Дієздатність фізичної особи

Державна  митна служба України

Академія  митної служби України 
 
 
 

Курсова робота на тему:

« Дієздатність фізичної особи» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

 

Підготував: курсант групи П08-1

Кириченко Інна

Перевірив: доц. Стрижак І. В. 

Дніпропетровськ

2010

План

1. Вступ. Актуальність проблеми.
2. Поняття та елементи дієздатності.
3. Види дієздатності фізичної особи:

А. часткова дієздатність

Б.  неповна  дієздатність

В. повна  дієздатність

Г. обмежена дієздатність

      4. Обмежена дієздатність фізичної особи та визнання її недієздатною.

     5.  Обмежена дієздатність фізичної особи : цивільно – правові проблеми.

6. Висновок

7. Додаток 1. Судова практика в справах визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним.

8. Додаток 2. Проблемні питання дієздатності. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

     Побудова  демократичної, соціальної, правової держави, як задекларовано в Конституції  України, потребує визначення місця і ролі особистості в системі суспільних відносин, забезпечення ефективного захисту прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина. У зв'язку з цим важливого значення набуває комплексне дослідження процесуального порядку розгляду справ, пов'язаних зі зміною правового статусу фізичної особи. Слід зауважити, що в умовах правової держави така зміна має відбуватись у порядку, який може максимально гарантувати захист прав та інтересів фізичних осіб.

     Цивільний процесуальний кодекс України розширив перелік справ окремого провадження, в тому числі пов'язаних зі зміною правового статусу фізичної особи, до яких можна віднести справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи; про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності; про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою; про усиновлення дитини або повнолітньої особи. Надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності та віднесення розгляду цих справ до судової юрисдикції є новелою у вітчизняному законодавстві (ст. 35 Цивільного кодексу України; ст. 234 ЦПК).

     Правовий  статус — це комплексна правова  категорія, складовими якої є: цивільна правоздатність, цивільна дієздатність та обсяг суб'єктивних прав, свобод, інтересів та відповідних обов'язків суб'єкта права '. Як відмічає Н.І. Матузов, правовий статус як правова категорія фіксує основи правового становища громадянина у суспільстві та охоплює, перш за все, невід'ємні права і свободи людини. В.В. Блажеєв, погоджуючись із таким визначенням правового статусу особи, зазначає, що правоздатність та дієздатність створюють багаторівневу структуру правового статусу громадянина, в той час як система персоніфікованих прав та обов'язків — його індивідуалізуючі елементи, які дають змогу визначити правовий статус кожного громадянина окремо.

     Цивільна  дієздатність як складова правового  статусу є, таким чином, однією з основних властивостей, що характеризує особистість у правовій державі та суспільстві, її набуття в повному обсязі традиційно пов'язується в праві з досягненням особою певного віку. Проте ще римське право передбачало спеціальну процедуру звільнення дитини від батьківської влади, відому як процедуру емансипації.

     Реформування  цивільного законодавства України  з урахуванням досвіду передових демократій світу в  сучасних умовах будівництва правової держави вимагає постійного вдосконалення та доповнення  законів, внесення більш точних визначень і понять, потребує нових тлумачень і підходів до  практики вирішення цивільно-правових, в тому числі, і медико- експертних проблем.

     2. Досить проблематичним і важливим був шлях вироблення самого поняття дієздатності. Але результат цих пошуків відображений в Цивільному кодексі України від 16 січня 2003 року.

     Так в Цивільному кодексі України від 16.01.03 р, №435-ІУ, що набув чинності з 1 січня 2004 р. введено поняття фізичної особи (ст. 24) і запроваджено уточнені обсяги її цивільної дієздатності (ст.ст. -,1 І2; 34; 36; 39). Цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними.

     Цивільною дієздатністю фізичної особи с її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

      Обсяг цивільної дієздатності фізичної особи  встановлюється цим Кодексом і 
може бути обмежений виключно у випадках і в порядку, встановлених законом.

     1. Ст. ЗО ЦК визначає дієздатність  як здатність своїми діями  набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Найбільш  істотними елементами змісту дієздатності громадян є:

1) можливість  самостійного вчинення правочинів (правочиноздатність);

     2) можливість нести самостійну  майнову відповідальність (деліктоздатність);

     3) можливість складати заповіт  та бути спадкоємцем (тестаментоздатність);

     4) можливість обирати собі представника  та самому виступати в якості представника (трансдієздатність);

     5) можливість займатися підприємницькою діяльністю (бізнесдієздатність).

Доцільність виокремлення такого елемента дієздатності, як бізнесдієздатність зумовлена тим, що цей елемент загального поняття дієздатності не обмежується лише загальним правом вчиняти правочини, але й пов'язаний із вчиненням дій щодо державної реєстрації громадянина як індивідуального підприємця, з одного боку, і поширенні на фізичних осіб-підприємців правил нормативно-правових актів, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб (ст.ст. 50-54 ЦК);

     6) можливість укладати шлюб і самостійно набувати сімейних прав та обов'язків (шлюбно-сімейна дієздатність).

     На  перший погляд, виокремлення окремих  елементів дієздатності не має практичного  значення, а швидше знаходиться у  площині теоретичних дискусій. Проте  це невірне враження. ЦК, даючи у ст. ЗО загальне визначення дієздатності, разом з тим у подальших нормах диференційовано підходить до виникнення окремих елементів дієздатності. Так, якщо правочиноздатність виникає у особи, що досягла 14 років (за умови, що батьки, усиновлювачі чи піклувальники не заперечують проти правочину — ст.ст. 32,221,222), то виникнення деліктоздатності ЦК пов'язує :і наявністю додаткових умов (зокрема, з наявністю майна, достатнього для відшкодування — ст. 33). Якщо часткова правочиноздатність с навіть у особи, яка не досягла 14 років (ст. 31), то трапслієздатність, як слідує зі ст. 242 ЦК, настає лише з досягненням повноліття. Хоча заповіт є одностороннім правочином, але право на заповіт (тестаментоздатність) виникає лише у осіб з повною цивільною дієздатністю і до того ж (на відміну від інших правочинів) не може здійснюватися через представника (ст. 1234 ЦК). Така сама вимога повної дієздатності, як загальне правило, висунута ст. 50 ЦК щодо фізичної особи, яка хотіла б займатися підприємницькою діяльністю. Виняток з цього правила встановлений ст. 35 ЦК, але й тут є особливість — віковою межею с «нетиповий» для норм ЦК вік — 16 років. Тому слід визнати, що розрізнення вказаних елементів дієздатності с доцільним і з практичної точки зору, оскільки дає змогу диференційовано підходити (що робить і ЦК) до визначення вимог стосовно надання особі того чи іншого виду (елементу) дієздатності.

       На відміну від правоздатності  дієздатність зв'язана зі здійсненням  громадянином вольових дій, що припускає досягнення певного рівня психічної зрілості. Критеріями є вік, а також стан психічного здоров'я.

     Дієздатність  — конкретна умова участі у  цивільних правовідносинах самостійно. Згідно з ч. 1 ст. 30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може ними керувати. Таким чином, цивільна дієздатність пов'язується із якістю психомоторної діяльності й, зокрема, з психічним станом людини. Лише здатна усвідомлювати значення своїх дій людина може належним чином здійснювати свої права та виконувати взяті юридичні обов'язки. Здатність адекватно оцінювати певну ситуацію, можливий за нею юридичний факт також залежить від простого життєвого досвіду, який здобувається з віком та станом психічного здоров'я.   Отже, цивільна дієздатність залежить від інтелектуальних можливостей людини: моделювати цю поведінку, передбачати її правові наслідки, адекватними засобами виявляти і оформляти волевиявлення.

     За  такої моделі у дієздатності прослідковується декілька моментів:

• евристичний — здатність усвідомлювати значення своїх дій через наявність певних навичок, знань та досвіду;
• психологічний — здатність керувати своїми діями;
• юридичний — здатність набувати суб'єктивних прав та юридичних обов'язків.

     Як  і правоздатність, цивільна дієздатність за загальним правилом є рівною для умовно рівних за здатністю фізичних осіб усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними. Такий висновок зроблено на підставі аналізу змісту ч. 2 ст. 30 ЦК України, де встановлено, що обсяг цивільної дієздатності фізичної особи визначається ЦК України і може бути обмежений виключно у випадках і в порядку, встановлених законом. Крім цього, таке правило дає підставу для виділення інших видів приватної дієздатності: сімейної, житлової, трудової, земельної, господарської тощо. Фактично цим звужене раніше більш широке тлумачення цивільної дієздатності.

     Взагалі прийнято розрізняти зміст цивільної  дієздатності. Так, при повній дієздатності він максимально наближається до змісту цивільної правоздатності. Але в силу обмеженості людини у ресурсах, часі, житті ніколи абстрактна можливість до правомочності не може збігтися з реально наявними цивільними правами і цивільними обов'язками. Принцип розумності здійснення своїх прав тим більше с тому перепоною. До того законодавство, встановлює певні обмеження. Навіть найбагатша у світі людина не може придбати у власність цілу країну.

     Отже, правоздатність і дієздатність тісно  пов'язані між собою. Але якщо зміст першої становлять абстрактні права і обов'язки, то зміст другої — лише ті, які особа відповідно до її здатності усвідомлювати значення своїх дій і ними керувати може самостійно придбати. Здебільшого цивільна дієздатність — реалізована через певні юридичні факти цивільна правоздатність. Як ми вже зазначали, виняток становлять природні права людини, які є одночасно змістом цивільної правоздатності і суб'єктивним правом.

     Щодо  осіб, які не мають повної цивільної  дієздатності, ЦК передбачає:

     1) часткову;

     2) неповну ;

      3) обмежену дієздатність;

     4) повна дієздатність;

  3. Види дієздатності прийнято визначати залежно від усереднених здатностей людини, характерних для певного віку чи хворобливого стану. Формальною підставою для цього е положення ч. 1 ст. ЗО ЦК України про здатність усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними.

  Якщо  концептуально новітнє цивільне законодавство виходить з рівності для всіх фізичних осіб цивільної правоздатності, то дещо інший підхід стосовно цивільної дієздатності. Остання навіть природно не може бути для всіх однаковою. Життєвий досвід і вміння орієнтуватися у різних життєвих ситуаціях набувається з часом через виховання, навчання, власні проби і помилки. До того психічне здоров'я внаслідок захворювань чи примарності, ілюзорності буття через приймання алкогольних напоїв чи наркотичних речовин часто перешкоджає фізичній особі адекватно оцінювати обстановку, розумно мислити, розуміти наслідки учиненого для себе і своїх близьких. Особливо це стосується можливості усвідомлення своїх юридичне значимих правочинів.

  Внаслідок цього законом установлені певні  усереднені критерії для моделювання можливих для самостійного набуття цивільних: прав і обов'язків.

У цивільному праві устоялись такі види дієздатності:

1. часткова — для дітей віком до 14 років (малолітніх), ст. 31 ЦК України;
2. неповна — з 14 до 18 років (неповнолітніх), ст. 32 ЦК України;
3. повна — ст. 34 ЦК України;
4. обмежена — ст. 36 ЦК України;
5. визнання громадянина недієздатним — ст. 39 ЦК України.