебник / Под редакцией А.П. Сергеева. – М.: ИНФРА-М, 1997. - С. 133.