Договір страхування

Страховик має право перестрахувати частину ризику в іншої страхової орга­нізації. Перестрахування — це страхування одним страховиком на визначених договором умовах ризику виконання всіх або частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика). Страховик, який уклав з перестраховиком договір про перестрахування, залишається відповідальним пе­ред страхувальником у повному обсязі згідно з договором страхування (ст. 987 ЦК України).

Для забезпечення повноти страхового фонду, проведення профілактичних за­ходів та виконання обов'язків перед страхувальниками страховики намагаються застрахувати якомога ширше коло об'єктів. Максимальна їх кількість, яка може бути охоплена страхуванням, називається страховим полем.

Навантаження страхової премії — частина страхового платежу, що її ви­користовує страховик на покриття видатків з ведення справи.

Франшиза — визначена договором або умовами страхування частина збит­ків, яку страховик не відшкодовує страхувальникові і яка припадає на страху­вальника (наприклад, при страхуванні засобів транспорту).

4. ЗОБОВ’ЯЗАННЯ З ДОБРОВІЛЬНОГО СТРАХУВАННЯ

Відповідно до установчих документів та одержаної ліцензії страховики мо­жуть здійснювати такі види страхування: 1) особисте — страхування життя; від нещасних випадків; медичне страхування; 2) майнове — страхування засобів наземного, повітряного, водного транспорту; страхування вантажів; інших видів майна; фінансових ризиків; 3) відповідальності; 4) перестрахування; 5) інші види страхування, визначені в ліцензії.

Однією з тенденцій удосконалення страхового законодавства є пріоритетний розвиток різних видів добровільного страхування. Підставами виникнення зо­бов'язань з добровільного страхування виступають договори майнового чи осо­бистого страхування або перестрахування. Приблизний перелік видів добровіль­ного страхування дається у ст. 6 Закону України "Про страхування". До них належать такі види страхування:

—  страхування життя;

—  страхування від нещасних випадків;

—  страхування здоров'я на випадок хвороби;

—  страхування інвестицій;

—  страхування засобів залізничного, водного, повітряного транспорту;

—  страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту та інші.

Види добровільного страхування, на які видається ліцензія, визначаються згідно з прийнятими страховиком правилами (умовами) страхування, зареєстро­ваними органом, уповноваженим здійснювати нагляд за страховою діяльністю.

За загальними правилами, договір страхування є реальним, бо до внесення першого страхового платежу він не набирає чинності, якщо інше не передбачено умовами страхування. Він укладається у письмовій формі шляхом видачі страху­вальникові страхового свідоцтва (сертифіката), а в морському страхуванні — поліса.

Поняття договору страхування визначено в ст. 979 ЦК України, ст. 16 Зако­ну України "Про страхування". Договір страхування — це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'я­зання у разі настання страхового випадку виплатити страхову суму або відшко­дувати завдані збитки у межах страхової суми страхувальникові чи іншій особі, визначеній страхувальником, або на користь якої укладено договір страхування (надати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови до­говору.

Для укладення договору страхування страхувальник подає страховикові пи­сьмову заяву за формою, встановленою страховиком, або іншим чином заявляє про свій намір укласти договір страхування. Факт укладення договору засвідчу­ється видачею страхового свідоцтва (поліса, сертифіката). Договір страхування має містити: назву документа; назву та адресу страховика; прізвище, ім'я, по батькові громадянина або назву юридичної особи — страхувальника та його ад­ресу; зазначення об'єкта страхування; розмір страхової суми; вказівку на стра­ховий ризик; розмір страхового платежу і строки його сплати; строк дії договору та порядок його зміни чи припинення; інші умови за згодою сторін або визначені актами цивільного законодавства; підписи сторін (ст. 16 Закону України "Про страхування").

Договір страхування — двосторонній, адже права та обов'язки мають обид­ві сторони договору — страхувальник і страховик. Зокрема, страховик за дого­вором страхування зобов'язаний:

1)  ознайомити страхувальника з умовами і правилами страхування;

2)  протягом двох робочих днів, як тільки стало відомо про настання страхо­вого випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасної виплати страхової суми або страхового відшкодування страхуваль­никові;

3)  при настанні страхового випадку виплатити страхову суму або страхове відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відпо­відальність за несвоєчасну виплату страхової суми шляхом сплати страхувальни­кові неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами страхування або угодою сторін;

4)  відшкодувати витрати, що їх зазнав страхувальник при настанні страхово­го випадку щодо запобігання або зменшення збитків, якщо це передбачено умо­вами договору;

5)  за заявою страхувальника у разі проведення страховиком заходів щодо зменшення страхового ризику або збільшення вартості майна переукласти з ним договір страхування;

6)  тримати в таємниці відомості про страхувальника і його майновий стан, за винятком випадків, передбачених законодавчими актами України.

Умовами договору страхування можуть бути передбачені також інші обов'яз­ки страховика, які є водночас правами страхувальника у двосторонньому зо­бов'язанні (ст. 988 ЦК України, ст. 20 Закону України "Про страхування").

Обов'язкам страхувальника відповідають права страховика у договорі страху­вання. Страхувальник за цим договором зобов'язаний:

1)  своєчасно вносити страхові платежі;

2)  при укладенні договору страхування надати страховикові інформацію про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ри­зику, і надалі інформувати його про будь-яку зміну страхового ризику;

3)  вживати заходів щодо запобігання та зменшення збитків, завданих внаслі­док настання страхового випадку;

4)  повідомити страховика про настання страхового випадку у строк, передба­чений умовами страхування. У договорі можуть також передбачатися й інші обов'язки страхувальника (ст. 989 ЦК України, ст. 21 Закону України "Про страхування").

Якщо обов'язок страхувальника своєчасно вносити страхові платежі є безумовним, то обов'язок страховика виплатити страхову суму або страхове від­шкодування виникає за умови настання страхового випадку. Проте виплата цих сум є виконанням страховиком свого обов'язку за договором, а не формою ци­вільно-правової відповідальності перед страхувальником.

Тому невірно тлумачити страхову відповідальність як обов'язок страховика виплатити страхове відшкодування. Майнова відповідальність страховика може настати за несвоєчасну виплату страхової суми, страхового відшкодування, інші порушення договору або умов страхування, визначених законом чи правилами страхування (п. 3 ст. 20 Закону України "Про страхування"). За несвоєчасну ви­плату страхової суми, страхового відшкодування чи за інші порушення договору настає майнова відповідальність у вигляді неустойки (штрафу або пені).

Відповідно до ст. 990 ЦК України, ст. 25 Закону України "Про страхування" виплату страхових сум і страхового відшкодування страховик проводить на під­ставі заяви страхувальника і страхового акта (аварійного сертифіката). Страхо­вий акт складає страховик або уповноважена ним особа. У разі потреби страхо­вик може робити запити про відомості, пов'язані зі страховим випадком, до правоохоронних органів, банків, медичних закладів та інших організацій, що во­лодіють інформацією про обставини страхової події, а також може самостійно з'ясовувати причини та обставини страхового випадку.

Підприємства, установи та організації повинні надсилати страховикові відпо­віді на запити про відомості, пов'язані зі страховим випадком, у тому числі й да­ні, які є комерційною таємницею. При цьому страховик несе відповідальність за їх розголошення у будь-якій формі, за винятком випадків, передбачених чинним законодавством України. Наявність у страховиків сплаченого статутного фонду, створення страхових резервів, а також системи перестрахування — це умови за­безпечення платоспроможності страховиків. Вони повинні додержуватися нор­мативних співвідношень між сумою власного статутного фонду зі страховим ре­зервом та обсягом прийнятих на себе страхових зобов'язань.

Відповідно до ст. 993 ЦК України, ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за майновим страхуван­ням, у межах цієї суми переходить право вимоги, які страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за за­вдану шкоду.

У ст. 991 ЦК України, ст. 26 Закону України "Про страхування" визначено загальні для усіх видів страхування підстави для відмови страховика у виплаті страхових сум (страхового відшкодування). Такими підставами є:

1)  навмисні дії страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, спрямовані на настання страхового випадку (крім дій, пов'язаних з виконанням цими особами громадянського обов'язку щодо захисту майна, здо­ров'я, життя, честі і гідності). Кваліфікація дій страхувальника або особи, на ко­ристь якої укладено договір страхування, встановлюється відповідно до чинного законодавства України;

2)  вчинення страхувальником-громадянином або іншою особою, на користь якої укладено договір, умисного злочину, що призвів до страхового випадку;

3)   подання страхувальником свідомо неправдивих відомостей про об'єкт страхування або факт настання страхового випадку;

4)  отримання страхувальником відповідного відшкодування збитків за майно­вим страхуванням від особи, винної у заподіянні їх;

5)  несвоєчасне повідомлення страхувальником про настання страхового ви­падку без поважних на це причин або створення страховикові перешкод у визна­ченні обставин, характеру та розміру збитків;

6)  невжиття можливих заходів щодо запобігання або зменшення збитків, за­вданих при настанні страхового випадку.

Законодавчими актами або умовами договору страхування можуть бути пе­редбачені й інші підстави для відмови у виплаті страхових сум. Рішення про від­мову у виплаті цих сум приймає страховик і повідомляє страхувальнику в пись­мовій формі з обгрунтуванням причин відмови. Це рішення страхувальник може оскаржити у судовому порядку.

У період дії договору страхування може статися зміна осіб у страховому зо­бов'язанні. Зокрема, у разі смерті страхувальника-громадянина його права та обов'язки переходять до спадкоємців. В інших випадках права та обов'язки стра­хувальника можуть перейти до іншого громадянина чи юридичної особи лише за згодою страховика, якщо інше не передбачено договором страхування. У разі смерті страхувальника, який уклав договір особистого страхування на користь третіх осіб, його права та обов'язки можуть перейти як до цих осіб, так і до осіб, на яких відповідно до чинного законодавства покладено обов'язки з охорони прав і законних інтересів застрахованих. Якщо в період дії договору страхування страхувальника-громадянина суд визнав недієздатним або таким, у якого обме­жена дієздатність, то права та обов'язки страхувальника переходять до його опі­куна або піклувальника. При цьому дія договору страхування цивільної відпові­дальності припиняється з часу втрати або обмеження дієздатності. Внаслідок реорганізації юридичної особи, яка є страхувальником, її права та обов'язки, що випливають з договору страхування, переходять до правонаступника за згодою страховика (статті 994—996 ЦК України, статті 22—24 Закону України "Про страхування").

Зобов'язання зі страхування припиняється з таких підстав:

—  за згодою сторін;

—  закінчення строку, на який був укладений договір;

—  виконання страховиком зобов'язань перед страхувальником у повному обсязі;

—  несплата страхувальником страхових платежів у встановлені договором строки;

— ліквідація страхувальника — юридичної особи або смерті страхувальника-громадянина, за винятком випадків, передбачених законодавством України;

—  ліквідація страховика або страхувальника — юридичної особи в порядку, встановленому законодавством України;

—  прийняття судового рішення про визнання договору страхування недій­сним;

—  наявність інших випадків, передбачених законодавством України. Зобов'язання зі страхування може бути достроково припинене на вимогу страхувальника або страховика, якщо це передбачено умовами договору страху­вання. Про намір достроково припинити страхове зобов'язання будь-яка сторона повинна повідомити іншу не пізніше як за 30 днів до дати припинення дії дого­вору страхування, якщо інше ним не передбачено.

У разі дострокового припинення зобов'язання на вимогу страхувальника страховик повертає йому страхові платежі за період, що залишився до закінчен­ня дії договору, з вирахуванням витрат, яких він зазнав (викупна сума). Якщо вимога страхувальника обумовлена порушенням страховиком умов договору страхування, то останній повертає страхувальникові сплачені ним страхові платежі повністю. У разі дострокового припинення страхування на вимогу страхо­вика страхувальникові повертаються повністю сплачені ним страхові платежі. Якщо вимога страховика обумовлена невиконанням страхувальником умов дого­вору, то страховик повертає страхувальникові страхові платежі за час дії догово­ру з вирахуванням витрат, яких він зазнав (ст. 997 ЦК України, ст. 28 Закону України "Про страхування").